Стаття109.     Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення кон­ституційного ладу або на захоплення державної влади

1.Дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційно­го ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій,- караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

2.Публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій,—

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3.Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або організованою групою, або з вико­ристанням засобів масової інформації,- караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням во­лі на той самий строк.

1. Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений Конституцією і зако­нами України порядок створення і діяльності вищих органів державної^ влади, пору­шення якого створює загрозу національній безпеці у політичній сфері. Його додатко­вим факультативним об'єктом може бути встановлений порядок виконання представ­никами влади своїх службових повноважень.

Конституційний лад включає встановлені Конституцію України основні засади життєдіяльності суспільства, держави і людини в Україні. Його складовими є: 1) суве­ренітет держави (верховенство і самостійність державної влади усередині країни та її незалежність у міжнародних відносинах); 2) форма правління (спосіб організації дер­жавної влади, за яким єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, главою держави — Президент України, вищим органом виконавчої влади - Ка­бінет Міністрів України і т. ін.); 3) державний устрій (унітарний з відповідним поділом владних повноважень між вищими і центральними та місцевими органами державної влади) та цілісність території; 4) державний режим (демократичний, що зокрема перед­бачає молсливість здійснення народного волевиявлення через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії, гарантії місцевого самоврядування, захист дер­жавою прав і свобод людини і громадянина, ґрунтування суспільного життя на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності).

Державна влада - це система сформованих у порядку, передбаченому Конститу­цією та законами України, органів, які уособлюють собою владу глави держави, законо­давчу, виконавчу і судову владу - Президент України, парламент, вищі, центральні та місцеві органи виконавчої влади, вищі та місцеві органи судової влади,- а також органи місцевого самоврядування і коптрольно-наглядові та деякі інші органи, які, користую­чись певною незалежністю, de-jure не належать до трьох головних гілок влади (проку­ратура України, НБ, РП, ВРЮ тощо). Таким чином, існуюча в Україні державна влада є частиною її конституційного ладу.

У диспозиції ст. 109 поняття «державна влада» застосовується, так би мовити, у вузькому смислі. Іншими словами, мову можна вести про кримінальну відповідальність за дії, вчинені з метою неконституційного захоплення влади Президента України, законо­давчої, вищої виконавчої або вищої судової влади України, оскільки тільки за умови отримання такої влади група осіб може суттєво вплинути на суверенітет держави, її форму правління, державний устрій та державний режим і заподіяти шкоду державній безпеці у масштабі держави. Дії, вчинені з метою захоплення влади на рівні місцевого самоврядування, або змова про вчинення таких дій можуть бути кваліфіковані як пере­вищення влади чи самоправство. Такі дії, як проголошення певної адміністративно-територіальної одиниці України суверенною державою, кваліфікуються за ст. ПО як посягання на територіальну цілісність України.

Під державною владою у ст. 109 слід розуміти лише легітимну владу. Тому дії, спрямовані на захоплення раніше узурпованої іншими особами, нелегітимної державної влади, не містять складу розглядуваного злочину, і, якщо фактично вчинене діяння не містить складу іншого злочину, мають розглядатися лише у політичній, а не правовій площині.

2. З об'єктивної сторони злочин може виявитися у таких формах:

1)       дії. вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади;

2)   змова про вчинення таких дій (ч. 1 ст. 109);

3)   публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади;

4)   розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій(ч.2 ст.109).

До дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, можна віднести створення з вказаною метою не передбачених законодавством воєнізованих або збройних формувань чи груп, захоп­лення й утримання будівель чи споруд, що забезпечують діяльність органів державної влади (скажімо, будівель, де розташовані ВР, Адміністрація Президента України, KM), організація великомасштабних масових заворушень (у цих випадках дії винних мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і статтями 260, 341 або 294), а так само фактичне створення незаконних вищих органів державної влади (на кшталт сумнозвісного ДКНС СРСР) тощо. В законі не вказується навіть приблизний перелік відповідних дій, проте, виходячи із мети їх вчинення, до них можна віднести лише такі дії, вчинення яких фактично може бути засобом її досягнення.

Злочин у першій його формі вважається закінченим з моменту вчинення відповід­них дій, навіть якщо їх мети досягнуто не було.

За конструкцією диспозиції ч. 1 ст. 109 спосіб вчинення дій, спрямованих на зміну чи повалення конституційного ладу, завжди є насильницьким, а для дій, вчинених з метою захоплення державної влади, такий спосіб не є обов'язковим.

Змова у ст. 109 передбачає угоду, досягнуту між двома чи більше особами, про вчинення спільних дій з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ла­ду або захоплення державної влади, яка містить певні істотні умови, що стосуються способу вказаних дій, сил і засобів тощо. Змова є закінченою з моменту досягнення угоди з зазначених істотних умов. Групу осіб, які досягли вказаної вище угоди, можна розглядати як звичайну групу осіб, які мають попередню змову про вчинення злочину(в даному випадку це вже є злочином, склад якого побудований як усічений), але не як організовану групу, а тим більше злочинну організацію.

Публічні заклики передбачають хоча б одне відкрите звернення до невизначеного, але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди чи вимоги, спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій (представни­ків влади, військовослужбовців тощо) схилити певну кількість осіб до певних дій. Як­що такі заклики звернені до конкретної особи, вони кваліфікуються як підбурювання до вчинення дій, метою яких є насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади.     ,

Публічність є оціночною ознакою, і питання про наявність її має вирішуватися в кожному конкретному випадку з урахуванням часу, місця, обстановки здійснення за­кликів тощо. Наприклад, публічними завжди є заклики, зроблені під час зборів, демонст­рацій, мітингів, пікетувань, походів, інших подібних заходів та акцій.

Заклики слід відрізняти від поширювання неправдивих чуток, що можуть виклика­ти паніку серед населення або порушення громадського порядку, відповідальність за яке передбачена ст. 173-1 КАП.

Злочин у цій формі є закінченим з моменту висловлення винним відповідного за­клику, спрямованого на його сприйняття більш-менш широкою аудиторією. Одинич­ний факт висловлення відповідних ідей кільком особам не може розглядатися як публічні заклики.

Розповсюдження матеріалів - це дії, метою яких є доведення змісту відповідних матеріалів до відома багатьох людей (невизначеної їх кількості або певного кола).

Для кваліфікації цього злочину має значення спосіб публічних закликів та розпо­всюдження матеріалів. Публічні заклики можуть мати місце на мітингу, зібранні тощо, а розповсюдження матеріалів- здійснюватися шляхом підкидання листівок до пошто­вих скриньок, розклеювання їх на дошках для оголошень, розсилання листів певним групам адресатів тощо і лише у цьому разі кваліфікуються за ч. 2 ст. 109. Публічні за­клики і розповсюдження матеріалів з використанням засобів масової інформаціїтяг­нуть відповідальність за ч. З ст. 109.

Матеріали - письмові чи зафіксовані на іншому носієві інформації (дискеті, аудіо- чи відеокасеті) звернення, листівки, плакати, газети, журнали тощо - тут висту­пають засобами вчинення злочину. Адже вони є речами, які знаходяться у динаміч­ному (а не в статичному, на відміну від предмета злочину) стані і за допомогою них суб'єкт впливає на об'єкт цього злочину. Оскільки законодавець використовує цей термін у множині, розповсюдження одного примірника відповідного матеріалу не містить складу злочину.

Розповсюдження матеріалів є закінченим злочином з моменту, коли хоча б частка вказаних підготовлених матеріалів потрапила до адресатів. Виготовлення, зберігання, носіння таких матеріалів з метою їх розповсюдження кваліфікується як готування до вчинення злочину за ст. 14 і ч. 2 ст. 109.

3.       Суб'єкт злочину загальний (тут і далі під таким визначенням розуміється фізична осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 16-річного віку і не має ознак спеціального суб'єкта). Якщо ж злочин, передбачений ч. 2 ст. 109, вчинюється представ­ником влади, це є кваліфікуючою ознакою складу злочину і потребує кваліфікації дій винної особи за ч. З ст. 109. Про поняття представник влади див. коментар до ст. 364.

4.       Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Крім того, для цього злочину у перших двох його формах характерною є спеціальна мета: насильни­цька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади.Насиль­ницьким слід вважати такий спосіб дій, для якого характерним є застосування сили, у т. ч. озброєної, інших засобів незаконного примусу.

Для публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади і для розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій закон не передбачає зазначену мету як обов'язкову ознаку складу:відповідальність за ці дії має нести й особа, яка вчинила їх за дорученням інших осіб за грошову винагороду, тобто з корисливою метою.

5. Ч. З ст. 109 передбачає ознаки, які обтяжують розглядуваний злочин, якщо він вчинений у формах, наведених у ч. 2 цієї статті. Відповідно до них кваліфікованими видами публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ла­ду або до захоплення державної влади, а так само розповсюдження матеріалів із закли­ками до вчинення таких дій, є вчинення їх: 1) з використанням засобів масової інфор­мації; 2) представником влади; 3) повторно; 4) організованою групою осіб.

Про поняття повторність, організована група див., відповідно, статті 32 і 28 та коментар до них. Повторними у ст. 109 слід вважати публічні заклики до насильниць­кої зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а та­кож розповсюдження матеріалів із закликами до таких дій, вчинені особою, яка раніше вже вчинила такий злочин у вказаних формах.

Під засобами масової інформації треба розуміти друковані засоби масової інфор­мації - періодичні друковані видання (пресу)- газети, журнали, бюлетені, відомості, інформаційні листки тощо і разові видання з визначеним тиражем, електронні, а такожаудіовізуальні засоби масової інформації - радіо, телебачення, кіно, аудіо, відео тощо, їх використання для вчинення вказаних вище дій означає виступи у них зі статтями, доповідями, інтерв'ю тощо.

Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України

1.Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій,— караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

2.Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або поєднані з розпалю­ванням національної чи релігійної ворожнечі,- караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбав­ленням волі на той самий строк.

3.Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків,- караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років.

1.Основним безпосереднім об'єктом злочину є національна безпека у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, зако­нами України і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України тапорядку визначення її території. Його додатковим факультативним об'єктом можуть бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повно­важень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя та здоров'я особи, влас­ність тощо.

2.   Про поняття території України див. коментар до ст. 6. Межі території України визначаються державним кордоном.

    Державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України, а саме: межі суходолу, вод, надр, повіт­ряного простору. Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких на­дана Верховною Радою України. Лінія державного кордону детально описується у від­повідному міжнародному договорі, а також наноситься на карту, яка є невід'ємною час­тиною того чи іншого договору (делімітація). Ця лінія проходить: на суходолі - по характерних точках і лініях рельєфу або ясно видимих орієнтирах, на морі - по зовніш­ній межі територіального моря України, а також певним чином на річках, озерах та ін­ших водоймах, на мостах, греблях та інших спорудах, і позначається на місцевості чіт­ко видимими прикордонними знаками (демаркація). Для позначення лінії кордону на місцевості суміжними державами звичайно створюється змішана комісія.

3. Об'єктивна сторона злочину характеризується активними діями, які можуть проявитися у таких формах:

1)дії, вчинені з метою зміни меж території або з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України;

2)       публічні заклики до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України;

3)       розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, метою яких є зміна меж території (державного кордону) України.

Дії, вчинені з метою зміни меж території України на порушення порядку, встановленого Конституцією України,- це будь-які дії, спрямовані на передачу час­тини території України під юрисдикцію іншої держави або на зменшення території України шляхом утворення на її території іншої суверенної держави. Питання про змі­ну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який може бути призначений тільки ВР. Логічне тлумачення словосполучення «зміна меж терито­рії» може означати і збільшення території України за рахунок території іншої держави чи нейтральної території (але, оскільки Україна будує свою зовнішньополітичну діяль­ність на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, зокрема відмовля­ється від будь-якої територіальної експансії, в даному випадку під зміною території слід розуміти передусім її можливе зменшення).

Прикладами вказаних дій можуть бути призначення всеукраїнського референдуму з даного питання не Верховною Радою України, а іншим державним органом чи службо­вою особою, або призначення місцевого референдуму чи проведення з даного питання опитування населення, проголошення певної адміністративно-територіальної одиниці України суверенною державою тощо. Водночас, скажімо, військовий переворот з про­голошенням усієї території України територією іншої держави має кваліфікуватися за ст. 109 як дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади. Не обов'язково, щоб дії, вчинені з метою зміни меж території або зміни державного кордону України, вчинювались насильницьким спосо­бом, проте конструкція складу злочину не виключає цього. Тому до вказаних дій можна віднести створення з вказаною метою не передбачених законодавством воєнізованих або збройних формувань чи груп, захоплення й утримання пунктів пропуску через дер­жавний кордон тощо (у цих випадках дії винних мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 або 3 ст. 110 і статтями 260 або 341).

Щодо дій, спрямованих на зміну державного кордону України на порушення по­рядку, встановленого Конституцією України, то Конституція України не встановлює порядку зміни державного кордону. Зміна державного кордону (який є умовною лі­нією), навіть здійснена внаслідок збройного захоплення частини території країни, водно­час означає зміну меж її території.

Про поняття публічні заклики, розповсюдження матеріалів див. коментар до ст. 109. Відповідні матеріали - письмові чи зафіксовані на іншому носієві інформації листівки, плакати, газети тощо - тут виступають засобами вчинення злочину. 

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої із зазначених у ч. 1 ст. 110 дій.

4.        Суб'єкт злочину загальний. Якщо ж цей злочин вчинюється представником вла­ди, це є кваліфікуючою ознакою складу злочину і потребує кваліфікації дій винної осо­би за ч. 2 ст. 110. Про поняття представник влади див. коментар, викладений в Загаль­них положеннях до розділу XIIОсобливої частини КК.

5.        Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умис­лу. При цьому для першої форми цього злочину характерною є також наявність спеці­альної мети - змінити межі території (державного кордону) України. Психічне став­лення до загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. З ст. 110) може характеризува­тися тільки необережністю.

Умисне вбивство потребує додаткової кваліфікації за відповідними пунктом і час­тиною ст. 115 або іншої статті КК, яка передбачає відповідальність за умисні вбивство чи посягання на життя.

Якщо особа вчинює певні дії з метою зміни меж території областей, інших адмініст­ративних одиниць без намагання змінити зовнішні межі території України, відповіда­льність за ст. 110 виключається. У разі, коли такі дії вчинено службовою особою, вониможуть бути кваліфіковані за статтями 364, 365, 366, 423, 424.

Для публічних закликів до вчинення дій, спрямованих на зміну меж території (дер­жавного кордону) України, і для розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій зазначена мета не є обов'язковою ознакою складу. Відповідальність за ці дії має нести й особа, яка особисто не має такої мети.

6.Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 108) є вчинення його: 1) представ­ником влади; 2) повторно (про зміст цієї ознаки див. ст. 32 та коментар до неї); 3) за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 та коментар до неї); 4) та поєднання відповідних дій з розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі.

Під розпалюванням національної чи релігійної ворожнечі треба розуміти дове­дення до високого ступеня, граничне посилення серед певних груп населення настроїв неприязні, ненависті до представників інших етнічних груп чи конфесій або до атеїстів. У цьому випадку кваліфікація за сукупністю зі злочином, передбаченим ст. 161, не по­трібна. Розпалювання національної чи релігійної ворожнечі при вчиненні злочину, пе­редбаченого ст. 110, також вчинюється з прямим умислом.

7. Особливо кваліфікуючою ознакою злочину є настання в результаті його вчи­нення таких суспільно небезпечних наслідків, як загибель людей, або інших тяжких наслідків (ч. З ст. 110).

Під загибеллю людей розуміється загибель двох чи більше осіб.

Під іншими тяжкими наслідками треба розуміти загибель однієї людини, заподі­яння одній, двом чи більше особам тяжких тілесних ушкоджень, настання великої ма­теріальної шкоди, зруйнування або пошкодження прикордонних інженерних споруд чиінших важливих об'єктів, виникнення масових безпорядків, розрив чи суттєве погір­шення дипломатичних стосунків з іншою державою тощо.

Умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень повністю охоплюється ст. 110 і не потребує додаткової кваліфікації за ст. 121.

Вбивство через необережність, вчинене під час вчинення дій, метою яких є незаконна зміна меж території або державного кордону України, повністю охоплюється ст. ПО.Конституція України (ч. З ст. 2, статті 18, 73, п. 2 ч. І ст. 85, ст. 132).

Конвенція про територіальне море та прилеглу зону від 29 квітня 1959 р. Ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 20 .жовтня I960 р.

Гельсінський заключний акт Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 р.

Договір між Чехословаччиною і СРСР про Закарпатську Україну від 29 червня 1945 р.

Договір про радянсько-польський кордон від 16 серпня 1945 р.

Протокол між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Урядом Турецької Рес­публіки про визначення лінії морського кордону між радянськими та турецькими територіаль­ними водами на Чорному морі від 17 квітня 1973 р. Ратифікований Президією Верховної Ради СРСР 27 грудня 1973 р.

Договір між Україною і Республікою Білорусь про спільний державний кордон від 12 травня 1997р. Ратифікований Україною 18 липня 1997р.

Договір між¹ Україною та Словацькою Республікою про спільний державний кордон від 14 жовтня 1993 р. Ратифікований Україною 15 липня 1994 р.

Угода між Урядом України і Урядом Республіки Туреччина про кордон економічних (морсь­ких) зон України і Республіки Туреччина, від ЗО травня 1994р.

Закон України «Про державний кордон України» від 4 листопада 1991 р, (статті 1, 2-6).

Стаття 111.     Державна зрада

1.Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обо­роноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлік­ту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти

України,- карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

2.Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України,якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та про отримане завдання.

1. Об'єктом злочину є національна безпека України переважно у сфері державної безпеки, інформаційній, економічній, науково-технологічній і воєнній сферах.

Відповідно до законодавства України національна безпека України означає рівень захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якого забезпечується сталий розвиток суспільства.

Суверенітет держави означає верховенство державної влади, її самостійність усе­редині країни та незалежність у міжнародних відносинах, яка може бути обмежена ли­ше необхідністю виконувати договори і зобов'язання в галузі міжнародних відносин.

Територіальна цілісність держави передбачає, що всі складові території держави (адміністративно-територіальні одиниці) перебувають в нерозривному взаємозв'язку, характеризуються єдністю і не мають власного суверенітету.

Територіальна недоторканність - це захищеність території країни в існуючих кордонах від будь-яких посягань, що можуть стосуватися незаконної зміни території України, визначеної рішеннями ВР і міжнародними договорами України.

Обороноздатність означає підготовленість держави до захисту від зовнішньої збройної агресії або збройного конфлікту. Складовими такої підготовленості є сукуп­ність економічного, політичного, соціального, наукового, морально-психологічного ісуто військового потенціалів. Стан обороноздатності України відображають її мобілі­заційні можливості, кількість і якість ЗС, їх здатність швидко переходити на військовий стан, організовано вступати у воєнні дії та успішно виконувати завдання по обороні від агресії.

Державна безпека - це захищеність державного суверенітету, конституційного ла­ду, територіальної цілісності України, її економічного, науково-технічного і оборонно­го потенціалу, державної таємниці, правопорядку, державного кордону, життєво важ­ливої інфраструктури та населення від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, а також від терористичних та інших особливо небезпечних пося­гань з боку злочинних організацій, груп чи осіб.

Серед інших використаних у диспозиції ст. 111 понять, за допомогою яких визначається об'єкт цього злочину, поняття «державна безпека» є найбільш широким, оскільки  воно охоплює відсутність загрози суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності держави. Проте воно є вужчим, ніж поняття «національна І безпека», яке охоплює, крім безпеки держави, також безпеку суспільства й особи.

Економічна безпека передбачає захищеність інтересів України у сфері економіки,її змістом є, зокрема, врахування національних інтересів України при виборі методів та механізмів реформування економіки, стабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, у т. ч. фінансової політики держави, наявність ефективної програми і запобігання фінансовим кризам, значні обсяги інвестиційної та інноваційної діяльності,незалежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, високі темпи розширення внутрішнього ринку, відсутність боргової залежності держави, мобілізаційна готовність національної   економіки тощо.                                                          

Інформаційна безпека загалом - це захищеність інтересів України у сфері комуні­кацій, інформаційних систем, інформаційної власності. її забезпечують, зокрема, відсут­ність технічного та технологічного відставання України від розвинутих країн світу вінформаційній сфері, а також проявів монополізації цієї сфери, відсутність проявів об­меження свободи слова та доступу громадян до інформації, дотримання режиму функ­ціонування важливих, з точки зору національної безпеки та життєзабезпечення насе­лення, інформаційно-комунікативних мереж та систем управління, відсутність маніпу­лювання суспільною свідомістю з боку окремих суб'єктів політичного впливу. У кон­тексті ст. 111інформаційна безпека передусім означає захищеність України від витоку інформації, яка становить державну таємницю.

2. З об'єктивної сторони державна зрада може виявитися у таких формах:

1)перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту;

2)        шпигунство;

3)        надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допо­могу державі, з якою Україна на той час перебуває у стані війни або збройного конфлік­ту. У конкретних випадках цей злочин може полягати у вступі на службу до певних військових чи інших формувань ворожої держави (поліції, каральних загонів, розвідки), наданні засобів для вчинення злочинів агентам спецслужб іноземних держав, усуненні перешкод для їх вчинення або наданні зазначеним агентам іншої допомоги.

Перехід на бік ворога є закінченим злочином з того моменту, коли громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії на шкоду України. Один лише факт на­дання згоди виконати такі дії (наприклад, поступити на службу до поліції) є лише готу­ванням до вчинення злочину і залишає можливість добровільно відмовитися від дове­дення злочину до кінця. Вчинення громадянином України в інтересах ворожої держави суспільно небезпечних дій, які передбачені іншими статтями КК, наприклад, диверсії,посягання на життя державного діяча тощо, потребує кваліфікації за сукупністю злочи­нів, передбачених ст. 111 і, відповідно, статтями 113, 112.

Специфікою цієї форми державної зради є те, що вона може бути вчинена лише в умовах воєнного стану або, хоча й у мирний час, але в період збройного конфлікту.

Воєнний стан - це особливий правовий режим (політико-економічна ситуація), що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози на­паду, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та перед­бачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню і ор­ганам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав та свобод людини й громадянина і прав та законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Воєнний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться за пропозицією РНБО указом Президента України, який підлягає затвердженню ВР протягом двох днів з моменту звернення Президента України. Режим воєнного стану існує, зокрема, в ча­сових межах від дня і часу оголошення ВР за поданням Президента України стану вій­ни і до дня і часу оголошення ВР за поданням Президента України про укладення миру.

Поняття збройний конфлікт має самостійне правове значення для кваліфікації, якщо такий конфлікт відбувається поза межами воєнного стану - у разі фактичного по­чатку воєнних дій, але ще до оголошення воєнного стану, або взагалі у мирний час. У контексті ст. 111 це поняття є юридичним синонімом до поняття бойова обстановка, зміст якого розкрито у коментарі до ст. 402.

Не є ворожими незаконні формування сепаратистського, ультрареакційного характе­ру, які ведуть боротьбу з легітимними органами влади України. Проте перехід на бік во­рога в період збройного конфлікту може мати місце і в формі вступу громадянина Украї­ни до угруповань терористичного характеру, диверсійних загонів, які розпалюють при­кордонні конфлікти, порушують недоторканність морського простору України тощо.

Перехід на бік ворога, поєднаний з незаконним перетинанням державного кордону України, потребує додаткової кваліфікації за ст. 331, а поєднаний з переправленням людини (наприклад, воєначальника або відомого вченого в галузі озброєння) через державний кордон України для оплатної передачі з метою, наприклад, використання у збройних конфліктах чи експлуатації її праці,- за статтями 149 і 332.

Про поняття шпигунство, його предмет, об'єктивну і суб'єктивну сторони див. ко­ментар до ст. 114.

Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомо­ги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України.

Підривною слід визнавати будь-яку діяльність, пов'язану:

зі спробою зміни системи вищих органів державної влади нелегітимним шляхом (це можуть бути дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на життя державного діяча тощо);

з втручанням у зовнішню політику України (наприклад, несанкціоноване відповід­ними органами державної влади України розірвання дипломатичних чи консульських стосунків з іншою державою, зрив важливих міждержавних переговорів або глобаль­них міждержавних форумів);

з втручанням у внутрішню політику (скажімо, організація міжконфесійних, міжетніч­них та інших конфліктів, розпалювання сепаратистських настроїв серед населення окре­мих регіонів, фінансування, оснащення чи інше забезпечення незаконних збройних фор­мувань на території України, організація інформаційної експансії з боку інших держав);

зі спробою зміни території України (шляхом, наприклад, організації не передбаче­них Конституцією України референдумів з територіальних питань);

зі спробою знизити обороноздатність України (організація і вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об'єктів, які мають важливе оборонне значен­ня, прийняття рішень про згортання наукових досліджень у галузі військової науки і техніки, свідоме гальмування приведення мобілізаційних планів у відповідність до су­часних умов, винахід спеціальних вірусів чи внесення їх у комп'ютерні системи з ме­тою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої для виконання завдань оборони інформації тощо);

зі створенням умов для діяльності на території України іноземних розвідок (вербу­вання агентури серед жителів України, підбір кандидатів для вербування та завчасний підкуп службових осіб, зокрема тих, що допущені до інформації «особливої важливос­ті», підготовка явочних квартир, надання допомоги у придбанні документів прикриття для іноземних розвідників, влаштування їх на посади, пов'язані з можливістю доступу до конфіденційної інформації);

з ужиттям заходів щодо посилення економічної залежності України від інших дер­жав (ініціювання розірвання торговельних зв'язків України з іншими державами, підписання від імені України явно економічно невигідних для неї зовнішньоекономічних контрактів, вчинення диверсій у формі дій, спрямованих на зруйнування об'єктів, які мають важливе народногосподарське значення) тощо.

Загалом вчинення будь-яких діянь, які створюють загрози національній безпеці України, може бути розцінене як підривна діяльність проти України. Згідно з законо­давством України загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що негативно впливають на стан національної безпеки, ускладнюють реалізацію національних інтересів України у зовнішньополітичній і внутрішньополітич­ній сферах, у сфері державної безпеки, в економічній, соціальній та гуманітарній, нау­ково-технологічній, екологічній, інформаційній та воєнній сферах.

Таким чином, види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітни­ми. Різний вигляд може мати й допомога у проведенні такої діяльності. Вона може на­даватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до держав­ної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.

Закінченим злочин у цій формі є з моменту вчинення відповідного діяння, яким особа надала допомогу в проведенні підривної діяльності проти України.

Вчинення громадянином України для надання іноземній державі, іноземній органі­зації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України інших злочинів, наприклад, дій, спрямованих на насильницьку зміну чи повалення конс­титуційного ладу або на захоплення державної влади, посягання на життя державного діяча, посягання на життя представника іноземної держави, диверсії, пропаганди війни, організації масових заворушень, створення не передбачених законодавством воєнізова­них формувань, потребує додаткової кваліфікації за відповідними статтями Особливої частини КК.

У випадках, коли певні дії громадянина України, пов'язані з фактичним наданням допомоги у проведенні підривної діяльності проти України шляхом вчинення інших злочинів, були вчинені за його власною ініціативою з метою продемонструвати своюлояльність до іноземної держави, іноземної організації або їх представника і за допомо­гою цього встановити зв'язок з ними, їх у разі реальної сукупності злочинів також слід кваліфікувати за ст. 111 та відповідними іншими статтями Особливої частини КК.

Змова винного з іншою особою про насильницьку зміну чи повалення конституцій­ного ладу або про захоплення державної влади кваліфікується тільки за ч. 1 ст. 109, проте змова громадянина України з представником іноземної держави чи іноземної ор­ганізації, змістом якої є отримане першим від другого завдання вчинити дії по насиль­ницькій зміні чи поваленню конституційного ладу або по захопленню державної влади, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 109 і ч. 1 ст.111.

Іноземна держава - це будь-яка держава, крім України, незалежно від того, чи ви­знана вона Україною як суверенна і чи має Україна з нею дипломатичні відносини.

Під іноземною організацією, як випливає зі змісту диспозиції ст. 111,слід розуміти будь-яку державну чи недержавну установу, підприємство, об'єднання, орган іншої країни, у т. ч. політичну партію, релігійну організацію, комерційне підприємство, а та­кож міждержавну чи міжнародну організацію, у т. ч. неофіційну, нелегітимну чи зло­чинну («тіньовий» уряд у вигнанні, міжнародна терористична організація тощо), крім офіційної міжнародної організації, членом якої є Україна. Іноземною організацією є також військова, політична, економічна, фінансова, прикордонна чи інша розвідка.

Представник іноземної держави або іноземної організації - це особа, яка уповно­важена виражати інтереси тієї чи іншої іноземної держави (іноземної організації") та діє від її імені або представляє її за спеціальним повноваженням, у т. ч. таємним (не офі­ційним). До представників іноземних держав слід відносити, зокрема: глав та членів дипломатичних представництв (послів, посланників, повірених у справах; радників, аташе), консульських установ (генеральних консулів, консулів, віце-консулів, консуль­ських агентів), осіб, що включені до парламентських і урядових делегацій іноземних держав як їх члени, та знаходяться на території України з офіційними чи неофіційними дорученнями. Не має значення, представляє особа державу, яка визнана чи не визнана Україною як суверенна, або організацію, яка є законною чи незаконною.

Крім того, іноземною за певних обставин може бути визнана й організація, зареєст­рована в Україні, а представником іноземної організації не обов'язково є іноземець чи особа без громадянства.