1. Первісне населення на території України.

Походження (генезис) людини і суспільства є актуальною науковою проблемою. Сьогодні існують різні теорії, які базуються на сучасних методах дослідження, але не можуть претендувати на беззастережну істину. Не можна ігнорувати аргументи прибічників креативної теорії (теорії створення світу) і екстрапланетарної теорії (позаземного експерименту), але слід визнати, що традиційна теорія еволюції залишається непохитною. Дарвіністи успішно продовжують наполегливе дослідження процесу виділення людини з твариного світу з наступним вдосконаленням її фізіологічного типу і соціальної структури. На основі еволюційної теорії палеонтологами, палеоантропологами і археологами були розроблені і вдосконалені певні типи періодизації людської історії, а саме: геокліматичний – 1) дольодовиковий ~ з 1 млн. років тому – до 300 тис. років; 2) льодовиковий ~ з 300 тис. років тому – до 40 тис.; 3) польодовиковий ~ з 40 тис. років тому; антропологічний – 1) пітекантроп ~ з 1 млн. років тому – 300 тис.років, 2) неандерталець ~ з 300 тис.років тому – до 40 тис. років тому; 3) кроманьонец ~ з 40 тис. років до нашої ери. I, нарешті, археологічний – 1) кам’яний вік, який поділяється на:

а) палеоліт (давньокам’яний) ~ 1 млн. – 10 тис. років тому.

б) мезоліт (середньокам’яний) ~ 10 тис. років – до V11 тис.

в) неоліт ( новий кам яний ) – з У11 тис. – до 1У тис. до н.е.

2) бронзовий вік, якому передує міднокам’яний (енеоліт або халколіт ~ IV-III тис. років тому). Бронзовий вік охоплює третє і друге тисячоліття до нашої ери.

3. залізний вік, початок якого умовно датується першим тисячоліттям до нашої ери.

Назви періодів або епох пояснюється тим матеріалом, з якого виготовлялися основні знаряддя праці.

Оскільки людина є не тільки індивідуумом, але й соціумом, тобто суспільною істотою, вчені виділяють три періоди процесу формування соціальної структури:

1. первісне людське стадо ~ 1 млн. років тому – до 40 тис. років;

2. матрилінійна родова община (матріархат) – з 40 тис. – до III тис. до нашої ери.

3. патріархальна родова община (патріархат) – починаючи з III тис. до нашої ери.

Обмежені археологічні свідчення дозволяють лише припускати, які були умови життя первісних людей, їх чисельність, зовнішній вигляд, спосіб діяльності, комунікації і стосунки між собою.

Люди раннього палеоліту (неандертальці), найдавніші сліди перебування яких на території України датуються орієнтовано 300-200 тисячами років до нашої ери, займалися збиральництвом і полюванням, використовуючи примітивні кам’яні знаряддя праці і зброю(сокири, рубила, скребла, списи). Вивчення тимчасових поселень – стоянок, знайдених археологами на південному узбережжі Криму (Кіїк-Коба), в Донбасі (Амвросіївська), на Поділлі (Лука-Врублівецька) доводить, що їх мешканцями були люди неандертальського типу (термін – від німецького селища Неандерталь, де вперше знайдені подібні). Ймовірно, холодний клімат льодовикового періоду спонукав їх використовувати і штучно добувати вогонь, виготовляти одяг і взуття, заселяти печери і будувати житло, приручувати тварин, вдосконалювати членороздільне мовлення. Основою соціальної організації неандертальців було первісне стадо, або дородова громада, яке вело кочовий спосіб життя.

В період пізнього палеоліту (40-10 тис. років до н.е.), про що свідчать розкопки Радомишльської (Житомирщина), Мізинської (Чернігівщина), Гонцівської (Полтавщина) стоянок, на усій території України з’явився кроманьонець (термін – від французського селища Ла Кроманьон) або “людина розумна” (Homo sapiens), яка належить до сучасного антропологічного типу. Причини різкої і майже одночасної зміни основного фізичного типу людини залишаються нез’ясованими. Однак археологічні дані відмічають збільшення чисельності населення, вдосконалення знарядь праці з каменю, кісток та дерева, появу нових технологій: розпилювання, шліфування, свердлення. Значно збагатилося і вдосконалилося мислення – мовлення людини: зароджувалися релігійні вірування і уявлення (тотемізм, анімізм, магія) та мистецтво. В соціальній організації відбувся справжній переворот – виникла родова матрилінійна (матриархальна) община, тобто усталена структура, яку складали родичі за материнською лінією, оскільки за групових статевих відносин батьківську лінію виявити і встановити неможливо. На важливу роль жінки вказують численні знахідки тогочасних статуеток, що являли собою узагальнений образ прародительки роду. Засоби виробництва були спільною общинною власністю, а результати праці порівняльно розподілялися між членами общини. Споріднені материнські общини об’єднувались у племена – складався родоплемінний первіснообщинний лад.

Близько 10 тис. років тому (початок доби мезоліту) природні умови на території України змінилися і встановилася сучасна геологічна епоха – голоцен. Гідрографічна мережа, флора і фауна примушували людину пристосовуватися, вдосконалювати старі і знаходити нові засоби, знаряддя та технології праці. З’являються і широко застосовуються мікроліти (ретельно оброблені, невеликі за розміром знаряддя праці з каменю), виникають нові, дистанційні знаряддя і зброя – лук та стріли, вдосконалюються засоби для плавання (плоти та човни) і рибальство, яке поряд з мисливством стає провідним господарським заняттям. Про це свідчать численні археологічні знахідки на стоянках в Криму (Мурзак-Коба), в Подністров’ї (Гребенники), на Черніговщині (Журавська) та інші.

Приблизно з VII тисячоліття до нашої ери починається, як вважають археологи, новий кам’яний вік (неоліт), характерною рисою якого є перехід від привласнюючих способів і форм господарства (мисливство, рибальство, збиральництво) до відтворюючих форм – землеробства і скотарства. З’являються також примітивне ткацтво та гончарство. Це дозволяє зробити висновок про початок процесу суспільного поділу праці в трьох його послідовних проявах: відокремлення скотарства, зародження ремесла і виділення обміну-торговлі. Iзольовані раніше поселення концентруються в певних регіонах, так званих археологічних культурах неоліту: дунайській, буго-дністровській та дніпро-донецькій.

У IV тисячолітті до н. е. населення України познайомилося з примітивним металургійним виробництвом. Воно почало плавити мідь і виробляти, поряд з кам’яним, мідні знаряддя праці і зброю. Археологи називають його мідно-кам’яним віком – енеолітом або халколітом (лат. “енеос”, давньогр. “халкос” – мідь) і датують IV – III тис. до. н. е. 3 III тис. до н. е. починається бронзовий вік, який тривав до I тис. до н. е. і на зміну якому прийшов залізний вік – з I тис. до н. е.

В епоху металів у людському суспільстві відбулися справжні революційні зміни: значно підвищилася продуктивність праці, з’явилися надлишки господарства і виробництва, що призвело до суттєвих змін в соціальній організації.

В зв’язку з розвитком металургії різко зросла роль чоловіка як головної продуктивної сили, що поставило його в умовах парної родини на чолі родової, тепер уже патриархальної, общини. Виникає і затверджується патріархат. Більш досконалі металеві і кам’яні знаряддя праці дозволяли вести господарство і збільшувати його навіть окремим сімейним общинам, що неминуче приводило до появи приватної власності, майновій нерівності і диференціації суспільства. В період бронзового і залізного віків почала руйнуватися родоплемінна суспільна організація, що в умовах соціальної диференціації призвело до формування перших класових суспільств і держави.

У цю добу (IV – III тис. до н. е.) на території України з’являються розвинені землеробські культури, серед яких особливо виділяється “Трипільська культура”. Вона була відкрита і досліджена відомим київським археологом В. Хвойкою ще наприкінці XIX ст. в селі Трипілля на Київщині. Аналогічні поселення знайдені на більшій частині сучасної України. Головними заняттями трипільских племін було землеробство і скотарство, але вони мали також розвинені ремесла: обробка міді і бронзи, гончарство і ткацтво. Окрім трипільської культури у цей час на терені України також розповсюджені племена ямної, катакомбної і зрубної культур, що мають таку назву за типом поховань.