Проблемне завдання 4

1. Наскільки переконливим є запропонований в феноменології спосіб тлумачення природи наукового пізнання?

2. Яке б ви хотіли поставити запитання до тексту, на яке у вас немає відповіді?

Моріс Мерло-Понті

Повернення до власне речей

Ідеться про те, щоб описувати, а не пояснювати чи аналізувати. Ця перша настанова, яку Гусерль дав феноменології, що починала бути «дескриптивною психологією» або повертатися до «власне речей», є насамперед спростуванням науки. Я не є результатом або перетином численних причинностей, які детермінують моє тіло або мою «психічну» сутність, я не можу ані мислити себе як частину світу, як простий об’єкт біології, психології та соціології, ані замикати на собі універсум науки. Все, що я знаю про світ, навіть через наукове пізнання, я знаю з власного погляду або з експериментального вивчення світу, без якого символи науки нічого не означали б. Весь універсум науки побудований на життєвому досвіді, і якщо ми хочемо строго оцінювати саму науку, точно розуміти її зміст і значення, нам слід спочатку розбудити цей життєвий досвід, який дає нам основні знання про світ і вторинним виразом якого є наука. Наука не має і ніколи не матиме того самого смислу, що й описаний нею світ, із тієї єдиної причини, що вона є його визначенням або поясненням. Я не є «живою істотою», або навіть «людиною», або навіть «свідомістю» з усіма тими характеристиками, що їх зоологія, соціальна анатомія або індуктивна психологія визнають за цими витворами природи або історії, я – абсолютне джерело, моя екзистенція не походить від моїх попередників, від мого фізичного та соціального оточення, вона прямує до них і їх підгримує, бо лише я сам творю буття для себе (а отже, й буття в єдиному розумінні, яке це слово може для мене мати), буття тієї традиції, яку я волію обрати, або того обрію, відстань до якого задля мене скоротиться або збільшиться, бо вона не належить йому як властивість, коли б я не був тут і не вимірював її поглядом. Наукові погляди, які твердять, ніби я живу на світі одну-однісіньку мить, завжди наївні й лицемірні, бо вони припускають, не говорячи про це явно, отой інший погляд, погляд свідомості, завдяки якому світ спочатку розташується навкруг мене і почне існувати для мене. Повернутися до власне речей – це повернутися до того світу, який передує знанню, і про який знання постійно говорить, і щодо якого всяке наукове визначення є абстрактним, означальним і залежним, як географія щодо краєвиду, де спочатку ми й навчилися розрізняти, що таке ліс, луг або річка».

[Merleau-Ponty Maurice. Phénoménologie de la perception, avant-propos, Gallimard, 1945. -Рp. 11 sq.]

Проблемне завдання 5

1. Чому відбувається руйнація сучасної культури?

2. Яке б ви хотіли поставити запитання до тексту, на яке у вас немає відповіді?

Ганнa Арендт

Функцюналізовані об’єкти руйнують культуру

Масова культура виникає, коли суспільство маси привласнює культурні об’єкти, і її небезпека в тому, що життєвий процес суспільства (а він, як і всі біологічні процеси, ненаситно втягує в себе все, що може знадобитися в циклі його метаболізму) в буквальному розумінні поглинає культурні об’єкти, перетравлює їх і руйнує.

Я маю на увазі, звичайно, не масове розповсюдження. Коли книжки або репродукції картин викидаються на ринок за низькими цінами і продаються у великих кількостях, це не впливає на природу даних об’єктів. Але їхня природа зазнає істотних змін, коли самі ці об’єкти модифікуються – переписуються, скорочуються, перетравлюються, зводяться до стану сировини для відтворення в нових образах. Це не означає, що культура йде в маси, це означає, що культуру руйнують у інтересах індустрії розваг. Результатом є не розпад, а загнивання, і головні його творці – не композитори з Тин-Пан-Еллі, а інтелектуали певного сорту, часто добре начитані й добре інформовані, чиє виключне завдання – організовувати, розповсюджувати і модифікувати об’єкти культури з метою переконати масового споживача, що «Гамлет» може бути не менш цікавий, аніж «Моя прекрасна леді», і – чом би й ні, – не менш корисним з погляду освіти. Чимало великих авторів минулого пережили століття нехтування й забуття, але навряд чи вони змогли б пережити ті розважальні версії, які виготовили з їхніх творів.

Культура має справу з об’єктами і є явищем світу; розваги мають справу з людьми і є явищем життя. Культурний характер об’єкта визначається тривалістю його існування; тривалість прямо суперечить функціональному характеру об’єкта, якість, через яку він знову зникає з явищного світу внаслідок свого використання та зношування. Великим користувачем та споживачем об’єктів є саме життя, життя індивіда і життя суспільства в цілому. Життя байдуже до речових властивостей об’єкта; воно вимагає, щоб кожна річ була функціональною і задовольняла певні потреби. Культура опиняється під загрозою, коли всі об’єкти та речі цього світу, виготовлені тепер і в майбутньому, розглядаються як чисті функції життєвого процесу суспільства, тобто з того погляду, що всі вони існують для задоволення тієї або тієї потреби.

[Arendt Hannah. La Crise de la culture, Folio Essais-Gallimard, 1972. - Рp. 265-266.]