Споживчі товари домогосподарств

0 В d Споживчі товари держави

Рис. 11.2. Економічне зростання як переміщення праворуч кривої виробничих можливостей

Крива виробничих можливостей відображує взаємодію чинників економічного зростання. Будь-яка точка на границі означає макси­мальний обсяг випуску двох товарів, тобто ефективне використання чинників економічного зростання. Точки ліворуч кривої означають неефективне використання цих чинників. Точки праворуч кривої свідчать про недосяжний рівень виробництва, оскільки існує обмеже­ність ресурсів. Економічне зростання відбувається, коли починають використовуватися неіснуючі раніше чинники виробництва і крива виробничих можливостей переміщується вгору і праворуч.

Якщо у розглядуваний період ВВП відтворюється у тих самих об­сягах, що й у попередньому році, то говорять про нульове економічне зростання. Якщо в розрахунковому періоді обсяг ВВП скорочується, то говорять про від’ємне зростання. Так, показник ВВП України у фактичних цінах свідчить про від’ємне економічне зростання країни до 1998 р. та додатне зростання після 1999 р.

Економічне зростання вимірюється такими показниками: коефі­цієнт, темп та темп приросту зростання ВВП.

Коефіцієнт зростання ВВП — це відношення показника розрахун­кового періоду до показника базисного періоду.

Коефіцієнт зростання ВВП на душу населення — це відношення обсягу ВВП на душу населення розрахункового періоду до відповід­ного показника базисного періоду.

Темп зростання (ВВП або ВВП на душу населення) — коефіцієнт зростання, помножений на 100 %.

Темп приросту (ВВП або ВВП на душу населення)

реальний реальний ВВП за

ВВП базисний рік

приросту = [100 %.

_ВВП реальний ВВП за базисний рік

Зауважимо, що в теорії та моделях економічного зростання не враховується відмінність між показниками ВВП, ВНП або НД. Її оз­начують однією категорією “випуск” або “дохід” і позначають сим­волом У.

На практиці використовуються складніші способи обчислення еко­номічного зростання. Наприклад, підрахунок темпів зростання мето­дом найменших квадратів і методом експоненційного зглажування.

Існують два типи економічного зростання:

1. екстенсивний, коли збільшується кількість залучених у процес виробництва ресурсів. До нього належать збільшення чисельності зайнятих та фізичного обсягу капіталу;

2. інтенсивний, коли зростає ефективність використання ресурсів шляхом вдосконалення техніки та технологій. До цього типу еконо­мічного зростання відносять: технологічний прогрес, рівень освіти та професійної перепідготовки кадрів, економія за рахунок зростання масштабу виробництва, поліпшення розподілу ресурсів, законодавчі, інституційні та інші чинники.

У макроекономіці розрізняють три групи чинників економічного зростання [4].

1. Чинники пропозиції— природні ресурси, людський капітал, праця, основний капітал, рівень технології.

2. Чинники попиту — споживчі, інвестиційні та державні витрати, чистий обсяг експорту, рівень цін.

3. Чинники розподілу — чинники, які забезпечують ефективне ви­користання ресурсів.

Найбільше впливають на економічне зростання чинники пропо­зиції.

Крім того, чинники економічного зростання поділяють на прямі та непрямі.

До прямих чинників економічного зростання відносяться: збіль­шення чисельності робочої сили, нагромадження фізичного капіталу, технологічний прогрес.

До непрямих чинників економічного зростання належать: податко­ва, цінова, зовнішньоекономічна політика держави.

Одним із найпростіших пояснень різниць рівнів життя у бідних та багатих країнах є різниця в продуктивності праці.

Продуктивність праці — це показник кількості товарів і послуг, що їх виробляють за 1 годину робочого часу.

Існує зв’язок між рівнем життя і продуктивністю праці.

Рівень продуктивності праці визначається такими чинниками [7]: 1) фізичний капітал; 2) людський капітал; 3) праця; 4) технологічні знання; 5) природні ресурси.

Фізичний капітал — устаткування, будівлі та споруди, які викори­стовуються для виробництва товарів та послуг. Людський капітал — кваліфікація і знання людей, що їх здобувають працівники в процесі навчання і трудової діяльності. Підвищення затрат праці як чинника виробництва сприяє збільшенню випуску продукції. Зростання су­купного обсягу виробництва призводить до збільшення випуску про­дукції. Деяка частка збільшення сукупного обсягу виробництва в розвинутих країнах є результатом підвищення сукупних затрат некваліфікованої праці — зростання сумарної кількості відпрацьова­них годин — порівняно з минулим століттям. Однак середня трива­лість робочого тижня за останніх 100 років скоротилася. Тому збіль­шення випуску продукції на 1 людину при меншій кількості від­працьованих годин свідчить про зростання випуску продукції за

1 годину роботи, тобто про збільшення продуктивності праці. Нако­пичення технологічних знань є провідним чинником економічного зростання. Природні ресурси — компоненти навколишнього середови­ща — земля, вода, запаси сировини і корисних копалин, які викорис­товуються для виробництва товарів і послуг.

Різниця в запасах природних ресурсів впливає на рівень життя ба­гатьох країн.

Земля є важливим чинником для бідних країн та країн, що розви­ваються.

Основним джерелом економічного зростання та основою більшості моделей є виробнича функція, яка відображає взаємозв’язок між за­тратами чинників виробництва і обсягом продукції, що випускається.

Технологічна залежність між структурою затрат ресурсів (чинни­ків виробництва) — працею Ь та капіталом К — і максимально мож­ливим випуском продукції У записується за допомогою такої вироб­ничої функції:

У = Р (Ь,К),

де У — обсяг випуску, Ь — кількість праці, К — кількість фізичного капіталу, Р — функція, яка визначає залежність обсягів випуску про­дукції від значень затрат чинників виробництва.

Виробнича функція показує, який максимальний обсяг випуску У може бути одержаний при кожному конкретному наборі (Ь,К) витра­чених ресурсів і незмінній технології. Зміна технології зумовлює змі­ну функціональної залежності.

Більшість виробничих функцій має властивість постійної віддачі від масштабу. Це означає, що при одночасній зміні усіх чинників ви­робництва на одну й ту саму величину функція змінюється на ту саму величину. Розгляньмо виробничу функцію для чинників Ь та К.

Математично це означає, що для будь-якого додатного числа z: z □ У = АР (2 • Ь, z • К).

Якщо z = 1,2, то із зростанням обох чинників виробництва на 20 % обсяг випуску продукції також зросте на 20 %, або в 1,2 раза.

Залежно від кількості чинників виробнича функція визначається як одночинникова, двочинникова, багаточинникова.

Нині в розвинутих країнах провідну роль у поясненні економічно­го зростання відіграють інтенсивні чинники — технічний прогрес, організація та управління виробництвом, загальна і професійна ос­віта.

Одні з них стримують економічне зростання, інші, навпаки, мо­жуть його прискорити.

До чинників, які негативно впливають на економічне зростання і, відповідно, стримують його, належать: 1) злочини у господарській діяльності; 2) недобросовісне ставлення до праці; 3) страйки; 4) ве­ликі капіталовкладення в охорону навколишнього середовища; 5) не­сприятливі погодні умови (для сільського господарства), тобто все, що стримує продуктивність праці і, відповідно, економічне зростан­ня в цілому.

Підвищення безпеки праці, екологічно чисте повітря та вода ха­рактеризують добробут нашого життя і можуть досягатися за раху­нок уповільнення темпів зростання продуктивності праці. Водночас підвищення продуктивності праці може викликати збільшення витрат на охорону навколишнього середовища. Чим суттєвіше еко­номічне зростання і вищий рівень життя, тим більше відходів погли­натиме довкілля. Тому економічне зростання необхідно цілеспрямо­вано стримувати. Усі ці проблеми постають тільки тому, що вироб­ничий процес переробляє природні ресурси й не утилізує їх повністю. Тобто потрібно вирішувати проблему безвідходності виробництва.

До прискорюючих, або позитивних, чинників економічного зрос­тання належать: 1) сприятливі запаси природних ресурсів; 2) сприят­ливі кліматичні умови; 3) сприятлива соціальна, культурна ситуація в суспільстві; 4) стабільність політичної системи.