Питання 2. Методологічні принципи екологічної політики

Екологічна політика – загальні наміри та напрями розвитку по відношенню до екологічної результативності, офіційно заявлені вищим керівництвом (ISO 14001:2004).

В екологічній полиці фіксуються основні принципи діяльності та пріоритети керівництва в області охорони навколишнього природного середовища.

Основні системо утворювальні міжнародні принципи екологічної політики були проголошені в Ріо-де-Жанейро і підтверджені у 2002р. на Всесвітньому саміті сталого розвитку в Йоганнесбурзі.

Принцип запобігання. У процесі ухвалення всіх рішень слід враховувати екологічні аспекти, щоб запобігти навантаженню на довкілля і досягти еколого-соціо-економічної збалансованості.

Проблеми впровадження цього принципу полягають в опорі зацікавлених груп.

Принцип винуватця «забруднювач платить». Витрати на усунення шкоди, завданої довкіллю, має нести винуватець. Цей принцип необхідно впроваджувати на законодавчому рівні й зняти тягар витрат із платників податків.

Проблема впровадження принципу полягає у його законодавчій невизначеності та методологічній, правовій і практичній складностях процедури визначення винуватця.

Принцип кооперування. Національні уряди повинні встановити виважені співвідношення між індивідуальною свободою та суспільними інтересами з участю громадських сил. Для успішного здійснення процесу волевиявлення та ухвалення екологічної політики потрібні широкі знання екологічної ситуації.

Проблема впровадження принципу полягає у різному рівні екологічної свідомості та різних пріоритетах суб’єктів.

Додатково при визначенні екологічної політики слід враховувати

Принцип взаємозалежності. Екологічні системи утворюють складну мережу взаємодій. Тому при проведенні екологічної політики необхідно враховувати переміщення забруднюючих речовин з одних підсистем навколишнього середовища в інші. Наприклад, заборона на поховання відходів на звалищі може привести до того, що їх будуть викидати у воду. Екологічна політика повинна бути комплексною, тобто охоплювати всі об'єкти і підсистеми навколишнього середовища, види природних ресурсів, а також всі відомі типи забруднюючих речовин.

Питання 3. Економічні принципи екологічного управління

Багато які екологічні проблеми сучасності обумовлені безкоштовністю користування навколишнім середовищем. При нульовій ціні природокористування економічні системи позбавлені регулюючого механізму. Це призводить до надмірної експлуатації навколишнього середовища та його деградації.

Принцип вартості втрачених можливостей (принцип альтернативних витрат)

Він вимагає врахування альтернативних можливостей використання природних ресурсів та екологічних благ.

Згідно сучасним уявленням, навколишнє середовище виконує чотири економічні функції:

1) є громадським споживчим благом;

2) служить джерелом виробничих ресурсів;

3) використовується для розміщення та поглинання відходів;

4) є місцем для розташування економічних об'єктів.

Виконання навколишнім середовищем однієї з його економічних функцій перешкоджає виконанню інших функцій. Так на місці міського звалища не можна одночасно задовольняти потреби в рекреації або отриманні естетичного задоволення від спілкування з природою, добувати корисні копалини або розміщувати сільськогосподарські угіддя. І навпаки, використовуючи навколишнє середовище як суспільне благо, доводиться жертвувати всіма іншими функціями.

Нарешті, користування навколишнім середовищем веде до конфлікту інтересів поколінь. Наприклад, потреба у збереженні ресурсів для майбутніх поколінь конкурує з потребою в постачанні сировиною поточного виробництва при не відновленні цієї сировини.

Таким чином, з економічної точки зору рішення екологічних проблем полягає в оптимальному розподілі навколишнього середовища між альтернативними варіантами його використання. В результаті виникає проблема економічного вибору і формується альтернативна вартість, що дозволяє дати економічну оцінку об’єктів навколишнього середовища.

Вартість втрачених можливостей, полягає в різниці прибутків, які людина отримає при господарському використанні навколишнього середовища (видобуток ресурсів, с/г використання, захоронення відходів) і використання тієї ж місцевості з метою отримання екологічних благ (місця рекреації, об'єкти ПЗФ, інше). Треба зазначити, що принцип діє і у зворотний бік. Тобто охорона навколишнього середовища має свою вартість з точки зору не використання середовища в господарських цілях.

Мета такого підходу забезпечити найкраще з можливих застосувань благ і ресурсів. Наприклад, якщо навколишнє середовище використовується для розміщення відходів, то альтернативні витрати полягають у втраті якості навколишнього середовища. Таке використання неприпустимо, коли ця втрата більше, ніж виграш від розміщення відходів.

Проблеми в застосуванні принципу

1) Методи кількісної оцінки вартості екологічних благ вкрай складні і мало придатні для практичного їх застосування.

2) Вимога, щоб альтернативні витрати суспільства зіставлялися з виграшами, само по собі не визначає, яким чином ці витрати розподіляються між суб'єктами економіки. В умовах ринкової економіки, коли економічні суб'єкти приймають самостійні рішення, важливо зіставляти приватні виграші від економічної діяльності з громадськими альтернативними витратами. У результаті альтернативні витрати повинні бути адресовані тим господарським одиницям, з провини яких вони виникли.

Це завдання лежить в основі принципу «забруднювач платить», який є конкретизацією принципу альтернативних витрат.