Міністерство охорони здоров’я україни

Національний медичний університет імені О.О.Богомольця

“Затверджено”

на методичній нараді кафедри

пропедевтики внутрішньої медицини № 1

Завідувач кафедри

Професор В.З.Нетяженко

________________________

(підпис)

“______” _____________ 2011 р

.

Методичні вказівки для самостійної роботи студентів при підготовці до практичного заняття

Навчальна дисципліна	Пропедевтика внутрішньої медицини
Модуль № 1	Основні методи обстеження хворих в клініці внутрішніх хвороб
Змістовний модуль № 2	Фізикальні та інструментальні методи дослідження стану бронхо–легеневої системи
Тема заняття	Перкусія легень. Методика і техніка проведення порівняльної та топографічної перкусії легень.
Курс	ІІІ
Факультети	ІІ, ІІІ медичні, факультет підготовки лікарів для ЗСУ

Тривалість заняття – 3 академічні години

Київ – 2011

1. Актуальність теми:

Перкусія (від лат. percussion – вистукування) належить до фізикальних методів обстеження хворого, а отже не потребує додаткового обладнання та пристроїв і може проводитись як у лікарняних, так і в поза лікарняних умовах. У той же час за її допомогою можна оцінити фізичний стан різних органів і тканин, а також виявити межи та розташування органів та інших структур організму з різним співвідношенням щільних і повітровмісних компонентів.

Перкусію застосовують у загальному комплексі фізичного обстеження органів дихання, кровообігу, травлення, сечовидільної системи. Перкуторний метод є одним із провідних серед фізичних методів обстеження системи дихання.

Перкусія – один із найдавніших методів фізичного обстеження хворого. Історичні відомості засвідчують, що перкусія застосовувалась у практичній медицині ще за часів Гіппократа. Безпосереднє впровадження методу у медичну практику пов’язане з іменем славнозвісного австрійського медика Леопольда Ауенбругера, який у 1761 році опублікував результати своїх досліджень щодо методики і техніки перкуторного обстеження хворого і визначив діагностичну значущість методу при патологічних процесах у грудній порожнині.

У вітчизняній клінічній медицині найвищого прояву у цьому спрямуванні клінічної діагностики досягнуто Київською терапевтичною школою, насамперед, її фундаторами – В.П.Образцовим і Т.Г.Яновським. Вони поглибили теоретичне обґрунтування методики перкусії, визначили діагностичну значущість методу, як обов’язкового компонента у фізичному обстеженні хворого, впровадили в клініку оригінальні методики і окремі технічні прийоми перкусії.

Незаперечною перевагою методу є отримання тактильних відчуттів при нанесенні перкуторних поштовхів, які в окремих випадках можуть вважатись навіть більш інформативними, ніж сам звук (наприклад, при проведенні найтихішої перкусії). Отже, опанувавши цим методом дослідження хворого, лікар набуває дуже корисних навичок оцінки стану хворого.