2. Украïнська держава п. Скоропадського (IV – 1918 – XII – 1918 р.).

Порівняно короткий період украïнськоï національноï революціï – доба Гетьманщини – характеризується хаотичними і кривавими подіями громадянськоï війни та іноземноï воєнноï інтервенціï.

Населення Украïни в цей час втратило довіру до центрального уряду, було дезорієнтоване і пригнічене. Частина його симпатизувала “червоним”, інші схилялися до “білих”, “зелених”, або “чорних”. “Жовто-блакитна” національна ідея не надихала народні маси, як то було на початку революціï. Німецький окупаційний режим витискував останні соки з Украïни. В таких умовах, 29 квітня 1918 року на з’ïзді земельних власників у Києві колишнього царського генерала Павла Скоропадського – представника консервативних поміщицьких кіл – урочисто проголосили гетьманом “Украïнськоï держави”. Всі закони, видані Центральною Радою, були скасовані, проголошувалася недоторканість приватноï власності, гетьманові надавалася законодавча, виконавча і військова влада, але фактично вона належала окупантам. Німці втручалися у внутрішню і зовнішню політику Гетьманщини, посилювали масові репресіï і грабіжництво Украïни. Адміністративний устрій і апарат “Украïнськоï держави” нагадував дореволюційний , що існував за царату. Однак, можна відмітити і деякі досягнення гетьманськоï доби, особливо в зовнішній політиці і культурі. Так, міністру закордонних справ, відомому історику Петру Дорошенку, вдалося 12 червня 1918 року підписати мирний договір з Радянською Росією і встановити кордони, які пізніше стануть кордонами УРСР і незалежноï Украïни. В галузі культури теж були помітні зрушення. Міністр освіти Микола Василенко домігся певноï украïнізаціï школи, було відкрито два нових університета, 150 украïномовних гімназій, засновано украïнський державний театр, національний музей, галерею, капелу, архів,бібліотеку, а 14 листопада 1918 року урочисто відкрито Украïнську Академію Наук, першим президентом якоï став видатний вчений зі світовим ім’ям Володимир Вернадський. Але опозиція гетьманському режиму ставала все більш широкою і міцною. Проти гетьмана піднялося селянство, обурене реставрацією поміщицького землеволодіння, робітники, профспілки, ліві і центристські украïнські партіï. Влітку 1918 року виник координаційний центр опозиціï – Украïнський народний державний союз, на чолі з В. Винниченко, в Киïвській і Катеринославській губерніях були сформовані справжні селянські арміï, які билися з німцями та гетьманцями; майже всю Украïну охопив страйк залізничників. 30 липня 1918 року в Києві було вбито німецького головнокомандуючого Г. Айхгорна. Тим часом на всіх фронтах світовоï війни краïни “Четверного” союзу зазнавали рішучоï поразки. Основний оплот гетьманського режиму захитався. Поступки гетьмана опозиціï, символічні жести в бік Антанти (акт федераціï з “білою” Росією) були кроками відчаю гинучого режиму. 11 листопада Німеччина і ïï союзники підписали акт беззастережноï капітуляціï, перша світова війна закінчилася перемогою Антанти і доля Гетьманщини була вирішена. 14 листопада 1918 року Украïнський національний союз, який виник ще на початку серпня, створив у Вінниці тимчасовий орган для керування антигетьманським повстанням. Він називався “Директорія” і складався з 5 членів, на чолі з В. Винниченком. Скоро на бік Директоріï перейшла гвардія гетьманськоï арміï – січові стрільці під командуванням Євгена Коновальцем і 18 листопада у вирішальному бою під Мотовилівкою гетьманські війська були розбиті. 14 грудня 1918 року гетьман П. Скоропадський зрікся влади і втік до Німеччини. 19 грудня цього ж року Директорія переïхала з Вінниці до Києва і урочисто проголосила відновлення Украïнськоï Народноï Республіки.

Бурхливими і драматичними були революційні подіï на західноукраïнських землях. Австро-Угорщина - “клаптикова імперія”, до складу якоï вони входили, зазнала поразки у світовій війні і розвалилася. Тут перемогла демократична революція. 18 жовтня 1918 року виникла Чехословацька держава, 29 жовтня – Югославія, 7 листопада 1918 року було проголошено створення Другоï Речі Посполитоï – Польщі (1918 – 1939 рр.). Відновлення польськоï держави привело до конфронтаціï з західними украïнцями, на землі яких поляки дивились як на власні, бо до 1772 року вони входили до складу Першоï Речі Посполитоï (1569 – 1795). Украïнці ж мріяли про створення самостійноï соборноï (об’єднаноï) держави на всіх етнічних територіях.

31 жовтня 1918 року у Львові група молодих украïнських офіцерів і солдатів австрійськоï арміï на чолі з капітаном січових стрільців Дмитром Вітовським захопила центральні установи, підняла жовто-блакитний прапор і проголосила про перебрання влади. Активісти украïнських політичних партій, громадських організацій, депутати австрійського парламенту утворили Украïнську Народну Раду (парламент), обрали Державний Секретаріат (уряд) на чолі з Костянтином Левицьким і 13 листопада урочисто проголосили Західно-Украïнську Народну Республіку (ЗУНР). Але поляки її не визнали і почали збройну інтервенцію. Вже 22 листопада 1918 року польські війська зайняли Львів. Однак державне життя ЗУНР продовжувалося. В кінці листопада були проведені вибори до парламенту, який обрав президентом ЗУНР Євгена Петрушевича, сформувалися центральні і місцеві органи влади, суд і фінанси, а також боєздатна, майже 100-тисячна Украïнська Галицька Армія (УГА). Навесні 1919 року вона перейшла у контрнаступ проти польських військ (Вовчухівська офензива), але зазнала невдачі. Поразкою закінчилася і Чортківська операція влітку цього ж року. Поляки окупували майже всю Західну Украïну і Антанта санкціонувала цю окупацію. Після радянсько-польськоï війни 1920 року, за умовами Ризького миру (1921 р), Галичина і Західна Волинь переходили до складу II Речі Посполитоï і тільки в 1939 році вони будуть возз’єднані з УРСР. В листопаді 1918 року Північну Буковину захопила Румунія, а Закарпаття Версальська конференція (1919 р.) передала Чехословаччині.