Бібліографічний список до семінарського заняття

1-7, 8, 10, 11, 12, 16, 17-24

Модуль 2. Економічна безпека на ринку фінансових послуг

Змістовий модуль 3. Система економічної безпеки суб‘єктів ринку фінансових послуг

Семінарське заняття № 3

Тема 6. Методика розрахунку комплексного показника еб

Мета заняття

поглибити, узагальнити та систематизувати знання студентів про систему економічної безпеки банку.

План заняття

1.Забезпечення безпеки кредитних операцій банку.

2.Забезпечення безпеки роботи банків на фондовому ринку.

3.Забезпечення безпеки проведення в банках касових операцій.

4.Забезпечення безпеки роботи банків з пластиковими платіжними засобами.

5.Забезпечення безпеки валютних операцій банків.

6.Боротьба з легалізацією (відмиванням) незаконно отриманих грошей.

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Готуючись до відповіді на перше питання слід звернути увагу на те, що у всій сукупності банківських операцій чи не найголовніше місце посідають кредитні операції. Як показує практика банківської діяльності, значну частку доходів банки отримують саме від кредитних операцій. Разом з тим якраз на тлі кредитної діяльності банки зазнають особливо великих збитків, а в деяких ви­падках кредитна діяльність банків і зовсім стає фатальною для них. Аналіз діяльності банків у сфері кредитування показує, що основними причинами, які створюють негативний результат їх кредитної діяльності, є:

• неадекватна реакція банків на зміни економічної ситуації в країні;

• відсутність у технологіях кредитних операцій та методиках кредитування суттєвих заходів захисту таких операцій, мінімізації ризиків їх проведення;

• недосконалість законодавчої бази для банківської діяльності;

• непрофесійні дії органів управління та персоналу банків щодо надання і супроводження кредитів;

• недобросовісна поведінка, а подекуди і кримінальний характер діяльності позичальників.

Розглядаючи дане питання необхідно увагу акцентувати на тому, що якоїсь єдиної системи заходів безпеки кредитних операцій, яка була б притаманна всім банкам, в Україні не існує. Банки, використовуючи існуючу законодавчу і нормативну базу, виробляють свої заходи і з тією чи іншою ефективністю застосовують їх для захисту своєї кредитної діяльності. Слід звернути увагу, що комерційним банкам надається право самостійно аналізувати, вивчати діяльність потенційних позичальників, визначати їх кредитоспроможність, прогнозувати ризик неповернення кредиту і приймати рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Як правило, заходи безпеки класифікуються за терміном розвитку кредитних взаємовідносин банків з їхніми клієнтами: підготовка до надання кредиту та його надання, кредитний моніторинг у ході кредитних операцій і робота щодо повернення кредитів. При ознайомленні з матеріалами по першому питанню слід детально ознайомитися з цими всіма складовими.

Слід наголосити, що забезпечення безпеки кредитних операцій не є прерогативою чи завданням якогось одного підрозділу банку (наприклад, підрозділу безпеки), заходи безпеки реалізуються всіма підрозділами, залученими у таких операціях. У проведенні кредитних операцій беруть участь, як правило, такі підрозділи банків: кредитні, юридичні, маркетингові, банківських ризиків, безпеки, які є основними у забезпеченні заходів безпеки цих операцій. Інші підрозділи (ресурсні, фінансово-економічні, бухгалтерського обліку та ін.) хоч і беруть участь у кредитній діяльності банків, але вона істотного впливу на розвиток кредитних операцій не створює.

Під час підготовки до семінарського заняття необхідно з’ясувати і охарактеризувати роль та роботу кожного підрозділу у про веденні кредитних операцій банку.

Ураховуючи, що етап підготовки і видачі кредиту є чи не головним у структурі кредитної операції, особлива увага звертається на визначення кредитоспроможності позичальника. Тому, при підготовці першого питання, необхідно ознайомитися з Положенням НБУ «Про кредитування» і вивчити показники, які характеризують кредитоспроможність позичальника.

Ураховуючи, що банки ведуть свою діяльність у різних сферах фінансового ринку, забезпечення їх безпеки має здійснюватись незалежно від виду банківських операцій і перекривати всі можливі шляхи реалізації загроз. Більше того, чим складнішою є ситуація, тим активніше повинні діяти сили безпеки. Виходячи з цього підрозділи безпеки банків розробляють відповідні заходи щодо захисту всіх без винятку операцій, які проводять банки.

При підготовці другого питання теми необхідно більшу увагу приділити проблемам забезпечення безпеки роботи банків на фондовому ринку, особливо операціям з цінними паперами (акціями та векселями).

На сьогодні банки накопичили значний досвід з цих питань, який можна викласти у вигляді таких застережень:

а) щодо безпеки роботи з акціями:

• у процесі роботи з акціями доцільно забезпечувати розмежування функцій працівників банку щодо обліку акцій і торгівлі ними;

• емісія акцій проводиться за вартістю не нижче номінальної;

• конвертація інших цінних паперів в акції може здійснюватися тільки тоді, коли це обумовлено в проспекті емісії;

• ксерокопії акцій чи сертифікатів акцій не є цінними паперами і до операцій не приймаються;

• статусу цінного паперу акція набуває з моменту закінчення емісії (видачі Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР) свідоцтва про реєстрацію емісії);

• всі акції, що перебувають в обігу, повинні мати однакову номінальну вартість;

• тощо.

б) щодо безпеки роботи з векселями:

• обов'язковість перевірки платоспроможності векселедавців (термін роботи з векселями, репутація, фінансовий стан, перспективи розвитку);

• надання переваги короткостроковим векселям, які менше залежать від змін економічної ситуації;

• при вексельних кредитах векселі повинні мати іменний індосамент на користь банку;

• векселедавець, передаючи вексель, повинен пред'явити довідку про сплату державного мита;

• платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі;

• тощо.

Операції з цінними паперами посідають друге (після кредитних) місце за ступенем ризику. Якраз під час цих операцій значна частина клієнтів банків і самі банки зазнають збитків, втрачають можливості ефективного вкладення своїх коштів та отримання корпоративних прав перспективних підприємств. Саме діями шахраїв фондового ринку клієнти банків можуть отримати цінні па­пери безперспективних або неіснуючих емітентів, а в деяких випадках, вклавши кошти, і зовсім не отримати жодних прав. Тому заходи безпеки банків насамперед спрямовуються на перевірку достовірності угод та відповідності стану емітентів заявленим умовам. Так, у ході операцій банків із купівлі-продажу акцій велику увагу слід приділити перевірці прав власності на ці акції їх держателя. Тут слід керуватись положеннями Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні».

Під час проведення банками вексельних операцій велике значення для їх безпеки матиме дотримання відповідних правил, викладених у Положенні НБУ «Про операції банків з векселями» (Постанова НБУ № 258 від 28 травня 1999 р.). Зазначені правила є загальними і стосуються практично всіх основних операцій з векселями (врахування, прийняття в заставу, торгівля векселями, аваль векселів), які проводять банки.

При вивченні даного питання слід також звернути увагу на положення Закону України «Про обіг векселів в Україні», в якому, наприклад, зазначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Тобто векселями позичальника не може бути покрито його кредитну заборгованість.

Третя питання семінарського заняття пов‘язане із забезпеченням безпеки проведення в банках касових операцій. Готуючись до відповіді необхідно розуміти, що безпека касових операцій займає особливе місце у системі забезпеченні економічної безпеки банків.

Насамперед це пов'язано з тим, що якраз такі операції здійснюються безпосередньо з готівкою, посягання на яку мають найбільш активний та агресивний характер. Більше того, такі посягання, як правило, здійснюються відкрито та зухвало, з наявністю загрози життю, здоров'ю працівників банків та їхніх клієнтів. Тому цим операціям банки приділяють особливу увагу з погляду безпеки їх проведення.

Забезпечення безпеки касових операцій здійснюється в двох напрямках: особливим обладнанням приміщень банків, де проводяться такі операції, та робочих місць працівників банків, зайнятих у них; особливою поведінкою працівників банків під час емісійно-касової роботи.

Особлива поведінка працівників касових вузлів визначається відповідними нормативними актами, зокрема Інструкцією з організації емісійно-касової роботи в установах банків України (№ 1) затвердженою Постановою Правління НБУ № 129 7 липня 1994 р. зі змінами і доповненнями в редакції Постанови Правління НБУ № 309 від 1 травня 2001 р. та іншими документами нормативно-правового характеру.

Слід урахувати, що особлива увага приділяється забезпеченню безпеки проведення прибутково-видаткових операцій. Такі операції здійснюються протягом операційного дня банку. Для приймання готівки після завершення операційного дня в банках організовуються вечірні каси, режим роботи яких визначається керівниками банківських установ.

Для виконання касової роботи керівники установ банків повинні приділити особливу увагу підбору відповідного персоналу, звернути увагу на чесність, порядність, надійність майбутніх працівників, відсутність у них небажаних звичок та пристрастей, випадків зловживання службовим становищем та порушень законів. На всіх таких працівників заводяться особові справи, в яких в обов'язковому порядку повинні міститися такі документи: заява про прийняття на роботу, автобіографія, копія наказу про призначення на посаду, виписки з протоколів про складання заліків щодо знань вимог відповідних нормативних документів, які регламентують порядок касової роботи, фотокартка, договір про матеріальну відповідальність, характеристика з останнього місця роботи.

При вивченні даного питання слід ознайомитися з особливостями ведення касових операцій, документацією, правами та обов‘язками касира тощо.

Так, наприклад, під час приймання і обробки грошових білетів і монет касири зобов'язані стежити за їх платоспроможністю та відповідністю зразкам, керуючись Правилами визначення платіжності банкнот та монет НБУ, затверджених Постановою Правління НБУ № 152 від 31 березня 1999 р. (зі змінами).

Згідно з цими Правилами платіжними є введені в обіг НБУ банкноти і монети, що за ознаками платіжності повністю відповідають затвердженому зразку, а також ті, що за критеріями зношення, пошкоджень і дефектів відповідають установленим Правилами вимог.

За критеріями зношення, забруднення і пошкоджень, дефектів непридатні до обігу банкноти і монети, у свою чергу, поділяються на зношені, значно зношені та з дефектами виробника.

Зношені — банкноти та монети, що мають незначні ознаки зношення та пошкодження.

Значно зношені — банкноти і монети, що мають суттєві ознаки зношення чи (і) пошкоджень.

З дефектами виробника — банкноти і монети, що не відповідають затвердженому зразку, включаючи зношені та значно зношені.

Фальшиві банкноти і монети — це такі, що виготовлені будь-яким способом, включаючи промисловий, всупереч установленому законодавством порядку, та імітують (фальсифікують) платіжні банкноти і монети, виготовлені на замовлення НБУ і введені ним в обіг.

Перероблені банкноти — це такі, на яких змінені шляхом на­клеювання, малювання, друкування тексту і (або) цифр зображення, що визначають номінал, рік зразка (емісії), банк-емітент, інші реквізити, та які за зовнішнім виглядом можуть бути сприйняті як справжні вищого номіналу або іншого року зразка.

На виявлені працівниками кас неплатіжні, фальшиві та перероблені грошові білети і монети складається акт із зазначенням серії, номера і номіналу кожного білета, сум монети. Про виявлення фальшивих грошових білетів і монет, перероблених банкнот надсилається повідомлення правоохоронним органам.

Фальшиві та перероблені банкноти і монети вилучаються банками і передаються до НБУ для офіційного висновку, а останні, за результатами експертизи передають їх органам внутрішніх справ.

Відповідні дії також передбачені і міжнародними правовими актами. Так, згідно з Декларацією Міжнародної женевської конвенції 1992 р. (ст. 11,ч. 1) підроблені грошові знаки повинні бути відібрані і конфісковані, після чого передані на відповідну вимогу уряду або емісійному банку країни, про грошові знаки якої йде мова.

При підготовці до обговорення четвертого питання, необхідно звернути увагу на те, що останнім часом значного поширення набувають операції банків з пластиковими платіжними картками. Разом з тим, простежується тенденція до зростання втрат банків, які здійснюють такий вид діяльності, через шахрайство з пластиковими платіжними картками. Тому банки вимушені звертати значну увагу на забезпечення безпеки цих операцій. На сьогодні банківські установи вже мають відповідний досвід щодо забезпечення безпеки таких операцій, який у цілому ґрунтується на комплексному підході організації їх захисту протягом усіх циклів, з яких ці операції складаються. Зокрема, такий підхід включає:

• розроблення і вдосконалення нормативної бази технологій як самих платіжних карток, так і операцій з ними;

• протидію втратам банків від шахрайських дій у процесі емісії та еквайрингу;

• навчання співробітників банку та підприємств торгівлі (послуг) і складання ними кваліфікаційних іспитів на допуск до роботи з банківськими продуктами — платіжними картками.

Серед документів банку, які регулюють ті чи інші види його діяльності, відповідне місце посідають документи щодо забезпечення банківської безпеки, у тому числі й операцій з платіжними картками. Базу для формування нормативних документів з безпеки операцій з платіжними картками створюють Положення НБУ «Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням», затверджене Постановою Правління НБУ № 367 27 серпня 2001 р., та Положення НБУ «Про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки», затверджене Постановою № 37 від 24 лютого 1997 р.

Слід звернути увагу на те, що нормативному регулюванню підлягають такі питання:

• забезпечення безпеки роботи, пов'язаної з емісією платіжних карток;

• дії банку, спрямовані на мінімізацію ризиків від операцій з платіжними картками;

• забезпечення безпеки під час надання послуг з платіжними картками та роботи з овердрафтною заборгованістю клієнтів.

Навчання працівників банку, які здійснюють операції з платіжними картками, передбачає оволодіння ними необхідними навичками підготовки та складання договорів на надання відповідних послуг, перевірки клієнтів, прийняття рішення про співпрацю з конкретними клієнтами. Такі працівники повинні вміти застосовувати дії, необхідні для супроводження операцій з платіжними картками, а за умови порушення встановленого порядку (технології) — дії відповідно до умов порушення.

Основні втрати від шахрайств із платіжними картками несуть банки-емітенти, оскільки практично всі відомі методи шахрайств побудовані на несанкціонованому списанні коштів з рахунків клієнтів емітента.

У мінімізації втрат банку під час процесу емісії можна виділити такі основні моменти забезпечення безпеки:

• забезпечення фізичної (захист та охорона приміщень і обладнання підрозділів, які виконують відповідну роботу з платіжними картками) і технологічної (забезпечення безпеки кожного технологічного циклу) безпеки процесу виробництва карток, процесування трансакцій і забезпечення процесу авторизації;

• забезпечення оптимального рівня перевірки персональних даних потенційних власників платіжних карток;

• забезпечення інформаційно-аналітичної діяльності щодо раннього виявлення шахрайських дій з платіжними картками.

Обов'язковими умовами для всіх клієнтів при вирішенні питання про видачу платіжної картки є наявність постійного джерела прибутків (роботи), дотримання правил про порядок реєстрації громадян на території України, контактні телефони, перевірка анкетних даних клієнта на предмет їх достовірності.

Обов'язковою умовою укладення договору на еквайринг є перевірка торговельно-сервісних пунктів. Спочатку здійснюється інформаційно-аналітична оцінка документів клієнта, а потім виїзд на фірму. Під час виїзду можуть бути вирішені такі завдання:

• огляд фактичного місця розташування організації; зустріч із керівництвом фірми;

• ознайомлення з персоналом, відповідальним за проведення операцій з картками;

• організація обліку і зберігання сліпів;

• організація контролю з боку керівництва фірми за роботою персоналу.

Організація роботи з клієнтами, які допустили овердрафтну заборгованість, здійснюється у такий же спосіб, як і з клієнтами,. які мають кредитну заборгованість.

Готуючись до п‘ятого питання необхідно ознайомитися з поняттями "валютні операції" та "безпека валютних операцій". Валютні операції серед операцій банків посідають значне місце. Тому захист таких операцій, особливо операцій, пов'язаних з міжнародними розрахунками, має також важливе значення в системі економічної безпеки банків.

Однією з найбільш значущих сфер валютного й експортного контролю є операції за міжнародними торговельними розрахунками, їх важливість визначається насиченням валютного ринку України вільноконвертованою валютою, проблемою повернення коштів через кордон, стабілізацією курсу національної валюти.

Найбільш поширеною формою міжнародних розрахунків за експортно-імпортними операціями в нашій країні є акредитивна форма, при застосуванні якої необхідно керуватися «Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів», розробленими і затвердженими Міжнародною торговельною палатою.

Тому, готуючись до заняття необхідно ознайомитися з порядком застосування акредитивів в господарській діяльності, особливостям перевірки операцій з акредитивами (у тому числі оцінки документів, умов акредитива тощо).

Необхідно ознайомитися і з іншими формами розрахунків — інкасо, гарантій. Важливим з точки зору безпеки тут буде безумовне дотримання банками технологій проведення операцій, передбачених відповідними законодавчими та нормативними актами. Практично всі елементи захисту спрямовані ш отримання банками інформації, яка б найбільшою мірою характеризувала об'єктивну сторону тієї чи іншої операції.

Значна кількість порушень відбувається під час здійснення неторговельних операцій, зокрема з готівковою іноземною валютою. Уповноваженим банкам необхідно враховувати, що торгівлю в іноземній валюті можуть здійснювати підприємства, які одержали відповідну ліцензію НБУ. Таким підприємствам банки встановлюють ліміт залишку іноземної валюти в касі. Понадлімітні залишки підлягають інкасації. Уповноважені банки зобов'язані здійснювати контроль за дотриманням підприємствами, які ними обслуговуються, порядку обігу іноземної валюти та інформувати НБУ про всі порушення, допущені підприємствами, які приймають готівкову іноземну валюту всупереч установленій забороні.

Інші юридичні особи-резиденти можуть здійснювати торгівлю, відкривши обмінний пункт на підставі агентської угоди з уповноваженими банками. Проте банкам слід з великою увагою ставитись до надійності їхніх агентів, оскільки за всі порушення такого пункту відповідає сам банк.

Важливе місце в діях касирів валютних кас і обмінних пунктів має ретельна перевірка справжності грошових знаків. Передусім необхідно оцінити якість паперу, на якому віддруковано гроші, переконатись, чи є в наявності захисні елементи, належні тій чи іншій національній валюті.

Одним із видів неторговельних операцій банків є операції з іменними і дорожніми чеками. Чек — документ, який містить письмове розпорядження власника рахунка виплатити певну суму грошей чекодержателю. Сфера чекового обігу зазнає досить сильного впливу різного роду махінацій і зловживань, оскільки основним індентифікатором власника чека часто є його підпис (насамперед чеки на пред'явника і дорожні чеки). Тому банки повинні приділяти велику увагу захисту таких операцій.

Дорожні чеки — це грошові зобов'язання сплатити вказану в чеку суму пред'явникові, зразок підпису якого проставляється в момент продажу. Такі чеки друкуються на спеціальному папері і мають відповідні номінали, вид і захисні засоби. Основними заходами безпеки в операціях з дорожніми чеками, за досвідом банків, можуть бути:

• під час продажу чеків необхідно вимагати у клієнтів особисті документи, заяву на придбання чека і відповідно заповнити квитанцію про продаж чека. Квитанція про продаж повинна зберігатись окремо від чеків;

• при оплаті чека необхідно пересвідчитись у його справжності, порівняти контрольний підпис і підпис, який клієнт ставить у присутності працівника банку. У разі виникнення сумніву у справжності підпису, вимагати від клієнта повторити підпис на зворотному боці чека й порівняти з підписом у документі, який підтверджує особу;

• у разі виникнення серйозних сумнівів, а також при виплаті за чеком значних сум рекомендується зв'язатись з емітентом дорожнього чека і пересвідчитись, чи немає номера даного чека в списках вкрадених чи загублених;

• якщо чек є вкраденим чи загубленим або особистість власника викликає певні сумніви, такий чек не оплачується і не повертається власнику. Про таке доцільно, не викликаючи підозри у власника чека, повідомити правоохоронні органи.

На безпеку валютних операцій уповноважених банків може мати значний вплив необдуманий вибір банків-кореспондентів за кордоном. Вибираючи банк-кореспондент, необхідно керуватися інформаційними довідниками міжнародних рейтингових агентств, де міститься списки банків, оцінені за різними видами рейтингу. Відкриваючи коррахунок, необхідно вивчити установчі документи, баланс на останню звітну дату, список банків-кореспондентів даного банку, установити ліміти коштів, які перебувають у розрахунках із банком-кореспондентом, домовитися про умови об слуговування рахунку, одержати зразки підписів співробітників банку, юридичну адресу, телефони та іншу необхідну інформацію.

Більша частина порушень відбувається під час здійснення розрахунків за «лоро»-рахунками банків-кореспондентів (платежі за кордон за підробленими документами, «відмивання» грошей за допомогою «лоро»-рахунків, коли «брудні» гроші, які накопичуються на рахунках іноземних банків, використовуються для оплати товару українського виробника тощо).

З метою недопущення перелічених вище порушень банкам необхідно вимагати від українських резидентів, які перераховують іноземним партнерам гривню на «лоро»-рахунки, такі самі документи суворої звітності (митні декларації, контракти), як і для проведення конвертаційних операцій на УМВБ, а під час здійснення авансових платежів доцільно застосовувати різні форми акредитивів, не видавати кредити нерезидентам у національній валюті.

Під час підготовки до шостого питання необхідно ознайомитися з особливостями боротьби з легалізацією незаконно отриманих грошей. На сьогоднішній день боротьба з так званим відмиванням грошей є одним із найважливіших завдань економічної безпеки банків. Цій проблемі приділяється досить велика увага як у нашій країні, так і на міжнародному банківському ринку. У контексті цього питання, з метою єдиного розуміння і вжиття необхідних заходів щодо протидії відмиванню грошей міжнародними та вітчизняними організаціями й установами прийнято ряд рішень і документів (Конвенція ООН «Про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин» (995—096), Конвенція Ради Європи «Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом» (995—029), Закон України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних речовин і прекурсів та зловживанню ними», Закон України «Про банки та банківську діяльність», Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про сорок рекомендацій групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням брудних грошей» (РАТЕ)) № 1124 від 28 вересня 2001 р., Постанова Національного банку України «Про затвердження Методичних рекомендацій з питань розробки банками України програм з метою протидії легаліза­ції (відмивання) грошей, отриманих злочинним шляхом» від 30.04.2002 р. № 164. Так, згідно з Законом України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 63) під легалізацією (відмиванням) грошей слід розуміти внесення до банку грошей чи іншого майна, набутих з порушенням вимог законодавства, або переказ таких грошей чи майна через банківську систему з метою приховування джерел походження цих коштів чи створення видимості їх легальності. Закон зобов'язує банки запобігати використанню банківської системи з метою незаконної легалізації грошей.

Згідно з цим Законом та іншими нормативними документами, банки не повинні вести анонімні рахунки або рахунки, відкриті на явно фіктивні прізвища. У випадках здійснення фізичними або юридичними особами значних або сумнівних операцій банки повинні ідентифікувати таких осіб.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України та НБУ № 1124 від 28 вересня 2001 р. банки повинні розробляти програми протидії легалізації незаконно отриманих грошей.

Розглядаючи дане питання необхідно ознайомитися з основними розділами цих програм.

Важливу роль у схемах «відмивання» грошей відіграють компанії, розміщені в так званих офшорних зонах. Тому банки повинні звертати особливу увагу на діяльність таких компаній, і насамперед на їх фінансові операції.

При підготовці до заняття слід ознайомитися з характерними особливостями існування компаній, заснованих в офшорних зонах.

Таким чином, економічній безпеці банків належить провідна роль у забезпеченні захисту інтересів банку на ринку банківських послуг. Саме економічна безпека покладена в основу всіх заходів системи безпеки банків як така, що характеризує загалом стан безпеки банків у цілому.