8. Державна політика та програми інноваційної діяльності

Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» [5] головною метою державної інноваційної політики є створен­ня соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження су­часних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозбері­гаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Закон України «Про інноваційну діяльність» також визна­чає об'єкти інноваційної діяльності, якими є :

інноваційні програми і проекти; нові знання та інтелекту­альні продукти; виробниче обладнання та процеси; інфраструк­тура виробництва і підприємництва; організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і соціальної сфери; сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки; товарна продукція; механізми фор­мування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

У наш час саме ринок відіграє важливу роль у визначенні спрямованості дослідницької й інноваційної діяльності.

Диктат ринку і конкуренції спостерігається в сучасному світі не тільки всередині країн, але й на міжнародному рівні, що над­звичайно важливо для сфери інноваційної діяльності.

Зміна ролей учасників інноваційної діяльності та ме­тодів її здійснення впливає на структуру досліджень. Такі методи повинні забезпечувати діалог і зворотний зв'язок з рин­ком і безпосередньо стикатися з маркетинговими дослідження­ми як при відновленні традиційної продукції, так і при ство­ренні нових її видів.

Тому необхідно забезпечувати узгодженість дій дослід­ницьких І економічних структур, оскільки ізольовані при­кладні дослідження, які навіть мають відношення до ринку іМ.Т. Пашута, О.М. Шкільнгок «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

конкуренції, усе більше втрачають зміст. Фінансування інно­вацій також вимагає таких структур, які можуть передбачити основні напрямки розвитку інноваційної діяльності, зрозумі­ти особливу роль наукових результатів і оцінити їхні соціаль­но-економічні наслідки.

Важливим завданням державної науково-технічної пол­ітики є створення стійких технопарків як основного елемен­та інноваційної інфраструктури, що забезпечують розробку і виробництво інноваційного продукту і його використання в сфері матеріального виробництва на тривалу перспективу. При цьому необхідно мати на увазі, що сформульовані сьо­годні цілі і пріоритети технопарків, у тому числі і перспек­тивні, відображають лише наше усвідомлення дійсності на даний момент часу. В міру розвитку інноваційного процесу й економіки країни в цілому пріоритети діяльності техио-парків можуть істотно змінюватися.

Інноваційна політика - державне управління процесом створення сприятливих умов для інноваційної діяльності, формування інноваційних ідей і проектів, конструювання нау­ково-дослідних зразків нововведень, їх освоєння і просування на ринок. До нововведень належить новітня техніка і технології, сучасні виробничі процеси, наукові, організаційні, управлінські ноу-хау та інші новинки.

Елементами інноваційної політики є обґрунтування концепції, стратегічної мети, принципів, на яких вона ґрун­тується, та засобів її реалізації. Найважливіші підсистеми дер­жавного управління інноваційною діяльністю - це прогнозуван­ня (результатом якого є створення моделі такої діяльності), програмування, створення відповідної інфраструктури та регулювання. Остання здійснюється за допомогою економічних, правових, організаційних та адміністративних важелів. Найваж­ливішу роль відіграють бюджетна, податкова, кредитна, аморти­заційна та кадрова політика.

Суб'єкти інноваційної політики в межах національних країн є федеральний та регіональні рівні влади, крупні корпорації, передусім транснаціональні, наукові центри і товариства, в кон-

8. Державна політика та програми інноваційної діяльності

тексті форм власності (а отже, й секторів, укладів економіки) -державний, колективний, приватний і наддержавний. На при­ватному рівні інвестиційну діяльність у розвинутих країнах світу здійснюють здебільшого венчурні підприємства, винах]л,-

ники та ін.

Стадії інноваційного процесу: 1) створення нового виробу (в т.ч. організаційних та інших новинок); 2) здійснення науко­во-дослідних і дослідно-конструкторських розробок; 3) підго­товка та організація серійного виробництва продукції; 4) під­готовка та організація збуту, що розпочинається паралельно з виробництвом; 5) просування нового товару на ринок; 6) вив­чення нових ринків збуту й закріплення на них уже створених, але кращих за якістю товарів і початковий етап створення досконаліших, принципово нових товарів.

Науково обґрунтована концепція інноваційної діяльності формується на основі довготермінових прогнозів науково-тех­нічного прогресу (складової економічного та суспільного про­гресу). На базі таких прогнозів обґрунтовуються найважливіші пріоритети інноваційної політики, створюються державні інно­ваційні програми, в яких формується стратегічна мета, визна­чаються провідні науково- та інформаційномісткі галузі еконо­міки для реалізації цих програм, формується законодавча база, відбувається пошук джерел інноваційних інвестицій, готують­ся кадри, здійснюється матеріально-технічне забезпечення (пе­редусім створення економічної, інформаційної та інноваційної інфраструктури) та ін.

Стратегічна мета інноваційної політики України - перехід від технологічних способів виробництва, що базуються здебіль­шого на ручній та машинній праці, до технологічного способу виробництва на автоматизованій праці, значне подолання істот­ного техніко-технологічного відставання від розвинутих країн. Найвищого рівня у світі щодо технології нових матеріалів, оп-тоелектронних і лазерних, радіоелектронних, комп'ютерних та інформаційних технологій, спеціальної хімії та енергонасичених матеріалів досягли США. Водночас вони мають найвагоміші успіхи в авіаційній та аерокосмічній галузях, створенні унікаль-М.Т. Пашута, О.М. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

них машин, виробництві супер-комп'ютерів, інформаційних та ядерних технологій.

Пріоритетними напрямами інноваційної діяльності, за японськими прогнозами, є створення суперкомп'ютера зі швид­кістю операцій до 10 трлн. за секунду, а американська корпо­рація ІВМ планує створити найпотужніший комп'ютер зі швидкістю операцій до 1 квадрильйона за секунду, розробку способів усунення забруднення довкілля, з'ясування ме­ханізмів виникнення всіх видів ракових захворювань (до 2017р.), прогнозування землетрусів силою до 7 балів за дек­ілька днів до їх виникнення та ін.

Для просування інновацій на ринок необхідні сучасні мар­кетингові дослідження, значні капітали для створення високо­ефективного науково- та інформаційномісткого виробництва, новітня інфраструктура, впровадження інновацій у сферу організації виробництва тощо, мобілізація значних інвестицій, створення конкурентного середовища, використання потужних стимулів до інноваційної діяльності, формування інтелектуаль­ного, наукового потенціалу нації, комплексна система держав­ної підтримки інновацій на всіх стадіях їх розвитку.

Головними цілями науково-технологічного та інноваційно­го розвитку України визначено:

♦ підвищення ролі наукових та технологічних факторів у подоланні кризових явищ у соціально-економічному роз­витку України та забезпеченні її економічного зростання, утвердженні духовності у суспільстві, вдосконаленні дер­жавотворення;

♦ створення ефективних механізмів збереження, ефектив­ного використання та розвитку національного науково-технологічного потенціалу;

♦ технологічне переобладнання і структурна перебудова ви­робництва з метою нарощування випуску товарів, конку­рентоспроможних на світовому і внутрішньому ринках;

♦ збільшення експ гргного потенціалу за рахунок науко-ємних видів еко юмічної діяльності, зменшення залеж­ності економіки України від імпорту;

8. Державна політика та програми інноваційної діяльності

♦ органічне включення інноваційних факторів до процесу соціально-економічного розвитку держави, збереження довкілля та ефективного використання природних ре­сурсів, сприяння створенню в економіці достатньої кількості робочих місць, у тому числі для випускників навчальних закладів, фахівців, які внаслідок економічної кризи втратили свої робочі місця у виробництві, науці, освіті тощо, а також для спеціалістів, які звільняються із Збройних Сил;

♦ відродження творчої діяльності винахідників і раціоналі­заторів виробництва;

♦ розвиток людини як особистості, збереження і захист її здоров'я та середовища проживання, створення умов для високопродуктивної, творчої та безпечної праці і сучас­ного побуту.

Промислова політика - діяльність держави і відповідних інститутів, спрямована на інтенсивний розвиток промисловості України відповідно до стратегії соціально-економічного прогре­су суспільства. Промислова політика передбачає наукове об­ґрунтування самої концепції, постановку стратегічної мети (для України - інтенсивний перехід до технологічного способу ви­робництва, що базується на автоматизованій праці, на основі якого відбувається технічне та технологічне переоснащення усіх сфер і видів економічної діяльності новітньою технікою і тех­нологією, входження до числа передових країн світу і забезпе­чення економічної безпеки країни у цій сфері).

Основні засоби здійснення промислової політики:

1) обґрунтування оптимальної кількості державних програм з освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, у т.ч. проведення НДДКР; створення зразків конкурентоспроможної промислової продукції та будівництво підприємств її масового випуску;

2) придбання за кордоном найновіших ліцензій на сучасні технології, вироби і матеріали для здійснення власного вироб­ництва; «М.Т. Пашута, О.М. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»'

3) створення спільних підприємств за участю зарубіжних країн, відновлення раціональних економічних і науково-вироб­ничих зв'язків з країнами СНД та Європи;

4) створення нових форм ефективної взаємодії науки і техн­іки (технопарків тощо) і вільних економічних зон, в яких легше формувати сприятливий інвестиційний клімат для залучення іноземних інвестицій, будівництва спільних підприємств тощо;

5) забезпечення сприятливих економічних умов передання високих технологій ВПК цивільним видам економічної діяльності;

6) підвищення ролі технологічного прогнозування, науко­вої оцінки технологічних перспектив сучасного розвитку, запо­бігання техногенним катастрофам та ін.;

7) створення ефективного конкурентного середовища;

8) підготовка кадрів високої кваліфікації, передусім нового покоління підприємців і менеджерів;

9) вміле використання досягнень процесу глобалізації інно­ваційної діяльності.

Розрізняють прямі та опосередковані засоби і методи актив­ного впливу держави на діяльність промисловості. Прямі - суб­сидії та дотації відсталим галузям, санація збиткових підприємств, прийняття нового й удосконалення чинного законодавства, адміністративні важелі. Опосередковані - ви­користання елементів економічної політики, передусім гро­шово-кредитної, податкової, амортизаційної, цінової, протек­ціоністської та ін.

На мікрорівні (розвиток окремих підприємств та видів еко­номічної діяльності) промислова політика здійснюється шляхом стимулюванням малого та середнього бізнесу, впливу на орган-ізаційно-правову форму підприємств та ін. У більшості постра­дянських країн така політика передбачає корпоратизацію (акц-іонування) і приватизацію значної частини державних підприємств.

Щодо економічного зростання, то країни, економіка яких орієнтується на зовнішній ринок (Корея, Сінгапур, Тайвань), на думку, німецького економіста К. Штальманна, розвиваються

80

швидше порівняно з країнами, що орієнтуються на внутрішній ринок (Єгипет, Аргентина, Філіппіни та ін.).

Важливими засобами здійснення промислової політики є визначення пріоритетних видів промислового виробництва, що

визначають науково-технічний прогрес, їх всебічна підтримка на всіх стадіях виробничого процесу та експлуатації, підготов­ка нових управлінських кадрів, запровадження комплексного прогнозування НТП, створення ефективного конкурентного

середовища та ін.

Державне регулювання інноваційної діяльності

здійснюється шляхом: визначення інноваційних пріоритетів і формування інноваційних програм державного, галузевого та регіонального рівнів; створення правової бази для державної підтримки інноваційних проектів і інноваційної діяльності; сти­мулювання фінансово-кредитних установ, що кредитують інно­ваційні проекти; сприяння розвитку сучасної інноваційної

інфраструктури.

Державна науково-технічна та інноваційна політика - скла­дова частина соціально-економічної політики України, яка виз­начає основні цілі, напрями, форми і методи діяльності держа­ви в науково-технічній та інноваційній діяльності.

Науково-технічна та інноваційна політика - політика, спрямована на повне та ефективне використання наявного наукового потенціалу і дальший його розвиток для підвищен­ня конкурентоспроможності економіки. Здійснення науково-технічної та інноваційної політики передбачає: всебічну підтримку науково-дослідних, дослідно-технологічних та досл­ідно-конструкторських, венчурних, впроваджувальних та інших інноваційних організацій; удосконалення правової бази та по­силення стимулів розвитку мережі технологічних інкубаторів, технопарків, технополісів та інших ефективних форм поєднан­ня наукової діяльності з промисловим виробництвом і капіта­лом; застосування системи стимулювання, зокрема через подат­кові знижки, кооперації науки і виробництва, інноваційно орієнтованого перерозподілу робочої сили; створення багато-

81М.Т. Пашута, ОМ. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

функціональної системи наукового забезпечення розвитку еко­номіки, в тому числі галузевих і регіональних науково-техніч­них центрів, науково-технічних служб; налагодження тісної взаємодії наукових організацій сфери промисловості з науко­вими установами Національної академії наук України, Міністер­ства освіти і науки України, посилення наукового забезпечен­ня циклу «наука - техніка - виробництво - збут»; сприяння підприємствам в освоєнні ринків технологій, ліцензій на об'єкти інтелектуальної власності; забезпечення надійного захисту і інтелектуальної власності та просування її на ринок; створен­ня умов для функціонування позабюджетних джерел фінансу­вання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт та освоєння серійного виробництва нової техніки; активізацію використання в цивільних галузях науково-технічних досяг­нень оборонного комплексу; підвищення рівня комерціалізації результатів наукових досліджень, зменшення інноваційних ризиків високотехнологічних підприємств шляхом утворення спеціальних фондів венчурного капіталу, запровадження дер­жавного замовлення на впровадження у виробництво пріори­тетних інновацій.

Невід'ємною частиною державної інноваційної політики має стати удосконалення механізму інноваційного розвитку, тоб­то створення умов для розширення сфери та масштабів попи­ту, пропозицій і розповсюдження науково-технічних знань в країні, комерційного впровадження інноваційних розробок у виробництво.

Для цього має бути забезпечено:

♦ підвигцення рівня та розширення сфери науково-дослідних, дослідно-конструкторських розробок, у тому числі шля­хом систематичного підвищення частки витрат на науку в державному бюджеті;

♦ розвиток фундаментальних досліджень, які мають особли­ве значення для переходу економіки на інноваційний шлях розвитку;

♦ оптимізація структури установ та господарюючих суб'єктів, що діють у науково-технічній сфері;

8. Державна політика та програми інноваційної діяльності

♦ формування в суспільстві методів сприяння інноваціям шляхом впровадження нових освітніх програм і розвит­ку системи безперервної освіти (підвищення кваліфікації кадрів) у науці, виробництві, сфері послуг;

♦ створення засад для розвитку науково-технічних розробок підприємств і посередницьких організацій, які сприяють активізації інноваційної діяльності, допомагають встанов­ленню зв'язків між науково-дослідною сферою і вироб­ництвом (особливо тих, які займаються комерціалізацією результатів наукових досліджень);

♦ створення інноваційних структур (інкубаторів, центрів тощо), інформаційних і інфраструктурних підприємств, які сприяють впровадженню нових тех­нологій у виробництво;

♦ удосконалення організаційно-економічного механізму міжнародного трансферу технологій з метою створення політичних, правових та економічних умов для зростан­ня притоку іноземного капіталу, а також експорту вітчиз­няних технологій;

♦ сприяння розвитку винахідництва та забезпеченню над­ійного патентного захисту результатів прикладних нау­ково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт у дер­жаві та за кордоном.

Загальнодержавна комплексна програма розвитку високих наукоємних технологій - програма, спрямована на запровад­ження моделі сталого економічного зростання вітчизняних підприємств шляхом удосконалення структури їх основного ка­піталу та інтенсивного інвестування високотехнологічного ви­робництва.

Говорячи про об'єкти інноваційної діяльності, слід нагадати ще про один дуже важливий Закон України «Про державні цільові програми», який введений в дію у 2004 р. [9]. Оскільки інноваційна діяльність підпадає під дію цього закону, то зупи­нимося на викладі деяких понять та видів державних цільових програм, м?ти і основних умов їх розроблення та класифікації.М.Т. Пашу та, О.М. Шкільнюк «Інновації; понятійні.-термінологічний апарат...г

Державна цільова програма - комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, що спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих видів економічної діяль­ності або адміністративно-територіальних одиниць, здійс­нюються з використанням коштів Державного бюджету Украї­ни та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Державні цільові програми поділяються на: загально­державні програми економічного, науково-технічного, соц­іального, національно-культурного розвитку, охорони довк­ілля (далі - загальнодержавні програми) - це програми, які охоплюють всю територію держави або значну кількість її регі­онів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються центральними та місцевими органами виконавчої влади; інші програми, метою яких є розв'язання окремих проблем розвит­ку економіки і суспільства, а також проблем розвитку окремих видів економічної діяльності та адміністративно-територіальних одиниць, що потребують державної підтримки.

Метою розроблення державних цільових програм є сприян­ня реалізації державної політики на пріоритетних напрямах роз­витку держави, окремих видів економічної діяльності та адмін­істративно-територіальних одиниць; забезпечення концентрації фінансових, трудових, матеріально-технічних та інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також коор­динації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розв'язання найважливіших проблем.

Державна цільова програма розробляється за сукупності таких умов: існування проблеми, розв'язання якої неможливе засобами територіального чи галузевого управління та потребує державної підтримки, координації діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; відповідності мети програми пріоритетним на­прямам державної політики; необхідності забезпечення міжгалу­зевих і міжрегіональних зв'язків технологічно пов'язаних видів

_________8. Державна політика та програми інноваційної діяльності_________

економічної діяльності та виробництв; наявності реальної мож­ливості ресурсного забезпечення виконання програми.

За своєю спрямованістю державні цільові програми поділя­ються на:

♦ економічні, що спрямовані на розв'язання комплексних галузевих і міжгалузевих проблем виробництва, підви­щення його ефективності та якісних характеристик, за­безпечення ресурсозбереження, створення нових вироб­ництв, розвиток виробничої кооперації;

♦ наукові, метою яких є забезпечення виконання фунда­ментальних досліджень у галузі природничих, суспільних і технічних наук;

♦ науково-технічні, що розробляються для розв'язання найважливіших науково-технічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, ма­теріалів, іншої наукоємної та конкурентоспроможної про­дукції;

♦ соціальні, що передбачають розв'язання проблем підви­щення рівня та якості життя, проблем безробіття, поси­лення соціального захисту населення, поліпшення умов праці, розвиток охорони здоров'я та освіти;

♦ національно-культурні, спрямовані на розв'язання про­блем національно-культурного розвитку, збереження на­ціонально-культурної спадщини, задоволення інтеле­ктуальних та духовних потреб людини;

♦ екологічні, метою яких є здійснення загальнодержавних природоохоронних заходів, запобігання катастрофам екологічного характеру та ліквідація їх наслідків;

♦ оборонні, що розробляються з метою посилення оборо­ноздатності держави;

♦ правоохоронні, спрямовані на забезпечення право­охоронної діяльності, боротьби із злочинністю та держав­ної безпеки. Державні цільові програми можуть бути спря­мовані на розв'язання інших проблем, у тому числі регіонального розвитку, що мають державне значення.М.Т. Пашупга, О.М. Шкільнюк -«Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

Вище ми звертали увагу на те, що для здійснення інновац­ійної діяльності важливе місце відводиться інноваційним підприємствам та відповідним проектам. Можливий тип та їх визначення наведені в Законі України «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків» введеному в 1999 р. зі змінами, внесеними згідно із законами України в 2002-2004 р. [8].

Технологічний парк (технопарк) - група юридичних осіб (учасники технологічного парку), які уклали договір про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів учасників технологічного парку з ме­тою створення організаційних засад щодо забезпечення діяль­ності учасників технологічного парку у виконанні проектів тех­нологічних парків з виробничого впровадження наукомістких розробок, високих технологій та забезпечення промислового випуску конкурентоспроможної на світовому ринку продукції.

Договір про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів учасників технологічного пар­ку - договір між юридичними особами - учасниками техноло­гічного парку, що містить відомості про склад учасників техно­логічного парку, їх права та обов'язки, пріоритетні напрями діяльності технологічного парку, органи управління і керівний орган технологічного парку, їх повноваження та порядок прий­няття ними рішень, порядок фінансування діяльності органів управління і керівного органу, порядок прийняття нових учас­ників технологічного парку та виключення з числа учасників технологічного парку, порядок ліквідації технологічного парку (припинення дії договору).

Учасники технологічного парку - юридичні особи - суб'єкти наукової, науково-технічної, підприємницької діяльності, що уклали між собою договір згідно з цим Законом або приєдна­лися до цього договору.

Керівний орган технологічного парку - юридична особа -один з учасників технологічного парку, на якого за договором покладені функції поточного керівництва діяльністю технологі­чного парку щодо оформлення проектів технологічних парків,

в. Державна політика та програми інноваційної діяльності

використання коштів спеціального рахунку технологічного пар­ку та контролю за використанням коштів із спеціальних рахунків його учасників, перевірки та підготовки пропозицій щодо вне­сення змін або припинення виконання проектів технологічного парку, підготовки звітів про діяльність технологічного парку, представлення інтересів учасників технологічного парку в орга­нах державної влади та органах місцевого самоврядування, ук­ладення відповідно до законодавства договорів від імені техно­логічного парку та інші функції відповідно до договору.

Дочірнє підприємство - підприємство, створене для вико­нання проектів технологічного парку, єдиним засновником і власником якого є керівний орган технологічного парку.

Спільне підприємство - підприємство, створене для вико­нання проектів технологічного парку, одним із засновників якого є учасник технологічного парку, а іншими - резиденти чи нерезиденти, внесок яких до статутного фонду становить суму в національній валюті, еквівалентну не менше: для рези­дентів - 50 000 доларів США; для нерезидентів - 100 000 до­ларів США.

Інноваційний проект технологічного парку - комплект до­кументів, який включає опис взаємопов'язаних заходів техно­логічного парку, визначає його учасників, дочірні та спільні підприємства, співвиконавців і виробників продукції щодо про­ведення наукових досліджень, технічного, технологічного, кон­структорського проектування, випуску дослідних партій та про­мислового виробництва інноваційної продукції, а також щодо фінансового, кадрового, маркетингового та комерційного забез­печення виробничого впровадження товарів і надання послуг. Інвестиційний проект - комплект документів, який включає опис взаємопов'язаних заходів технологічного парку, зазначає його учасників, дочірні та спільні підприємства, співвиконавців і виробників продукції щодо реалізації майнових та інтелекту­альних цінностей як інвестора, так і власних з метою одержан­ня прибутку та досягнення соціального ефекту.

Спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності -правові їй режим, який передбачає встановлення податковихМ.Т. Пашупга, О.М. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

пільг при реалізації проектів технологічних парків, а також на­дання іншої державної підтримки щодо стимулювання діяль­ності технологічних парків, їх учасників, дочірніх і спільних підприємств при виконанні проектів за пріоритетними напря­мами діяльності технологічних парків.

Згідно з Законом України «Про інноваційну діяльність» головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження су­часних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозбері­гаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів інноваційної конкурентоздатної продукції.

Закон також визначає суб'єкти інноваційної діяльності, яки­ми можуть бути фізичні і юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкла­дають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інно­ваційних проектів.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності та інших центральних органів виконавчої влади, який здійснює заходи щодо прове­дення єдиної науково-технічної та інноваційної політики; готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо її пріори­тетних напрямів державних інноваційних програм і щодо не­обхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування; ко­ординує роботу у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади; визначає свій окремий підрозділ для кваліфікування інноваційних проектів та їх дер­жавну реєстрацію і веде Державний реєстр інноваційних про­ектів; готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів; розробляє статути чи положення про ці

8. Державна політика та програми інноваційної діяльності

установи; затверджує порядок формування і використання коштів підпорядкованих йому установ і контролює їх діяльність; доручає державним інноваційним фінансово-кредитним уста­новам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інновац­ійних проектів і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік; організовує підвищення кваліфі­кації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.

Для реалізації інноваційних проектів Законом передба­чається їх реєстрація, в ході якої має проводитися експерти­за щодо того, чи є проекти інноваційними.

Необхідною умовою занесення проектів до Державного реєстру інноваційних проектів є їх кваліфікування, для чого спеціально уповноважений центральний орган виконавчої вла­ди у сфері інноваційної діяльності визначає окремий підрозділ. Уряди провідних країн Заходу ведуть активний відбір і ре­алізацію пріоритетів науково-технічного й інноваційного роз­витку, використовуючи при цьому різні політичні, економічні, адміністративні, організаційні механізми та заходи впливу.

Практично в усіх промислово розвинутих країнах світу створені державні структури, відповідальні за націо­нальну науково-технічну та інноваційну політику, вибір пріо­ритетних напрямів, оцінку програм, окремих проектів і тех­нологій. Існують спеціальні консультативні структури та інформаційні служби. Тобто, вибір напрямів розвитку науки і техніки, інноваційних пріоритетів базується на створених в державі певних організаційних і науково-методичних за­садах. Такі засади та пріоритети створюються і набувають певного розвитку і в нашій державі.9. Економічне стимулювання

та прогнозування інноваційної діяльності

Загальний обсяг наукових та науково-технічних робіт -

вартість виконаних протягом звітного року власними силами наукових організацій наукових та науково-технічних робіт (пе­реданих замовнику за актом) за договірною ціною (без ураху­вання робіт, виконаних співвиконавцями).

Обсяг фінансування наукових та науково-технічних робіт -це сума коштів, що надійшли на рахунок організації протягом звітного року з усіх джерел фінансування.

Витрати на виконання наукових та науково-технічних робіт - загальна сума витрат на виконання наукових та нау­ково-технічних робіт власними силами організації, що звітує, з початку звітного року. До витрат включають витрати на опла­ту праці, матеріальні витрати, капітальні вкладення та інші по­точні витрати (за винятком суми амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів).

Загальна сума витрат на технологічні інновації под­іляється на витрати за напрямками (дослідження і розробки, придбання прав на патенти, ліцензій на використання вина­ходів, корисних моделей, промислових зразків, технологічна підготовка виробництва, придбання машин, обладнання, уста­новок, інших основних засобів та капітальні витрати, пов'язані із запровадженням інновацій, маркетинг, реклама, інші витра­ти) та на поточні і капітальні витрати.

Поточні витрати включають витрати на оплату праці пра­цівників, які зайняті розробкою і впровадженням технологіч­них інновацій, відрахування на соціальні потреби, а також вит­рати, які не входять до складу капітальних витрат, такі як витрати на придбання сировини, матеріалів, обладнання, необ­хідних для забезпечення інноваційної діяльності, що здійснюється підприємством протягом року.

9. Економічне стимулювання та прогнозування інноваційної діяльності

Капітальні вкладення (довгострокові інвестиції) склада­ються із витрат на придбання машин, обладнання, інших ос­новних засобів, витрат на придбання споруд, необхідних для використання в інноваційній діяльності, земельних ділянок та об'єктів природокористування для проведення інновацій­ної діяльності.

Впровадження інновацій тільки тоді має успіх, коли ефект для економіки та суспільства, який треба розуміти в широкому розумінні цього слова перевищує наявні затрати, інновація вико­ристовується протягом значного періоду часу. При цьому необ­хідно враховувати й другорядні ефекти інновацій, які часто впливають негативно, наприклад на навколишнє середовище.

Середньорічна вартість основних засобів науково-дос­лідної (конструкторської) діяльності визначається як частка від ділення на 12 суми, що одержана від складання полови­ни вартості основних засобів на перше січня звітного року, половини їх вартості на перше січня наступного за звітним року та вартості основних засобів на перше число всіх місяців звітного року.

Інноваційна діяльність в сучасних ринкових умовах Украї­ни потребує застосування нових форм організації економічної роботи. У першу чергу це стосується розробки економічної стра­тегії розвитку економіки інноваційним шляхом.

Основним чинником, здатним взяти на себе організацій­ну, фінансову і правову підтримку інноваційної діяльності, є держава. Саме вона мусить дбати про створення умов для існування і постійного розширення інноваційної діяльності шляхом зменшення ставок оподаткування інноваційної про­дукції, прямої фінансової підтримки інноваційної діяльності та іншими шляхами.

З цією метою Закон України «Про інноваційну діяльність» [5] визначає правові, економічні та організаційні засади дер­жавного регулювання інноваційної діяльності в Україні, вста­новлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом. «М.Т. Пашута, ОМ. Шкільнюк «Інновації: понятійно-термінологічний апарат...»

Передбачена за цим законом державна підтримка реалізації інноваційного проекту надається за умови його кваліфікуван­ня (офіційного визнання) і державної реєстрації. Державну реє­страцію інноваційних проектів здійснює спеціально уповнова­жений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності (ним може бути визнано одне із існуючих міністерств). Цей центральний орган виконавчої влади зобов'язаний вести Державний реєстр інноваційних проектів.

Необхідною умовою занесення проекту до Державного реєстру інноваційних проектів є його кваліфікування. Для ква­ліфікування інноваційних проектів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності визначає окремий підрозділ (далі - установу), який може мати регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

Установа для кваліфікування інноваційних проектів органі­зує проведення експертизи прийнятих до розгляду проектів. Експертиза при кваліфікуванні інноваційних проектів вико­нується за рахунок коштів суб'єктів інноваційної діяльності, які заявляють проекти на державну реєстрацію, і відповідно до За­кону України «Про наукову і науково-технічну експертизу» [13]. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності:

♦ здійснює заходи щодо проведення єдиної науково-техні­чної та інноваційної політики;

♦ готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, держав­них інноваційних програм і щодо необхідних обсягів бюджетних коштів для їх кредитування;

♦ координує роботу у сфері інноваційної діяльності інших центральних органів виконавчої влади;

♦ створює свій окремий підрозділ для кваліфікування інно­ваційних проектів з метою їх державної реєстрації;

♦ здійснює державну реєстрацію і веде Державний реєстр інноваційних проектів;

9. Економічне стимулювання та прогнозування інноваційної діяльності

♦ готує і подає Кабінету Міністрів України пропозиції щодо створення спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів, розробляє статути чи положення про ці установи;

♦ затверджує порядок формування і використання коштів підпорядкованих йому спеціалізованих державних інно­ваційних фінансово-кредитних установ і контролює їх діяльність;

♦ доручає державним інноваційним фінансово-кредитним установам здійснення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів і фінансової підтримки цих про­ектів у межах коштів, передбачених законом про Держав­ний бюджет України на відповідний рік;

♦ організовує підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.

Центральні органи виконавчої влади та їх повноваження:

♦ здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інно­ваційної політики у відповідному виді економічної діяль­ності, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації;

♦ доручають державним інноваційним фінансово-кредит­ним установам здійснення конкурсного відбору пріори­тетних інноваційних проектів із пріоритетних галузевих напрямів інноваційної діяльності і фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві дер­жавні адміністрації та їх повноваження відповідно до їх ком­петенції:

♦ розробляють проекти регіональних інноваційних програм і подають їх для затвердження відповідно Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним і районним радам;

♦ вживають заходів щодо виконання регіональних іннова­ційних програм; 'М.Т. Пашугпа, О.М. Шкільнюк 4Інновації: понятійно-термінологічний апарат...*

♦ сприяють інноваційній діяльності у своєму регіоні та ство­ренню сучасної інфраструктури у цій сфері;

♦ залучають підприємства, установи і організації, розташо­вані на підпорядкованій їм території, до розв'язання про­блем інноваційного розвитку регіонів;

♦ доручають державним інноваційним фінансово-кредит­ним установам (їх регіональним відділенням) проведен­ня конкурсного відбору інноваційних проектів регіо­нальних інноваційних програм і здійснення їх фінансової підтримки у межах коштів, передбачених у бюджеті Автономної Республіки Крим і обласних та районних бюджетах;

♦ подають пропозиції Спеціально уповноваженому цен­тральному органу виконавчої влади у сфері інновацій­ної діяльності стосовно включення інноваційних про­ектів за регіональними програмами до державних програм і їх фінансування шляхом кредитування із дер­жавного бюджету.

Виконавчі органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції:

♦ розробляють проекти місцевих інноваційних програм і подають їх для затвердження відповідним місцевим радам;

♦ вживають заходів щодо виконання місцевих інновацій­них програм;

♦ залучають підприємства, установи і організації, розташо­вані на підпорядкованій їм території, до розв'язання про­блем інноваційного розвитку населених пунктів;

♦ доручають державним інноваційним фінансово-кредит­ним установам (їх регіональним відділенням) або кому­нальним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору інноваційних проектів місцевих інноваційних програм і здійснення фінансової підтримки цих проектів у межах коштів, передбачених у відповідному місцевому бюджеті;

♦ готують і подають відповідним місцевим радам пропозиції щодо створення і омунальних спеціалізованих інновацій-