4.3. Генеральна військова канцелярія

При особі гетьмана ще за часів Б.Хмельницького утворилася

Генеральна військова канцелярія – установа, що залежала в своїх функціях

від особи гетьмана і Ради Старшинської, а в канцелярських своїх функціях

від генерального писаря. Безпосередньо керував Канцелярією старший

канцелярист, або, як він звався, реєнт Канцелярії, потім йшли канцеляристи.

Сама Генеральна Військова канцелярія складалася з “присутствия” –

розпорядчого органа, що складався з Генеральної Старшини і канцелярії у

вузькому розумінні, орагана виконавчого. Ось як про це пише

О.Шафонський: “Генеральная войсковая Канцелярія при Гетмане хотя и

была, но она до 1734 года не касалась до гражданских дел, а называлась

Генеральной для того, что в ней общие, до всей Малой России касающиеся и

от Гетмана зависящие дела отправляемы были. Главное начальство имел в

ней Писарь Генеральный, а под ним был регент, после старшим

канцеляристом названый, и войсковые канцеляристы”.

“Присутствие” Генеральної Військової Канцелярії складалося з

генеральної старшини і швидше було малою Старшинською Радою, ніж

канцелярією. В разі відсутності гетьмана вся повнота влади переходила до

неї. Коли скасовано було гетьманство (1764 р.), скасована була й Генеральна

військова канцелярія, як вищий керуючий орган.

Як говорилася, канцелярія у вузькому розумінні слова, тобто як орган

технічний, стояла під головним керуванням генерального військового писаря

та реєнта Генеральної Військової Канцелярії. Писареві указом Петра 1 (1720

р.) доручено було, «чтобы в записных книгах включались по порядку все

гетманские универсалы и письма, равно и бумаги, подписываемые

генеральным писарем в болезнь гетманскую».

Для керування справами окремих полків Генер.Військову канцелярію

поділено було на “повытья”.

Писарю як начальнику канцелярії підпорядковувався цілий штат

службовців та осіб, що готувалися до службової кар‘єри: підписки,

протоколісти, реєстратори, копіїсти, толмачі та “повитчики”. Вони всі

звалися канцеляристами. Всі канцеляристи, підканцеляристи та й сам писар

звалися військовими.

4.4.Працівники приказного діловодства

З утворенням (кінець XV ст.) Російської централізованої держави,

центром якої стало Московське князівство, з‘явилася необхідність в орг-ції

управлінської діяльності державного апарату. Виникає система органів

державного управління – приказов в центрі, “приказных изб” на місцях.

Прикази як державні установи, виникли із особистих доручень

Великого князя, які він видава у зв‘язку з тими чи іншими завданнями

держ.управління своїм довіреним особам – боярам та дьякам. Поступово ці

доручення стали вимагати для належного виконання утворення спеціального

апарату, особливих установ, що й отримали назву “приказов”, відповідальних

за певні галузі державного управління. Наприклад, Разрядний приказ

відповідав за комплектування і формування війська; Помістний – за

забезпечення і облік помісних дворянських земель; Посольський – за ведення

іноземних справ та ін. Поступово прикази перетворилися в центральний

держ.аппарат.

Документування в цих умовах повинно було перетворитися в систему,

яка в окремих випадках будувалася не лише на традиціях, а й вказівках і

положеннях закону. Всередині приказів продовжується подальша

диференціація функцій, формується службова бюрократія3. Штат прикза міг

скадатися від 50 до кількох сотень осіб: на чолі прикза стояв “суддя”, потім

йшов дьяк – який був керівником приказної канцелярії, далі – підьячі та інші.

Вони були особами, які займалися складанням док-тів з того чи іншого

питання, або справи, а тому, як правило, добре знали й саму справу. Дьяки,

підьячі були членами дипломатичних місій, виконували важливі справи

внутрішньополітичного, фінансового, судового характеру.

Дьяки керували поточною роботою приказу, усім діловодством. Вони

писали на вхідних документах помітки з вказівкою, що потрібно зробити,

виправляли чернетки листів-відповідей, підписували біловики. Їхні підписи

називалися “припись”.

Приказ поділявся на структурні частини – столи, або “повытья” (від

“выть” – частина). На їх чолі стояли “старі” або “старші” підьячі. Крім

старших, у приказі працювали також середні (або підьячі “середньої” руки) і

молоді підьячі.

Під керівництвом старого підьячого йшло безпосереднє виконання

документа. Він засвідчував своїм підписом біловик. Його підпис називався

“справою”.

Середні підьячі займалися довідковою роботою, писали чорновики

доументів; молодші – переписували начисто, зклеювали столбці.

Виникає інститут “площадных подьячих” (середина XVI ст.), вони

виконували функції нотаріусів.