10. Великі географічні відкриття та їх історичне значення.

В епоху середньовіччя європейцям були добре відомі лише країни Північної Африки та Передньої Азії і хоча подорож Марко Поло дещо розширила їх світогляд про існування Індії, Китаю та Південно-Східної Азії у них залишалася більш казкова уява, ніж реальні дані. Великі географічні відкриття (далі- ВГВ) були тісно пов’язані з процесом початкового накопичення капіталу. Причинами ВГВ були: 1) уява про казкові багатства країн Сходу, звідки до Європи надходили дорогі шовкові тканини, цукор, прянощі, коштовне каміння та золото; 2) морально-психологічний фактор (дух підприємництва, прагнення до земних благ, віра в необмежені людські можливості – характерні для пізнього середньовіччя і епохи Відродження); 3) економічний фактор (турки-османи перекрили європейську торгівлю зі Сходом, яка з ХV ст. велася по не вигідним для Європи цінам через посередництво арабів); 4) науково-технічний прогрес (швидкий розвиток картографії, удосконалення морських приборів- компасу і астролябії, поява нового типу корабля- каравелли, який міг взяти на борт достатню кількість продовольства і води); 5) соціально-політичний фактор (завершення Реконкісти на Піренейському пів-ві і поява значного прошарку дрібного дворянства та лицарства, що жив за рахунок війни і залишився без засобів до існування). Провідну роль у ВГВ відіграли королівства Піренейського півострова- Іспанія та Португалія. Свої морські подорожі португальці розпочали вже в 1-й чверті ХV ст., що пов’язано з діяльністю принца Енріке Мореплавця. В 1415 р. на північно- африканському узбережжі було захоплене м.Сеута, яке вело жваву торгівлю з Суданом та Екваторіальною Африкою, що дозволило прибрати її до своїх рук. В 20-30-х рр. ХV ст. були відкриті і захоплені о.Мадейра, Азорські та Канарські о-ви. В 60-70-х рр. ХV ст. португальські мореплавці дослідили Сьєрра-Леоне і узбережжя Гани, а в 1484 р. проникли до держави Бенін, вперше досягши гирла р. Конго. Важливим наслідком африканських подорожей португальців стало відкриття в 1486 р. Бартоломео Діашем південної точки Африки- мису Доброї Надії, що дозволяло продовжити пошуки шляху до Індії, рухаючись вже на південний схід.

Наприкінці ХV ст. нових торгівельних шляхів шукала також Іспанія. Іспанські королі Фердінанд та Ізабелла в 1492 р. прийняли проект генуезького мореплавця Христофора Колумба, який запропонував досягти берегів Індії, рухаючись на захід через Атлантику. 17 квітня 1492 р. між Х.Колумбом і іспанськими монархами була підписана угода, за якою мореплавець одержував 1/10 частину прибутків від нововідкритих земель, 1/8 частину прибутків від торгівлі з ними, спадковий титул головного адмірала та звання віце-короля і губернатора всіх нових володінь. 3 серпня 1492 р. Х.Колумб на трьох каравеллах (“Санта-Марія”, “Пінта”, “Нінья”) з екіпажем близько 90 чоловік вирушив у подорож із гавані Палос. Після двохмісячного плавання ескадра досягла (12 жовтня) одного з Багамських о-вів, названого Сан-Сальвадор (“Святий спаситель”), а згодом були відкриті Куба і Еспаньол (Гаїті), на якому збудоване перше поселення іспанців в Америці- Навідад (Різдво). Залишивши частину екіпажу у фортеці, Х.Колумб в 1493 р. повернувся до Іспанії. В наступних трьох своїх подорожах (1493-1496, 1498-1500, 1502-1504 рр.) мореплавець відкрив Малі Антильські о-ви, Пуерто-Ріко, Ямайку, Тринідад, узбережжя Центральної Америки.

8 липня 1497 р. на пошук східного шляху до Індії на чотирьох кораблях направився португальський мореплавець Васко да Гама, який в травні 1498 р. за допомогою арабського лоцмана досяг індійського порту Калікут. Уклавши угоду з місцевим раджою флотілія з великим багажем прянощів повернулася 10 липня 1499 р. на батьківщину. В цей же час іспанці і португальці відкрили Бразилію.

Головними причинами досить легкого завоювання стали: 1) відсутність єдності серед індіанців (підкорені ацтеками, інками та майя племена виступали часто на боці конкістадорів); 2) військово-технічна перевага іспанців та португальців; 3) наявність гострих суспільних протиріч у індіанців внаслідок процесу соціальної диференціації.

Наприк. 20-х рр. ХVІ ст. виникла особлива форма експлуатації індіанців – енком’єнда, яка не давала право на володіння землею, а лише право на експлуатацію індіанців, які жили на її території. Крім неї на території колоній було створено ще кілька типів великого землеволодіння: 1) маєтки релігійних місій і монастирів (поширена в Парагваї, Мексиці і Каліфорнії); 2) ас’єнда– форма приватного землеволодіння, за якою залежні селяни залишалися особисто вільними; 3) рабовласницька плантація – форма землеволодіння, за якою землевласники виступали і власниками залежних селян.

В 1-й пол. ХVІ ст. в цілому склалася система управління іспанськими колоніями в Америці. Були створені віце-королівства Нова Іспанія (Мексика, Центральна Америка, Венесуела і о-ви Карибського моря) і Перу (охоплювало майже всю Південну Америку, крім Бразилії). Віце-королі призначалися на три роки із представників іспанської знаті і їх діяльність контролювала “Рада Індій”.

Інтерес португальських завойовників не обмежувався лише Африкою. Після подорожі Васко да Гама португальські факторії почали засновуватись і в Південній Азії: Кочин, Калькутта, Бомбей, Діу і ще в бл. 10 міст. В 1510 р. віце-король Індії Альфонс д’Альбукерка захопив о.Гоа, який став офіційним центром португальських володінь на берегах Індійського і Тихого океану. В 1530 р. П. А. Кабрал відкривши Бразилію, проголосив ці землі володінням португальської корони. На цій території найбільш успішно розвивалася плантаційна система, що базувалася на праці африканських рабів. В 1583 р. на 25 тис. білих поселенців припадало бл. 1 млн. рабів.

ВГВ призвели до значних змін в господарсько- економічному житті Європи і мали ряд важливих наслідків: 1) були прокладені нові морські шляхи і встановлено зв’язок із Індією та Америкою; 2) Середземне море втратило своє значення, що призвело до занепаду італійських морських держав; 3) Зросло значення Лісабону, Севіл’ї і, особливо, Антверпену, який став центром світової торгівлі, головним чином прянощів; 4) З’являються нові великі торгівельні і фондові біржі, які здійснювали фінансово-кредитні операції: позики, векселя, грошові обов’язки; 5) “Революція цін” – зростання цін в 2,5 - 5 разів на промислові товари і с/г продукцію внаслідок значного завезення коштовних металів із колоній (кількість золота в ХVІ ст. в Європі збільшилась на 117 %, а срібла на 206 %); 6) Зміна уявлення про світ і людство та встановлення зв’язку між різними культурами; 7) Жорстока експлуатація підкорених народів, які на кілька століть потрапили до рабства європейців, а також безжалісне знищення осередків давньої цивілізації.