1. Дитяча література (тематика, функціонально-цільове призначення, читацька адреса, жанри):

тематика: визначається суспільним уявленням про систему знань, необхідних для повноцінного становлення дитини в процесі її дорослішання, про структуру інтересів дітей різного віку, про соціально необхідні та обов’язкові для певного етапу розвитку особистості моральні та естетичні оцінки об’єктів і явищ навколишньої дійсності.

функціонально-цільове призначення: донести до дитячої читацької аудиторії зафіксовані у словесних художніх образах і наукових поняттях комплексні знання та усталені в суспільстві уявлення про навколишню дійсність, щоб сприяти розвитку, вихованню, навчанню та соціалізації дітей.

жанри: художня література (прозова - оповідання, нарис, повість, казка; поетична - вірш, казка, байка, поема, драматична - п’єса, кіносценарій, комікс, фольклорна - прислів’я, приказки, думи, загадки); пізнавальна література (просвітницька – стаття, замітка, щоденник, огляд, нарис, спогади, епістоліряй, інтерв’ю бесіда, біогр. нарис, дороний запис), науково-худ. (оповідання, повість, п’єса, кіносценарій, казка, біограф. нарис, комікс), навчальна література (підручник, навчальний посібник, хрестоматія, практикум, антологія).

читацька адреса: традиційно розрізняють 4-и. Діти дошкільного (3-7), молодшого шкільного (8-11), середнього шкільного (11-14) та старшого шкільного віку (14-18). Доречнішою виглядає класифікація: діти 2-3 років, 3-6 (період раннього дитинства), 6-8 (період дитинства), 9-11 (період зрілого дитинства), 11-14 (підлітковий вік), 14-15 (перехідний до юнацького).

2. Коло дитячого читання формується з творів дитячої літератури, а саме безпосередньо дитячої (написаної для дітей), дорослої (література про дітей) та дорослою адаптованою (тексти про різні речі із життя, адаптовані до дитячого сприйняття).

3. Українські видавництва, що спеціалізуються на випуску дитячої літератури: А-ба-ба-га-ла-ма-га, Веселка, Авес, Гроно, Лелека, Видавництво Старого Лева.

4. Комунікативно-регулятивні настанови творів дитячої літератури: виховні, пізнавальні, розвитку уяви, естетичні.

5. Репертуар сучасних дитячих видавництв: оригінальна та перекладна художня і науково-пізнавальна література (фольклор, довідкова література, ужитково-розважальна). Книжки-іграшки (розмальовки)

6. Принципи ілюстрування дитячих видань: науково-пізнавальні та художньо-образні ілюстрації. Ілюстрація як основний знак іконічного повідомлення виконує у книжці особливі комунікативні функції – всі елементи образотворчого зображення (як основні – площина, колір, пляма, лініяк, так і вторинні за своєю природою – колорит, перспектива, контур, тощо) – це не лише зорові засоби, вони так само, як одиниці мовного коду, мають значеннєвий характер.

Казковий, гротескний, реалістичний стилі.

7. Книжка-іграшка – це оригінальний за конструктивним вирішенням різновид дитячих видань. Є ефективним засобом розумового та естетичного розвитку дітей.

8. Розмальовка – це найпопулярніша форма вітчизняної книжки іграшки. Для вікової групи 3-6 років – це видання про навколишній світ з поясненнями зв’язків між окремими його предметами та явищами, для 6-8 років – це видання пізнавально-навчально-розважального характеру, для 9-11 років – це література, яка дає знання та навички, необхідні у майбутньому для участі у суспільному житті.

9. Апарат дитячого видання – вступна стаття,зміст, коментарі, іноді покажчик. Апарат допомагає читачам адекватно сприймати та розуміти зміст твору. Склад апарату залежить від віку читацької аудиторії та основних типологічних ознак видання.

10. Рецензування творів дитячої літератури здійснюється лише за потреби.

11. Література для дітей – це література, завдяки тематиці присвяченій дітям та їхнім проблемам, високому художньому рівню є цікавою і зрозумілою дитячій аудиторії.

12. Специфіка видань для наймолодших: ознайомлення здійснюється за посередництвом батьків, через гру з книжкою.

13. Мова і стиль дитячих творів – повинні відповідати не лише нормам літературної мови, але й психолінгвістичним, лінгводидактичним характеристикам.

14. Перші дитячі видання: «Буквар» Федорова 1574 р.

15. Сучасні пізнавальні видання на українському ринку: Ангелятко, Пізнайко, Колосок, Малеча, Світ дитини, Розмалюйко, Вулик.

16. Відмінність творів для дітей від творів для дорослого читача: важлива роль виховної і навчальної мети, при підготовці беруться до уваги антропометричні, психометричні та мовнолінгвістичні характеристики, велика вага сприймання ілюстрацій.

17. Функції дитячих пізнавальних видань: розвиток та виховання. Розвиток інтелектуальної сфери дитини і накопичення нею корисних знань.

18. Сучасна популяризація спеціальних знань: за характером подання інформації (засоби вербалізації – слово, текст; засоби візуалізації – нетекстова інформація); за проявом (ті, які працюють на композиційному рівні; працюють на фактичному рівні; працюють на мовно-стилістичному рівні; працюють на рівні ілюстрування, оформлення).

19. Науково-популярні видання ужиткового характеру: Видання відомостей з технології, техніки й організації виробництва, а також інших галузей суспіль­ної практики, призначені фахів­цям певного профілю та відповід­ної кваліфікації

20. Канали популяризації у сучасному суспільстві: усний (мовлення), писемний (мова), ЗМІ

21. Функції наукової популяризації: інформувальна, світоглядна, практична (ужиткова), пізнавальна (когнітивна).

22. Цільова читацька аудиторія загальнонаукових журналів: фахівці різних галузей знань.

23. Видавнича діяльність товариства «Просвіта»: Письмо з Просвіти, Читанка для сільських людей, “Читальня”, “Аматорський театр”, “Народна просвіта”, “Бібліотечний порадник”

24. Проблематика науково-популярних творів: усе, що може цікавити людину – природа, суспільство, історія, постаті.

25. Засоби популяризації: прийоми для досягнення конкретності та простоти викладу (доступна, легка, точна мова автора; популяризаторський талант автора; виважена шпаристість тексту; апеляція до відомого; використання зачину-інтриги; використання документального матеріалу); прийоми якими досягається гранична послідовність (формулювання на початку твору мети; узагальнення після параграфів, частин, розділів; подання нових відомостей на основі відомого; чітка, продумана система дефініцій – термін і пояснення не виділяються окрема, а вплітаються у текст); засоби зацікавлення (введення в текст реальних чи вигаданих героїв; інтимність оповіді; введення побутових замальовок; використання висловів відомих осіб, приказок; наявність ліричних відступів; художність висловів; підведення до правдивої тези через спростування неправдивої думки).

26. Використання термінів у текстах науково-популярних творів: терміни бажано подавати описово, в дужках, щоб органічно впліталось в тканину тексту. Не подавати класичних визначень (термін – це...). Слід апелювати до відомого, щоб пояснити термін. Термін і пояснення не виділяють окремо, а вплітають у текст. Можна подати дефініцію, а потім підвести читача до терміну. Слід залишити місце для індивідуальних роздумів читача. Треба підготувати читача до сприйняття терміну, підвести, послідовно розкрити. Це не втомлює. Можна подавати етимологічні довідки, щоб пояснити значення слова. Пояснення через перелік функцій, причин явища.