Проблемне завдання 6

1. Який смисл вкладає Сартр в «проект» людини?

2. Яке б ви хотіли поставити запитання до тексту, на яке у вас немає відповіді?

Жан-Поль Сартр

Людина своїм проектом робить буття значущим

...Людина визначає себе своїм проектом. Ця матеріальна істота постійно виходить за межі накинутих їй умов; вона розкриває і детермінує свою ситуацію, долаючи її, щоб об’єктивувати себе, працею, діяльністю або подвигами. Проект не слід змішувати з волею, яка є сутністю абстрактною, хоча за певних обставин він іноді і вбирається у волюнтаристську одіж Цей безпосередній зв’язок, поза даними і конституйованими елементами, з Чужим, тобто з Іншим, ніж я, це постійне творення себе через працю і через діяльну практику і становить нашу власну структуру: не будучи бажанням чи волею, вона не є також ані потребою, ані пристрастю, але наші потреби, як і наші пристрасті, як і найабстрактніша з наших думок, беруть участь у цій структурі, вони завжди перебувають поза самими собою, в напрямку до... Саме це ми називаємо екзистенцією і розуміємо під цим не якусь стабільну субстанцію, що спочиває в собі, а постійну неврівноваженість, відірваність від себе усього тіла. Оскільки цей порив до об’єктивації набирає різних форм у різних індивідів, оскільки він викидає нас на поле можливостей, з яких ми реалізуємо лише деякі, виключаючи інші, то ми називаємо його також вибором або свободою.

[Sartre Jean-Paul. Critique de la raison dialectique, t. 1, NRF-Gallimard, 1960. - Р. 95]

Тема № 8. Постмодерн Проблемне завдання 1

1. У чому Гуссерль вбачає основні чинники занепаду філософії?

2. Яке б ви хотіли поставити запитання до тексту, на яке у вас немає відповіді?

Едмунд Гуссерль

Декаданс філософії

Стан розколу, в якому перебуває нині філософія, невпорядкованість її зусиль примушують замислитися. З погляду єдності науки, західна філософія від середини XIX сторіччя перебуває в стані очевидного занепаду супроти минулих віків. Єдність зникла повсюди: як у визначенні мети, так і в постановці проблем та методу. На початку сучасної ери релігійна віра все більше трансформувалася в суто зовнішню умовність, нова віра опанувала і піднесла помисли інтелектуального людства – віра в незалежну філософію і незалежну науку. Відтоді вся людська культура вимушено стала розглядатися й оцінюватися у світлі науки і з тих самих причин реформуватися і трансформуватися в нову й незалежну культуру.

З плином часу ця нова віра зубожіла й перестала бути справжньою вірою. І небезпідставно. І справді, що ми тепер маємо замість живої і єдиної філософії? Маємо виробництво філософської продукції, Що зростає до нескінченності, але якому бракує внутрішньої зв'язності. Замість серйозної боротьби між різними теоріями, сам антагонізм яких достатньо свідчить про внутрішню єдність, про спільність основ і про непохитну віру їхніх авторів у істинну філософію, ми маємо лише видимість теорій та критики, видимість справжнього співробітництва та взаємодопомоги у філософській праці. Взаємні зусилля, усвідомлення відповідальностей, дух серйозної співпраці з перспективою одержання об'єктивно цінних результатів, тобто результатів, очищених взаємною критикою і здатних протистояти всякій пізнішій критиці, – нічого цього більше не існує. А чи можливі тепер справжні наукові дослідження і справжнє співро­бітництво? Чи не існує нині не менше різних філософій, аніж різних філософів Щоправда, ще збираються так звані Філософські конгреси; філософи там зустрічаються, але не філософії. Останнім тепер бракує спільної духовної «точки», якою вони могли б торкатися і взаємно збагачуватися. Можливо, єдність ліпше зберігається всередині певних шкіл і «тенденцій», але вже сам цей партикуляризм свідчить про слушність нашої характеристики загального стану філософії, принаймні в цих істотних пунктах.

[Husserl, Edmund. Mеditations cartеsiennes. [Text] / E. Husserl. - Vrin, 1929-1947. - P. 4.]