Вступ

Інновації, нововведення, інноваційна діяльність та інновац­ійна політика - це нові категорії, які з'явилися в економічному розвитку нашої держави в умовах ринкових відносин. Цих ка­тегорій не було у вітчизняній економічній теорії та практиці кількох останніх десятиріч. В радянській економічній науці в цей період проблематику інновацій розробляли лише в межах досліджень науково-технічного прогресу (НТП).

Дослідники економічної діяльності виходили з того, що се­ред основних макроекономічних проблем для всіх країн і на­родів була й залишається проблема економічного зростання, яке базується на поєднанні екстенсивних і інтенсивних факторів розвитку економіки. Під екстенсивними факторами розуміють приріст маси використаних у виробництві робочої сили, мате­ріальних ресурсів, землі та ін. До інтенсивних факторів відно­сяться такі, що пов'язані з підвищенням якості ресурсів, а та­кож із зростанням ступеня їх переробки. В свою чергу, зростання рівня кваліфікації кадрів і продуктивності їх праці, підвищення якості матеріалів і удосконалення устаткування, їх економічна віддача визначаються досягненнями науки і техні­ки та масштабами їх запровадження в економічній діяльності, тобто обсягами застосування інновацій.

Як слушно зауважила доктор економічних наук О. Лапко, «в той час, як на заході теорії інноваційного розвитку вивча­лись, аналізувались і вдосконалювались, в Україні, як і в усіх країнах колишнього Радянського Союзу, теорії інновацій вва­жалися антикласовими. У 80-ті роки в індустріально розвину­тих країнах світу теорію інтенсифікації замінила теорія інно­ваційних процесів, як підґрунтя нової моделі економічного зростання» "ІЗбреЗУЇ}?-

Характерна прикмета сучасного етапу економічно розвину­тих передових країн - інноваційний шлях розвитку, в основі якого лежить цілеспрямований процес пошуку, підготовки і реалізації інновацій, які дозволяють підвищити ефективність суспільного виробництва.

і*

ЗВступ

У послані Президента України до Верховної Ради України «Україна, поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки» вказано, що основою нового курсу, його визначальними пріоритетами мають стати опрацювання та реалізація державної політики, спрямованої на структурну перебудову промисловості та розвиток інновацій­ної моделі економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави. Вже на кінець першого десяти­ліття XXI ст. наша країна повинна увійти до числа провідних технічно розвинутих держав світу [24].

Одне з важливих завдань, яке стоїть перед нашою державою -це вступ до Світової організації торгівлі (СОТ). Однак без зро­стання конкурентоспроможності товарів вітчизняного вироб­ництва і збільшення обсягу їх випуску є сумнівною доцільність нашого членства у СОТ. Дійсно, для члена СОТ відкриваються широкі можливості використання світового розподілу праці і завоювання зовнішніх ринків. Але ці можливості можуть при­нести членові СОТ користь тільки в тому випадку, коли вироб­лена ним продукція є конкурентоспроможною.

Для досягнення таких завдань найбільш оптимальним шля­хом розвитку економіки вважається інноваційний шлях, який супроводжується постійним оновленням технологій, товарів і послуг різноманітного призначення, ростом їх конкурентоспро­можності як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках, стаб­ілізацією і розширенням ринків збуту, а отже, ростом зайнятості населення, ефективним використанням науково-технічного потенціалу і стимулюванням його росту.

У розгортанні інноваційної діяльності, в першу чергу, зацікав­лені вітчизняні виробники продукції. Адже випуск на ринок нових і конкурентоспроможних видів товарів дає їм гарантовані доходи і прибутки, швидку окупність вкладених коштів, накопичення капі­талу і можливість його вкладення в розширення виробництва

Інноваційна діяльність сприяє вирішенню важливої соціаль­ної проблеми - зайнятості, тобто створення нових робочих місць, що в свою чергу забезпечує гарантовану та вчасно вип­лачену заробітну плату.

4

_______________________Вступ________________________________

В розвитку інноваційної діяльності зацікавлені споживачі, так як вони отримують продукцію, товари та послуги з новими показниками високої якості.

І, безумовно, в інноваційному шляху розвитку зацікавлена держава, так як це сприяє зростанню валового внутрішнього про­дукту (ВВП), обсягів реалізації продукції і, відповідно, надходжен­ню до бюджетів усіх рівнів і, як результат, зростанню життєвого рівня громадян і зміцненню соціальної злагоди у державі.

Розгортання інноваційної діяльності - це також і приплив до держави іноземного капіталу у вигляді прямих інвестицій, тому що встановлення державою пріоритетів і преференцій щодо інноваційної діяльності збільшує інвестиційну приваб­ливість вітчизняного виробництва.

Звичайно, реалізація інноваційної політики потребує не тільки значних організаційних і фінансових зусиль. Для цього необхідно оволодіти певною масою знань і, особливо, законо­давчими та нормативно-правовими.

Фахівці всіх видів економічної діяльності повинні усвідом­лювати, що управління інноваційною діяльністю є серцевиною підприємництва, необхідною умовою успішного бізнесу, тому що саме вона сприяє підвищенню якості і зниженню собівар­тості продукції, забезпечує її конкурентоспроможність, а відтак й ефективну присутність підприємств та організацій на ринку товарів і послуг. Спеціалісти інноваційної діяльності повинні володіти як методологією, теоретичними основами, так і прак­тичними навичками інноваційного менеджменту, усвідомлюва­ти принципи формування та реалізації державної інноваційної політики, особливості організації інноваційної діяльності в рег­іонах, основними напрямами вдосконалення інноваційних про­цесів в окремих видах економічної діяльності, самостійно вир­ішувати інноваційні завдання - від їх прогнозування нововведень до комерційного використання.

З метою активного розвитку інноваційної діяльності фахів­цям необхідно оволодіти певним обсягом знань, серед яких важливе місце відводиться понятійно-термінологічному апара-

2'» ₅Вступ

ту, економічній сутності та механізмам економічного стимулю­вання інноваційної діяльності.

Автори розраховують на те, що дана робота буде корисною не тільки студентам вищих навчальних закладів, аспірантам, науковим співробітникам, менеджерам і економістам, а і всім тим, хто займається справою розробки та ефективного запро­вадження інновацій, що сприятиме активному переходу еконо­міки України на інноваційний шлях розвитку.

Наскільки відомо - це перше в Україні науково-практич­не видання, у якому викладено в результаті опрацювання понад 100 тематичних джерел діючої нормативно-правової бази (Закони України, укази Президента України, кодекси, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та відомств), які відіграють визначальну роль у процесі розвитку інноваційної діяльності, упорядковано й систематизовано визначення майже усіх термінів та понять з інноваційної справи, які використовуються як законодав­ча та нормативно-правова база.

Зібрані в посібнику терміни, поняття, інші матеріали умов­но поділені на 9 розділів: законодавче та нормативно-правове забезпечення інноваційної діяльності; принципи інноваційної політики та інноваційної діяльності; наука як фундаментальна основа інноваційної діяльності; основоположні терміни та по­няття в інноваційній діяльності; стандартизація в системі інно­ваційної діяльності; високі технології та виробництва в інно­ваційній діяльності; пріоритети інноваційної діяльності; державна політика та програми наукової і інноваційної діяль­ності; економічне стимулювання та прогнозування інновацій­ної діяльності. На думку авторів, така структура посібника знач­но полегшить користування ним.

Автори далекі від думки, що вдалося сповна охопити інно­ваційну сферу, яка повністю відбиває предмет дослідження. Не виключається, що певні терміни та поняття залишилися поза рамками видання, інші, можливо, розкриті не так як ба­читься деяким розробникам інноваційної діяльності. Адже за­гальновідомо, що законодавча база України перебуває у про-

Вступ

цесі постійного удосконалення. Отже, одні поняття уточню­ються, інші редагуються, узгоджуючись із міжнародною нор­мативною базою, треті вводяться в обіг уперше, наповнюють­ся новим змістом. Тому автори будуть щиро вдячні всім, хто надішле свої зауваження та побажання щодо удосконалення даної книги. І

~-—Книгу "підготували: М.Т. Пашута (доктор економічних наук, професор) - вступ, розділи 2, 4, 5, 8; О.М. Шкільнюк - розділ 1, 3; розділи 6, 7, 9; алфавітний покажчик автори підготували спільно. Загальну редакцію здійснив М.Т. Пашута.1. Законодавче та

нормативно-правове забезпечення

інноваційної діяльності

Як відомо, однією з головних умов будь-якої економічної діяльності, і інноваційної зокрема, є наявність відповідної зако­нодавчої та нормативно-правової бази, яка в значній мірі напра­цьована за роки незалежності.

і^ихідні правові передумови державної інноваційної політи­ки закладені в Конституції України. Стаття 54 гарантує грома­дянам свободу наукової і технічної, а також інших видів твор­чості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав. У цій же статті визначено, що держава сприяє розвиткові на­уки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Стаття 116 зобов'язує Кабінет Міністрів Ук­раїни забезпечити проведення політики у сфері освіти, науки і культури та з інших напрямків економічної діяльності. Згідно з пунктом 4 цієї статті Кабінет Міністрів України розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України Д.

Крім Конституції України норми щодо інноваційної діяль­ності містяться в багатьох актах різних галузей законодавства. У свою чергу, їх умовно можливо поділити на дві групи.

До першої групи слід віднести акти законодавства, які виз­начають основи державної політики у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності. Законодавче забезпечення цієї сфе­ри діяльності в Україні започатковано Законом України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності», який введено в дію у 1991 р. $?$. З часом було здійснено уточнення окремих статей і положень цього Закону та прийнято новий Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність», який набув чинності в 1992 р. $3;"Ц.

У Законі України «Про наукову та науково-технічну діяльність» визначені основні цілі державної політики в нау­ковій і науково-технічній діяльності, встановлено основні прин-8

1. Законодавче та нормативно-правове зебезпечення інноваційної діяльності

ципи і напрями державного регулювання та управління цією сферою, форми і методи впливу на розвиток науково-технічної сфери, що стосуються фінансово-кредитних та податкових ва­желів регулювання, використання засобів програмно-цільово­го планування і прогнозування, формування державних науко­вих та науково-технічних програм, державного замовлення на науково-технічну продукцію, функціонування системи науко­во-технічної інформації та інших напрямів.

Крім вищеназваного Закону слід назвати прийняту Верхов­ною Радою України «Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» <§§6]. Концепція містить головні цілі, пріоритетні напрями та принципи державної науково-техн­ічної політики, механізми прискореного інноваційного розвитку, орієнтири структурного формування науково-технологічного потенціалу та його ресурсного забезпечення. Вона визначає за­сади взаємовідносин між державою та суб'єктами наукової та науково-технічної діяльності, які грунтуються на необхідності пріоритетної державної підтримки науки, технологій та інновацій як джерела економічного зростання, складової частини націо­нальної культури, освіти та сфери реалізації інтелектуального потенціалу громадян. Дія Концепції розрахована на період стаб­ілізації економіки та досягнення сталого її розвитку.

Основоположними правовими документами, що регулюють інноваційну діяльність є:

Закон України «Про інноваційну діяльністьа£Щ*(з наступ­ними змінами та доповненнями) - створює сприятливе зако­нодавче поле для реалізації зростання виробництва та конку­рентоспроможності товарів вітчизняного виробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. Цей Закон визначає пра­вові, економічні та організаційні засади державного регулюван­ня інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стиму­лювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» державну підтримку одержують суб'єкти господарювання всіх форм власності, що реалізують в Україні іннерваційні проекти, іМ.Т. Пашута, О.М. Шкільнюк -«Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

вим режимом, в тому числі у зонах надзвичайних еко­номічних ситуацій;

♦ закони, які спрямовані на охорону та захист авторських і суміжних прав і здійснення патентної діяльності;

♦ закони, що регулюють зовнішньоекономічні відносини та іноземне інвестування;

♦ інші акти чинного законодавства, зокрема у сфері стан­дартизації і сертифікації, ліцензування, аудиторської діяль­ності, обігу цінних паперів, приватизації тощо.

Стимулювання конкуренції, обмеження монополії являють­ся важливими загальноекономічними умовами поширення інновацій. Нормативною базою сприяння конкуренції є анти-монопольне законодавство, спрямоване на розвиток конкурен­тного підприємництва, обмеження діяльності піднриємств-мо-нополістів, створення передумов для демонополізації економіки, запобігання недобросовісній конкуренції. Основою антимонопольного законодавства є Закон України «Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності» [10].

Подібне спрямування та вплив на інноваційні процеси здійснює Закон України «Про захист прав споживачів», який прийнято в 1991 р. [11]. Дією цього закону межі споживчого вибору і у зв'язку з цим інноваційний простір суттєво збільшуєть­ся. Крім того, вагомі санкції про недотримання якості зменшу­ють можливості маневру для суб'єктів економічної діяльності.

Узагальнюючи це питання, слід вказати, що норми віднос­но інноваційної діяльності містяться в багатьох актах різних галузей законодавства, за якими інновації виступають як скла­дові інвестиційного процесу.

До кола важливих загальноекономічних передумов іннова­ційних процесів слід віднести також інформатизацію суспіль­ства, оскільки інноваційна інформація значною мірою поши­рюється каналами загального користування. Основні напрями державної політики в галузі інформатизації визначені в Законі України «Про національну програму інформатизації», прийня­тому Верховною Радою України у 1998 р. [12].

/. Законодавче та нормативно-правове зебезпечення інноваційної діяльності

Крім наведених можна назвати ще чимало законодавчих актів, які формують правову основу сприяння інноваційній діяльності в державі.

Підсумовуючи, слід відмітити, що в Україні створена певна законодавча база для здійснення і розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності.

Слід звернути увагу на те, що існуюча нормативно-правова база державного управління має досить виразні ознаки пост­ійного вдосконалення, але результативність її впливу на розви­ток науки та інноваційні процеси ще недостатня. Зміни, які сталися в науковій системі України за останні десять років в основному відповідали умовам жорсткої державної консерва­тивної політики, за якою наукова та інноваційна сфери стали непріоритетними в системі державної підтримки. Наслідком реалізації такої політики є відставання України від країн, які здійснюють прогресивну або наступальну науково-технічну та інноваційну політику.

Україна взяла на себе великі зобов'язання перед світовою спільнотою, підписавши в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро Концепцію сталого розвитку в XXI столітті «Декларацію Ріо».

У 2000 р. опубліковано Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо державної підтримки Національної академії наук України» в якому передбачено ряд механізмів, спрямованих на збереження і розвиток її науково-технічного, інтелектуального потенціалу НАН, залучення до роботи в на­укових установах та організаціях талановитої молоді [23]. Верховною Радою України, як уже відмічалося, схвалена «Концепція науково-технологічного та інноваційного розвит­ку України». Практична реалізація цих та інших державних заходів дозволяє сподіватися, що наукова система України нарешті зможе вступити в новий етап трансформації як кількісних, так і якісних змін, які сприятимуть розвитку на­уки в країні і за її допомогою забезпечать перехід економіки держави на інноваційний шлях розвитку.2. Принципи інноваційної політики та інноваційної діяльності

При організації інноваційної діяльності необхідно притри­муватися певних принципів. Тому ми поставили за мету уза­гальнити такі принципи. Цим проблемам присвячено цілий ряд законодавчих та нормативно-правових документів, у яких, зок­рема, висвітлені ті чи інші принципи інноваційної політики та інноваційної діяльності.

Перше, на що необхідно звернути увагу, це те, що в більшості документів, у яких розглядаються принципи іннова­ційної діяльності та інноваційної політики, відсутнє визначен­ня самого поняття «принципи». Тому в першу чергу зупини­мося на цьому основоположному понятті. У «Толковому словнику російської мови» поняття принцип: визначається як основне вихідне положення якої-небудь теорії, вчення, світог­ляду, теоретичної програми [38, с.595].

В «Економічній енциклопедії»[34, с.76] наведено таке виз­начення поняття принципу: встановлені, загальноприйняті по­ширені правила господарських дій та властивостей економіч­них процесів. Це більш прийнятне поняття для нашої роботи, але, на нашу думку, воно не повне. Тому ми вважаємо більш прийнятним ніж попереднє таке поняття принципу для вико­ристання в інноваційній діяльності: «Принципи - це поєднання інтересів усіх суб'єктів ринкових відносин: держави, регіонів, інституціональних одиниць, окремих підприємців; порівняння витрат і доходів, затрат і результатів; комплексність, яка пе­редбачає системний підхід у розв'язанні економічних, соціальних, культурних, екологічних, зовнішньоекономічних та інших проблем; індикативність, як спосіб визначення цілей і пріоритетів розвит­ку економіки, та розробка способів їх досягнення на базі глибоко­го аналізу об'єктивного стану і динаміки розвитку суспільства; поєднання планового і ринкового регулювання розвитку економі­ки; безперервність, яка передбачає системну інноваційну діяльність, направлену на розв'язання економічних завдань».

2. Принципи інноваційної політики та інноваційної діяльності

Основні принципи, на яких базується інноваційна політика та інноваційна діяльність в Україні, зводяться до наступного.

Головним принципом інноваційної діяльності є принцип управління, який складається з безперервного прогнозування інноваційної ситуації, динамічного попередження технологічно­го відставання, системного впровадження новинок у взаємопо­в'язаних сферах підприємницької діяльності, поєднання інвес­тицій з інноваціями, фінансового та інженерного аналізу результативності нововведень.

Узагальненими принципами державної інноваційної пол­ітики є:

♦ орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки та визначення його державних пріоритетів;

♦ формування законодавчої та нормативно-правової бази;

♦ створення умов для збереження, розвитку і використан­ня вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу й забезпечення взаємодії науки, освіти, ви­робництва, підтримки підприємництва у науково-виробничій сфері;

♦ здійснення заходів по підтримці міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її про­сування на зовнішній ринок;

♦ ефективне використання ринкових механізмів для спри­яння інноваційній діяльності, фінансовій підтримці, здійсненню сприятливої кредитної, податкової і митної політики у цій сфері

♦ сприяння розвиткові інфраструктури, інформаційного забезпечення та підготовки кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Принцип науково-технічного та інноваційного прогнозу­вання характеризується проблемно-цільовим підходом, сис­темністю, безперервністю, варіантністю, можливістю встановлення достовірності.

На основі науково-технічного прогнбзу розробляється довгострокова стратегія інноваційного розвитку країни та фор-М.Т. Пашута, ОМ. Шкільнюк -«Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

Для того, щоб прогнозні та планові документи інновацій­ного розвитку були достовірними, використовується принцип об'єктивності, який полягає в тому, що прогнозні та про­грамні документи інноваційної діяльності розробляються на основі перевірених даних органів державної статистики, упов­новаженого центрального органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також звітних офіційних даних державних інноваційних фінансово-кредитних установ України.

Серед надзвичайно важливих принципів слід назвати прин­цип цілісності, який забезпечується розробленням взаємоуз-годжених прогнозних і програмних документів інноваційного розвитку держави в цілому, окремих видів економічної діяль­ності та адміністративно-територіальних одиниць на коротко-та середньостроковий періоди.

Принципи інноваційного маркетингу - це системність, ре­гулярність, об'єктивність і оперативність. Інноваційний марке­тинг включає такі етапи: визначення цілей; збір інформації, що дає загальне уявлення про науково-технічні та інноваційні про­блеми; пошук первинної інформації для конкретних цілей маркетингу; визначення найбільш важливих завдань і розроб­ка програм дій в інноваційній сфері. У звіті про маркетингові дослідження повинні бути посилання на використані джерела і підтвердження достовірності використаних даних. Кінцевою метою інноваційного маркетингу є отримання максимального прибутку від інновацій.

Принцип системності вказує на те, що економіка з однієї сторони розглядається як єдиний об'єкт, а з іншої - як су­купність відносно самостійних видів економічної діяльності та комплексів і об'єктів інноваційної діяльності. Даний метод пе­редбачає побудову прогнозу чи програми на основі системи методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю. Під системою методів і моделей прогнозування та розробки програм інноваційного розвитку розуміється їх сукупність, завдяки чому створюється можливість розробити

2. Принципи інноваційної політики та інноваційної діяльності

погоджений і без суперечностей прогноз чи план за кожним напрямом інноваційної діяльності, що грунтується на вивченні тенденцій розвитку, які складаються, та закономірностей, які зумовлюють можливість визначення цілі, наявних ресурсів, потреб та їх динаміки. Системність інноваційної діяльності пе­редбачає певну черговість використання моделей для форму­вання прогнозу та програм інноваційного розвитку країни.

Принцип системності передбачає проведення досліджень кількісних і якісних закономірностей в економічних системах, побудову такого логічного ланцюжка дослідження, відповідно до якого процес розробки й обґрунтування будь-якого рішен­ня повинен відштовхуватися від визначення загальної мети системи і підпорядковувати діяльність усіх підсистем досягнен­ню поставленої мети. Він дозволяє розчленувати будь-яку сис­тему на безліч підсистем (інновації поділяються на комплекси, останні - на підкомплекси і т.д.). Цей принцип припускає ство­рення системи показників, методів, моделей, які відповідали б змісту кожного об'єкта і дозволяли б побудувати цілісну кар­тину його розвитку.

При розробці прогнозних і програмних документів інно­ваційного розвитку необхідно витримувати принцип рівності, який полягає в дотриманні прав і врахуванні інте­ресів місцевого самоврядування та суб'єктів господарюван­ня усіх форм власності.

Серед важливих принципів необхідно вказати на принцип самостійності, який полягає в тому, що місцеві органи вико­навчої влади та органи місцевого самоврядування в, межах своїх повноважень відповідають за розробку, затвердження та вико­нання прогнозних і програмних документів інноваційного роз­витку відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Прогнозування та розроблення програм інноваційного розвит­ку забезпечує координацію діяльності органів виконавчої вла­ди та органів місцевого самоврядування.

У зв'язку з безперервністю економічного розвитку, удоско­налюванням виробництва на базі розвитку'інноваційної діяль­ності, науки та техніки необхідно дотримуватися принципу без-М.Т. Пашута, О.М. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

перервності планування, тобто послідовності прогнозів, планів. Відповідно до цього принципу повинні розроблятися прогнози і плани різного часового аспекту і погоджуватися між собою. Так, середньострокові плани повинні розроблятися на основі перс­пективних напрямків, відображених у довгострокових планах, короткострокові - виходячи з показників середньострокових планів. Довгострокові плани повинні коригуватися і продовжу­ватися на відповідний період. Це обумовлено виникненням но­вих потреб суспільства, великими змінами в техніці й іншими причинами.

Принцип обґрунтування пріоритетів розвитку видів інно­ваційної діяльності і регіонів. Зростання виробництва на сучас­ному етапі економічного і соціального розвитку України знач­ною мірою залежить від структурних змін у економіці, прискореного розвитку видів економічної діяльності, які забез­печують перехід економіки на інноваційний шлях розвитку. Тому в планах необхідно передбачати правильне визначення пріоритетів у розвитку інноваційної діяльності і регіонів для забезпечення прогресивних зрушень в економічних про­порціях, підвищення ефективності інвестицій та всього суспіль­ного виробництва, вирішення соціальних і екологічних проблем та ресурсозбереження.

Принцип пріоритетності вимагає, щоб кожний план носив цільовий характер, тобто був спрямований на досягнення пев­них цілей, а в якості пріоритетів виділяються такі види іннова­ційної діяльності і соціально-економічні проблеми, від розвит­ку і вирішення яких залежить розвиток у цілому. Цей принцип дозволяє зосередити ресурси на головних напрямках розвитку інноваційної діяльності і вирішенні проблем загальнодержавно­го значення.

Принцип пріоритетності реалізується в тісному зв'язку з принципом комплексності, що припускає аналіз усіх сторін об­'єкта дослідження, його взаємозв'язку з іншими процесами і явищами. При забезпеченні пріоритету розвитку найважливі­ших видів інноваційної діяльності повинен передбачатися відповідний розвиток всіх інших видів економічної діяльності.

2. Принципи інноваційної політики та інноваційної діяльності

З цими принципами в тісному зв'язку повинен реалізову­ватися принцип орієнтації прогнозів і програм на більш повне задоволення потреб суспільства та забезпечення пріоритетно­го вирішення соціальних проблем.

Вельми важливим є принцип дотримання загальнодержав­них інтересів, який полягає в тому, що органи як виконавчої влади, так і місцевого самоврядування повинні здійснювати розробку прогнозних і програмних документів інноваційного розвитку, виходячи з необхідності забезпечення реалізації за­гальнодержавної соціально-економічної політики та економіч­ної безпеки держави.

Принцип орієнтації прогнозів і програм інноваційного роз­витку на більш повне задоволення потреб суспільства. Ви­ходячи з економічного закону підвищення потреб суспільства, необхідно погодити ресурси і потреби в засобах виробництва, необхідних для виробничого процесу, його розширення, створення матеріальних резервів і страхових запасів; продукції споживання для населення; засобах виробництва і предметах споживання для функціонування бюджетної сфери (армії, провоохоронних органів, науки і т.ін.). Визначення потреб сус­пільства - складне завдання, яке вирішується з допомогою ком­плексу наукових, досліджень та інновацій, а також з урахуванням науково обгрунтованих норм потреби і вивчення тенденцій зміни її структури, що відбувається під впливом інно­ваційної діяльності та науково-технічного прогресу, який в свою чергу викликає появу нових потреб.

Принцип погодженості суспільних, колективних і особис­тих інтересів. Соціально-економічний розвиток України зале­жить від того, наскільки загальнодержавні інтереси збігаються з інтересами трудового колективу і окремого працівника щодо кінцевих результатів інноваційної діяльності. В планах необхі­дно використати всю систему інтересів як рушійну силу інно­ваційного розвитку, зростання економіки, підвищення її ефек­тивності. Особиста і колективна матеріальна зацікавленість знаходить своє відображення не тільки у високих завданнях на виробництві, а й у стимулюванні росту пррдуктивності праці,М.Т. Пашута, ОМ. Шкільнгок «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

впровадженні інновацій та нової техніки, підвищенні кваліфі­кації працівників і якості продукції.

Принцип єдності відтворення, раціонального використання і охорони всіх видів природних ресурсів. Основою дотримання цього принципу є сукупна еколого-економічна оцінка природних ресурсів з урахуванням їх якості, аналіз стану і прогноз відтворення, раціонального використання та їх охорони, мож­ливість заміни первинної природної сировини вторинною в умо­вах економії ресурсів і впровадження інновацій.

Збалансований і пропорційний розвиток економіки можли­вий при врахуванні в процесі розробки прогнозів і планів інно­ваційної діяльності принципу збалансованості і пропорційності. Сутність цього принципу полягає в балансовій ув'язці показ­ників, установлених пропорцій і забезпеченні їх дотримання.

Принцип збалансованості програм (планів) інноваційної діяльності полягає також в погодженості показників обсягів виробництва інноваційної продукції з її суспільною потребою, грошових доходів населення, підприємств, організацій, відомств з їх витратами; наявність ресурсів з їх суспільною потребою та інших показників, які забезпечують все розмаїття інноваційної діяльності.

Особлива значущість у ринковій економіці повинна нада­ватись формуванню загальноекономічних пропорцій інновац­ійної діяльності і забезпеченню їх дотримання. До загальноеко­номічних пропорцій необхідно віднести співвідношення: між попитом та пропозицією, споживанням і нагромадженням, дохо­дами та витратами держави, грошовою масою і товарними ресур­сами, виробництвом засобів виробництва й виробництвом пред­метів споживання, ростом продуктивності праці і заробітної плати й ін. Порушення зазначених пропорцій викликає нега­тивні явища в економіці (інфляцію, спад виробництва і т.д.).

Не менш важливими є міжгалузеві пропорції, які характе­ризують співвідношення між різними видами інноваційної діяльності. Установлюються вони за допомогою балансів еко­номіки (міжгалузевого балансу).

Внутрішньогалузеві пропорції являють собою співвідношен­ня між окремими видами інноваційної діяльності.

2. Принципи інноваційної політики та інноваційної діяльності

Територіальні пропорції характеризують співвідношення між регіонами і відображають розміщення виробництва по те­риторії країни.

Зовнішньоекономічні пропорції - це співвідношення між виробництвом інноваційної продукції всередині країни й обся­гами експорту та імпорту товарів.

З метою забезпечення найбільш ефективного функціону­вання економіки необхідно дотримуватися принципу опти-мальності. Термін «оптимальний» означає найефективніший з усіх можливих варіантів. Оптимальний - це такий варіант інноваційного розвитку, який передбачає максимальне задово­лення потреб держави і населення при наявних ресурсах з ура­хуванням їх раціонального використання. Цей принцип реалі­зується шляхом розвитку оптимального планування, яке базується на використанні ЕОМ, економіко-математичному моделюванні і вирішенні оптимізаційних задач у рамках АСУ. Принцип адекватності доцільно розглядати стосовно мо­делювання соціально-економічних процесів. Економіко-матема-тичні моделі, які використовуються в процесі інноваційного розвитку, повинні бути адекватними, тобто відображати реальні процеси. Від цього багато в чому залежать результати прогноз­них і планових обгрунтувань інноваційної діяльності.

Принцип альтернативності прогнозування та плануван­ня пов'язаний з можливістю розвитку видів інноваційної діяль­ності та їх окремих ланок різними шляхами, при різних взає­мозв'язках і структурних співвідношеннях.

У ході прогнозування та планування окремих видів інно­ваційної діяльності виникає необхідність розробки альтернатив, тобто визначення різних шляхів розвитку. Ймовірнісний харак­тер прогнозування та планування інноваційної діяльності відоб­ражає наявність процесів і відхилень при збереженні якісної однорідності, стійких тенденцій.

Принцип поєднання прогнозування, перспективного і по­точного планування передбачає зв'язок пріоритетних напрямів соціально-економічного і інноваційного розвитку суспільства з поточними планами (програмами). В умовах здійснення інно-М.Т. І Іншу та, О.М. Шкільнюк ■«Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

ваційної політики створюються поряд з малими і середніми підприємствами великі виробничі комплекси. Щоб комплекси і підприємства, які проектуються, не викликали диспропорцій в економіці, коли вони будуть працювати на повну потужність, ,г їх оснащення відповідало вимогам сучасної інноваційної пол­ітики, необхідно розробляти короткострокові прогнози та перспективні плани. Єдність перспективного і поточного пла­нування, яке встановлює чіткі взаємозв'язки і спадкоємність планів, є важливими умовами прогнозування та програмуван­ня інноваційного розвитку економіки.

Принцип поєднання планування видів економічної діяль­ності з регіональними аспектами вимагає, щоб плани видів економічної діяльності розроблялися з урахуванням інтересів певного оегіону і раціонального використання місцевих ре­сурсів. Гіланування видів економічної діяльності дозволяє здійснювати єдину політику інноваційної діяльності в кожній галузі, виявляти попит на її продукцію, підтримувати необхідні пропорції (внутрішньогалузеві, міжгалузеві), використовувати передовий досвід і вирішувати інші задачі. Регіональне плану­вання інноваційного розвитку дозволяє забезпечити комплек­сний розвиток економіки регіонів, раціональне розміщення виробництва, вирішення соціальних і екологічних проблем. Дотримання цього принципу сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва, зростанню добробуту народу і пол­іпшенню стану навколишнього середовища.

Принцип інноваційного менеджменту в ринкових умовах: системний аналіз інноваційної ситуації і передбачення май­бутніх якісних змін у продукції і технологіях; своєчасна науко­во-технічна підготовка виробництва; прагнення до випереджен­ня конкурентів і отримання додаткового прибутку; самофінансування інновацій і реінвестування прибутку від них для безперервного інноваційного розвитку економіки.

І накінець, вкрай необхідним є принцип гласності, який полягає в тому, що прогнозні та програмні (планові) докумен­ти інноваційного розвитку мають бути доступними для гро­мадськості, науковців та всіх зацікавлених суб'єктів економіч-

2. Принципи інноваційної політики та інноваційної діяльності________

ної діяльності. Крім того, ці документи повинні бути прозори­ми. З цією метою передбачається участь громадян у процесі формування і реалізації державної інноваційної політики цен­тральними і місцевими органами влади. Інформування про цілі, пріоритети та показники цих документів забезпечує суб'єкти підприємницької діяльності необхідними орієнтирами для пла­нування власної виробничої діяльності.

Показовою в цьому відношенні є інформація про занесен­ня інноваційних проектів до Державного реєстру, яка публі­кується спеціально уповноваженим центральним органом ви­конавчої влади у сфері інноваційної діяльності у його бюлетені.

Важливою складовою принципу гласності є прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій органів на всіх етапах їх ре­гуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у вста­новленому законом порядку фізичними та юридичними особа­ми, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юридич­них осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійс­нення регуляторної діяльності.3. Наукова та науково-технічна

діяльність як фундаментальна основа

інноваційного розвитку економіки

Наукова політика - діяльність держави і відповідних ус­танов, спрямована на репродукування та використання знань у всіх галузях економіки. Наукова політика орієнтована на ви­переджаючий та інтенсивний розвиток науки в системі «на­ука - техніка - виробництво» і комплексну інтеграцію цих елементів у соціальну систему і забезпечення наукової неза­лежності країни. Водночас держава має регулювати відноси­ни між різними соціальними групами, залученими до репродукування знань, контролювати діяльність наукових організацій щодо доцільності та ефективності здійснюваних ними витрат та надавати їм всебічну допомогу, дотримуючись при цьому принципів самостійності їх наукових пошуків, ав­тономності в організації наукової діяльності та ін. Наукова політика передбачає, по-перше, всебічне обґрунтування її кон­цепції, визначення в ній стратегічної мети в контексті розвитку суспільних потреб та інтересів. Для України такою метою є утримання й закріплення передових позицій у ряді пріоритет­них галузей світової науки і впровадженні отриманих на їх основі наукових винаходів у виробництво.

Засобами досягнення передових позицій у пріоритетних галузях науки є:

1) створення належних умов для праці науковців, передусім найталановитіших, з метою припинення відпливу наукових кадрів за кордон;

2) розвиток за допомогою держави належної наукової інфра­структури;

3) органічне поєднання фундаментальних наукових дослід­жень з дослідно-конструкторськими розробками новітніх зразків техніки та конкурентоспроможних товарів;

3. Наукова та науково-технічна діяльність як фундаментальна основа...

4) відновлення раціональних наукових зв'язків і контактів з науковими інституціями країн СНД;

5) створення належної державної патентної служби й над­ійний захист інтелектуальної власності;

6) сприяння процесу інтеграції цивільних і військових НДДКР та технологій, а на їх основі - відповідних виробництв;

7) зосередження наукових досліджень на таких найважли­віших для людства проблемах: програмне забезпечення, біо-тех-нологія та наука про життя, інформація і комунікації, енергети­ка, екологія;

8) сприяння розвитку венчурних підприємств;

9) істотне розширення фінансування фундаментальних дос­ліджень і розробок.

Наукова сфера відіграє ключову роль у розвитку інновац­ійної діяльності, специфіка якої потребує спеціального регулю­вання. Основним законодавчим актом, що регулює науково-технічну діяльність в Україні, є Закон України «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяль­ності» [2]. Закон визначає: роль держави в розвитку науки і техніки, використанні науково-технічних результатів для пере­творення суспільного виробництва та задоволення потреб лю­дей; основні цілі, напрями та принципи; форми та методи дер­жавного регулювання в науково-технічній сфері; повноваження державних органів у здійсненні науково-технічної та інновац­ійної політики; економічні та правові гарантії їх розвитку.

Науково-технічна діяльність в економіці держави забез­печується її науково-технічним та інноваційним потенціалом, який сформувався, набув сучасних масштабів і положення внас­лідок загальнополітичних та соціально-економічних трансфор­мацій нашого суспільства, пов'язаних з становленням і розвит­ком нашої країни як самостійної, незалежної держави. Україна успадкувала значний науково-технічний потенціал, який роз­ташований на її території. За даними колишнього ЦСУ УРСР, згідно з «Загальносоюзним класифікатором підприємств і організацій» (ЗКПО) у республіці станом на початок 1990 р. нараховувалося 1666 організацій науки і наукового обслугову-М.Т. Пашута, О.М. Шкільнюк «Інноващї: понятійно-термінологічний апарат...»

вання, підпорядкованих майже 100 союзним, союзно-республ­іканським, республіканським міністерствам і відомствам та місцевим органам влади. Крім того функціонувала значна кількість організацій, які входили в систему військово-промис­лового комплексу і були підпорядковані безпосередньо оборон­ним відомствам союзного центру. З початком державної неза­лежності існуючий сектор науки був розподілений серед створених заново в Україні адміністративних органів держав­ного управління, кількість і структура яких постійно змінюва­лася. В їх підпорядкованості знаходяться наукові установи і організації, які складають загалом науковий потенціал держави, уявлення про обсяги якого дають дані табл. 1. При цьому знач­на його частка зосереджена в системі сучасного Міністерства промислової політики України.

Для використання ще досить потужного наукового потен­ціалу держави в інноваційній діяльності та правильної його оц­інки необхідно оволодіти основоположним понятійно-терміно­логічним апаратом, сутністю та шляхами економічного стимулювання.

Таблиця 1

Уже в 1992 р. першу групу понять науки та наукового по­тенціалу, пов'язаних з інноваційною діяльністю, можна віднай­ти в Законі України «Про наукову та науково-технічну діяльність» зі змінами, внесеними згідно з Декретами та Зако­нами України в 1993-2004 рр. [4].

Наукова діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спря­мована на одержання і використання нових знань. Основними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Науково-технічна діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. її основними форма­ми (видами) є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, про­ектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-по­шукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії прак­тичного їх використання, тобто інновацій.

Науково-організаційна діяльність - діяльність, що спрямо­вана на методичне, організаційне забезпечення та координацію наукової, науково-технічної та науково-педагогічної діяльності.

М.Т. пашу та, ОМ. Шкільнюк -«Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

Наукова і науково-технічна експертиза - діяльність, ме­тою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка науково-технічного рівня об'єктів експертизи і підготовка обґрунтова­них висновків для прийняття рішень щодо таких об'єктів [13].

Науково-інформаційна діяльність - сукупність дій, спря­мованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її зби­ранні, аналітично-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, по­шуку і поширенні [14].

Науково-технічна інформація - документовані або публ­ічно оголошувані відомості про вітчизняні та зарубіжні досяг­нення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності [14].

Академічний сектор науки включає організації, підпоряд­ковані Національній академії наук України, а також галузевим академіям, Українській академії аграрних наук, Академіям ме­дичних, педагогічних та правових наук України, а також: Ук­раїнській екологічній академії наук, Українській академії архі­тектури, Академії інженерних наук України, Академії наук вищої школи України, Українській академії економічної кібер­нетики, Міжнародній академії комп'ютерних наук та систем, Міжнародній академії біоенерготехнологій і т.д.

Галузевий сектор науки включає організації різних видів економічної діяльності, які виконують наукові та науково-технічні роботи,

Сектор науки вищої освіти включає спеціалізовані підроз­діли (науково-дослідні частини, науково-дослідні лабораторії тощо), а також науково-технічні роботи, які виконують на ка­федрах вищих навчальних закладів.

Заводський сектор науки складається з науково-дослідних та конструкторських підрозділів на промислових підприємствах.

Вчений - фізична особа (громадянин України, іноземець або особа без громадянства), яка має повну вищу освіту І проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження і отримує наукові та (або) науково-технічні результати.

3. Наукова та науково-технічна діяльність як фундаментальна основа...

Молодий вчений - вчений віком до 35 років.

Науковий працівник - вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) профес­ійно займається науковою, науково-технічною, науково-організа­ційною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання, підтверджену результатами атестації.

Персонал, зайнятий основною (науково-технічною) діяльністю, працівники самостійних науково-дослідних, кон­структорських, проектно-конструкторських, технологічних організацій або тих, що перебувають на балансі підприємства, а також працівники лабораторій, зайнятих на дослідних, експериментальних і науково-дослідних роботах.

Чисельність персоналу, зайнятого основною діяльністю -облікова чисельність на конкретну дату (визначення та склад цього показника представлено в Інструкції зі статистики чи­сельності працівників, зайнятих в економіці України).

Дослідники - до цієї категорії органи статистики відносять нау­кових та інженерно-технічних працівників, які професійно займа­ються науковими дослідженнями і розробками та безпосередньо беруть участь у створенні нових знань, продуктів, процесів, методів та систем, а також адміністративно-управлінський персонал, що здій­снює безпосереднє керівництво дослідницьким процесом (в тому числі керівники наукових організацій та підрозділів, зайнятих у виконанні наукових досліджень та розробок).

Техніки - до цієї категорії органи статистики відносять пра­цівників, основні функції яких вимагають володіння технічни­ми знаннями та досвіду в одній чи декількох сферах природ­ничих, технічних, суспільних або гуманітарних наук, які беруть участь у виконанні наукових досліджень та розробок, викону­ючи технічні функції, як правило, під керівництвом дослідників (підготовку комп'ютерних програм; виконання бібліографічно­го пошуку та відбір відповідних матеріалів з архівів і бібліотек; виконання експериментів, випробовувань і аналізів; реєстрацію вимірювань, проведення розрахунків, підго7овку креслень, та схем; проведення статистичних обстежень тощо).М.Т. Пашу та, О.М. Шкільнюк * Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

Допоміжний персонал - до цієї категорії органи статис­тики відносять працівників, які виконують допоміжні функції, пов'язані з проведенням досліджень та розробок: працівники планово-економічних, фінансових підрозділів, патентних служб, підрозділів науково-технічної інформації, науково-технічних бібліотек; робітники, які здійснюють мон­таж, наладку, обслуговування та ремонт наукового обладнан­ня і приладів; робітники дослідних (експериментальних) ви­робництв; лаборанти, які не мають повної вищої, базової вищої чи початкової вищої освіти.

Інші дослідники. До цієї категорії органи статистики відно­сять інших працівників, які виконують функції загального харак­теру, пов'язані з діяльністю організації в цілому (працівники бухгалтери, кадрової служби, підрозділів матеріально-технічного забезпечення, друкарки та ін.), а також працівники, зайняті переважно у наданні науково-технічних послуг стороннім організаціям або іншими видами діяльності, що не пов'язані з науковими дослідженнями і розробками.

Науково-дослідна (науково-технічна) установа - юри­дична особа незалежно від форми власності, що створена в установленому законодавством порядку, для якої наукова або науково-технічна діяльність є основною і становить по­над 70 відсотків загального річного обсягу виконаних робіт.

Наукова робота - дослідження з метою одержання науко­вого результату.

Науковий об'єкт, що становить національне надбання, унікальний об'єкт, що не піддається відтворенню, втрата або руйнування якого матиме серйозні негативні наслідки для роз­витку науки та суспільства [ЗО].

Наукові ступені - наукові ступені кандидата і доктора наук, що присуджуються спеціалізованими вченими радами вищих закладів освіти, наукових установ та організацій у по­рядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Наукові ступені присуджують спеціалізовані вчені ради на підставі при­людного захисту дисертацій. Рішення спеціалізованих вчених

3. Наукова та науково-технічна діяльність як фундаментальна основа...

рад про присудження наукових ступенів затверджуються Ви­щою атестаційною комісією України [15].

Науково-технічні зони - вільні економічні зони, спеціаль­ний правовий режим яких орієнтований на розвиток нау­кового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості еко­номіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень з подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регі­ональних інноваційних центрів-технополісів, районів інтенсив­ного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослі­дницьких, промислових, агропарків), а також локальних інно­ваційних центрів та опорних інноваційних пунктів [25].

Національний науковий центр - наукова (науково-техніч­на) організація, яка проводить комплексні наукові досліджен­ня особливої важливості, підготовку і перепідготовку наукових кадрів, активно впливає на розвиток науково-технічного про­гресу, економіки, культури та має світове визнання результатів своєї діяльності, забезпечує розв'язання наукових завдань на­ціонального масштабу і несе відповідальність за формування наукової політики у відповідній галузі [31].

Статус національного наукового центру може бути нада­но науковій установі, вищому навчальному закладу IV рівня акредитації (об'єднанню наукових установ чи вищих навчаль­них закладів IV рівня акредитації), що проводять комплексні наукові дослідження загальнодержавного значення та мають світове визнання своєї діяльності.

Надання і позбавлення статусу національного наукового центру здійснюються Указом Президента України за поданням Кабінету Міністрів України.

Статус та особливості діяльності національних наукових центрів визначаються Положенням про національний науко­вий центр, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Науково-технічний потенціал (НТП) це система організаційних, фінансових, матеріально-технічних, інформац-

іМ.Т. Пашугпа, О.М. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

ійних та кадрових ресурсів, призначених для проведення нау­ково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), а також для вирішення задач інноваційного розвитку.

Інноваційний потенціал - сукупність науково-технологіч­них, фінансово-економічних, виробничих, соціальних та куль­турно-освітніх можливостей країни (виду економічної діяль­ності, регіону, підприємства тощо), необхідних для забезпечення інноваційного розвитку економіки.

З метою посилення впливу науки на розвиток економіки нашої держави в 1999 р. Верховна Рада України прийняла по­станову «Про концепцію науково-технологічного та інновацій­ного розвитку України» [27] в якій визначені головні цілі нау­ково-технологічного та інноваційного розвитку:

Підвищення ролі наукових та технологічних факторів у подоланні кризових явищ у соціально-економічному розвитку України та забезпеченні її економічного зростання, утвердженні духовності у суспільстві, вдосконаленні державотворення.

Створення ефективних механізмів збереження, ефектив­ного використання та розвитку національного науково-техно­логічного потенціалу.

Технологічне переобладнання і структурна перебудова виробництва з метою нарощування випуску товарів, конкурен­тоспроможних на світовому і внутрішньому ринках.

Збільшення експортного потенціалу за рахунок науко-ємких галузей виробництва, зменшення залежності економіки України від імпорту.

Органічне включення інноваційних факторів до процесу соціально-економічного розвитку держави, збереження дов­кілля та ефективного використання природних ресурсів, спри­яння створенню в економіці достатньої кількості робочих місць, у тому числі для випускників навчальних закладів, фахівців, які внаслідок економічної кризи втратили свої робочі місця у ви­робництві, науці, освіті тощо, а також для спеціалістів, які звільняються із Збройних Сил.

Відродження творчої діяльності винахідників і раціонал­ізаторів виробництва.

3. Наукова та науково-технічна діяльність як фундаментальна основа...

Розвиток людини як особистості, збереження і захист її здоров'я та середовища проживання, створення умов для висо­копродуктивної, творчої та безпечної праці і сучасного побуту.

Вважається, що процес інноваційної діяльності складається з чотирьох основних стадій: дослідження і розробка; освоєння; серійне або масове виробництво; споживання.

Ряд авторів дають дещо інше трактування стадій інновацій­ного процесу (наука - техніка - виробництво - споживання), що відрізняється за формою від вищенаведеного, але ідентич­не за змістом.

Стадія дослідження і розробка включає такі етапи:

фундаментальні наукові дослідження (теоретичні і пошу­кові); прикладні дослідження; дослідно-конструкторські і тех­нологічні розробки.

Результати теоретичних досліджень проявляються в науко­вих відкриттях, обгрунтуванні нових понять і уявлень, ство­ренні нових теорій.

Наукове відкриття - встановлення не відомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень нау­кового пізнання. Автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву. Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом.

До теоретичних (пошукових) відносяться дослідження, задачею яких є відкриття нових принципів створення виробів і технологій; нових, не відомих раніше, властивостей матеріалів і їх поєднань (комбінацій) та ін. Однією з задач теоретичних (пошукових) досліджень є підтвердження або спростування результатів теоретичних досліджень. Результати фундаменталь­них досліджень є науковою базою для генерування нових ідей і напрямків інноваційних процесів, відкриваючи шляхи у ран­іше не відомі галузі науки і техніки.

Фундаментальні наукові дослідження - наукова, теоре­тична та експериментальна діяльність, спрямована на одержан­ня нових знань про закономірності розвитку природи, суспіль-М.Т. Пашута, О.М. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

ства, людини, їх взаємозв'язку. Вони можуть закінчуватися ре­комендаціями щодо постановки прикладних досліджень для визначення можливостей практичного використання одержа­них наукових знань, науковими публікаціями тощо.

Науковий результат - нове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та за­фіксоване на носіях наукової інформації у формі звіту, науко­вої праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про нау­ково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо.

Науково-прикладний результат - нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, розробка, яка впроваджена або може бути впро­ваджена у суспільну практику. Науково-прикладний результат може бути у формі звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

Прикладні наукові дослідження - наукова і науково-техн­ічна діяльність, спрямована на одержання і використання знань для практичних цілей. Кінцевим їх наслідком є рекомендації щодо створення інновацій.

Прикладні дослідження спрямовані на вивчення шляхів практичного застосування відкритих раніше явищ і процесів. Науково-дослідна робота прикладного характеру ставить за мету вирішення технічної проблеми, уточнення неясних теоре­тичних питань, одержання конкретних результатів, що будуть використані як науково-технічний заділ в дослідно-конструк­торських і технологічних розробках.

Під дослідно-конструкторськими і технологічними роз­робками розуміється застосування результатів прикладних дос­ліджень для створення (або модифікації, удосконалення) зразків нової техніки, матеріалів, технологій. Це завершальна стадія наукових досліджень, своєрідний перехід від лаборатор­них умов і експериментального виробництва до промислового виробництва. На цій стадії остаточно перевіряються результа-

3. Наукова та науково-технічна діяльність як фундаментальна основа...

ти теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляються зразки нової техніки.

До обсягу розробок включені проектно-конструкторські і технологічні роботи, роботи по створенню дослідних зразків (партій) виробів (продукції), а також проектні роботи для буд­івництва.

В обсяг науково-технічних послуг включається діяльність у галузі науково-технічної інформації, патентів, ліцензій, науко­во-технічне консультування та впроваджувальна діяльність, інші види діяльності, що сприяють одержанню, поширенню та використанню наукових знань для застосування в інноваційній діяльності.4. Основоположні терміни та поняття інноваційної діяльності

Враховуючи наробки вітчизняних вчених та світовий досвід у розробці теорії інноваційної діяльності в нашій державі в 2002 р. приймається Закон України «Про інноваційну діяльність» [5], в якому запропоновані основоположні поняття та терміни: інновації; інноваційна політика; інноваційна діяльність; іннова­ційний продукт; інноваційна продукція; інноваційний проект; інноваційне підприємство; інноваційна інфраструктура та ін.

Інновації - новостворені (застосовані) або вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративно­го, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва або соціальної сфери.

Відповідно до міжнародних стандартів інновація визначаєть­ся як кінцевий результат інноваційної діяльності, який одержав втілення у вигляді нового або удосконаленого продукту, впро­вадженого на ринку, або удосконаленого технологічного про­цесу, використовуваного в практичній діяльності, або в ново­му підході до соціальних послуг.

Виходячи з названих законодавчих визначень, відмітимо, що поняття інновація більш широке, ніж нова техніка, яке дісталося нам у спадщину від соціалізму, так як останнє зас­тосовується тільки по відношенню до знарядь праці, нових матеріалів, реагентів і ін., які використовувались у вироб­ництві. Поняття ж інновація поширюється на новий продукт чи послуги, спосіб їх виробництва, нововведення в органі­заційній, фінансовій, науково-дослідній і інших сферах, будь-яке удосконалення, що забезпечує економію витрат або ство­рює умови для такої економії.

Інновація - це використання результатів наукових дослід­жень і розробок спрямованих на вдосконалення процесу вироб­ничої діяльності, економічних, правових і соціальних відносин в галузі науки, культури, освіти і в інших сферах діяльності

4. Основоположні терміни та поняття інноваційної діяльності_______

суспільства. Цей термін може мати різні значення в різних кон­текстах і вибір їх залежить від конкретних цілей виміру та ана­лізу. Досить звернути увагу на те, що в Законі України «Про інноваційну діяльність» є два ніби схожих, але відмінних по­няття - інноваційний продукт і інноваційна продукція.

Інновація є одним із суттєвих елементів розвитку економ­іки. Інновація потребує використання цілого комплексу науко­во-технічних та промислових факторів, які треба розглядати з точки зору їх впливу на економіку, політику, культуру та інші сторони життя суспільства. Промислова інновація бере свій по­чаток з ідеї, проходячи такі фази, як дослідження, розробка та створення нових зразків продукції, технологій чи послуг.

Таким чином, інновація і, зокрема, науково-технологічна інновація (НТІН) являє собою набагато більше, ніж просто винахід чи відкриття.

Інновація - це результат взаємодії між її творцями і споживачами. Особлива увага повинна бути приділена тому, що інноваційний процес не має лінійного характеру, який по­лягає у чітко визначеній ролі кожного і всіх його учасників, починаючи від університетів і наукових інститутів, галузевих організацій і груп, що виконують відповідно «чисті» досліджен­ня і прикладні розробки, до організаторів дослідного і масово­го виробництва, маркетингу і т.ін.

Неодмінними властивостями інновації є: науково-техн­ічна новизна, виробнича застосовуваність, комерційна ре­алізація.

Комерціалізація науково-технічної діяльності полягає в матеріалізації інновацій, винаходів і розробок, запроваджених у нові види промислової продукції, засоби і предмети праці, технології й організацію виробництва, перетворення їх у дже­рело прибутку.

Очевидно, що інновація має чітку орієнтацію на кінцевий результат прикладного характеру, вона завжди розглядаєть­ся як процес, що забезпечує технічний, економічний або соц­іальний ефект.

іМ.Т. Пшиугпа, О.М. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»'

Об'єктами інноваційної діяльності, а відтак об'єктами управ­ління в інноваційній сфері є: інноваційні програми і проекти; нові знання та інтелектуальні продукти; виробниче обладнан­ня та процеси; інфраструктура виробництва і підприємництва; організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративно­го, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери; сиро­винні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна про­дукція; механізми формування споживчого ринку і збуту товар­ної продукції.

Інноваційний продукт - результат науково-дослідної (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про інноваційну діяльність».

Інноваційний продукт є результатом виконання інновацій­ного проекту і науково-дослідною і/або дослідно-конструк­торською розробкою нової технології (в тому числі інформац­ійної) або продукції з виготовленням експериментального зразка чи дослідної партії і відповідає таким вимогам:

а) він є реалізацією (впровадженням) об'єкта інтелектуаль­ної власності (винаходу, корисної моделі, промислового зраз­ка, топографії інтегральної мікросхеми, селекційного досягнен­ня тощо), на які виробник продукту має державні охоронні документи (патенти, свідоцтва) чи одержані від власників цих об'єктів інтелектуальної власності ліцензії, або реалізацією (впровадженням) відкриттів. При цьому використаний об'єкт інтелектуальної власності має бути визначальним для даного продукту;

б) розробка продукту підвищує вітчизняний науково-техн­ічний і технологічний рівень;

в) в Україні цей продукт вироблено (буде вироблено) впер­ше, або якщо не вперше, то порівняно з іншим аналогічним продуктом, представленим на ринку, він є конкурентоздатним і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційна продукція - нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про інноваційну діяльність».

4. Основоположні терміни та поняття інноваційної діяльності

Інноваційною, за цим законом, визначається продукція, яка відповідає таким вимогам:

а) отримується внаслідок виконання інноваційного проекту;

б) виробляється (буде вироблена) в Україні вперше або, якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентоздатною і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційна продукція може бути результатом тиражуван­ня чи застосування інноваційного продукту. Інноваційною продукцією може бути визнано також інноваційний продукт, якщо він не призначений для тиражування.

До інноваційної продукції відноситься:

♦ продукція, гир зазнала значних технологічних змін (технічні характеристики і сфера використання її значно відрізня­ються від технічних характеристик і сфери використан­ня продукції, що виготовлялась раніш), або заново впро­ваджена (принципово нова) продукція протягом останніх трьох років;

♦ традиційна продукція, параметри якої в значній мірі удос­коналені чи модифіковані протягом останніх трьох років;

♦ інша інноваційна продукція, впроваджена протягом трьох останніх років, заснована на впровадженні нових чи знач­но вдосконалених виробничих методів, які передбачають застосування нового виробничого устаткування, нових методів організації виробництва чи їх сукупності.

Виробництво інноваційної продукції вважається освоє­ним, якщо відпрацьована конструкторська і технологічна доку­ментація, освоєне технологічне устаткування, інструмент, тех­нологічне оснащення, необхідне для виробництва цієї продукції, організовано систематичний випуск її згідно з розробленим технологічним процесом, технічна характеристика виробів, що випускаються, повністю відповідає заданим техніко-економіч-ним показникам.

Поряд з необхідністю правильного визначення поняття інновація та інноваційна продукція не менш важливим є по­няття інноваційна діяльність.М.Т. Пашугпа, О.М. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

Інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на ви­користання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоз­датних товарів і послуг.

На відміну від поняття інноваційна діяльність, викладеного в Законі України «Про інноваційну діяльність», у світовій прак­тиці прийнято таке формулювання: інноваційна діяльність -це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення і відновлення номенклатури і поліпшення якості продукції, що випускається (товарів, послуг), удосконалення технології їх виробництва з наступним впровадженням і ефективною реал­ізацією на внутрішньому чи зовнішньому ринках.

Інноваційна діяльність, пов'язана з інвестиціями в інно­вації, називається інноваційно-інвестиційною.

Інноваційна діяльність, як правило, являє собою цілий ком­плекс наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фінансових і комерційних заходів, сукупність яких приводить до інновацій у вигляді нового або удосконаленого продукту.

Інноваційна діяльність спрямована на реалізацію можли­востей інтенсивного розвитку економіки будь-якого рівня на засадах оновлення технологічних процесів і продукції, вдоско­налення методів організації виробництва.

Переорієнтація на нові соціально-економічні пріоритети обумовлює необхідність узгодженого регулювання інноваційної діяльності на всіх рівнях управління. Отже, система управлін­ня інноваційним процесом в ринкових умовах стає багаторів­невою: на державному і регіональному рівнях визначаються його пріоритети, на мікрорівні управління інноваціями забез­печує поступове оновлення номенклатури продукції і виробни­чого апарату, організації виробництва, що врешті-решт забезпе­чує зростання прибутку, отримання соціального або екологічного ефекту.

Інноваційна діяльність у сфері економіки - діяльність учас­ників економічних відносин, що здійснюється на основі реалі­зації інвестицій з метою виконання інноваційних програм з

4. Основоположні терміни та поняття інноваційної діяльності

тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери сус­пільного життя. Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами: проведення наукових, досліджень і розробок, спря­мованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, нау­ково-технічної продукції; розробка, освоєння, випуск і розпов­сюдження принципово нових видів техніки і технології; розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного стано­вища; технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впро­вадження нової технології. Держава регулює інноваційну діяльність шляхом: визначення її як необхідної складової інве­стиційної та структурної політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів; створен­ня економічних, правових та організаційних умов, створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності. Держава здійснює контроль за інноваційною діяльністю суб'єктів економіки та інших учасників економічних відносин, її відповідності вимогам законодавства. Держава гарантує: підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики; охорону та за­хист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності; вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики; підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Інноваційний проект - комплект документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного про­дукту або інноваційної продукції.

Інноваційний проект - комплекс взаємопов'язаних заходів інвестиційного характеру, спрямованих на комерційне застосу­вання інноваційних розробок, освоєння нових видів продукції, послуг, впровадження новітніх технологій.М.Т. Пашутпа, О.М. Шкільнюк -«Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

Інноваційний або інвестиційний проект технологічного пар­ку (проект технологічного парку) - підготовлений технологі­чним парком проект, що пройшов у встановленому порядку експертизу і внесений до державного реєстру, який веде центра­льний орган виконавчої влади з питань науки. При реалізації проекту технологічного парку діє спеціальний режим інвести­ційної та інноваційної діяльності.

Пріоритетний інноваційний проект - інноваційний проект, що належить до одного з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, затверджених Верховною Радою України.

Інноваційна структура - юридична особа будь-якої органі­заційно-правової форми, що створена відповідно до за­конодавства, або група юридичних і фізичних осіб, які діють на основі договору про спільну діяльність, з визначеними галуз­зю діяльності та типом функціонування, орієнтованим на ство­рення та впровадження інноваційної продукції.

Інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) - підприємство чи об'єднання підприємств, що розробляють, виробляють і реа­лізують інноваційні продукти або продукцію чи послуги, обсяг яких у грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загаль­ного обсягу продукції і (або) послуг.

Інноваційна інфраструктура - сукупність підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформац­ійно-комунікативні, юридичні, освітні тощо). Інноваційна інфраструктура охоплює створення технополісів, технопарків, технологічних центрів, науково-дослідних консорціумів, інжинірингових центрів і фірм як на державному, так і на ре­гіональному рівнях.

Інноваційний менеджмент це сукупність принципів, функцій, методів і форм регулювання інноваційних процесів у еко­номічних системах. Інноваційний менеджмент спрямований у майбутнє, він обслуговує оновлення продукції та виробництва з метою підтримки конкурентоздатності в ринковому середовищі.

4. Основоположні терміни та поняття інноваційної діяльності

Інноваційна активність - це цілеспрямована діяльність по створенню, освоєнню і просуванню на ринок продуктових, технологічних і організаційно-управлінських інновацій, ха­рактеризує стратегічну поведінку організацій і підприємств у ринковому середовищі, їх ставлення до ризику витрат, що спрямовані на інноваційний розвиток. Інноваційна ак­тивність може оцінюватись через показники наукоємності та інноваційної ємності виробництва.

Моніторинг, облік і звітність стосовно інновацій у вироб­ництві здійснюються з метою відстеження ходу цих процесів та їх наступного регулювання. При цьому аналізуються витра­ти ресурсів на інноваційні процеси та їх вплив на діюче вироб­ництво, формується уявлення про інноваційну активність та її сприйнятливість.

Моніторинг інноваційної діяльності - систематичний збір, обробка та аналіз інформації про інноваційні процеси, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання і регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації її пріори­тетних напрямів.

Інноваційна культура - складова інноваційного потенціалу, що характеризує рівень освітньої, загальнокультурної і соціаль­но-психологічної підготовки особистості та суспільства в ціло­му до сприйняття і творчого втілення в життя ідеї розвитку економіки країни на інноваційних засадах.

За ступенем радикальності та значущістю в розвитку еконо­міки інновації поділяються на базисні, поліпшуючі і модифіковані. За цим поділом стоять два різних інноваційних процеси: піонер­ний і наздоганяючий. Піонерний процес означає досягнення світової першості (наприклад СІЛА). Процес наздоганяючий дешевший і може дати швидший результат (наприклад Японія). При піонерному процесі створюються базисні інновації, які реалізують крупні винаходи і стають основою формування но­вих поколінь і напрямків техніки.

При наздоганяючому процесі створюються поліпшуючі і модифіковані інновації, пов'язані з удосконаленням властиво­стей існуючих технологій виробництва і продуктів.

ІМ.Т. Погнута, О.М. Шкіїьнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

Поліпшуючі інновації реалізують дрібні і середні винаходи, що сприяє значному удосконаленню існуючої продукції та тех­нологій її виробництва.

Модифіковані інновації спрямовані на часткове поліпшен­ня застарілих поколінь техніки і технологій без помітного впли­ву на параметри, властивості, вартість продукції і способи її виробництва. Сюди ж відноситься розширення номенклатури продукції та технологій за рахунок освоєння виробництва та­ких, що раніше не випускались в країні, галузі або на даному підприємстві, але вже відомих на ринку продуктів з метою за­доволення попиту, у тому числі і з відмовою від їх імпорту, і для збільшення прибутків даних видів економічної діяльності або розширення експортного потенціалу країни, якщо дані про­дукти будуть конкурентоздатні на світовому ринку.

Не слід плутати модифікацію з модернізацією.

Модифікація (лат. Мойфсайо - зміна,) - прогресивні зміни, перетворення виробництва, технології, продукції, що вироб­ляється, створення кращого варіанта, нової моделі; видозміне­на модель виробу, машини.

Модернізація (фр. тойегпізег ~ новітній, сучасний) - про­цес часткового оновлення, зміни застарілого устаткування (ма­шин, механізмів, обладнання, приладів та ін.), технології вироб­ництва, технічне й технологічне переоснащення промислових і сільськогосподарських підприємств. Модернізація є одним з важливих напрямків підвищення техніко-економічних показ­ників, посилення інтенсивного розвитку, зростання ефектив­ності виробництва. Вона дає змогу привести техніко-економіч-ний рівень виробництва у відповідність Із найновітнішими вимогами, які відображають досягнення вітчизняної та світової науки і техніки, забезпечуючи вищий ефект при номінальних витратах порівняно з новим будівництвом аналогічних підприємств (передусім малих і середніх). Кошти, які спрямо­вуються на модернізацію діючих підприємств, скуповуються в середньому втричі швидше, ніж у разі будівництва аналогічних виробничих потужностей.

4. Основоположні терміни та поняття інноваційної діяльності

Модернізація дає змогу уникнути фізичного й морального зносу обладнання, узгодити експлуатаційно-технічні показни­ки з економічністю техніки відповідно до новітніх вимог, підви­щити ефективність устаткування за рахунок поповнення традиц­ійної техніки сучасними прогресивними пристроями, впроваджувати їх у сучасні технологічні процеси, конвейєрні си­стеми та ін. Промисловість Японії, зокрема, з середини 70-х років XX ст. ефективно використовує переваги модернізації. Без до­корінної перебудови виробничої бази підприємств було онов­лено впровадження роботів у традиційні технологічні процеси; більше половини роботів використовувались у мілкосерійному виробництві (поєднання роботів і традиційного устаткування), що дало змогу підвищити продуктивність праці на 30% і змен­шити дефекти продукції у 50 разів. З впровадженням роботів на підприємствах фірми «їошіба» (електротехніка та електро­ніка) виробничі потужності зросли утричі, а кількість робітників зменшилася в 12 разів [33, с.468].

Технічний бік модернізації значною мірою посилює соціаль­не напруження в суспільстві, оскільки її наслідком є зростання безробіття, однак ця проблема вирішується відповідними соц­іально-економічними методами.

За типом новизни на ринку інновації прийнято поділяти на:

♦ світового масштабу - інновація ніде не має аналогу, це перше у світі впровадження;

♦ у масштабах країни - інновація носить відтворюваль-но-адаптаційний характер: немає аналогу в країні, але він існує за кордоном;

♦ у масштабі даного виду економічної діяльності, регіо­ну, підприємства - інновації мають аналоги, але не зас­тосовувались раніше в даному виді економічної діяль­ності, регіоні, підприємстві.

Виходячи з позицій мікроекономічного розвитку, не має значення, що продукти і технології десь відомі; для даного підприємства, що їх раніш не знало або не застосовувало, вони, безсумнівно, є інноваціями. Для аналізу процесів розвитку більш правильним є таке розуміння інновації, при якому неюМ.Т. Пашу та, О.М. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...*

вважається не тільки інновація світового масштабу, й новизна для даного підприємства.

На практиці поняття новизна, інновація, нововведення не­рідко ототожнюються, хоча між ними є певні розходження.

Нововведення означає, що новизна використовується. З моменту прийняття до розповсюдження новизна набуває нової якості і стає інновацією.

Інновації на сучасному етапі розвитку економіки ста­ють головним засобом збереження конкурентоспроможності і здійснюються регулярно, тобто стають невід'ємною часткою підприємницької діяльності. Управління інноваціями повинно здійснюватися паралельно з управлінням діючим традиційним виробництвом. Але методи управління інноваціями мають відрізнятися від методів управління налагодженим виробниц­твом, оскільки інноваційні процеси спрямовані на створення раніше не існуючих продуктів, якісне оновлення виробничих сил та відносин тощо.

Слід враховувати, що час постійно знецінює існуючі продук­ти та технології, тому для уникнення технологічного відставан­ня слід прогнозувати інноваційну діяльність і займатися нею постійно. Продуктові, технологічні та організаційні інновації взаємопов'язані, тому проводити їх треба комплексно.

Інновації слід класифікувати: за призначенням і ефективн­істю (базисні та удосконалюючі); за змістом (продуктові, тех­нологічні, організаційні, економічні, управлінські, політичні, соц­іальні, юридичні); за сферою застосування (широкого і часткового застосування); за рівнем новизни (радикальні, що здійснюють­ся на підставі раніше не відомих законів та закономірностей, і інновації на базі відомих законів та закономірностей).

Дуже важливим для випереджаючого розвитку економіки є впровадження базисних інновацій. Базисні інновації засновані на наукових відкриттях і великих винаходах, що лежать в ос­нові нових поколінь техніки (технології). Взаємозалежні групи базисних інновацій є основою для формування нового техно­логічного укладу та визначають його структуру. Так, структуру сучасного, п'ятого технологічного укладу, що переважає на по-

4. Основоположні терміни та поняття інноваційної діяльності

чатку XXI ст. у розвинутих країнах, визначають: мікроелектро-ніка, біотехнологія й інформатика; гнучкі технології і робототехніка, нетрадиційна енергетика, композиційні матері­али, маловідходні і безвідходні технології, комп'ютери, телеко­мунікації, принципово нові види транспорту, космічні техно­логії; принципово нові технічні системи і технології сфери послуг, медицини, освіти, науки, управління, побутова радіое­лектроніка тощо.

Базисні інновації реалізуються через розгалужену мережу поліпшуючих інновацій, що забезпечують поширення принци­пово нової техніки і технології в різних сферах виробництва, підвищують ефективність технологічного укладу в цілому. Ба­зисні інновації мають міжгалузевий характер, потребують знач­них інвестицій при формуванні нових видів економічної діяль­ності і напрямків техніки, пов'язані зі значними ризиками. Тому на перших фазах освоєння інновацій необхідна державна підтримка - пряма (бюджетні асигнування) і непряма (подат­кові і митні пільги, підтримка малого інноваційного бізнесу, формування інфраструктури).

Визначення базисних інновацій є найважливішим завдан­ням науково-технічного прогнозування і розробки інновацій­ної стратегії. Базисні інновації закладаються в основу системи державних інноваційних програм.

Продуктові інновації в результаті постановки на ви­робництво нових виробів або виробів з поліпшеними якісни­ми властивостями, дають право виробникам обґрунтовано підвищувати ціну на ці вироби на ринку.

Технічні (технологічні) інновації - це нове обладнання, нові технології, що докорінно змінюють або істотно покращу­ють існуючий технологічний уклад і ефективність економіки.

Організаційні інновації сприяють упровадженню нових або більш досконалих методів організації виробництва (потокових, сітьових та ін.).

Економічні інновації - нові механізми функціонування еко­номіки, які забезпечують прогресивні зміни існуючого економ-

іМ.Т. Паші/та, О.М. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

ринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів» [28]. Документ передбачає розробку й запроваджен­ня в Україні 14 програм стандартів, які відповідають міжнарод­ним і європейським. На жаль, процес розвивається не так ди­намічно, як хотілось би.

Докорінно ситуація змінилася з набранням чинності Зако­ном України «Про стандартизацію», який встановлює правові та організаційні засади стандартизації в Україні та спрямова­ний на забезпечення єдиної технічної політики у цій сфері.

Метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охо­рони довкілля, створення умов для раціонального використан­ня всіх видів ресурсів та відповідності об'єктів своєму призна­ченню, сприяння усуненню технічних бар'єрів у торгівлі. З цією метою прийнято Закон України «Про стандартизацію» [16].

Стандартизація - діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптималь­ного ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та по­слуг їх функціональному призначенню, усунення бар'єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву.

Міжнародна стандартизація - стандартизація, що прово­диться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн.

Регіональна стандартизація - стандартизація, що прово­диться на відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору.

Національна стандартизація - стандартизація, що прово­диться на рівні однієї країни.

Орган стандартизації - орган, що займається стандарти­зацією, визнаний на національному, регіональному чи міжна­родному рівні, основними функціями якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів.

5. Стандартизація в системі інноваційної діяльності

Нормативний документ - документ, який установлює пра­вила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяль­ності або їх результатів. Цей термін охоплює такі поняття як «стандарт», «кодекс усталеної практики» та «технічні умови». Консенсус - загальна згода, яка характеризується відсутн­істю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості заінтересованих сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних точок зору.

Стандарт ~ документ, що встановлює для загального і ба­гаторазового застосування правила, загальні принципи або ха­рактеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з ме­тою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроолений у встановленому порядку на основі консенсусу.

Міжнародний та регіональний стандарти - стандарти, прийняті відповідно міжнародним та регіональним органом стандартизації.

Національні стандарти - державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої влади у сфері стан­дартизації та доступні для широкого кола користувачів.

Кодекс усталеної практики (звід правил) - документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, виго­товлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс усталеної практи­ки може бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Технічні умови - документ, що встановлює технічні вимо­ги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Технічний регламент - нормативно-правовий акт, прийня­тий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг безпосередньо або через по­силання на стандарти чи відтворює їх зміст. 'М.Т. Пашута, О.М. Шкільнюк -«Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

Державна політика у сфері стандартизації базується на та­ких принципах:

забезпечення участі фізичних і юридичних осіб в розробленні стандартів та вільного вибору ними їх видів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодав­ством;

відкритості та прозорості процедур розроблення і прийнят­тя стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції вітчиз­няних виробників;

доступності стандартів та інформації щодо них для кори­стувачів;

відповідності стандартів законодавству;

адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуван­ням стану національної економіки;

пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнарод­них та регіональних стандартів;

дотримання міжнародних та європейських правил і процедур стандартизації;

участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.

Застосування стандартів чи їх окремих положень стає обо­в'язковим:

для всіх суб'єктів економічної діяльності, якщо це передбаче­но в технічних регламентах чи інших нормативно-правових актах;

для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготов­лення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилан­ня на певні стандарти;

для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;

для виробника чи постачальника, якщо його продукція сер-тифікована щодо дотримання вимог стандартів.

Об'єктами стандартизації є продукція, процеси та послуги (далі - продукція), зокрема матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи

___________5. Стандартизація в системі інноваційної діяльності___________

діяльність, тобто всі результати інноваційної діяльності підля­гають стандартизації.

Технічні регламенти та інші нормативні-правові акти вста­новлюють обов'язкові вимоги щодо: захисту життя здоров'я та майна людини; захисту тварин, рослин; охорони довкілля; без­пеки продукції, процесів чи послуг; запобігання введенню в оману стосовно призначення та безпеки; усунення загрози для національної безпеки.

Міжнародні (регіональні) стандарти та стандарти інших країн, якщо їх вимоги не суперечать законодавству України, можуть бути застосовані в Україні в установленому порядку шляхом посилання на них у національних та інших стандартах.

Стандарти, застосовані під час виготовлення продукції, по­винні зберігатися у виробника протягом 10 років після випус­ку останнього виробу даного виду продукції.

Важливим напрямком регулювання інноваційної діяльності являється сертифікація. В Україні вона існує в системі держав­ної сертифікації продукції вітчизняного і зарубіжного вироб­ництва - УкрСЕПРО. Проте досвід обов'язкового проведення сертифікації виявив, що її механізми вимагають удосконален­ня. Сертифікати відповідності, видані УкрСЕПРО, визнаються лише в Україні та країнах СНД, хоча бажано, щоб цей документ визнавали й у країнах далекого зарубіжжя. Закон України «Про підтвердження відповідності» [17] вводить цей процес у цілком нове правове русло. Замість обов'язкової сертифікації (відпов­ідно до існуючого на сьогодні переліку продукції) застосовува­тиметься декларація виробника про відповідність установленим вимогам. Слід підкреслити, що декларація - це юридичний документ, заповнення якого виробником і стане завершальною фазою контролю якості й безпечності виготовленої продукції.

Цим же законом запроваджено нове поняття - технічний регламент із підтвердження відповідності. Ним установлено обов'язкові вимоги щодо безпечності для життя, здоров'я лю­дей, охорони довкілля. Такі регламенти розроблятимуть орга­ни центральної виконавчої влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України для тих видів продукції, які буде визначеноМ.Т. Пашута, О.М. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

потенційно небезпечними. Передбачається широке застосуван­ня добровільної сертифікації, на яку нині йдуть навіть усесвіт-ньо відомі фірми зі столітньою історією, аби переконати спожи­вача, що він купує найкраще з усього наявного на ринку.

Закон України «Про акредитацію органів з оцінки відпові­дності» має привести українську систему акредитації у відповідність із вимогами міжнародних правил і процедур у сфері оцінки відповідності [18].

Методологія системного аналізу інновацій базується на міжнародних стандартах, які були прийняті Організацією еко­номічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Групою націо­нальних експертів була запропонована стандартна схема для обстеження досліджень і експериментальних розробок «Керів­ництво Ч-раскап». Спою назву документ одержав у зг^І<т?то/ з тим, що п^рша версія рекомендації! була прийнята в 1963 р. в італійському місті Фраскаті. Положення «Керівництва Фрас-каті» періодично уточнюються і розширюються. Остання редак­ція «Керівництва Фраскаті» прийнята в 1993 р.

В інноваційній діяльності важливими є об'єкти інтелекту­альної власності, до яких належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, сорти рослин, ноу-хау, «інжиніринг», компонування («топографи») інтеграль­них мікросхем (далі - топографії ІМС) тощо.

Винахід (корисна модель) - результат інтелектуальної діяльності людини у будь-якій сфері технології. Об'єктом вина­ходу (корисної моделі) може бути продукт (пристрій, речови­на, штам мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини тощо) або процес (спосіб), а також нове застосування відомого продукту чи процесу.

Термін «корисна модель» застосовується до деяких технічних рішень, а саме до рішень у сфері механіки. Тому об'єктом корисної моделі може бути конструктивне вико­нання пристрою.

Завершальною стадією сфери науки є освоєння промислово­го виробництва нових виробів, тобто випробування нової (удос­коналеної) продукції та технологічна підготовка виробництва.

з. Стандартизація в системі інноваційної діяльності___________

Промисловий зразок - результат творчої діяльності люди­ни у галузі художнього конструювання. Об'єктом промислово­го зразка може бути форма, малюнок чи розфарбовування або їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономіч­них потреб.

Знак - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Інтегральна мікросхема (ІМС) - мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого непод­ільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що ста­новить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Топографія ІМС - зафіксоване на матеріальному носії про-сторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтег­ральної мікросхеми та з'єднань між ними.

Раціоналізаторська пропозиція - пропозиція, яка є новою і корисною для підприємства, якому вона подана, та передба­чає створення чи зміну конструкції виробів, технології вироб­ництва, складу матеріалу або техніки, що застосовується.

Ліцензійна угода - це угода, за якою одна із сторін (ліцен-зіар) надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта інтелектуальної власності.

Право власності на об'єкти інтелектуальної власності пере­дається на підставі договору про передачу права власності.

У 2004 р. у зв'язку зі змінами законодавства з питань інте­лектуальної власності здійснено удосконалення форм первин­ної облікової документації з обліку об'єктів права інтелектуаль­ної власності (винаходів, корисних моделей, промислових зразків, компонувань (топографій) інтегральних мікросхем і раціоналізаторських пропозицій), які було затверджено наказом Держкомстату України від 10.08.2004 за №469.6. Високі технології та

високотехнологічні виробництва в

інноваційній діяльності

Технологія - спеціальна інформація, необхідна для «розроб­ки», «виробництва» або «використання» виробів. Ця інформа­ція може надаватися у формі «технічних даних» або «техніч­ної допомоги».

Загальна технологія - технологія, на подальше розповсю­дження якої не накладено ніяких обмежень (обмеження авторсь­кого права не позбавляють її визначення загальнодоступної).

Технології військового призначення - спеціальна інформа­ція в будь-якій формі (за винятком загальнодоступної інфор­мації), необхідна для розроблення, виробництва або викорис­тання виробів та надання послуг військового призначення. Ця інформація може надаватися у формі технічних даних або тех­нічної допомоги: технічні дані - проекти, плани, креслення, (схеми, діаграми, моделі, формули, специфікації, програмне за­безпечення, посібники та інструкції, розміщені на папері або інших, у тому числі й електронних, носіях інформації; технічна допомога - проведення інструктажів, надання консультацій, здійснення заходів з метою підвищення кваліфікації, навчання, практичного освоєння методів роботи.

Технологічно новий продукт - це продукт, технологічні ха­рактеристики якого (функціональні ознаки, конструктивне виконання, додаткові операції, а також склад матеріалів і ком­понентів) принципово нові або суттєво відрізняються від ана­логічних продуктів, що виготовлялися раніше. Такі інновації можуть бути освоєні на принципово нових технологіях чи на поєднанні існуючих технологій для нового використання або ж на використанні результатів досліджень і розробок.

Значно технологічно удосконалений продукт - це існуючий продукт, в якому поліпшуються якісні характеристики, підви­щується економічна ефективність виробництва за рахунок ви-

6. Високі технологи та високотехнологічні виробництва в інноваційній діяльності

користання більш високоефективних компонентів чи матері­алів, часткової зміни (однієї або більше) технічних підсистем (для комплексної продукції).

Енергозберігаюча технологія - метод виробництва продукції з раціональним використанням енергії, який дає можливість од­ночасно зменшити енергетичне навантаження на навколишнє природне середовище і кількість енергетичних відходів, одержу­ваних при виробництві та експлуатації продукту.

Енергозберігаюча політика - адміністративно-правове і фінансово-економічне регулювання процесів видобування, пе­реробки, транспортування, зберігання, виробництва, розподілу та використання паливно-енергетичних ресурсів з метою їх раціонального використання.

Енергозбереження - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне ви­користання та економне витрачання первинної і перетвореної енергії та природних енергетичних ресурсів в національній еко­номіці, яка реалізується з використанням технічних, економіч­них та правових методів.

Високі технології створюються завдяки використанню новітніх досягнень науки, які виникають у результаті процесу саєнтифікації. До них відносяться мехатронні технології, засно­вані на автоматизації і роботизації виробництва, технології су­часної електроніки, різноманітні процеси, що опираються на комп'ютерні засоби, біотехнології й багато інших. Загальною властивістю цих технологій є те, що їх базою, головними ком­понентами служать наукові знання та інформація.

Про значущість високих технологій свідчить і той факт, що з цього приводу в 2004 р. прийнято Закон України «Про За­гальнодержавну програму розвитку високих наукоємних тех­нологій» [19].

Метою Загальнодержавної програми розвитку високих наукоємних технологій є забезпечення сприятливих умов для створення і розвитку наукоємних технологій і на цій основі широкомасштабна модернізація національної економіки.

іМ.Т. їїашута, О.М. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

Основними завданнями Програми розвитку високих науко-ємних технологій є реалізація проектів з розроблення науко-ємних технологій та впровадження таких технологій на підприємствах базових галузей промисловості за пріоритетни­ми напрямами інноваційної діяльності, визначеними Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні».

Основними засадами виконання визначених у Програмі зав­дань розвитку високих наукоємних технологій є: збільшення асигнувань і концентрація фінансових, матеріальних та інтелек­туальних ресурсів для проведення прикладних наукових досл­іджень і здійснення науково-технічних розробок, спрямованих на створення і розвиток високотехнологічних виробництв; створення принципово нових видів продукції та технологій, а також сприятливих умов для розроблення і впровадження на­укоємних технологій (інновацій).

Виконання Загальнодержавної програми розвитку високих наукоємних технологій передбачається забезпечити в два етапи:

перший етап (2005-2008 рр.) - реалізація проектів з розроб­лення наукоємних технологій, які мають найбільший ступінь готовності до впровадження;

другий етап (2009-2013 рр.) - впровадження на підприєм­ствах наукоємних технологій, розроблених за результатами виконання програми на першому етапі.

Виконання Загальнодержавної програми розвитку високих наукоємних технологій передбачає:

розвинути наукоємні технології;

поліпшити технічні характеристики вітчизняної інновацій­ної продукції та підвищити її конкурентоспроможність;

створити ефективну систему фінансування науки, зокрема науково-технічних проектів, успішна реалізація яких сприяти­ме активізації інноваційної діяльності підприємств, що вироб­ляють високотехнологічну продукцію;

змінити структуру промислового комплексу за технологіч­ними укладами - збільшити у період до 2013 р. обсяги вироб-

6'. Високі технології та високотехнологічні виробництва в інноваційній діяльності

ництв V технологічного укладу з 5 до 12 відсотків, а вироб­ництв VI технологічного укладу - з 1 до 3 відсотків;

збільшити до 2013 р. частку високотехнологічної (інновац­ійної) продукції в експорті України до 20 відсотків;

знизити енергоємність валового внутрішнього продукту.

У Загальнодержавній програмі розвитку високих науко­ємних технологій наводяться визначення цих технологій та високотехнологічної продукції.

Високі наукоємні технології - технології, що створюються на підставі результатів наукових досліджень та науково-технічних розробок, забезпечують виготовлення високотехнологічної про­дукції та запровадження високотехнологічного виробництва на підприємствах базових галузей промисловості.

Високотехнологічна продукція - продукція, виготовлена вітчизняними підприємствами із застосуванням наукоємних технологій, конкурентоспроможна з кращими зразками анало­гічної продукції іноземного виробництва.

Високотехнологічне виробництво - виробництво, в якому застосовуються наукоємні технології.

Проекти з розроблення наукоємних технологій - це проек­ти на виконання наукових досліджень та науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, спрямованих на створення нових наукоємних технологій.

Технологічне джерело забруднення - об'єкт, в якому утво­рення забруднюючих речовин спричинене технологічним про­цесом.

Продуктом діяльності технопарків є, як правило, техно­логічні інновації, що охоплюють нові продукти і процеси, а та­кож їх значні технологічні зміни (не тільки в промисловому виробництві, айв інших видах економічної діяльності, наприк­лад, нові ліки та методи лікування хвороб і т.д.).

Технологічні інновації - це діяльність підприємства, пов'я­зана з розробкою та впровадженням як технологічно нових, так і значно технологічно удосконалених продуктів (продуктові інновації) і процесів (процесні інновації). .М.Т. Пашута, О.М. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

Технологічні інновації покликані забезпечити підвищення продуктивності праці та поліпшення якості продукції, знижен­ня витрат на її виготовлення, комплексне використання сиро­вини, матеріалів, палива, енергії тощо.

Продуктові інновації охоплюють впровадження нових або удосконалених продуктів (заміна парового двигуна двигуном внутрішнього згорання, індикатори на рідких кристалах і т.ін.).

Процесна інновація - це освоєння нової або удосконален­ня діючої технології, устаткування, організації виробництва для випуску продукції, що забезпечує принципово новий рівень її якості, економіки її виробництва, умов праці (заміна ручного зварювання автоматизованими способами, виготовлення на конвейєрах швацьких виробів, взуття, автомобілів і інше засто­сування низькотоксичних матеріалів, наприклад в зварюванні металів, і т.д.).

Стадія промислового виробництва здійснюється в два ета­пи: виробництво нової техніки та її реалізація споживачу.

Виробництво інноваційної продукції являє собою безпосе­реднє суспільне виробництво матеріалізованих науково-технічних розробок у масштабах, визначених запитами споживачів. Метою й змістом цього етапу є доведення інновацій до споживачів в об­сягах і за цінами, які визначаються споживчим попитом.

На стадії споживання здійснюються два процеси, які про­тікають одночасно: безпосереднє використання матеріальних благ, виготовлених на основі інновацій; сервісне обслуговуван­ня, що включає технічні й організаційні заходи, які забезпечу­ють підтримку нової техніки в робочому стані протягом нор­мативного строку служби.

Суттєве значення мають такі фактори, як здатність задо­вольняти конкретні потреби ринку чи суспільства в цілому, можливості отримання прибутку підприємцями, які створю­ють інновації.

Що стосується змін у структурі інновацій, породжених роз­витком науки і техніки, то тут має місце процес «саєнтифі-кації» (від ангд. 5сіепв - наука) технологій - посилення їх

6. Високі технологи та високотехнологічні виробництва в інноваційній діяльності

наукового компоненту. Достатньо вказати на бурхливий роз­виток за останні роки науки, особливо в ряді конкретних видів економічної діяльності (електроніка, інформатика, досліджен­ня космосу). Ці напрямки значно вплинули на всі види про­мислової діяльності, як, до речі, на усі сфери суспільного та економічного життя, причому в ряді випадків зміни носили дуже важливий характер.

Фактично більшість нових технологій є надзвичайно гнучки­ми і відкривають велику кількість варіантів вирішення постав­лених конкретних проблем. Тому в даний час набагато більше можливостей, ніж це було в минулому, врахування місцевих особливостей ринків, традицій, культури, інфраструктури, на­вичок і кваліфікації, щоб на основі інноваційних технологій знаходити найбільш оптимальні шляхи і методи вирішення основних проблем.У, Пріоритети інноваційної діяльності

Правовою основою формування та реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності є Конституція України [1], Закони України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [4], «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»[20], «Про інно­ваційну діяльність» [5], «Про наукову і науково-технічну екс­пертизу» (13], «Про пріоритетні напрями розвитку науки і тех­ніки» [211, «Про спеціальний режим інвестиційної тя інноваційної діяльності технологічних парків» [8], інші закони України, Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України [26].

В Законі України «Про інноваційну діяльність» вказано, що одним із шляхів державного регулювання інноваційної діяль­ності є визначення і підтримка її пріоритетних напрямів на дер­жавному, галузевому, регіональному та місцевому рівнях. Цей напрям законом закріплено в статтях щодо повноважень зако­нодавчої і виконавчої влади в країні, зокрема Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, пред­ставницьких органів місцевого самоврядування, Кабінету Міністрів України, спеціального уповноваженого центрально­го органу виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місце­вого самоврядування у сфері інноваційної діяльності. Виконавчі органи державного управління відповідно до свого рівня готу­ють пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та подають їх для подальшого розгляду і затверджен­ня структурам законодавчої влади.

Пріоритет (нім. ргіогііаі від лат. ргіог- перший) - 1) першість у відкритті, винаходу, висловленні ідеї; 2) Переважне право, значення чогось. Переважне право однієї особи відносно права іншої особи на нерухоме майно.

Пріоритет заявки - першість у поданні заявки.

7. Приоритетпи інноваційної діяльності

Пріоритетні напрями діяльності технологічного парку - еко­номічно і соціально обумовлені напрями науково-технічної та інноваційної діяльності технологічного парку, що відповідають визначеним законодавством науково-технічним та інновацій­ним пріоритетам і спрямовані на промислове виробництво кон­курентоспроможної високотехнологічної та інноваційної про­дукції і насичення нею внутрішнього ринку та забезпечення експортного потенціалу держави.

Використання для проектів технопарків особливого ре­жиму інноваційної й інвестиційної діяльності припускає три­валість життєвого циклу інновацій більше як 5 років, щоб не тільки забезпечити надолуження втрат бюджету під час дії особ­ливого режиму, а й створити необхідне фінансове забезпечен­ня для розширеного відтворення і подальшого розвитку інно­ваційної діяльності и шфрасі руюури інноваційного підприємства і технопарку.

Пріоритетні напрями діяльності для кожного з технологі­чних парків розробляються відповідно до законів України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» та «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», роз­глядаються Президією Національної академії наук України та затверджуються центральним органом виконавчої влади з питань науки.

Пріоритетність земель сільськогосподарського призначен­ня - законодавчо закріплена норма, згідно з якою землі, при­датні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Визна­чення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадаст­ру. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житло­во-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередач та зв'язку, магістральних трубо­проводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддяМ.Т. Пашута, ОМ. Шкгльнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

гіршої якості. Лінії електропередач і зв'язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.

Техногенна безпека - стан захищеності населення, тери­торії, об'єктів від негативних наслідків надзвичайних ситуацій техногенного характеру.

Техногенно забруднені землі - землі, забруднені внаслідок економічної діяльності людини, що призвела до деградації зе­мель та її негативного впливу на довкілля і здоров'я людей. До техногенно забруднених земель відносяться землі радіаційно небезпечні та радіоактивно забруднені, землі, забруднені важ­кими металами, іншими хімічними елементами тощо. При ви­користанні техногенно забруднених земель враховуються особ­ливості режиму їх використання. Особливості режиму і порядку використання техногенно забруднених земель встановлюють­ся законодавством України. Техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечуєть­ся одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам (нормам, правилам, нормативам), підлягають вилученню із сільськогосподарського обігу та консервації.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні -науково, економічно і соціально обґрунтовані та законодавчо визначені напрями інноваційної діяльності, спрямовані на за­безпечення потреб суспільства у високотехнологічній конку­рентоспроможній, екологічно чистій продукції, високоякісних послугах та збільшення експортного потенціалу держави.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні складаються із стратегічних та середньострокових [7]: ♦ стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяль­ності - розраховані на тривалу перспективу (не мен­ше десяти років) найважливіші напрями інноваційної діяльності щодо забезпечення соціально-економічного зростання держави, розроблені на основі науково-про­гнозного аналізу світових тенденцій соціально-економіч­ного та науково-технологічного розвитку з урахуванням можливостей вітчизняного інноваційного потенціалу;

7. Приоритети інноваційної діяльності

♦ середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяльності - розраховані на реалізацію протягом найб­лижчих трьох - п'яти років напрями інноваційного онов­лення промислового, сільськогосподарського виробницт­ва та сфери послуг щодо освоєння випуску нових наукоємних товарів і послуг з високою конкурентоспро­можністю на внутрішньому та зовнішньому ринках. Середньострокові пріоритетні напрямки інноваційної діяльності формуються в рамках стратегічних пріоритетних напрямів на основі новітніх досягнень вітчизняної і світової науки, аналізу кон'юнктури світового і внутрішнього ринків та ресурсних можливостей держави.

За своїми масштабами, направленістю та специфікою реал­ізації середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяль­ності можуть бути загальнодержавного, галузевого або регіо­нального рівнів.

Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності формуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності із залученням Національної та галузевих академій наук України на основі ґрунтовних прогнозно-аналітичних досліджень тенденцій світо­вого науково-технологічного розвитку, результатів реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки України, зіставлення їх із реальними потребами економіки України, мож­ливостями та станом інноваційного потенціалу країни.

Кабінет Міністрів України проводить експертизу розробле­них спеціально уповноваженим центральним органом виконав­чої влади у сфері інноваційної діяльності стратегічних пріори­тетних напрямів інноваційної діяльності, організовує їх публікацію в засобах масової інформації та обговорення в На­ціональній і галузевих академіях наук України, в громадських наукових та науково-технічних організаціях.

Порядок формування, експертизи та обговорення пріори­тетних напрямів інноваційної діяльності затверджується Кабі­нетом Міі істрів України.М.Т. Пашута, О.М. Шкільнюк -«Інновації: понятійне-термінологічний апарат...»

Стратегічні пріоритетні напрями інноваційної діяльності та

відповідні обгрунтування подаються Кабінетом Міністрів Ук­раїни до Верховної Ради України до 1 березня останнього року дії попередніх стратегічних пріоритетних напрямів інновацій­ної діяльності.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяль­ності загальнодержавного рівня формуються спеціально упов­новаженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності в рамках стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності і подаються Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України на затверджен­ня разом із стратегічними пріоритетними напрямами інновац­ійної діяльності.

Кожні три - п'ять років середньострокові пріоритетні на­прями інноваційної діяльності загальнодержавного рівня уточ­нюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності на основі системного експертного аналізу даних моніторингу інновацій­ної діяльності, пропозицій та техніко-економічних обгрунту­вань центральних органів виконавчої влади, видів економічної діяльності, виконавчих органів місцевого самоврядування, На­ціональної та галузевих академій наук України, громадських наукових та науково-технічних організацій.

Середньострокові пріоритетні напрями інноваційної діяль­ності галузевого рівня розробляються відповідними центральни­ми органами виконавчої влади в рамках стратегічних та загаль­нодержавних середньострокових пріоритетів інноваційного розвитку з урахуванням науково-технічного та технологічного розвитку виду економічної діяльності, її інноваційного потенці­алу і затверджуються їх колегіями терміном на три - п'ять років.

Середньострокові інноваційні пріоритетні напрями інновац­ійної діяльності регіонального рівня розробляються виконавчи­ми органами місцевого самоврядування в рамках стратегічних та загальнодержавних середньострокових пріоритетів інновац­ійної діяльності на основі аналізу стану економічі ого та інно-

7. Приоритети інноваційної діяльності

ваційного потенціалу регіону і затверджуються відповідно Вер­ховною Радою Автономної Республіки Крим та обласними ра­дами терміном на три - п'ять років.

Прийняттю рішень щодо визначення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності передує їх ши­роке громадське обговорення із залученням громадських нау­кових, науково-технічних організацій, регіональних наукових центрів Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України. По кожному з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності проводиться маркетингове досліджен­ня та дається техніко-економічне обгрунтування

В Україні на 2003-2013 роки визначені такі стратегічні пріоритетні напрямки інноваційної діяльності:

♦ модернізація електростанцій; нові та відновлювані джере­ла енергії; новітні ресурсозберігаючі технології;

♦ машинобудування як основа високотехиологічного онов­лення всіх видів економічної діяльності; розвиток висо­коякісної металургії;

♦ нанотехнології, мікроелектроніка, інформаційні технології,

телекомунікації;

♦ вдосконалення хімічних технологій, нові матеріали, роз­виток біотехнологій;

♦ високотехнологічний розвиток сільського господарства та переробної промисловості;

♦ транспортні системи: будівництво і реконструкція;

♦ охорона і оздоровлення людини та навколишнього сере­довища;

♦ розвиток інноваційної культури суспільства.

В Україні на строк до 2007 р. визначено такі середньостро­кові пріоритетні напрямки інноваційної діяльності загальнодер­жавного рівня:

Модернізація електростанцій; нові та відновлювані дже­рела енергії; новітні ресурсозберігаючі технології:

♦ засоби охорони праці та підвищення техніки безпеки на вугледобувних підприємствах;М.Т. Пашу та, О.М. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»-

♦ модернізація електростанцій і електромереж; електроме­режі видачі потужностей атомних електростанцій; паро-газові установки та технології спалювання низькосортно­го твердого, рідкого і газоподібного палива;

Машинобудування як основа високотехнологічного онов­лення всіх галузей виробництва:

♦ виробництво сучасної ракетно-космічної та авіаційної тех­ніки, суден і електровозів нового покоління; системні за­соби технологічного проектування, виробництва і логі-стичної підтримки процесів створення техніки нового покоління; засоби діагностики, агрегати, прилади та ком­плектуючі техніки нового покоління;

♦ диспетчерські системи, системи локації в різних середо­вищах;

♦ оптоелектронні системи подвійного призначення;

♦ обладнання та матеріали для зварювання і здійснення споріднених процесів, довговічні зварні конструкції;

♦ обладнання, матеріали та новітні технології для антикоро­зійного захисту;

♦ обладнання, комплектуючі та новітні технології для скла­дання та виробництва автомобілів;

♦ обладнання та спеціальні технології металургійного вироб­ництва; технології переробки вторинної сировини кольо­рових металів;

♦ побутова і комунальна електронна техніка та технологічні процеси виготовлення її елементів; організація виробниц­тва на інноваційній основі телевізорів, холодильників та інших товарів довгострокового користування;

♦ обладнання для видобутку вугілля з похилих і тонких пластів; засоби дегазації шахт, способи і методи добуван­ня та утилізації метану з вугільних родовищ;

♦ енергоефективні двигуни та електроприводи для базо­вих галузей економіки; основне електротехнічне облад­нання; енергоекономічні джерела світла та системи осв­ітлення; функціональна та силова електроніка в енергетичній галузі;