2.1. Звичка і залежність. Медико-біологічні та психологічні аспекти залежності

Відомо, що необхідним компонентом щасливого життя є здоров’я. Спосіб життя людини – це фактор, що обумовлює її здоров'я на 50%.

Спосіб життя – це сукупність типових видів (форм) повсякденної життєдіяльності індивіда, що включає три категорії (поняття):

• рівень життя – економічна категорія, що відображає ступінь задоволення основних потреб людини;

• якість життя – соціальна категорія, що характеризує ступінь комфортності в задоволенні потреб людини;

• стиль життя – соціально-психологічна категорія, що віддзеркалює поведінкові особливості життя людини. Стиль життя в основному визначається історичними традиціями, закріпленими у свідомості людей. На індивідуальне здоров'я людини більшою мірою впливає стиль життя, поведінка.

Спосіб життя – це звички, вироблені роками.

Звичка – це дія, постійне здійснення якої стало потребою і складові частини якої виконуються автоматично.

Стосовно здоров'я людини виділяють звички:

• корисні –

• гігієнічні (догляд за зубами, очима, вухами, за шкірою, звичка мити руки перед їжею і багато інших);

• моральні (повага до результатів чужої праці, доброзичливість до людей, любов батьків до дітей і дітей до батьків та ін.);

• шкідливі –

  • смоктання пальця, язика;

  • смикання мочки вуха, волосся,

  • сутулість;

  • йорзання на стільці;

  • шаркання ногами;

  • обгризання нігтів;

  • спльовування;

  • шарпання іншого за рукав, ґудзик;

  • занадто голосна мова і жестикулювання;

  • використання слів-паразитів («ну», «значить»);

  • переїдання;

  • лінь;

  • статева розбещеність;

  • тютюнопаління;

  • вживання наркотиків, алкоголю та ін.

Виробляються звички:

• у процесі виховання і навчання (родина, школа) на основі природних потреб;

• під час багаторазового повторення різних життєвих ситуацій.

Виховувати корисні звички варто починати якомога раніше, враховувати феномен імпринтингу (англ. imprinting – «друкування», «відбиток») – величезний потік інформації «друкується» в пам'яті дитини задовго до того, як вона навчиться усвідомлювати, що означає побачене і почуте.

Психофізіологічною основою звички є динамічний стереотип – добре засвоєна і закріплена тимчасовими зв'язками програма дій.

Стадії формування звички:

І стадія – формування потреби (бажання), що повинне досягти визначеної інтенсивності. Щоб потребу задовольнити, необхідно спочатку її зрозуміти, визначити; саме усвідомленість стану і поведінки відрізняє людини від інших живих істот.

За П. В. Симоновим, (1975 р.) виділяють три основні групи потреб:

• біологічні (вітальні) – потреба в їжі, сні, температурному комфорті, сексі, захисті від шкідливих факторів та ін.;

• соціальні – прагнення бути причетним, належати до певної соціальної групи і займати в ній визначене положення; серед них виділяють потреби егоїстичні («для себе») і альтруїстичні («для інших»), що можуть поєднуватися в дуже складні комбінації. Саме ці потреби лежать в основі створення ряду норм поведінки людини в суспільстві;

• ідеальні – потреба пізнання навколишнього світу і місця людини в ньому, змісту і призначення свого існування на Землі, потреба розвитку і самореалізації.

ІІ стадія – пошукова активність, пов'язана з перебиранням різних засобів задоволення потреби. При цьому певне значення мають умовні подразники:

• життєві цінності, настанови;

• пам'ять, особливо емоційна. Саме вона визначає переваги засобу і шляхів задоволення потреби в залежності від того, які емоційні переживання людини були пов'язані з тією або іншою метою і способом її досягнення в минулому. Емоції енергетизують потребу, додаючи їй велику силу і стійкість. Нерідко метою вчинку є саме емоційне переживання;

• обставини;

• пускові сигнали.

ІІІ стадія – дія (при вольовому зусиллі, активності мислення) і зворотні зв'язки (сигнали про задоволення бажання).

Переживання позитивної емоції (або усунення негативної) формує емоційну пам'ять.

При багаторазовому повторенні дія виконується автоматично без вольових зусиль: формується звичка.

В Україні продовжується епідемія форм асоціальної деструктивної (спрямованої проти себе, саморуйнівної) поведінки людей, яка є наслідком розповсюдження шкідливих звичок, особливо серед молоді:

• у світі на 1 людину припадає в середньому 870 викурених за рік цигарок, а в Україні – 1500-1800. Слід пам’ятати, що людина, яка викурює за день від 1 до 9 сигарет, скорочує своє життя на 4,5 роки;

• Україна – наркозалежна країна. Починаючи з 1995 р., на облік щорічно береться більше 10 тис. наркозалежних; щорічно через це вмирає до 1,5 тис. людей працездатного віку;

• вживання алкоголю скорочує середню тривалість життя на 17-20 років і под.

• упродовж останнього десятиліття значно зросла кількість самогубств (юнаки у 8-10 разів частіше, ніж дівчата намагаються вирішити свої проблеми за допомогою спроб суїциду), що часто пов’язано з уживанням алкогольних напоїв та психотропних речовин;

• сьогодні в Україні налічується майже 150 тис. дорослих інвалідів з дитинства і понад 160 тис. дітей-інвалідів. Вагомим чинником інвалідизації дітей є зловживання майбутніми батьками алкоголю, наркотиків та тютюнопаління.

Однієї з форм деструктивної поведінки є адиктивна поведінка.

Відповідно до термінології ВООЗ, поведінка людини, детермінована залежністю від психотропних речовин (або від нехімічних засобів), має назву адиктивна (залежна) поведінка.

Залежність – прагнення до відходу від реальності за допомогою зміни свого психічного стану. Може досягатися як хімічним, так і нехімічним (зосередження на певних предметах або видах активності) способами.

Виділяють безліч видів залежної поведінки:

• прийом алкоголю;

• прийом речовин, що змінюють психічний стан;

• переїдання або голодування;

• «трудоголізм»;

• «сексоманія»;

• азартні ігри;

• «комп'ютероманія»;

• «серіаломанія» і багато інших.

В усіх видах залежної поведінки існує загальна ланка – встановлення емоційних відносин не з іншими людьми, а з неживими предметами або активністю. Для залежності характерна гедоністична настанова в житті, тобто прагнення до негайного одержання задоволення за будь-яку ціну і незважаючи на наслідки. Єдиною потребою стає «бути в гарній формі». Мислення відразу виправдує таке прагнення.

По мірі встановлення тісного емоційного контакту з речовиною або активністю в залежної людини емоційні взаємини з іншими все більше погіршуються. Занепадає товариськість, наростає ізоляція. З'являється універсальний спосіб вирішення всіх життєвих проблем – відхід від реальності. Радість людського спілкування заміняється прийомом речовини. Навколишні люди сприймаються «залежним» як об'єкти або предмети для різних маніпуляцій. Близькі і знайомі відчувають це, і в них виникає негативне ставлення до «залежного», що ще більше підсилює ізоляцію «залежних» від суспільства і зміцнює залежність.

У зв'язку з гедоністичною настановою, прагненням до задоволень і явним егоїзмом може скластися враження, що залежні піклуються про себе і про здоров'я. Але це невірно. Залежність є формою саморуйнівної поведінки, прихованим і розтягнутим у часі самогубством. Задоволення потреби відбувається стереотипно. Усе заздалегідь визначено. Таке відношення затримує розвиток особистості.

Залежності виникають через невміння усвідомлювати свої почуття, коли ми заперечуємо, що нам погано, і не розуміємо, від чого (рефлексія), при низькій оцінці й неприйнятті самого себе.

Там, де вдається навчити людину одержувати задоволення не від хімії, там, власне кажучи, й вирішуються всі її проблеми.

У «залежних» відмічається ілюзія, що вони контролюють себе і можуть у будь-який момент перервати залежність. Вони не бачать у цьому проблему, а причини нещасть шукають у невдалому шлюбі, конфлікті в родині, на роботі, державній кризі.

Умовно виділяють 4 стадії виникнення залежності:

Перша стадія – «точка кристалізації». Виникає при переживанні позитивної емоції або усуненні негативної після певної дії (наркотик, їжа, секс та ін.). Приходить розуміння, що є спосіб, за допомогою якого можна легко змінити свій психічний стан і в такий спосіб вирішити емоційну проблему.

Друга стадія – встановлення ритму звертання до даного способу. Цей ритм спочатку співвідноситься з життєвими труднощами. Має місце внутрішня боротьба й розуміння розходження між природним і залежним стилем життя.

Третя стадія – повне домінування залежної поведінки. У цій стадії залежність є частиною особистості. В ситуації підвищеного контролю й особливої відповідальності залежна поведінка може тимчасово не виявлятися, а з появою додаткових труднощів йде повернення до неї. Далі відхід у залежність не приносить колишнього задоволення, переважає пригніченість, апатія, знижений настрій. Настає стадія «катастрофи».

Характеристика залежності:

• залежність неусвідомлювана і змушує людину заперечувати її наявність;

• залежність виявляється на фізичному рівні;

• позбавляє людину вибору, підкоряє собі її спосіб життя, думки, дії;

• задовольнити цю потребу неможливо;

• поступово збільшується доза;

• залежності можуть змінювати одна одну.