86.Міжнародна страхова система «Зелена картка»: виникнення та сутність.

У разі виїзду за межі країни водій зобов'язаний мати, крім чинного основного договору ОСЦПВВНТЗ, що поширюєть­ся на територію України, також додатковий договір (поліс «Зеле­на картка»), який забезпечує страховий захист на випадок заподіян­ня шкоди здоров'ю або майну третіх осіб на території зазначених у полісі держав.

З 2005 року Україна є рівноправним членом Міжнародної сис­теми страхування відповідальності автовласників «Зелена карт­ка».

Основним завданням системи «Зелена картка» є створення ефективного захисту потерпілих у ДТП за участю автовласників — нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Це забезпе­чується виконанням певних умов країнами — членами цієї сис­теми, а саме:

- у таких країнах має здійснюватись ОСЦПВВНТЗ;

-у кожній країні має бути єдина організація національне моторне транспортне страхове бюро, що забезпечує врегулюван­ня збитків автовласниками цієї країни на території інших держав, а також урегульовує збитки автовласників-нерезидентів на тери­торії свого перебування;

- держава—член системи «Зелена картка» не повинна пере­шкоджати переказам вільно конвертованої валюти, що спрямову­ється на страхові виплати.

Збитки в країнах—членах системи «Зелена картка» врегульо­вуються зазвичай через національне моторне страхове бюро, яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-резидента іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро. При цьому перше моторне страхове бюро розглядається як бюро-регулювальник збитків, а друге — як бюро-платник.

Отже суб’єктами такого страхування є: МТСБУ країни, громадянином якої є власник ТЗ; МТСБУ країни, в якій сталося ДТП; СК власника ТЗ, який виїхав за кордон; СК потерпілого; страхувальник; 3-ті особи.

79. Необхідність та сутність страхування фінансово-кредитних ризиків.

Під фінансово-кредитними ризиками розуміють ймові­рність настання збитків у суб'єктів господарювання в результаті:

• проведення будь-яких операцій в фінансово-кредитній і бі­ржових сферах, здійсненні операцій з фондовими цінностями;

• інвестуванні грошових та інших ресурсів у будь-який вид виробництва, робіт чи послуг;

• повного або часткового невиконання дебіторами договір­них зобов'язань, їх банкрутства та пов'язаних з цим втрат під­приємства тощо;

• завдання страхувальнику збитків (як прямих, так і непря­мих) унаслідок будь-якого порушення учасником угоди (контра­гентом) прав і законних інтересів страхувальника невиконанням (неналежним виконанням) фінансових зобов'язань перед останнім.

Більшість науковців у своїх дослідження притримуються дум­ки, що фінансові ризики є поняттям більш широким, ніж кредит­ні ризики та включають в себе кредитні ризики.

Під фінансовим ризиком слід вважати ризики, які виникають у суб’єктів гос-ня в ході розрахунків за поставлену продукцію, виконані роботи. До фін ризику також відносять ризик втрати або недоотримання прибутку, доходів внаслідок перерв у виробництві.

Під інвестиційними ризиками розуміють ризики втрати інвестованих коштів та зменшення або недоотримання інцест доходу внаслідок подій незалежних від волі інвестора.

Під кредитним ризиком слід розуміти ризики, які виникають у комерційних банків при здійсненні ними активних операцій (неповернення позич-ком кредиту).

Як бачимо, залежно від характеру господарської операції фі­нансові ризики можуть бути майновими, виробничими, торгови­ми чи фінансовими. А кредитні ризики мають виразний фінансо­вий характер, хоча й побудовані на елементах правової (майнової) відповідальності.

До основних видів фінансових ризиків належать:

• ризик зниження фінансової стійкості;

• ризик неплатоспроможності;

• інвестиційний ризик;

• податковий ризик;

• інфляційний ризик;

Страхування фінансово-кредитних ризиків можна також кла­сифікувати залежно від того, хто є страхувальником делькредерних кредитно-страхових відносин. За такого підходу до першої групи фінансово-кредитних ризиків належатимуть ризики, де страхувальником є сам кредитор (страхування товарних кредитів, страхування фінансових кредитів (страхування корпоративних, споживчих та інвестиційних кредитів), страхування експортних кредитів).

До другої групи належатимуть ризики, де страхувальником є сам боржник, а саме: страхування матеріальної відповідальності перед контрагентом; класичне страхування фінансових застав; страхування кредитів довіри та депозитів; страхування фінансо­вих гарантій.

Співпраця страхувальника та страхової компанії в разі стра­хування кредитних і фінансових ризиків здійснюється на ґрун­ті договору страхування. В його основі лежить докладна заява страхувальника на укладення договору страхування, якому пе­редує етап переговорів та обговорення пропозицій страховика. Після отримання страховиком заяви страхувальника, вивчення всіх необхідних документів, які пов'язані з фінансово-кредит­ною операцією (контракти, фінансова звітність, засновницькі документи, історія взаєморозрахунків, репутація на ринку то­що), оформлюється договір (додатково може надаватися стра­ховий поліс), в якому визначаються індивідуально погоджені умови страхування.

За основу під час розроблення договору страхування кредит­них ризиків беруться розроблені страховиком та затверджені в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг Пра­вила страхування кредитів, Правила страхування фінансових ри­зиків, Правила страхування майнової відповідальності страхува­льника з виконання фінансових зобов'язань перед банком-кредитором за кредитною угодою тощо.