3. Перепишіть. Визначте, до яких функціональних стилів належать подані тексти. Назвіть основні ознаки цих стилів.
І. Найважливішою в кожній мові є загальновживана лексика. Вона охоплює слова, якими користуються всі, хто володіє певною мовою. Ці слова пов’язані з повсякденним життям, означають життєво необхідні поняття, а тому зрозумілі кожному. Це назви речей, рослин, тварин, явищ природи і суспільного життя, ознак, кількостей, якостей тощо. Загальновживана лексика здебільшого стилістично нейтральна, емоційно не забарвлена, бо її елементи (слова), називаючи предмети, ознаки, явища, звичайно не містять оцінки. Тому загальновживана лексика властива всім стилям літературної мови в їх писемній і усній формі. Нерідко цю лексику називають міжстильовою (З підручника).
ІІ. Після теплих літніх дощів хліба налилися колосом, а десь за тиждень взялися бронзою. І завирувало, заграло жовтогаряче море навкруги. Білогірʼя хлюпало золотими бурунами колосків у сади і городи. Пахощі зрілого хліба особливо були відчутні вечорами, коли спадала спека і настояне на колосках повітря розтікалося селом, а гарячий вітер з рідного поля ніби сповіщав хліборобам: пора косити (І. Цюпа).
ІІІ. Український державний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова створений постановою Кабінету Міністрів України № 646 від 13 серпня 1993 р. «Про вдосконалення мережі вищих навчальних закладів» на базі Київського державного педагогічного інституту імені М.П. Драгоманова. Український державний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова є вищим навчально-науковим закладом, що створений з метою навчальної та культурної діяльності для підготовки висококваліфікованих педагогічних кадрів, розвитку і поширення демократичних традицій української і зарубіжної освіти, науки і культури (Зі Статуту).
ІV. Екстремісти також потрібні. Не ті, що стріляють, а ті, що думають. Без екстремальних, крайніх поглядів не може з’явитися середнє, тобто оптимальне, рішення, як кажуть математики, або зважений підхід, як кажуть політики. Саме з таких позицій видається можливим у пропонованих читачеві коротких нотатках з натури (а вона така неповторно розмаїта!) пройтись по широкому колу думок, аби ще раз замислитись над причинами феноменальної кризи, в якій ми опинились. Але чому криза? І чому феномен?... Аби відповісти на друге запитання, зазирнемо до тлумачного словника. «Феномен – це рідкісне, незвичайне, виняткове явище». Оце саме про нас! Величезна країна, що донедавна звана країною розвинутого соціалізму, побудована на теорії, котра «всесильна, тому що правильна», опинилася раптом на краю прірви, дивуючи цілий світ (і навіть нас самих, уже звиклих до всього) рідкістю, незвичайністю й винятковістю явища. І не були причиною того ні війна, ні природні катаклізми. Отак, спочатку велика будова, потім велика перебудова і як наслідок – такий феномен…(В. Чирков).
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 3
ТЕМА: Фонетика як лінгвістична дисципліна
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:
Для чого вивчається дисципліна «Теоретична фонетика і фонологія»?
Предмет і завдання фонетики.
Розділи фонетики.
Основні одиниці фонетики.
Зв'язок фонетики з іншими розділами мовознавства, нелінгвістичними дисциплінами.
Значення фонетики.
ЗАВДАННЯ:
1. Проаналізуйте кілька визначень фонетики. На які аспекти вивчення звукової будови мови звертається в них особлива увага? Яке визначення здається Вам оптимальним? Обґрунтуйте свою думку. У разі потреби запропонуйте своє визначення фонетики як науки.
1) Фонетикою (від гр. phonetikos – звуковий) називається розділ мовознавчої науки, який вивчає звуковий склад мови. Фонетика української мови досліджує звукову систему, що властива українській мові, вивчає умови творення звуків, їх роль в оформленні людської думки, їх класифікацію, різні зміни та чергування (М.А. Жовтобрюх).
2) Фонетика (від гр. phonetikos – звуковий) – галузь мовознавства, у якій вивчається звукова система мови в зв’язку з її смисловою роллю та різноманітні звукові зміни, що наступають у мовленні при сполученні звукових елементів між собою (Н.І. Тоцька).
3) Фонетика – розділ мовознавства, що вивчає способи творення звуків, їхні акустичні властивості, сполучуваність і позиційні зміни (Д.І. Ганич, І.С. Олійник).
4) Рекомендується ввести дві науки про звуки мовлення замість однієї, з яких одна повинна бути орієнтована на мовленнєвий акт, друга – на мову. Відповідно до їх відмінного предмета обидві науки про звуки повинні застосовувати цілком різні методи дослідження. Наука про звуки мовного акту, яка має справу з конкретними фізичними явищами, повинна користуватися природничими методами, а наука про звуки мови…, навпаки, лінгвістичними (або соціально-науковими) методами. Ми називаємо науку про звуки мовленнєвого акту фонетикою, науку про звуки мови – фонологією (М.С. Трубецькой).
5) Предметом фонетики слід визнати звукові засоби мови в усіх їх проявах і функціях, а також зв'язок між звуковою стороною мови і письмом (Л.Р. Зіндер).
2. Перепишіть текст. На конкретних прикладах з тексту назвіть основні одиниці фонетики.
Літо! Золота пора, тіло дзвенить від радості, як зелене дерево, повне розспіваних птахів. Юрій був п’яний від самого повітря, від сліпучого сонця, від синьої води, від сміху, криків, радісного вітру, що повівав од Русанівської протоки. З балкона було видно майже всю протоку, білі піски на тім боці, зелені вали верб, а ще далі київські пагорби, увінчані золотими шпилями Лаври, вид такий, що міськрада мала б із жителів Русанівки брати додаткову квартирну плату…(П. Загребельний).
3. Прочитайте уривки з праці Евжена Косеріу «Синхронія, діахронія та історія» про мовні елементи. Дайте відповіді на питання: Як розуміє Е. Косеріу співвідношення між мовою і мовленням? Що таке мовні елементи з погляду мовця? Чим відрізняється знання мови від теоретичного знання про мову?
Мова існує тільки у мовленні індивідуумів, а мовлення завжди передбачає якусь конкретну мову. Уся сутність мовної діяльності невідворотно знаходиться у цьому колі…не потрібно виходити із зазначеного кола, оскільки це коло дійсно має місце у мовній діяльності і ніщо не дозволяє розглядати один з полюсів як первинний…
Отже, мова функціонує і є конкретно даною у мовленні. Прийняти цей факт за основу всієї теорії мови означає виходити з відомої тези Гумбольдта про те, що мова – це не ergon (продукт), а energia (діяльність).
Структури, що складають мову, є структурами мовлення – формами конкретної мовної діяльності. Немає ніякої суперечності в тому, що ця діяльність системна. Справедливо, що мови не є «організмами». Однак це не означає, що треба ігнорувати їх «органічність». Крім того, вивчати структури мовлення – це ще не означає вводити штучні антиномії, «зводити» мовленнєву діяльність до структур або нехтувати її безмежною різноманітністю.
Мовні елементи, які проявляють себе в конкретному мовленні, є «мовними навичками» мовців. Для кожного мовця мова – це вміння говорити, знання того, як говорять у певному оточенні відповідно до певних традицій. На базі такого знання мовець створює свої вислови, що в тій мірі, у якій вони збігаються з висловами інших мовців чи приймаються ними, складають (або можуть складати) мову, засвідчену в мовленні… знання мови – уміння говорити й розуміти те, що говорять, - це не теоретичне знання, тобто його не можна пояснити у всіх своїх частинах. Однак для кожного, хто говорить рідною мовою, знання цієї мови є ясним і безсумнівним знанням. Існування і безперечність мовних навичок (знання мови) виявляється позитивно в тому, що мовець використовує традиційні формальні і семантичні схеми, а негативно в тому, що мовець розпізнає як чуже все, що не відповідає його мові. Як знання, що передається (а не просто як особисте вміння), знання мови є фактором культури… У цьому сенсі «культурний» аспект мови – це сама мова як сукупність мовних навичок.
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 4/5
ТЕМА: Аспекти вивчення звуків мови
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:
Звук – головна фонетична одиниця.
Аспекти вивчення мовних звуків:
а) фізичний (акустичний) аспект;
б) фізіологічний (артикуляційний) аспект;
в) лінгвістичний (функціональний) аспект.
3. Перцептивна фонетика.
4. Класифікація звуків української мови з акустичної точки зору.
5. Методи та прийоми фонетики для дослідження звуків.
ЗАВДАННЯ:
1. Прочитайте пояснення Л.В. Щерби щодо звуків мовлення. Дайте відповіді на запитання: Які сторони (аспекти) звука виділяє Л.В. Щерба? У чому, на думку вченого, полягають особливості звука як акустичного явища, як перцептивного явища, як лінгвістичного явища?
«Кожний звук людського мовлення існує подібно до будь-якого звука взагалі, як певне фізичне, механічне явище, тобто як певний коливальний рух [повітря], котрий розповсюджується в тому чи іншому середовищі – це фізичний аспект звука мовлення.
Але той самий звук, сприйнятий нашою нервовою системою (периферійною і центральною), являє собою вже інший – біологічний – аспект явища, який, очевидно, не тільки не збігається з першим, але й не завжди паралельний з ним і у всякому разі знаходиться з ним у досить складних функціональних стосунках; наприклад, об’єктивне посилення фізичного звука сприймається лише тоді, коли досягає певної межі, досить різнорідної в різних місцях шкали сприйнятих звуків.
Але очевидно, що існує і третій аспект явища – лінгвістичний, чи, оскільки лінгвістика є соціальною наукою, – соціальний. Справді, питальна частка а? (рос.), вимовлена вголос чи пошепки, басом чи дискантом, звичайно являє собою зовсім різні звуки і фізично, і біологічно. Однак, з лінгвістичного погляду, в даному випадку в окремих явищах це одна й та сама частка, той самий звук. Отже, ми в даному випадку в окремих явищах, якими є фізично і біологічно ці по-різному вимовлені а?, бачимо дещо спільне, що й утилізуємо з метою спілкування» (Щерба Л.В. Фонетика французского языка. – М., 1953. – С.20).
2. Ознайомтеся з фрагментом праці Л.В. Щерби «О трояком аспекте языковых явлений и об эксперименте в языкознании». Дайте відповіді на такі питання: Які переваги має дослідник при вивченні «живих мов»? У чому полягає експеримент, за Щербою? Якими Ви уявляєте ідеальні словник і граматику?
«…Таким чином, лінгвісти мають рацію, коли виводять мовну систему, тобто словник і граматику даної мови, із відповідних «текстів», тобто з відповідного мовного матеріалу. Між іншим, абсолютно очевидно, що ніякого іншого методу не існує і не може існувати стосовно мертвих мов.
Справа вирішується інакше щодо живих мов, і тут є велика заслуга Бодуена, який завжди підкреслював принципову теоретичну важливість їх вивчення. Більшість лінгвістів звичайно й до живих мов підходить так, як до мертвих, тобто накопичує мовний матеріал, інакше кажучи – записує тексти, а потім їх обробляє за принципами мертвих мов. Я стверджую, що при цьому виходять мертві словники і граматики. Дослідник живих мов має робити інакше. Звичайно, він також має виходити з тієї чи іншої інтерпретації мовного матеріалу. Але побудовану з фактів цього матеріалу певну абстрактну систему необхідно перевіряти на нових фактах, тобто дивитися, чи відповідають дійсності виведені з неї факти. Таким чином, у мовознавство запроваджується принцип експерименту…
У можливості запровадження експерименту власне й полягає значна перевага – з теоретичного погляду – вивчення живих мов. Тільки з його допомогою ми справді можемо сподіватися підійти у майбутньому до створення цілком наближених до дійсності граматики і словника…».
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 6/7
ТЕМА: Поняття фонеми
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:
Фонологія як наука.
Фонема – найменша одиниця системи мови. Її функції.
Ознаки фонеми.
Головні типи варіантів фонем.
Фонологічні школи.
ЗАВДАННЯ:
1. Законспектуйте подану нижче інформацію. Підготуйтеся до обговорення питання: чи можна вважати фонетику допоміжним інструментом у вивченні фонології?
Лінгвістичний (соціальний, фонологічний) аспект у вивченні звуків має на меті вивчення ролі звукової сторони мови з погляду її смислових функцій. Наприклад, звуки [н] і [нʹ] здатні розрізняти слова (пор. стан і стань), а звуки [а], [у],[ и] можуть розрізняти і слова, і форми слів (пор. лак, лук, лик; книга, книгу, книги) й под. Такі одиниці, що служать для розрізнювання слів і форм слів, називаються фонемами.
Вивчення мовних звуків виключно з погляду анатомо-фізіологічного або фізично-акустичного неможливе. Воно обов'язково — свідомо чи несвідомо — враховує значення звуків для спілкування, тобто включає й лінгвістичний, або функціональний (ще інакше — соціальний), аспект.
Дослідження фонетики в плані перших двох аспектів ведеться природознавчими методами (анатомо-фізіологічними й акустичними). Дослідження функцій звукових елементів у процесі комунікації здійснюється за допомогою мовознавчих (лінгвістичних) методів дослідження.
Усі ці аспекти, відрізняючись своїми завданнями і методами дослідження, разом з тим перебувають у щільному, нерозривному зв'язку і взаємно доповнюють один одного.
В історії мовознавства були спроби протиставити ці аспекти й штучно розділити їх між двома науками: основною наукою — фонологією (вивчення звукових явищ з погляду їх здатності диференціювати смислові одиниці) і допоміжною – фонетикою (артикуляційно-акустичний і перцептивний аспекти). Проте в наш час і у вітчизняному, і в зарубіжному мовознавстві утвердилася думка про те, що й так звана фонетика (у вузькому розумінні), і фонологія є нероздільними частинами однієї науки — фонетики. Незважаючи на те, що фонетика у вузькому розумінні і фонологія користуються різними методами, вони мають спільний предмет дослідження — звукові засоби мови. Але досліджують цей предмет з різних точок зору. Повного й глибокого розуміння звукових засобів мови можна досягти, тільки користуючись усіма аспектами однаковою мірою.
Уперше виступив проти однобічного анатомо-фізіологічного (а також історичного) вивчення мовних звуків основоположник функціонального аспекту, видатний вітчизняний учений І.О. Бодуен де Куртене в 70-х роках XIX ст. Він вважав, що фонетика повинна вивчати, по-перше, матеріальну природу звуків (акустичний і фізіологічний аспекти), а по-друге, — роль звуків у механізмі мови з морфологічного, словотворчого погляду. Друга сторона фонетики й становить її функціональний аспект.
Ідея І.О. Бодуена де Куртене про дві сторони фонетики дістала широке визнання в лінгвістиці. Вона знайшла продовження у працях ряду вітчизняних фонетистів і поклала початок формуванню двох фонологічних шкіл: ленінградської, або щербівської (її основоположник — Л.В. Щерба), і московської (її зачинателі — Р.І. Аванесов, П.С. Кузнецов, О.О. Реформатський, В.Н. Сидоров). Лише після цього теорія фонеми набула широкого розповсюдження і в зарубіжному мовознавстві, де також виділилося ряд фонологічних шкіл. Найбільш поширені з них: празька, копенгагенська, лондонська та американська лінгвістичні школи. Само собою зрозуміло, що зміст терміна «фонема» неоднаковий у представників різних фонологічних шкіл.
Фонетика у вузькому значенні ставить перед собою такі завдання: охарактеризувати артикуляційно-перцептивну та акустичну природу мовних звуків і дати їх класифікацію; встановити, в якому оточенні можуть виступати звуки даної мови; яких змін вони зазнають; досліджує, якими ознаками розрізняються вони між собою, які варіанти фонем з'являються в різних фонетичних умовах; вивчає смислову функцію інших одиниць — наголосу й інтонації.
Фонологія займається передусім такими питаннями:
- встановлює фонематичні засоби передачі думки в українській літературній мові; встановлює систему основних значущих одиниць — фонем, і дає їх класифікацію;
- досліджує, якими ознаками розрізняються фонеми між собою, які варіанти фонем з'являються в різних фонетичних умовах.
Оскільки звуки ми вимовляємо й чуємо, то ці два їх аспекти – вимова (артикуляційний аспект) та сприйняття (акустичний аспект) – і складають сутність звука. Якщо говорити точніше, то останній аспект включає до свого складу два різних явища – власне акустику, тобто характеристику звука як фізичної величини, як коливання пружного середовища, і фізіологію – сам аспект сприйняття, при якому коливання, що лягають на барабанну перетинку вуха, перетворюються в слухові узагальнення мозку. Вимова звука – це не тільки робота апарату мовлення, а й корегуюча діяльність артикуляторних узагальнень мозку. Ось цим усім займається фонетика, вона відповідає на питання: як твориться і сприймається звук.
Фонологія починається там, де виникає питання: чому? Тобто фонологія – це функціональне, власне лінгвістичне вивчення тих же звуків. Це один з наймолодших його розділів. Фонології не виповнилося ще й 150 років – вона виникла в Росії в 70-х роках ХІХ століття, будучи заснованою видатним польським мовознавцем І.О. Бодуеном де Куртене, що в умовах відсутності незалежної Польщі жив і працював у Росії, багато зробивши для розвитку російського мовознавства. Термін фонологія – грецьке слово, оскільки він утворений від давньогрецьких слів «звук, голос» і «слово, вчення». Але давні греки цього слова не знали, бо воно народилось у ХІХ ст. в Росії. І для звука, що розглядається з точки зору фонології, згодом було запроваджено окремий термін фонема (гр. - звук, голос ).
З часів виникнення фонології і до сьогоднішнього дня не вщухають дискусії про те, що є частиною чого – фонологія є розділом фонетики чи фонетика є розділом фонології. У 20 – 60 рр. ХХ ст., у період значних успіхів фонології, представники цієї лінгвістичної науки взагалі гордовито виводили фонетику за межі мовознавства: це мовляв, фізика (акустика є розділом фізики) й фізіологія, але ніяк не мовознавство. Фонетисти, у свою чергу, спочатку взагалі заперечували фонологію як таку, а потім усіляко применшували її роль. Деякі лінгвісти і досі сперечаються, що важливіше – фонетика чи фонологія.
А між тим ці два розділи мовознавства дуже добре працюють у парі, дуже багато допомагають один одному, і ніяких протиріч між ними не існує. І краще не вирішувати дещо схоластичне питання, що є частиною, а що – цілим. Хоч і фонетика, і фонологія вивчає одну і ту ж річ – звук, але вивчають її з різних точок зору. І настільки різних, що річ ця навіть термінологічно розрізняється. Те, що вивчається фонетикою, зберігає назву звук, а об’єкт фонології іменується вже фонемою. І це не просто різні терміни, різні назви одної речі. Різний підхід до звуків фонетики й фонології призводить до того, що звуки як одиниці цих двох лінгвістичних наук виявляються дуже різними величинами.
2. Наведіть 10 пар слів, які б демонстрували словорозрізнювальну та форморозрізнювальну функції фонеми.
3. Дайте письмову відповідь на запитання:
У чому полягає принципова різниця розуміння фонеми представниками Ленінградської (Щербівської) і Московської фонологічних шкіл?
4. У яких парах слів однакова кількість фонем, а в яких – різна?
Бюро – пюре; б’ючи – бюджет; бязь – бюро; реп’ях – комаха.
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 8
ТЕМА: Артикуляційна база українського мовлення
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:
Артикуляційна база. Загальні поняття.
Артикуляція.
Губні (лабіальні) артикуляції.
Язикові артикуляції.
Артикуляційна характеристика творення голосних українського мовлення.
Артикуляційна характеристика творення приголосних.
ЗАВДАННЯ:
Дайте письмові відповіді на запитання:
Які можливості органів ротової і гортанної порожнини використовуються під час мовлення?
Що спільного при творенні приголосних і голосних українського мовлення (за укладом язика)?
У яких галузях (наукових, педагогічних) використовуються класифікаційні відомості про голосні та приголосні?
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 9
ТЕМА: Класифікація голосних фонем (звуків) української мови
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:
Загальні положення поділу звуків на голосні та приголосні.
Голосні фонеми:
а) артикуляційні, акустичні, функціональні особливості голосних звуків;
б) кількісний склад голосних фонем української літературної мови; розв’язання питання щодо фонематичності голосного [и];
в) сильна та слабка позиції для голосних фонем української мови.
3. Графічне позначення голосних звуків української мови.
ЗАВДАННЯ:
1. Прочитайте наведені погляди вчених про кількість голосних фонем у сучасній українській мові. Порівняйте їх і наведіть аргументи на користь кожного з них. Обґрунтуйте систему голосних української мови. Окремо доведіть фонематичність голосної /и/.
1. О.Н. Синявський у статті «Спроба звукової характеристики літературної української мови» (Наукові записки Харківської науково-дослідної кафедри мовознавства, № 2, 1929 р.) налічує 12 фонем, вважаючи наголошені й ненаголошені голосні за самостійні фонеми.
2. М.Г. Йогансен (Загальний курс української мови / За ред. Л.А. Булаховського. – Х., 1931) вважав самостійними фонемами тільки 5 голосних: а, о, у, е, і; на його думку, и – тільки варіант фонеми /і/.
3. М.А. Жовтобрюх і більшість інших мовознавців вважають, що в українській мові є шість голосних фонем: /а/, /о/, /у/, /е/, /и/, /і/.
2. Проаналізуйте всі голосні звуки в поданому тексті за наголошеністю / ненаголошеністю, місцем творення (рядом), ступенем підняття спинки язика, участю губів при їх творенні, закритістю (низькістю) / відкритістю (широкістю).
Приклад: вра́ження
[а] – голосний, наголошений, заднього ряду, низького піднесення, неогублений (нелабіалізований), відкритий (широкий).
Людина живе для того, щоб піднести на щонайвищу вершину натхнення в своєму ділі, звідати захват від величі духу (П. Загребельний).
3. Назвіть голосні звуки за ознаками:
а) нелабіалізовані переднього ряду, що різняться ступенем підняття спинки язика;
б) лабіалізовані заднього ряду, що різняться ступенем підняття спинки язика.
4. Вимовте пошепки кілька разів голосні [у], [о], [а], [е], [и], [і]. Прислухайтесь до звучання і з’ясуйте, які звуки найвищі, які найнижчі? Опишіть роботу мовних органів при вимові голосних.
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 10
ТЕМА: Класифікація приголосних фонем (звуків) української мови
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:
Основні ознаки приголосних звуків.
Кількісний склад приголосних фонем української мови, їх сильна позиція.
Розрізнення приголосних фонем за їхніми артикуляційними та акустичними характеристиками:
а) за участю голосу й шуму (сонорні/шумні, дзвінкі/глухі);
б) за місцем творення (губні, язикові, глотковий);
в) за способом творення (зімкнені, африкати тощо);
г) за твердістю / м’якістю;
ґ) за акустичним враженням (характером звучання) – свистячі/шиплячі.
4. Графічне позначення приголосних фонем української мови.
ЗАВДАННЯ:
1. Запишіть пари приголосних звуків, які співвідносяться за дзвінкістю/глухістю. Назвіть приголосні, які не мають корелятивної пари за цією ознакою. Поясніть це явище.
2. Встановіть, у яких випадках сполучення літер дж, дз означають африкати, а у яких дві самостійні фонеми /д/ і /ж/, /д/ і /з/.
Догоджати, кукурудза, підзолистий, узгодження, джунглі, дзвоник, віджилий, саджанець, загороджений, надзелень, дзеркало, джаз, омолоджений, холоджу.
3. Запишіть текст. Дайте повну характеристику приголосних звуків.
Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів (М. Стельмах).
Зразок:
прямо: [п] – приголосний, шумний, глухий, губно-губний, зімкнено-проривний, твердий;
[р′] – приголосний, сонорний, передньоязиковий, передньопіднебінний, дрижачий, м’який;
[м] – приголосний, сонорний, губно-губний, зімкнено-прохідний носовий, твердий.
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 11
ТЕМА: Модифікації голосних фонем української мови
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:
Загальна характеристика модифікацій фонем.
Модифікації голосних фонем:
а) комбінаторні модифікації голосних (акомодація голосних до твердих чи м’яких приголосних);
б) позиційні модифікації голосних; редукція;
в) асиміляція голосних (гармонійна асиміляція).
ЗАВДАННЯ:
1. Запишіть подані слова. Поясніть усі випадки акомодації голосних, тобто пристосування їх до сусідніх приголосних.
Рама, день, летять, сюди, порадьте, нам, лють, пава, кинь, геть, дути, сум, тихий, бив.
2. Запишіть подані слова. Поясніть, якими ознаками розрізняються між собою алофони наголошених голосних фонем у поданих словах.
Лан – лань, стан – стань, лак – ляк, лона – Льоня, Дон – донь, долу – долю, сад – сядь, лук – люк, поле – полю.
3. Подані слова запишіть. Вкажіть випадки комбінаторних і позиційних модифікацій голосних. Опишіть характер кожної зміни.
Льодок, доля, плюс, голубка, веселий, ллється, вам, дядько, мить, село, минати, кожух, середа, Пилип, кисло, лють.
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 12/13
ТЕМА: Модифікації приголосних фонем української мови
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:
Акомодація приголосних до сусідніх голосних.
Палаталізація приголосних звуків.
Асиміляція приголосних у потоці мовлення:
а) прогресивна і регресивна асиміляція;
б) регресивна асиміляція за дзвінкістю;
в) регресивна асиміляція за глухістю;
г) асиміляція за способом творення;
ґ) асиміляція за місцем і способом творення;
д) асиміляція за м’якістю.
Дисиміляція як фонетичний процес.
Позиційні модифікації приголосних.
Спрощення в групах приголосних.
Подовження приголосних звуків.
ЗАВДАННЯ:
1. Запишіть подані слова. Поясніть випадки акомодації приголосних до сусідніх голосних.
Турок, чітко, люлька, жінко, чіпати, вітер, кігті, гірко, мілкувато, більші, коржі, дьоготь.
2. Прочитайте вголос подані слова й запишіть їх. Виділіть приголосні звуки [ј], [в], [вʼ] та нескладові голосні [ǐ], [ў]. У яких словах можливе чергування приголосних з нескладовими голосними? Наведіть, де це можливо, паралельні форми слів, які підтверджують можливість такого чергування.
Гадаю, буяє, вівці, впевнений, воля, вінця, кував, рівний, виють, війни, підривають, віддає, відбував, віяв, зливай, їй, течія, новий.
3. Прочитайте вголос слова. Визначте всі види асиміляції в групах приголосних (за дзвінкістю / глухістю, за місцем і способом творення, за м’якістю / твердістю й ін.).
Розшити, зжитися, вогкий, розквіт, людський, безшовний, жінці, на квітці, свіжість, з журавлем, вмощується, в’ється, дігтяр, невістчин, боротьба, честь, зсушити, тут же, пісняр, просьба, футбол, п’ятдесят, датчанин, спілці, у ручці, ворітця, молодший.
4. Наведені нижче слова розподіліть на 4 групи залежно від походження подовжених приголосних у них: 1) які утворилися внаслідок збігу двох однакових приголосних на межі морфем; 2) що виникли історично внаслідок прогресивної асиміляції; 3) що виникають у сучасній живій мові внаслідок регресивної асиміляції; 4) у словах іншомовного походження.
Міллю, узбіччя, сонний, розрісся, ванна, оббігти, рілля, б’ються, спросоння, роззброїти, тушшю, юннат, невблаганний, молоддю, знаряддя, зшити, вітчизна, беззоряний, зрання, імміграція, осінній, міццю, зілля, коріння, віссю, коритце, понісся, квітчати.
ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ № 14
ТЕМА: Транскрипція
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ:
Загальні положення про транскрипцію.
Фонетична транскрипція.
Фонематична (фонемна) транскрипція.
ЗАВДАННЯ:
1. Запишіть поданий текст фонетичною транскрипцією.
Ось уже й серпень кінчається. Під вікнами розквітли жоржини й айстри. Час збиратися до міста. Хлопців уже чекає школа: нинішньої осені вони стануть першокласниками. Брати надумали: піти до школи не тільки з букетами квітів, а ще й гербарій принести.
З того часу і почалося. Павлик і Толик усі поля навколо обійшли. Де б не були: чи купалися в річечці, що тече аж від лісу, чи рвали бур’ян кролям – ніде не забували тієї роботи. Вибирають стеблинки з квітами і кладуть поміж газет, розправляють листочки і пелюстки, а тоді чимось важким зверху притискають. Рослини підсихали, і хлопці акуратно приклеювали їх тонкими паперовими смужками в альбоми…. (За А. Бондарчуком).
2. Запишіть поданий текст фонематичною (фонемною) транскрипцією.
У просторій майстерні багато світла, сонця. Під стінами – мольберти з незавершеними роботами учнів Брюллова і його власними. Він має ще одну майстерню, де працює сам. Останнім часом він зачиняється в ній і не виходить звідти з ранку до самого вечора (Л. Смілянський).