
- •1. Давньоєгипетська держава як приклад східної деспотії.
- •2. Проблеми античного рабства в сучасних історичних дослідженнях.
- •3. Культура Греції класичного періоду.
- •4. Виникнення християнства та його рання історія.
- •5. Боротьба Риму за світове панування.
- •6. Велике переселення народів: причини, сутність, наслідки.
- •7. Виникнення і розвиток середньовічних міст в країнах Західної Європи.
- •8. Причини, хід і наслідки хрестових походів.
- •9. Виникнення та розвиток станово-представницьких інституцій в країнах Західної Європи в період середньовіччя /Англія, Франція, Іспанія/.
- •10. Великі географічні відкриття та їх історичне значення.
- •11. Реформація та Контрреформація в Європі: загальні риси та національні особливості.
- •12. Англійська революція XVII ст.: основні етапи, історичне значення.
- •13. Війна північноамериканських колоній Англії за незалежність та утворення сша.
- •14. Французька революція xviiі ст.: основні етапи, вплив революції на Європу, історичне значення.
- •15. Боротьба Франції з коаліціями європейських держав наприкінці xviiі – початку хіх ст. Наполеонівські війни.
- •16. Віденський конгрес держав /1814-1815 рр./. Система післявоєнного миру в Європі.
- •17. Об'єднання Італії і Німеччини. Порівняльна характеристика.
- •18. Громадянська війна в сша і Реконструкція Півдня.
- •19. Міжнародні відносини наприкінці хіх – на початку хх ст. Перша світова війна.
- •20. Основні проблеми внутрішньополітичного життя Англії, сша, Франції, Німеччини в останній третині хіх – на початку хх ст. /політичний лад, система політичних партій, основні політичні реформи/.
- •21. Тенденції соціально-економічного розвитку старих /Англія, Франція/ і нових /Німеччина, сша/ держав світу в останній третині хіх – на початку хх ст.
- •22. Реформи XVIII ст. В Російській імперії. Російський абсолютизм та його еволюція.
- •23. Польща наприкінці XVIII – на початку хіх ст.
- •24. Народи Росії в період революції, іноземної інтервенції і громадянської війни (1917-1920 рр.).
- •25. Суспільно-політичний і економічний розвиток срср в другій половині 80-х – на початку 90-х рр. Розпад Радянського Союзу та утворення Співдружності Незалежних Держав.
- •26 .Основні тенденції розвитку міжнародних відносин між двома світовими війнами. Сутність та історичне значення Версальсько-Вашингтонської системи.
- •28. Реформізм у 30-ті рр. Хх ст.: сутність, форми, національні моделі.
- •30. Друга світова війна: причини, характер, періодизація. Перебіг війни на основних театрах бойових дій.
- •31. Сучасні оцінки історії антигітлерівської коаліції. Міжнародні конференції 1941-1945 рр. Створення оон.
- •32. Етапи розвитку міжнародних відносин у другій половині хх ст. Сучасний стан вивчення “холодної війни”.
- •33. Тенденції політичного розвитку країн “великої сімки” другої половини хх ст.
- •34. Основні тенденції соціально-економічного розвитку країн “великої сімки” у другій половині хх ст. Нтр. Структурні кризи. Постіндустріальне суспільство.
- •35. Особливості суспільно-політичного та економічного розвитку великих держав Латинської Америки (Мексика, Аргентина, Бразилія, Чилі) в другій половині хх ст.
- •36. Китай у другій половині хх ст.: підсумки громадянської війни, комуністичні експерименти Мао Цзедуна і реформи “прагматиків”.
- •37. Особливості процесу деколонізації країн Азії та Африки. Проблема вибору шляху постколоніального розвитку.
- •38. Етапи розвитку країн Східної Європи у другій половині хх ст. Сутність і форми демократичних революцій 1989 р. Посткомуністичне суспільство.
- •39. Суспільно-політичні рухи світу другої половини хх ст.
- •40. Світ на початку ххі ст. Глобальні проблеми людства.
16. Віденський конгрес держав /1814-1815 рр./. Система післявоєнного миру в Європі.
В 1814 році антифранцузька коаліція укладає угоду з Францією, за якою остання залишається в кордонах 1792 р. (крім Ніцци та Савойї).В березні цьго ж року союзники домовляються про зустріч у Відні для облаштування післявоєнного устрою Європи. Союзні держави Англія, Австрія, Прусія, Росія вважали, що саме їм належить прерогатива в цьому питанні.
Літо 1814 року пройшло в переговорах. Наприкінці вересня 1814 р. до Відня прибули 216 делегатів від більшості європейських держав. Конгрес відкрився, але його учасники довго не могли дійти згоди. Створювались комітети зі спірних питань.
8 листопада 1814 р. російські війська залишили Саксонію, 10 листопада їх місце зайняли пруські.
В лютому 1815 р. король Саксонії відмовляється від ВГВ і частину свого королівства передає Прусії. Австрія отримала східні округи Галичини, Ломбардію, територію Венеціанської республіки, Трієст, володіння на Балканах і повертала собі частину Тіроля. Прусія відмовлялась від тієї частини Польщі, яка в 1807 р. складала ВГВ, крім Познані, а також оволоділа частиною шведської Померанії, колишнім Вестфальським королівством, містами по Рейну – Майну: Бонном, Тріром, Кельном. ВГВ ставало Царством Польським в складі Російської імперії. Цілу низку невеликих італійських держав було “перетасовано”.
26 вересня 1815 р., російський імператор Олександр I, австрійський імператор Франц I і пруський король Фрідріх Вільгельм III підписали в Парижі так званий “Акт Священного союзу”. Основною метою учасників “Акта” проголошувалося збереження кордонів європейських країн, встановлених Віденським конгресом і боротьба проти всіх проявів “революційного духу”. По суті – це спеціальний договір про союз європейських монархів проти революцій для підтримки абсолютизму, церкви і основ феодальної реакції.
19 листопада 1815 р., після підписання другого Паризького миру, до Священного союзу приєднався король Франції Людовік XVIII, а потім і глави більшості інших держав, зокрема Швеції-Норвегії і Данії. Велика Британія формально не ввійшла до Священного союзу, навіть виступала проти деяких його положень, але включно до початку 30-х років часто координувала свою зовнішню політику з його завданнями й брала участь в роботі конгресів..
У ході конгресу між Росією і Францією 9 жовтня була укладена конвенція,за якою окупаційні війська союзників мали залишити Францію не пізніше 30 листопада 1818 р. Сума репарацій, що Франція зобов'язувалася сплатити після цього, визначалась в розмірі 265 млн фр. Герцог Рішельє наполягав на перетворенні Четвертного союзу в союз п'яти держав. Проте за вимогою Каслрі і німецьких держав уже 1 листопада була підписана нова конвенція, яка підтверджувала збереження Четвертного союзу. Лише після цього, 4 листопада, союзники запропонували Франції приєднатися до чотирьох держав. 15 листопада 1818 р. у загальній декларації проголошувалася їхня солідарність з підтримки основ “міжнародного права, спокою, віри і моральності”.
У жовтні-грудні 1820 р. з ініціативи Меттерніха в Троппау, в Сілезії (сучасна Опава, Чехія), скликається другий конгрес Союзу. Він був безпосередньо пов'язаний з революційним повстанням у Неаполі в липні 1820 р., що безпосередньо загрожувало австрійському пануванню в Ломбардії і Венеції. Меттерніх наполягав на використанні австрійських військ для придушення революції, і 9 листопада Росія, Австрія і Прусія підписали протокол і доповнення до нього, у яких проголошувався принцип збройного втручання у внутрішні справи інших держав у разі революцій, навіть без запрошення з боку їхніх урядів. Два інших учасники конгресу (Велика Британія і Франція) відмовилися визнати “принцип втручання”у такій необмеженій формі, але дали зрозуміти, що не перешкоджатимуть інтервенції в Неаполь. За вимогою Олександра I до протоколу було включене положення про збереження недоторканності Неаполітанського королівства.
Побоювання перед революційними виступами змусили Росію, Австрію і Прусію натиснути на Францію, щоб та виступила від імені Священного союзу проти іспанської революції і поширила інтервенцію на іспанські колонії в Латинській Америці. Проте це рішення зустріло протидію Великої Британії, яка побоювалася появи французького конкурента на ринках Латинської Америки. У зв'язку з цим Велика Британія звернулася до США з пропозицією координувати дії. Результатом став виступ США з відомою “доктриною Монро”.
Не дивлячись на всі суперечності і протиріччя, позитивом стало те, що рішення Віденського конгресу і підписання трактату “Священного Союзу” – це перша проба сил по створенню в Європі системи колективної безпеки, яка отримала назву Меттерніхівської від імені австрійського канцлера чий вплив на європейські політичні процеси в той час був беззаперечним.