2. Порядок виконання роботи

1. Ввімкнути приймача та передавача. Під’єднати до входу передавача генератор сигналів (меандр із зміною тривалості та періоду слідування імпульсів). Провести визначення значення ширини спектру сигналу, який може бути переданий за даним каналом зв’язку через зміну тривалості модулюючих імпульсів. Визначення проводити через порівняння рівнів сигналів на вході передавача та на виході приймача щодо можливості їх візуального ідентифікування.

2. Дослідити залежність достовірності передачі цифрових даних через систему радіозв’язку від технічної швидкості передачі інформації. Розрахувати значення ймовірності помилкового прийому символу визначаючи значення співвідношення сигнал/шум на виході приймача за допомогою осцилографа. Дослідіть вплив тривалості символу на значення ймовірності помилкового прийому та побудуйте графік.

Розрахуйте пропускну здатність каналу, використовуючи дані , що були отримані за результатами досліджень. Зробіть висновки щодо отриманих результатів досліджень.Рекомендований перелік літератури.

Лабораторна робота ¹4.

Методика планування та проведення сеансів зв’язку з космічними апаратами дистанційного зондування Землі

Мета роботи 1. Визначити часові та спектральні характеристики сигналів спеціальної інформаційної радіолінії.

2. Отримати практичні навички з планування та проведення сеансів зв’язку з КА ДЗЗ.

3. Отримати практичні навички з обробки інформації КА ДЗЗ з метою отримання зображень поверхні Землі.

1.Короткі теоретичні відомості.

Дистанційне зондування (ДЗ) – це отримання інформації про властивість об'єктів або явищ за даними реєструючого пристрою, який не має з ними контакту. Огляд земної поверхні з аерокосмічних апаратів у видимому і радіодіапазонах дозволяє вирішувати широке коло народногосподарських і наукових задач, а також задач військового характеру.

Зображення, які отримані в радіохвильовому діапазоні, вдало доповнюють зображення у видимому та інфрачервоному діапазонах, що дозволяє підвищити обсяг інформації, яка збирається, та її достовірність.

Під час вивчення земної поверхні дистанційними методами носієм інформації про об'єкт може служити їх випромінювання, як власне, так і відбите. Реєструється або природне випромінювання, яке обумовлене природним освітленням земної поверхні Сонцем, або теплове - власне випромінювання Землі, а також штучне, котре створюється при опроміненні місцевості джерелом, розташованим на носії реєструючого пристрою.

Велику частину даних дистанційного зондування складають знімки, що дають можливість одержати інформацію про об'єкт у вигляді зображення у цифровій або фотографічній формі.

Отримані у процесі зйомки знімки поділяються за спектральним діапазоном, масштабом, оглядовістю та просторовим розділенням.

Розділення за спектральним діапазоном є основою класифікації аерокосмічних знімків, оскільки це пов'язано з фізичними і природними основами їхнього одержання та відображає сутність переданих знімків та характеристик об’єктів.

Відбите випромінювання характеризує відбивну здатність об'єкта, що подається значеннями спектральної щільності енергетичної яскравості, яку вимірюють за допомогою дистанційного датчика. Отримані результати переводяться в дискретні безрозмірні цифрові значення, що відповідають характеристикам відбивної здатності. У вітчизняній літературі вони називаються коефіцієнтами спектральної яскравості, або коротше – спектральною яскравістю. Записані реєструючим пристроєм цифрові значення змінюються в межах радіометричного бітового діапазону, ширина якого залежить від характеристик датчика, зазвичай це інтервал 0...255. На зображенні ці значення відповідають відтінкам сірої шкали: 0 - абсолютно чорний об'єкт, 255 - абсолютно білий, а проміжні значення відповідають різним відтінкам сірого кольору. Таким чином, детектор будь-якого супутникового датчика реєструє визначену частину електромагнітного спектра, а одержані ним спектральні яскравості займають частину бітового діапазону. Вивчення характеристик відбивної здатності дає теоретичну основу для інтерпретації об'єктів за набором їх спектральної яскравості або їх відношень.

Залежно від частин електромагнітного спектра (спектральних зон), що використовується та їх кількості знімки поділяються на панхроматичні, багатозональні, гіперспектральні та радіолокаційні.

Панхроматичні знімки являють собою знімки в одному - видимому діапазоні спектра. Їх іноді називають інтегральними, а за характером передачі властивостей об'єктів вони схожі з фотографічними.

Багатозональні знімки – це одночасні знімки в різних зонах спектра, що відображають специфіку різних об'єктів, яка виявляється у відбитті в кожній з вузьких зон. Зокрема у видимій області спектра специфіка виявляється у розходженні кольорів.

Гіперспектральні знімки - це знімки, які одержують гіперспектральні датчики, що реєструють дані у великому числі вузьких зон спектра, які зазвичай вимірюють у нанометрах (нм).

Радіолокаційні знімки. На цифрових радіолокаційних знімках, що одержуються у діапазоні 1 мм - 1 м, фіксується гладкість структури поверхні, а цифрові значення відповідають різниці висот поверхні.

Дослідження показують, що комбінування характеристик радарних даних зі знімками видимої і ІЧ областей спектра забезпечує більш повну картину земної поверхні, що істотно розширює сферу застосування таких даних.