3.1.2. Мовне втілення теми у політичному дискурсі

Особливу сферу розгляду мовної дії становить аналіз те­матичного матеріалу. Теми виступають як “зміст зразків дії” [304: 123]; але це зміст і його упорядкованість не виникають “самі по собі”. Значна частина текстолінгвістичних досліджень присвячене аналізові зразків тем.

Висвітлюючи це питання стосовно політичного дискурсу, передовсім потрібно звернутися до таких ключових понять, як “тема”, “формулювання теми” та “розвиток теми”.

Поняття “тема” розглядають у лінгвістиці переважно під кутом зору “тема – рема”. У деяких текстолінгвістичних пра­цях, що вивчають питання “теми”, йдеться, насамперед:

• про можливий процес “просування від розгорненої фор­ми тексту до її тематичного ядра” [250: 172];

• про те, “який вигляд має базисне речення, що уособлює тему тексту” [301: 109];

• про “розкриття теми загального змісту тексту” [264: 100];

• про ступінь фіксування теми залежно від належності до певного виду тексту [391; 302];

• про правила розгляду теми залежно від типу тексту [330].

Усі ці дослідницькі напрями часто по-різному підходять до ви­значення поняття “теми”. Теми можуть розглядатися, насампе­ред, як комплекси пропозиції [250: 171]. Згідно з таким підходом, тема будь-якого тексту визначається як пропозиція, виведена з пропозицій, наявних у тексті. Однак, як цілком слушно ствер­джує Г. Фрітц [291], таке тлумачення поняття “теми” має щонайменше два недоліки: механічне виведення теми-пропо­зиції з текстових пропозицій та ізольоване визначення поза кон­текстом.

На підставі цієї критики було сформульовано орієнтоване на повсякденне мовне вживання поняття “теми”: тема – це те, про що говориться у певній комунікативній ситуації [337]; тема – це “предмет тексту, розмови, графічного зображення тощо” [262: 148]. У цьому визначенні “тема” розуміється як семантична кате­горія.

При формулюванні теми виникають у мовному плані різні проблеми:

а) при кількісному підході практично будь-який знак може бути використаний для формулювання теми: слово, речення або навіть текст, наприклад, повідомлення диктором теми телефі­льму; при якісному підході як формулювання можна викорис­товувати пропозиції;

б) теми можуть бути сформульовані детально або у вигля­ді ключових слів; між цими двома варіантами є перехідні. Формулювання теми ключовими словами можливе лише тоді, коли автор тексту передбачає наявність у своєї читацької аудиторії спільного тематичного знання. І навпаки: якщо припускається брак спільних тематичних знань, то тема формулюється значно докладніше. Таким чином, докладне або скорочене введення теми залежить від тематичного знання;

в) теми можуть бути сформульовані вузько або широко. Вузьке формулювання сильно центрує текст, тобто у цьому ви­падку практично немає можливості відступу від теми. Так, Г. Шанк [336: 23] підкреслює “обов’язок дотримуватися теми”, зазначаючи при цьому, що “вузькі або широкі формулювання теми залежать від дій і ситуаційних рамок”.

Порівняймо, для прикладу, два заголовки: “Трипілля: про­мінь світла в темному царстві” (Демократична Україна. – 1998. – 19 грудня) та “Політика чуток” (День. – 2001. – 20 березня). Обидва заголовки тим чи іншим чином претендують на формулювання теми незалежно від її виду (фактологічні, мо­тиваційні). Більш інформативним, на перший погляд, видається перший заголовок, адже з нього випливає загальне формулю­вання теми: однозначно, що йтиметься про конкретний регіон – Трипілля. Заголовок “Політика чуток” начебто ні про що не говорить. Його можна зрозуміти, тільки володіючи загальними знаннями про поточну політичну ситуацію у країні. Спільні те­матичні знання автора журналістського матеріалу та його чита­цької аудиторії (чутки про відставку міністра Ю. Кравченка) дають змогу пересічному читачеві, який цікавиться політикою, висунути гіпотезу (цьому сприяє ключове у контексті слово “чу­тки”) про ймовірний зміст статті. Ця гіпотеза миттєво перетво­рюється на переконання: у матеріал підверстане фото Ю. Кравченка, що органічно доповнює асоціативний ряд заго­ловку. Тож, попри попередні висновки, значно інформативнішим виявився другий з аналізованих заголовок: з першого чи­тач дізнається лише про географічний аспект матеріалу, а з іншого – про всю (чи майже всю) тематичну палітру тексту.

Під “тематичним розвитком” К. Брікнер [262: 150] розуміє “мисленнєвий виклад теми”. Для Г. Фрітца [291: 214] можливість розвитку теми ґрунтується на тому, “що частиною спільного знання учасників комунікації виступає певне розуміння ними тематичних зв’язків”. На нашу думку, необхідно враховувати те, що тематичні зв’язки теж можуть розумітися по-різному. Але ми виходимо з того, “що тематичний розвиток відповідає визначе­ним (врешті-решт, комунікативно зорієнтованим) принципам” [262: 149], причому тема допускає різні можливості розвитку, що визначаються видом відносин комунікантів (наприклад, ступе­нем довіри читача до цього ЗМК, певного журналіста тощо), а також оцінкою реципієнта інформації (наприклад, припущен­нями про спільні фонові знання та ціннісні настанови читацької аудиторії певного ЗМК).

Проблематика розвитку теми часто передбачає аналіз розвитку основної теми за підтемами або зміну однієї теми іншою. Потрібно виходити з того, що розрізняють, з одного боку, різкі, стрибкоподібні зміни тем, а з іншого боку – послідовні, а та­кож проміжні ланки цих можливостей. Г. Фрітц [291: 218] гово­рить про “тематичну близькість”, “тематичне віддалення” та про “тематичні стрибки”. Визначення тематичного зв’язку і варіантів розвитку можливе лише при певному розумінні: часто складно встановити, де закінчується одна тема і починається інша.

Тематичне структурування, як переконливо показав у сво­їх дослідженнях Г. Шанк [336], прямо залежить від типу тексту: при консультаційних розмовах учасниками контролюється про­ведення однієї теми, незаплановано зміна теми не дозволяється. В інтерв’ю, навпаки, передбачається множинність тем, основна тема тут, зазвичай, відсутня. Проте для більшості текстів харак­терна “сильна тематична прив’язаність, тобто певна тема визна­чається на початку і зберігається до кінця” [336: 32].

Вербалізація теми – складний і суперечливий процес, оскі­льки з одного боку, значення кожного слова в мові детерміну­ється всією семантичною системою мови, з іншого – у процесі вживання слів носіями мови у різних ситуаціях їхні значення щоразу ніби визначаються заново. Особливо проблематичною є наявність спільного семантичного значення, коли йдеться про лексеми, задіяні в ідеологічно детермінованих комунікативних процесах – у нашому випадку, в мові політики. Лексеми з ідео­логічно релевантним значенням – невід’ємна ознака політич­ного тексту.

Для усього жанрового розмаїття політичних текстів ЗМК (за винятком інтерв’ю) характерне обмеження, як правило, од­нією провідною темою. Основним засобом досягнення темати­чної однорідності тексту виступає тематична близькість окре­мих висловлювань (речень, надфразних єдностей і т.д.), що проявляється у зв’язках тематичних аспектів, підтем (зазначи­мо, що одна чи кілька з них можуть бути латентними тієї ж са­мої теми. Для інтерв’ю ж властива аморфна тематична структу­ра – тобто така структура тексту, за якою дуже складно виділити одну основну тему.

Враховуючи усе сказане, структуруємо процес аналізу те­матики політичного дискурсу:

Тема
1. Макротема тексту 1.1. Тип тематичної структури 1.2. Тип розвитку теми або підтем основної теми 1.3. Наявність тематичної близькості між висловлюваннями підтем однієї теми або двох різних тем у межах однієї макротеми 1.4. Дотримання часових меж розгляду теми		2. Тип формулювання теми (докладний, за допомогою ключових слів)		3. Наявність і вмотивованість латентної теми.

Проаналізуємо за цією схемою текст “Крим і Рим пройшли, на парламенті спіткнулись”.

І. Макротема тексту – розгляд Верховною Радою Украї­ни проекту Конституції Криму.

1.1. Текст має неоднорідну тематичну структуру (другорядні теми: особливості нового проекту Конституції; становище крим­ських татар; прогнози щодо майбутнього цього законопроекту).

1.2. Проміжний тип розвитку теми: на тлі послідовного розгортання тематичного масиву бачимо стрибкоподібні запи­тання автора (два останні).

1.3. Висловлювання тематично близькі. П’ятий та шостий абзаци начебто випадають з цього тематичного ланцюга, проте їхню тематичну близькість можна встановити хоча б за наявніс­тю у них спільних ключових слів (кримські татари).

1.4. Простежуються певні часові “стрибки”: 1998 рік – 1992-1995 роки, 1999 рік – до попереднього парламенту, 1998 рік – цьогорічні вибори, 1998 рік – два роки тому, цього ти­жня, наступного тижня. Проте такі часові розбіжності не впливають на процес сприйняття основної теми (окрім зафік­сованих у шостому абзаці).

Є натяк на сепаратистські мотиви (питання щодо терито­ріальної цілісності, попередні документи фактично були консти­туціями суверенної держави). Як для тексту такого жанру та обсягу – латентність умотивована.

Для порівняння проаналізуємо інтерв’ю з Борисом Тарасюком “За певних умов я готовий знову прийти у виконавчу вла­ду” (День. – 2001. – 31 січня). Усі запитання кореспондента мо­жна поділити за такими темами:

• сучасні тенденції в політиці (Що для вас зараз українська політика? А хіба сама по собі політика не є бізнесом?);

• специфіка діяльності правоцентристських партій в Укра­їні (Що є спільного в українських правих та правоцентристів із європейськими? У вас не склалося враження, що після погляду на сьогоднішній український правий спектр залишається відчуття якщо не сорому, то жалю? Чому так склалося? Чи можна, ска­жімо, “Батьківщину”, яка бере участь в одному з таких об’єд­нань, розглядати як правоцентристську силу? Чи можна говори­ти про можливість у майбутньому приєднання до “блоку трьох” (НРУ-ПРП-КУН) і “Батьківщини”, й інших сил?);

• моральні категорії в українській політиці (Як можна оці­нити українську політику на предмет моральності? В цьому вин­ні влада, опозиція чи усі разом?);

• проблема формування коаліційного уряду (Ви підтриму­єте ідею коаліційного уряду? Чи готове до цього суспільство?);

• майбутні вибори до парламенту (Такі вибори можуть при­звести до перемоги на виборах лівих?);

• особиста політична кар’єра Б.Тарасюка (Ви вже говори­ли, що не виключаєте свого входження до виборчого списку “блоку трьох” на виборах 2002 року. Для вас тема можливої участі у виконавчій владі у майбутньому є табу чи ні?).

Як бачимо, в інтерв’ю представлена досить широка тема­тична палітра, проте все ж неважко визначити його макротему (“політика і політик Б. Тарасюк”). Багатотемність та наявність тематичних стрибків у межах цієї макротеми не ускладнює сприй­няття тексту читачем, котрому цікава сама особа політика: його переконання та плани на майбутнє.

Розглядаючи політичний дискурс як складник спільного для всіх сфер життя культурного дискурсу, можемо стверджува­ти, що основна частина суспільних тем характерна також і для політичної сфери. Запропонована нами схема виступає спробою впорядкувати центральні тематики політичного дискурсу від­повідно до сфери реалізації політичної мови.