- •Система педагогічних наук
- •Міжпредметні зв'язки педагогіки
- •Метод, методика науково-педагогічного дослідження
- •Метод педагогічного спостереження
- •Бесіда, інтерв'ю
- •Психолого-педагогічний експеримент
- •Вивчення продуктів діяльності
- •Соціологічні методи дослідження
- •Анкетування
- •Метод рейтингу
- •Метод узагальнених незалежних характеристик
- •Соціометрія
- •Математичні методи
- •Логіка (етапи) психолого-педагогічного дослідження
- •Внутрішні суперечності як рушійні сили розвитку
- •Виховання, навчання і розвиток особистості
- •Вікові періоди розвитку особистості
- •Перші стадії раннього дитинства
- •Ранній дитячий вік
- •Переддошкільний вік
- •Дошкільний вік
- •Молодший шкільний вік
- •Підлітковий вік
- •Юнацький вік
- •Методи формування свідомості особистості
- •Дискусійні методи
- •Переконання, навіювання, метод прикладу
- •Методи організації діяльності, спілкування та формування досвіду суспільної поведінки
- •Педагогічна вимога
- •Громадська думка
- •Методи вправ і привчання
- •Метод прогнозування
- •Створення виховуючих ситуацій
- •Методи стимулювання діяльності й поведінки
- •Змагання
- •Заохочення
- •Покарання
- •Методи самовиховання
- •Самопізнання
- •Самоставлення
- •Саморегуляція
- •Генетико-моделюючий метод виховання
- •Педагогічні умови використання методів виховання
- •Колективні творчі справи (ктс)
- •Форми й методи роботи вчителя з батьками учнів
- •Педагогічна освіта батьків
- •Залучення батьків до виховної роботи
- •Взаємодія з батьками
- •Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності
- •Словесні методи навчання
- •Робота з підручником
- •Наочні методи навчання
- •Практичні методи навчання
- •Диференціація в освіті. Види диференціації
- •Рівні диференціації
- •Урок — основна форма організації навчання
- •Елементи уроку
- •Взаємозв'язок типу і структури уроку
- •Нестандартні уроки
- •Форми роботи на уроці
- •Дисципліна на уроці
- •Основні вимоги до уроку
- •Управлінські органи в школі
- •Органи колегіального управління школою
- •Управлінська діяльність адміністрації школи
- •Органи громадського самоврядування
- •Особливості управлінської діяльності в сучасній школі
- •Виховання і навчання у первісних та родових племенах на території України Навчання й виховання дітей праукраїнців епохи палеоліту
- •Народно-педагогічні уявлення праукраїнців трипільської культури
- •Культурний та освітній розквіт Київської Русі (період княжої доби) Навчання та виховання у Київській Русі
- •Пам'ятки педагогічної думки Київської Русі
- •Розпад Київської Русі та період культурного занепаду
- •Від занепаду до відродження: освіта та розвиток педагогічної думки в епоху культурного відродження України (XVI—XVIII ст.)
- •Боротьба католицтва та православ'я в Україні на ниві освіти
- •Діяльність братських шкіл
- •Вищі школи
- •Козацька педагогіка
- •Видатні діячі української освіти XVI—XVIII ст.
- •У складі двох імперій: українська освіта та педагогіка наприкінці XVIII — на початку XX ст.
- •Антиукраїнська освітницька політика московського царату і паростки національної школи
- •Просвітницька діяльність Кирило-Мефодіївського товариства
- •Стан освіти в Україні у складі Російської імперії
- •Стан освіти на західноукраїнських землях
- •Видатні українські педагоги XIX — початку XX ст.
- •Уроки XX століття: шлях до національної школи Революційні зміни в українському шкільництві й становлення національної системи освіти
- •Видатні діячі української освіти XX ст.
- •Антична педагогіка Виховання і навчання в античних суспільствах
- •Філософсько-педагогічна думка в античних суспільствах
- •Особливості освітньо-виховної практики та педагогічної думки в епоху середньовіччя Загальний стан науки, культури та освіти у середні віки
- •Типи виховних систем та школа в середні віки
- •Виникнення університетів
- •Школа і педагогічна думка епохи Відродження Основні зміни у поглядах на освіту
- •Педагогічна думка епохи Відродження
- •Педагогіка епохи Реформації Освітні ідеї реформаторського руху
- •Епоха буржуазних революцій та Просвітництва в Європі Педагогічні ідеї епохи буржуазних революцій та Просвітництва
- •Видатні діячі епохи буржуазних революцій в Європі
- •Становлення і розвиток класичної європейської педагогіки та національної системи народної освіти у XIX ст. Основні проблеми організації системи народної освіти у країнах Європи
- •Педагоги-класики кінця XVIII—XIX ст.
- •Основні теорії європейської освіти нового часу
- •Теорія «громадського виховання» і «трудової школи»
- •Теорія «вільного виховання»
- •Експериментальна педагогіка
- •Педагогіка особистості
- •Теорія нового виховання і «нових шкіл»
- •Вальдорфська педагогіка
Виникнення університетів
У середньовічній науці домінувала схоластика (грец. schole — школа) як тип філософії мислення, що полягав у застосуванні формальної логіки для обґрунтування релігії, її виявом у навчанні було переважно вивчення формально-логічних доведень певних релігійних положень. Розвиваючи витонченість форми, схоластичне навчання водночас подавляло самостійність мислення. Не ставлячи за мету відкрити щось нове, схоластика систематизувала існуючий зміст християнської віри, сприяла розвитку абстрактного мислення, привчала до уважності та методичності, врешті-решт прийшла до вивчення античної спадщини. Намагаючись знайти штучний камінь мудрості, фантастичний еліксир життя, вона не розвивала інтересу до дійсного світу, природничих наук.
Учені, невдоволені ігноруванням церковною школою нових знань, у XII ст. почали об'єднуватись у позацерковні спілки, стали ініціаторами створення вищих спеціальних шкіл — університетів (universitas — сукупність, об'єднання) — співтовариств тих, хто вчить і хто вчиться, відкритих для всіх бажаючих. Перші університети було відкрито в Болоньї (1158), Оксфорді (1168), Кембриджі (1209), Парижі (1253), Празі (1348) та інших містах Європи. Система управління університетами, що користувалися певною автономією щодо церкви, міських магістратів, мала елементи демократизму: виборність керівних посад (ректор, рада студентів), самоврядування.
До кінця XII ст. в університетах було, як правило, чотири факультети, очолювані деканами: підготовчий (мистецький), де вивчали протягом 5—7 років «сім вільних мистецтв»; юридичний; медичний і богословський (термін навчання 5—6 років). Особи, які закінчували підготовчий факультет (за змістом і завданнями нагадував середню школу, або сучасний коледж), діставали ступінь «магістра мистецтв» і могли вступати на інші факультети. Після закінчення повного курсу навчання в університеті (11—13 років) одержували вище звання «доктора наук».
Основними видами занять в університеті були лекції (читання якоїсь канонічної книги і коментарів до неї) і диспути (суперечки з приводу певних тез, які треба було довести або спростувати за допомогою логічно формального уміння сперечатись чи хитрощів). Студенти виконували багато вправ і писали письмові роботи — трактати. Мова викладання була універсальною — латина, що сприяло зосередженню слухачів з різних країн, уможливлювало їх перехід з одного університету в інший з метою розширення знань. У XII ст. склався тип мандруючого студента — ваганта.
Середньовічні університети користувалися великим авторитетом, відповідаючи назрілим потребам життя, сприяли розвиткові міст, певною мірою підготували культурний поступ епохи Відродження.
Найбільш відомими вченими-схоластами, які намагалися теоретично обґрунтувати істинність релігійних догм, були Фома Аквінський та П'єр Абеляр.
Фома Аквінський (1225—1274) — середньовічний філософ і теолог. Створив універсальну філософсько-теологічну систему — томізм — вчення, яке і нині (неотомізм) визнає Ватикан своєю офіційною філософією. Педагогічна система томізму, за Аквінським, ґрунтується на психологічному вченні про нематеріальну безсмертну душу (впроваджену Богом в людське тіло, яка є щодо тіла рушійною силою) та етичному вченні, згідно з яким метою життя є досконалість, що досягається поведінкою відповідно до суспільних законів. Наголошував, що вся система виховання будується як виконання цього завдання. Томізм розрізняє виховання: формальне (вдосконалення людини для виконання нею свого життєвого призначення) і матеріальне (розвиток особистості відповідно до її індивідуальних особливостей і здібностей).
П'єр Абеляр (1079—1142) — середньовічний філософ, теолог (богослов), університетський викладач, автор філософського вчення концептуалізму, вирішував питання обґрунтування віри (необхідно не сліпо вірити, а розуміти те, в що віриш).