Лекція 5. Гетьманщина в Україні (кінець XVII – середина XVIII ст.).

План.

1. Соціально-економічний розвиток і суспільно-політичний стан в Україні у кінці XVII – на початку XVIIIст. I. Мазепа.

2. Остаточна ліквідація автономії України у складі Російської імперії.

Література.

1. Багалій Д. Iсторія Слобідської України. – Харків,1993.

2. Борисенко В. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в II половині XVII ст. – К.,1986.

3. 3. Величко Самійло. Літопис. У 2-х т. – К., 1991.

4. Грушевский М. Очерк истории украинского народа. – К.,1990.

5 .История Русов. – К.,1991.

6. Костомаров Н. Мазепа. – М.,1992.

7. Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742): його життя і доля. – К.,1991.

8. Рігельман О. Літописна сповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі. – К.,1994.

9. Українська народність. Нарис соціально-економічної і етнологічної історії. – К.,1990.

1. Соціально-економічний розвиток і суспільно-політичний стан Украïни у кінці XVII – на початку XVIII століття. I. Мазепа.

Після поразки революціï украïнські землі, на яких в кінці XVII ст. мешкало близько 4 млн. чоловік, були розділені між трьома державами. За Бахчисарайським договором 1681 р. між Туреччиною і Росією увесь Південь Украïни аж до Кам’янця-Подільського знаходився під контролем Порти. У 1686 році Польша і Росія підписали “Трактат про вічний мир”, за умовами якого Правобережна Украïна залишалася у складі Речі Посполитоï, а Лівобережна відходила до Російськоï держави. Лише Запоріжжя фактично не пшдлягало нікому, хоча формально підпорядковувалося цареві. Соціально-економшчне становище Запоріжжя у цей час суттєво змінюється; основними заняттями козаків тепер вже стають не військові походи і найманство, а рибальство, мисливство, різні промисли, ремесла та торгівля. Однак вони продовжували напади на Крим та турків, приймали участь у війнах на боці антитурецькоï : “Священноï ліги”і, залишаючись вільними людьми, надавали притулок усім втікачам і бунтарям.

В середині XVII ст. виникає ще один значний регіон Украïни – Слобожанщина, ( Див. Д. Багалій. Iсторія Слобідськоï Украïни. – Харків, 1990), який знаходився на межі Лівобережноï Украïни і Росіï. Формально ці землі належали Росіï, уряд якоï дозволив втікачам-переселенцям з Правобережжя оселитися тут у “слободах” і організувати козацьке самоврядування. Було створено п’ять козацьких полків: Харківський, Сумський, Охтирський, Острогозький та Iзюмський, які контролювалися російським воєводою, що мав резиденцію у м. Бєлгороді.

Правобережна і Західна Украïна (Галичина, Волинь) належали Польщі, яка після революціï відновила старі порядки врядування і соціально-економічного життя: була відновлена кріпосницька система, панщина, національно-релігійний гніт, полонізація. Але, розуміючи необхідність прискореноï відбудови господарства Правобережноï Украïни, у 1685 році польський уряд дозволив відновлення козацтва. Дуже скоро постали полки: Фастівський, Корсуньський, Богуславський, Брацлавський на чолі з талановитими полковниками, серед яких виділявся фастівський полковник Семен Палій (Гурко). Оскільки на відроджені землі почала претендувати і польська шляхта, соціально-політичні конфлікти стали характерною рисою життя Правобережжя. На початку XVIII ст. вони досягли такоï гостроти, що украïнці піднялися на загальне повстання, яке очолив С. Палій. “Паліïвщина” 1702 – 1704 рр. ще більше підірвала сили польськоï держави, яка невпинно котилася до загибелі. З допомогою російських і мазепинських військ полякам вдалося придушити національне повстання, але ïх влада похитнулася.

Лівобережна Украïна (Гетьманщина), населення якоï на початку XVIII ст. налічувало 1 млн. 200 тис. чоловік, все міцніше протискувалося до Росіï. І хоча залишилися ще формальні ознаки ïï автономіï -(10 полків, гетьман, судочинство), фактично Гетьманщина ставала складовою частиною Російськоï держави, з 1721 року, імперіï. Цей процес прискорило підпорядкування у 1686 році украïнськоï православноï церкви, яка підлягала до того Константинопольському першосвященнику, московському патріархові. Основою економіки Гетьманщини залишалося сільське господарство, яке було малоефективним, незважаючи на збільшення посівноï площі і відмінну якість землі. Середня врожайність була низькою (сам – 3, сам – 4), що пояснюється рутинністю агротехніки та агротехнологіï, відсутністю зацікавленості у результатах праці селян-кріпаків і наявністю дармовоï робочоï сили у поміщиків-землевласників.

Промисловість і торгівля на Лівобережній Украïні залишалися слаборозвиненими. Хоча в XVIII ст. і з’являються перші в Украïні мануфактури (суконні і полотняні) – великі підприємства з ручною працею і виробництвом, розділеним по операціям, вони ще не зайняли провідного місця в промисловості. Домінувало дрібнотоварне ремеслене виробництво і ярмаркова (нестаціонарна) торгівля. Дуже поширеними в Украïні були чумацький (комерційно-транспортний промисел), а також млинарство і гуральництво (виробництво горілки). В кінці XVIII ст. на Лівобережжі в рік проводилося близько 400 ярмарків, працювало 3300 водяних млинів і 12 тис. вітряків, діяло більше 500 гуралень.

В XVIII ст. на Лівобережжі відбулися важливі соціальні зміни. Колишня виборна старшина козацька стала російським дворянством. Воно становило 1% населення, але володіло майже 50% землі. Кілька родин, з яких походили гетьмани і полковники, володіли величезними латифундіями. Наприклад, Мазепі належали майже 20 тис. маєтків, Скоропадському 18 тис., Апостолу - близько 10 тис. Водночас занепадав статус рядового козацтва, яке перетворювалось у державних і поміщицьких селян-кріпаків. У XVIII ст. на Лівобережній Украïні відбувалася поступова реставрація феодально-кріпосницькоï системи, підірваноï в роки революціï. Цей процес почався при I. Мазепі, який сприяв створенню великих поміщицьких землеволодінь і поверненню панщини. В 1701 р. він запровадив у Гетьманщині дводенну панщину, яка на протязі XVIII ст. увесь час зростала. В 1783 році Катерина II своïм указом остаточно закріпачила украïнське селянство і залишки козацтва. Украïнське суспільство в складі Російськоï імперіï остаточно втратило своï історичні особливості і перестало відрізнятися від імперькоï соціальноï системи.

Суспільно-політичний розвиток Гетьманщини, яку в Росіï називали Малоросією, уособлювався у кінці XVII – на початку XVIII ст. гетьманом Iваном Мазепою (1687 – 1708 рр.). Він домігся усунення і заслання до Сибіру попереднього гетьмана Iвана Самойловича і отримав булаву за допомогою Кремля. I. Мазепа, безперечно, один з найвидатніших і найбільш суперечливих діячів Украïни. Невипадково він став героєм геніальних художніх творів О. Пушкіна, Дж. Байрона, В. Гюго, Ю. Словацького. Надзвичайні природні якості, очевидно, I. Мазепа володів гіпнозом і мав дар екстрасенса, дозволяли йому зачаровувати усіх людей, а особливо жінок, і підкорювати ïх своій волі. Цей “украïнський Казанова” мав безліч коханок, але залишився до кінця життя неодруженим і бездітним. В народі не любили Мазепу, вважаючи його “ляхом”, “паном”. І дійсно, гетьман з витонченими куртуазними манерами і європейською освітою стояв дуже далеко від нього. Посада гетьмана надала Мазепі такі можливості, що він став одним з найбільших багатіïв Європи.

Мазепа повернув панщину і притискував козацтво, посилаючи його на загибель на фронти Північноï війни, яку Росія у союзі з Данією, Саксонією і Польщею вела проти Швеціï у 1700 – 1721 роках. У той же час Мазепа був найбільшим в історіï Украïни меценатом. На своï кошти він збудував десятки церков і монастирів, прикрасив столицю Гетьманщини м.Батурин (з 1669 р), відкрив у 1701 р. Києво-Могилянську Академію, (колегія з 1632), в якій навчалося до 2 тис. студентів, заснував багато інших шкіл і друкарень, піклувався про бурси і лікарні, дбав про розвиток літератури і мистецтва (мазепинське барокко). Всебічно оцінюючи особу I. Мазепи, сучасна вітчизняна історіографія вважає його борцем за волю і незалежність Украïни. (Див. I. Рибалка. Iсторія Украïни. Ч. – 1. Харків, 1995. с. 321 – 326). Дійсно, в останні роки гетьманування I. Мазепа різко змінив політичну орієнтацію, покладаючи своï надіï на поразку Росіï в Північній війні і на союз зі Швецією. У таємних переговорах с королем Швеціï Карлом XII Мазепа наполягав на створенні незалежноï Украïни, в якій він мав би стати правителем. І . Мазепа обіцяв королю всенародну підтримку і тому Карл XII, йдучи походом на Москву з Польщі, у жовтні 1708 р. повернув на Украïну. Але ні селяни, ні козаки, за винятком запорожців під проводом кошового К. Гордієнка, не підтримали непопулярного гетьмана. І. Мазепа занапастив і себе, і шведів, привівши до них лише трьохтисячне військо. 27 червня 1709 року у запеклій битві під Полтавою на р. Ворсклі непереможна раніше шведська армія була вщент розбита. Король і гетьман зі жменькою військ ледве-ледве врятувавшись, втікаючи до Молдавіï під захист турецького султана. Тут, у м. Бендери, 21 вересня 1709 року, 70-річний I. Мазепа помер і був похований в м. Галац.