Особливості морфологічних категорій займенника

Займенникові морфологічні категорії мають багато спільних рис з відповідними категоріями іменників та прикметників. У цих спільних рисах деякі граматисти (див. О.К.Безпояско і ін. Граматика української мови, К., 1993, с.З) вбачають звичайне дублювання граматичних категорій іменних частин мови. Але спільні риси – це не дублювання, а генетичний зв'язок іменних частин мови з займенником, морфологічні категорії якого мають, порівняно з іменником та прикметником, такі специфічні риси, які фактично є диференціальними ознаками займенників як окремого класу слів. До специфічних рис диференціального характеру належать:

1) співіснування в категоріях займенника іменникових, прикметникових і займенникових рис, чого немає в категоріях іменника і прикметника, наприклад: у іменника рід – незалежна категорія, у прикметника – залежна (синтаксична), а у займенника співіснує незалежний рід (хтось, він, щось), залежний (наш, наша, наше) і синкретичний, тобто займенниковий (ти, себе);

2) єдність в кожній категорії розчленованих і нерозчленованих (синкретичних) грамем: в категорії істоти/неістоти – тільки істотові грамеми (я, ти), тільки неістотові (що), синкретичні (він); у родовій категорії – грамема тільки чоловічого роду (хтось, він), грамема тільки жіночого роду (вона), грамема тільки середнього роду (щось), синкретичні (я, ти, хто, себе); у числовій категорії – грамема тільки множини (ми, ви), грамема тільки однини (я, ти), синкретичні (хто,себе);

3) симбіоз в словозмінній парадигмі відмінкових грамем іменникового, прикметникового і займенникового типу: займенник він відмінюється за прикметниковим типом, займенники ми, ви мають іменникові (-ам, -ами) і займенникові закінчення (-ас).

Синтаксичні властивості займенників

1. Займенники в реченні виконують функцію членів речення:

а) підмета: Він їм тугу розганяє, хоть сам світом нудить (Шевченко);; б) присудка: Ти хто такий?; в) означення: Привітай же, моя ненько, моя Україно, моїх діток нерозумних, як свою дитину (Шевченко); г) додатка: Виростив вас, доглядав вас, де ж мені вас діти (Шевченко); д) обставини: В Україну ідіть, діти, а я- тут загину. Там знайдете щире серце і слово ласкаве (Шевченко).

2. Займенники в словосполученні можуть бути головним і залежним компонентом: мій на віки, свій до смерті, наш назавжди: Думи мої, чи довго їй на сім світі без милого жити? (Шевченко).

2. Займенники здатні самостійно утворювати семантично і структурно завершені однослівні або багатослівні речення: Ти хто така?; Чого тобі?; Скільки тобі?; Я твій!; Хто?; Куди?; Що таке?

Це типові синтаксичні властивості, які характерні всім іменним частинам мови. Але займенникам властива і своя специфічна синтаксична функція, якої не мають іменники, прикметники, числівники. Це функція сполучення підрядної частини складного речення з головною: Там, де Ятрань круто в'ється, з-під каміння б'є вода, там дівчина воду брала (Із пісні); Бодай нікому не знать того, що я знаю (Шевченко); Перед нею лежав не той козак, якого вона бачила (Цюпа). Отже, займенники в складнопідрядному реченні виконують функцію сполучних та співвідносних слів: такий - який, тоді - коли, там - де, такий - як, той - який, той- що, хто - той і под.: Джаміля була не така, якою мала бути невістка (Айтматов); Я опритомнів тоді, коли хтось міцно стиснув мою руку (Айтматов); Це був той самий шофер, який взяв мене в машину (Айтматов); Сьогодні здійснилося те, про що думала ночами (Цюпа).

Займенникові суфікси. На відміну від іменників і прикметників, займенники не мають розвинутої системи суфіксів. Займенники – це кореневі слова, які з часу зародження і потім впродовж усієї історії розвитку формувалися на базі коренів і за допомогою коренів: ніхто - корінь -хто і корінь частки ні-, якийсь -займенниковий корінь як- і займенниковий корінь -сь (одна з форм займенника себе), щось - займенникові корені що- і -сь.

До займенникових суфіксів можна віднести лише морф -еб-, -об- в займенникових словоформах т-об-і, т-об-ою, т-еб-е, про т-еб-е, с-еб-е, с-об-і, про с-еб-е.