Оформлюючи цю графу історії хвороби, потрібно зазначити:

• ступінь зменшення нижньої третини обличчя;

• вираженість шкірних складок обличчя;

• ступінь відкривання рота (вільне, утруднене);

• характер співвідношення щелеп (рис. 15);

Рис. 15. Зміни співвідношення сільвеолярних відростків після видалення зубів:

1 - співвідношення лівих молярів при фронтальному розтині;

П - альвеолярні відростки після видалення молярів;

III - IV - розвиток атрофії альвеолярних відростків, а-6 - середина альвеолярних відростків.

.

• ступінь атрофії альвеолярних відростків (рис 16);

Рід 16. Типи атрофії верхньої щелепи при повній відсутності зубів.

- характер атрофії альвеолярних відростків (рівномірна, нерів­номірна);

- форму альвеолярного відростка;

- характер поверхні альвеолярного відростка (рівна, горбиста); —схил альвеолярного відростка (рис. 17);

Рис. 1'7. Форми вестибулярного схилу альвеолярного відростка:

а - пологий;

б - стрімкий;

в – з напуском.

- виразність і форму позадумолярних бугрів;

- виразність внутрішніх косих ліііій (гострі, плоскі);

- стан слизових бугрів (щільні, м'які, рухомі, піддатливі);

- виразність і межі піднебінного валика;

- товщину, ступінь піддатливості і рухомості слизової оболонки (рис. 18);

Рис. 18. Схема піддатливості слизової оболонки верхньої (а) та нижньої (б) беззубих щелеп (за В.І.Кулаженко)

• топографію перехідної складки, «нейтральної» і «клапанної» зон (рис. 19).

а

Рис.. 19. Розташування протеза на верхній щелепі відносно перехідної складки (а) та лінії А (б)

Діагноз

На підставі суб'єктивних симптомів і анамнезу можна зробити певні при­пущення про характер захворювання, можливі причини його виникнення. Виниклі гіпотези сприяють цілеспрямованому проведенню клінічних і спе­ціальних (додаткових) досліджень із метою отримання вичерпних об'єктив­них даних про захворювання. Збираючи у визначеній послідовності факти (симптоми) аналізуючи їх, необхідно зіставити виявлені порушення з уже Відомими і описаними захворюваннями. Синтез зібраних чинників з ураху­ванням усіх суб'єктивних і об'єктивних симптомів дає можливість устано­вити діагноз.

Діагноз - це стислий письмовий висновок про наявну хворобу, виражений із застосуванням медичних термінів, що позначають назву хвороби.

Установлюючи діагноз, необхідно простежити розвиток захворювання від виявлення етіологічного моменту і оцінки стану організму на початко­вий період через увесь хід розвитку патологічного процесу до клінічної картини на момент обстеження.

Оскільки немає хвороб, які б у всіх людей мали однотипний перебіг, не­обхідно виявити індивідуальні особливості розвитку патологічного процесу в конкретного хворого – діагноз хвороби (індивідуальний діагноз).

Обґрунтування діагнозу

Виявлені діагностичним дослідженням симптоми, ступінь їхньої виразності відбивають сутність патологічного процесу. Кожному симптомові відповід­ають специфічні морфологічні і функціональні зміни в органі або системі органів. Проте, виявлення симптомів ще не свідчить про наявність визначеної нозологічної форми захворювання.

Симптоми захворювання виявляються і змінюються залежно від стадії хвороби, відображаючи особливості реакції організму. Розглядаючи етіологію хвороби, необхідно усвідомити, чому даний чинник послужив початком захворювання, врахувати специфіку розвитку конкретного варіанта і переглянути всю картину розвитку хвороби від початкового моменту до моменту обстеження. Отже, у завдання обґрунтування діагнозу входить не тільки визначення зв'язків між виявленими симптомами, але і врахування ступення їхньої виразності залежно від тяжкості перебігу хвороби, тобто з'ясування і правильне трактування цих нових сполучень, зв'язку даних симтомів і процесів у конкретного хворого.

На індуктивному шляху від знання симптомів, зіставлення цих симптомів із відомими клінічними захворюваннями може виникнути декілька робочих гіпотез, кожна з яких повинна бути старанно перевірена. Висуваючи і перевіряючи гіпотези, слід бути впевненими утому, що встановлені симптоми трактуються правильно, що вони визначені із застосуванням точних і сучасних методів. Тільки повне і точне виявлення в кожному конкретному ви-падку всієї симптоматики, морфологічних і функціональних змін органів зубощелепної системи, встановлення причини і патогенезу захворювання дозволить створити узагальнене уявлення про хворобу.

Щоб не припустити діагностики одного захворювання замість іншого, тоді хворий страждає на декілька захворювань, слід обов'язково проводити диференційну діагностику. Цей метод ґрунтується на пошуках розходжень між кожним конкретним випадком і всіма можливими випадками (хворобами), що мають дуже схожий клінічний перебіг.

Початковим моментом диференційної діагностики є визначення головного або декількох головних симптомів, властивих тільки даному захворюванню. Не можна тільки визначати наявність або відсутність у конкретному випадку цих специфічних симптомів. Обов'язково треба проаналізувати весь симтомокомплекс, диференціюючи можливі симптоми для даного захворювання, оскільки відсутність навіть одного симптому не дозволяє зробити правильний висновок про діагноз. Порівнюючи досліджуваний випадок з іншими захворюваннями, зазначають подібність як за кількістю схожих симптомів, так і за характером їхніх проявів. Необхідно проаналізувати розходження за відсутністю симптомів; урахувати також наявність симптомів мало властивих даному захворюванню. Отже, здійснюючи диференційну діагностику, потрібно дотримуватися правила: масштабна перевірка усіх відомих; можливих варіантів, визначення подібного в різному і розходжень у подібному. Методом зіставлення, виявлення збігів або розбіжності симпто­мів і виділення основних (провідних) симптомів захворювання встановлю­ють діагноз.

Оформляючи цю графу історії хвороби, важливо дати найбільш повиє обґрунтування діагнозу, підтвердженого не тільки наявністю специ­фічних симптомів, їхнім поєднанням і патогенетичним взаємозв'язком, але і результатами диференційної діагностики з подібною патологією.