Тема 9. Норми права у системі соціальних норм

2. Співвідношення норм права і норм моралі

Серед усіх соціальних норм найбільш поширеними і значущими для суспільства є норми права і норми моралі. Вони взаємодіють у процесі соціального регулювання, їх вимоги багато у чому співпада ють: що забороняє або дозволяє право, те саме засуджує або заохочує мораль.

Взаємодія права і моралі в суспільстві — це складний та багато гранний процес. Активно впливаючи на мораль, право сприяє глиб шому її втіленню у свідомості членів суспільства, одночасно під впли вом моральних вимог право постійно збагачується, зростає його роль як соціального регулятора суспільних відносин.

Право і мораль — це засоби соціального нормативного регу лювання, що взаємно доповнюють один одного, вони мають спільні риси, а саме:

1) є різновидами соціальних норм;

2) мають спільну мету — упорядкування суспільних відносин, встановлення і підтримання порядку в суспільстві;

3) мають однакове функціональне призначення — формувати пра вила поведінки людей у суспільстві, впливати на їх поведінку, регулювати відносини між ними;

4) є правилами поведінки загального характеру;

5) обумовлені матеріальним і духовним розвитком суспільства, прихильністю людей до ідеалів свободи і справедливості;

6) певним чином встановлюються, закріплюються та гарантуються. Водночас норми права і норми моралі мають відмінні ознаки:

1) за походженням — норми права встановлюються, санкціону ються або визнаються державою, а норми моралі формуються поступово у свідомості людей, на основі їх уявлень про добро і зло, справедливе і несправедливе тощо;

2) за формою зовнішнього виразу — норми права закріплюються у нормативноправових актах (законах, указах, постановах), а норми моралі, як правило, не мають письмової форми і висту пають у формі суспільної думки, у вигляді понять, ідей, принци пів тощо;

3) за сферою дії — норми права регулюють найбільш важливі сус пільні відносини, які піддаються правовому впливу, а норми мо ралі регулюють практично всі суспільні відносини;

4) за ступенем деталізації — норми права є деталізованими пра вилами про належну, бажану і заборонену поведінку, а норми моралі не містять точних правил і мають більш абстрактний ха рактер;

5) за способом забезпечення — норми права забезпечуються, охо роняються і захищаються примусовою силою держави, а норми моралі забезпечуються внутрішнім переконанням та силою гро­мадського впливу (осудом чи схваленням).

Отже, мораль є опорою права, за допомогою її норм держава утверджує прогресивні норми моралі, які, в свою чергу, сприяють змі цненню морального авторитету права, і тим самим відбувається вдос коналення як норм моралі, так і норм права.

3. Поняття, ознаки та види норм права

Як було вже зазначено, особливим видом соціальних норм є но рми права. Слово "норма" у перекладі з грецької мови означає прави ло поведінки. Саме через норми права держава здійснює вплив на сус пільство, на їх основі визначаються повноваження державних органів, завдяки їм конкретизуються та реалізуються суб'єктивні права. Норма права є первинним структурним елементом системи права, за допомо гою якої відображається і закріплюється найпростіше правило юриди чно значущої поведінки.

Норма права — це загальнообов'язкове, формально визна чене правило поведінки, яке встановлене або санкціоноване дер жавою і спрямоване на врегулювання суспільних відносин шля хом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов'язків.

Основні ознаки норми права: 1) державновладний характер, тобто норми права встановлю ються або санкціонуються державою та відображають її волю. Встановлення норми права здійснюється шляхом безпосередньо державою або делегуванням правотворчості, а санкціонування являє собою державне затвердження вже існуючих у суспільстві правових принципів та надання їм певного ступеню обов'яз ковості. Норма права визначає важливі суспільні відносини і ре гулює їх. Вона завжди відображає волю певної соціальної групи чи всього населення країни, закріплює її та охороняє;

2) загальнообов'язковий характер, тобто норми права виходять від держави, поширюються на всіх суб'єктів суспільних відно син і повинні сприйматися ними як вказівки до дії, що не підля гають обговоренню щодо доцільності чи раціональності;

3) формальна визначеність, тобто норми права закріплюють пра ва і обов'язки суб'єктів суспільних відносин, а також санкції, які застосовуються у випадках порушень настанов норми. Форма льно визначена норма завжди являє собою припис, який письмо во закріплюється у тексті нормативноправового акту у вигляді статті чи частини статті або ж у формі іншого джерела права. Вона формулюється державою від імені всього суспільства;

4) загальний характер, тобто дія норми права поширюється на не обмежене коло суб'єктів суспільних відносин. В залежності від компетенції державного органа, що видає норму права, та конкре тної мети, що ставиться перед нормою права, коло суб'єктів, на яких поширюється дія тієї або іншої норми права, може бути різ ним — від населення країни загалом до невеликих його груп;

5) системність, тобто кожна норма права характеризується ієрар хічним підпорядкуванням, структурною будовою та спеціаліза цією, яка виявляється в особливостях сфери суспільних відно син, що регулюються нормою. Вона нерозривно пов'язана з іншими нормами, утворюючи цілісну систему національного чи міжнародного права;

6) гарантованість, тобто норми права забезпечуються створенням державою необхідних умов для добровільного виконання при писів відповідними суб'єктами, а також можливістю застосуван ня державного примусу у разі невиконання норм права. Норми права за своїм змістом досить різноманітні, кожна з них

призначена вирішувати специфічні завдання, реалізовувати ті чи інші функції права. У кожній країні існує і постійно створюється значна кількість правових норм. Ця обставина вимагає поділу норм права за лежно від їх характерних ознак на такі види: 1) за суб'єктами правотворчості, норми права поділяються на но рми органів законодавчої влади; норми глави держави; норми органів виконавчої влади; норми органів судової влади; норми контрольнонаглядових органів; норми органів місцевого самов рядування; норми громадських об'єднань, трудових колективів та усього населення;

2) за предметом правового регулювання (залежно від галузей права), норми права поділяються на норми конституційного, кримінального, цивільнопроцесуального, трудового, сімейного, кримінальнопроцесуального, адміністративного, цивільного й інших галузей права;

3) за методом правового регулювання (за способом встанов лення диспозиції) норми права поділяються на:.

імперативні норми права — це норми, де диспозиція форму люється органом держави, в якій чітко позначені дії і не допу скається ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів;

диспозитивні норми права — це норми, де суб'єктам права держава надає можливість самостійно встановлювати для себе певні взаємні права і обов'язки, тобто надає свободу вибору поведінки;

бланкетні норми права — це норми, які відсилають суб'єктів права до норм інших нормативноправових актів, які необхід но виконувати;

4) за функціональною спрямованістю норми права поділяються на:

регулятивні норми права — це норми, які безпосередньо спрямовані на здійснення правового регулювання суспільних відносин шляхом наділення їх учасників правами і покладан ням на них юридичних обов'язків, тобто вони визначають міру правомірної поведінки суб'єктів. У свою чергу регулятивні норми поділяються на зобов'язальні, заборонні і уповноважу ючі (дозволяючі);

охоронні норми права — це норми, які встановлюють санкції за порушення прав і невиконання обов'язків, передбачених ре гулятивними нормами;

5) за правовим (функціональним) призначенням норми права поділяються на:

норми матеріального права — це норми, які визначають зміст первинних прав і обов'язків суб'єктів права, їх правове становище і безпосередньо спрямовані на регулювання суспі льних відносин;

норми процесуального права — це норми, які регламенту ють порядок, форми й методи реалізації прав і обов'язків, пе редбачених у нормах матеріального права. Процесуальні нор ми завжди мають процедурний характер, вони адресовані суб'єктам, наділеним державновладними повноваженнями щодо прийняття та застосування норм матеріального права, а також мають специфічну структурну побудову;

6) за терміном дії в часі норми права поділяються на постійні (норми невизначеної в часі дії) та тимчасові (норми визначеної в часі дії);

7) за сферою територіальної дії (дією в просторі) норми права поділяються на загальні (поширюються на територію всієї краї ни) та місцеві (поширюються на територію певної адміністрати­внотериторіальної одиниці);

8) за колом суб'єктів, на яких норма поширює свою дію, норми права поділяються на загальні (поширюються на все населення або на всі органи і організації держави), спеціальні (поширю ються на певне коло осіб) та виняткові (вилучають або усува ють дію норми права щодо певних суб'єктів).

Дана класифікація норм права допомагає більш чітко визначити місце кожного із зазначеного виду в системі права і їх взаємозв'язок, з'ясувати функції і роль норм права у механізмі правового регулюван ня та точно визначити межі регулюючого впливу права на суспільні відносини.