2. Украïна в умовах сталінізму (1929-1939 рр.)

Цей період є найтрагічніший в усій історіï Украïни. В СРСР в кінці 20-тих років сформувалася тоталітарна система, уособлена вождем партіï більшовиків і радянськоï держави Йосипом Сталіним (Джугашвілі). Сталінізм – це поєднання особистоï диктатури з монолітною організацією слухняних органів влади, яка встановлює абсолютний, всеохоплюючий контроль над індивідуумом і суспільством. Це тиранічне, деспотичне і криваве панування, яке було закамуфльоване комуністичними ідеями свободи, рівності і братства. (Див. В.Даниленко, Г.Касьянов, С.Кульчицький. Сталінізм на Украïні: 20 – 30-ті роки . – К., 1991).

Усвідомлюючи, що економічна лібералізація неодмінно веде до послаблення політичноï влади, Сталін, в кінці 20-тих років покінчивши з внутрішнього опозицією (“троцькістами”, “бухаринцями”), повернувся до командно-бюрократичних методів “воєнного комунізму”. Була сформована досконала карально-репресивна система, першою жертвою якоï стала украïнська інтелігенція. В 1929 році відбувся перший сфабрикований процес проти вигаданого “ Союзу визволення Украïни”, в результате якого почалося винищення украïнства. Згодом такі процеси стануть типовими, а “ГУЛАГ” – інтернаціональним.

Брутально пославши “неп – під три чорти ”, Сталін і слухняна йому партія більшовиків, почали перетворення, які вони називали “великим переломом”. (Див. С.Кульчицький. Украïна між двома війнами. – (1921 – 1939 рр.). – К.,1999.). Була, як і в 1918 році, заборонена приватна власність, одержавлена торгівля, фактично запроваджена трудова повинність, застосовано у величезних масштабах дармову працю в’язнів численних концтаборів, у селян відібрано землю і продукти в результаті примусовоï колективізаціï, а самі селяни опинилися у закріпаченому стані. Все це здійснювалося під гаслами боротьби за виконання “ленінського плану побудови соціалізму в одній, окремо взятій краïні”, який передбачав проведення прискореноï індустріалізаціï, колективізаціï і “культурноï революціï”.

Ще в 1925 році правляча партія взяла курс на індустріалізацію. Були застосовані тотальні методи мобілізаціï трудових і фінансових ресурсів: мільони “зеків” працювали на будівництві каналів, рудників і заводів-гігантів, з 1927 року запроваджуються примусові “займи індустріалізаціï”, поширюється соціалістичне змагання, зароджується “трудові почини”: “ударництво”, “ізотівський”, “стахановський рух”, “багатостаноцництво” та інші. З 1928 року починається боротьба за виконання “п’ятирічних планів”. Перша п’ятирічка (1928-1932) мала на меті “побудову економічного фундаменту соціалізму” і для цього потрібно було за 5 років у 4 рази збільшити промислове виробництво. Це були нереальні завдання, але, маніпулюючи статистикою і пропагандою, влада оголосила про дострокове (за 4 роки і 3 місяці) успішне виконання плану. До речі, жодна з п’ятирічок (усього 12), не була виконана, хоча це постійно замовчувалось. Однак, не можна ігнорувати дійсно колосальних темпів будівництва і зростання промисловоï продукціï, а також масового ентузіазму народу, який щиро вірив у комуністичні ідеали. Правда, найбільші досягнення були у будівництві військово-промислового комплексу, що забезпечувало мілітарізацію краïни і служило посиленню політичноï влади Сталіна, а не задоволенню невідкладних потреб населення: універсальний дефіцит продуктів і товарів примусив владу у 1928 році запровадити карткову систему (до 1935 року). Шалені темпи будівельних робіт неминуче вели до зниження якості, масового браку, аварій і екологічних нещасть. “Штурмовщина” приводила до зростання травматизму і загибелі великоï кількості робітників. Умови праці і побуту були просто жахливими. І все ж, у період перших п’ятирічок (I – 1928 – 1932, II – 1933 – 1937, III – почалася в 1938 році і припинена в 1941 в зв’язку з війною) трудові досягнення народів СРСР були вражаючими, хоча і оплачені непомірно високою ціною. Було збудовано близько 10 тисяч великих промислових підприємств, з них більше 1000 в Украïні (“Дніпрогрес”, “Азовсталь”, “ХТЗ”, “Запоріжсталь”, “НКМЗ”, сотні шахт і тисячі кілометрів залізниць). У 1940 році виробництво промисловоï продукціï в Украïні у сім разів перевищувало рівень 1913 року. СРСР став могутньою індустріально-аграрною державою, яка за промисловими показниками поступалася у світі лише Сполученим Штатам Америки.

Державна індустріалізація, яка супроводжувалася швидким зростанням міського населення (урбанізацією), вимагала державних заходів по забезпеченню його продуктами харчування. Але одноособове селянське господарство жило за об’єктивних ринкових умов , тоді як промисловість – на основі державного (планового) ціноутворення. Ця суперечність особливо гостро виявилася під час хлібозаготівель 1927 – 1928 років, коли селяни відмовилися продавати державі зерно за низькими цінами (10 – 15% від ринкових). Ця криза стала приводом для початку суцільноï колективізаціï. Кооперування сільського господарства є річ корисна і загальнопоширена, але примусова колективізація сталінськоï моделі стала найбільшим в історіï злочином проти людяності.

В 1929 році селян стали силою примушувати вступати до колгоспів, а відмову розглядали як антидержавну дію і суворо карали. Було висунено гасло “ліквідаціï куркульства як класу”, і до куркулів приписували всіх, хто відмовлявся вступати до колгоспів. Внаслідок масових репресій (ув’язнення, депортація) постраждало понад мільона найбільш працездатних украïнських селян, сільське господарство Украïни було фактично зруйновано. Безпорядність, невмілість і сліпий фанатизм місцевих партійних і радянських чиновників, а також 25-тисячників (робітників, яких направили до села), суперечливі і погрозливі директиви з центру, привели до соціальноï катастрофи. Навіть Сталін зрозумів це, і спробував перекласти вину на місцевих робітників “ запаморочених від успіхів”. Тим часом, украïнське село гинуло. Протестуючи, селяни різали власну худобу, щоб не віддавати ïï до колгоспу: за 1928 – 1932 роки поголів’я худоби в Украïні скоротилося на 50%, площа посівів – на 20%, врожайність – майже на 40% . почалися селянські заворушення і, навіть, повстання, які жорстоко придушувалися військами і чекістами. 7 серпня 1932 року було видано сумнозвісний закон “про три колоски”, який карав смертю або концтабором селян, які взяли з колгоспного поля хоча б жменю зерна. У цьому ж році була встановлена кримінальна відповідальність для дітей з 12-ти років, як і для дорослих, а також запроваджена паспортна система з пропискою. Сільське населення було фактично закріпачено, бо без дозволу Рад не могли змінювати місце проживання. Сформувався, за висловом О.Солженіцина “Архіпелаг Гулаг”, який став неосяжним джерелом рабськоï сили для поліційноï держави. Але найстрашніша трагедія Украïни була попереду.

Щоб покарати украïнців, які найупертіше опиралися колективізаціï, Сталін в 1932 році наказав підвищити план зернозаготівлі, що і так був завищений для Украïни майже на 50 %. Це було для украïнців, яких Сталін ненавидів і неодноразово образливо висловлювався проти них, вироком смерті від штучного голоду. Голодомор 1932 – 1933 років не має аналогів у світовій історіï. Люті тортури голоду найстрашніші, бо люди вмирають повільно і насамоті. Першими вмирають чоловіки, потім діти, старі і в останню чергу – жінки, психіка яких часто не виносила жахливих випробувань і вони божеволіли. Від голоду вимирали цілі села, мали місце численні випадки канібалізму. Ніякоï допомоги голодуючим, за наказом Сталіна, надано не було. Більше того, селян, які намагалися врятуватися у містах не пропускали кордони військ, які оточували міста. Інформація про голод блокувалася, і за межами Украïни про нього навіть не чули. На Захід доходили відомості про голодомор, але уряди західних краïн в умовах Великоï кризи не хотіли псувати стосунки з СРСР і ігнорували цю інформацію. (Див. Роберт Конквест. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К., 1993; Колективізація і голод на Украïні (1929- 1933): зб. документів і матеріалів. – К., 1992 – 1993; С.Кульчицький. Ціна “великого перелому”. – К.,1991).

Сталінська статистика фальсифікувала демографічні наслідки цієï катастрофи, тому і сьогодні дослідники не можуть точно оцінити число жертв голодомору. Але це страхітливі цифри - від 3 до 8 мільонів людей.

Геноцид украïнського народу продовжувався і надалі. В 1933 році, коли секретарем ЦК КП(б)У було призначено Павла Постишева, почалася нова хвиля репресій. Тепер вони були спрямовані проти членів партіï і украïнськоï інтелігенціï. В результаті “чистки” компартія Украïни скоротилася з 1933 до 1938 року на третину. В 1937 році було ліквідовано весь склад ЦК КП(б)У, загинули в умовах “єжовщини” і самі провідники “чисток” П. Постишев і Ст. Косіор. Було знищено і увесь склад уряду УРСР. Його голова – Панас Любченко у 1937 покінчив життя самогубством.

Непоповних вправ зазнала украïнська культура. Історичні досягнення украïнізаціï були зведені нанівець. Ще в 1930 році була знищена Украïнська автокефальна православна церква. В 1931 році розгромлена історична школа М.Грушевського, а сам він несподівано помер на курорті в Кісловодську 25 листопада 1934 року. Є припущення, що його було за наказом з Москви отруєно. Не витримали цькування і наклали на себе руки в 1933 році ідеологи і організатори украïнізаціï М.Хвильовий і М.Скрипник, помер на засланні О.Шумський, репресовано видатного історика-марксиста М.Яворського. Фактично було знищено украïнське мовознавтсво і письменництво. З 240 відомих украïнських письменників 89 було ліквідовано, 64 заслано до сибірських таборів, 83 емігрували. Інших примусили замовкнути, або служити режимові, як от: П.Тичину, М. Рильського та М. Бажана. Гордість украïнського мистецтва – театр “Березіль” був закритий, а його режисер і натхненник Лесь Курбас, як і блискучий драматург Микола Куліш зникли в таборах. Були заборонені фільми геніального О.Довженка, припинена творчість народних співців-кобзарів, більшість яких розстріляли. І це тільки фрагменти страшноï трагедіï “розстріляного відродження”. Такі були трагічні наслідки “культурноï революціï” сталінського типу.

Отже, оптимістичні і багатообіцяючі 20-ті роки, коли економічна лібералізація привела до визначних досягнень украïнського національно-культурного відродження і будівництва націï перекотилися в страхітливі і руйнівні 30-ті, під час яких були загублені майже усі надбання і украïнська культура набрала рис підпорядкованості і маргінальності.