3. Позбавлення економічної бази нормального життя — чистої пит­ної води, медичних послуг, якісного харчування; 4) усунення від сус­пільного життя.

Зміст, критерії та визначення бідності змінюються з розвитком цивілізації і залежать від політичного устрою суспільства. Люди мо- жуть бути бідними за стандартами економічно розвинутих країн і заможними за стандартами країн, що розвиваються.

Розрізняють бідність за стандартами цивілізації в цілому (хроно­логічними) і бідність за стандартами кожної конкретної країни. До першого типу відносять населення “бідних” країн і майже не відно­сять населення “багатих” країн. А бідність за стандартами кожної конкретної країни існує в усіх державах і суттєво не залежить від за­гального рівня добробуту населення.

Сучасна соціально-економічна теорія тлумачить бідність як багато- аспектне явище, розрізняючи такі її форми: об’єктивну та суб’єктив­ну, абсолютну і відносну, тимчасову і застійну.

Об’єктивна бідність визначається за прийнятими в країні крите­ріями доходу та можливістю досягнення матеріальних і духовних благ. Суб’єктивна бідність визначається за самооцінкою: людина тоді є бідною, коли вона сама себе ідентифікує з бідністю.

Найсуперечливішим моментом у теорії бідності є поділ її на абсо­лютну та відносну. Не існує і не може існувати універсальних про­грам надання соціальної допомоги за єдиним у всьому світі стандар­том бідності: ті, хто є бідними у США чи Швейцарії і одержують там державну підтримку, вважатимуться заможними у країнах, що роз­виваються.

За тривалістю бідність може бути тимчасовою (короткочасною) або застійною (довготривалою). Застійна бідність означає немож­ливість для родини чи окремої особи самотужки вирішити свої про­блеми і подолати матеріальні негаразди та призводить до більш тяж­ких наслідків. Тимчасова бідність є результатом одномоментного зниження рівня життя. Наприклад, сильний шок від політичних змін, природні катаклізми. Причинами періодичних знижень рівня життя та збідніння можуть бути сезонні коливання в цінах на харчові про­дукти та послуги.

До особливостей проблем бідності в Україні можна віднести такі [7]:

1. Бідність не виникла разом із становленням української держа­ви. Вона існувала і в СРСР. Бідність взагалі є неминучою, навіть у дуже багатому суспільстві. За оцінками фахівців Інституту народо­населення і соціальних проблем АН СРСР, у 1990 р. нижче межі мало- забезпеченості жило 20-25 % населення країни. На думку міжнарод­них експертів, в Україні в цей час до бідних можна було віднести близько 11 % населення. Але оскільки бідність є результатом соціаль­

ної нерівності, це явище завжди камуфлювалось. Законодавство Ук­раїни вживає термін “малозабезпеченість”, показник “бідність”, по­чав вживатись лише наприкінці 2002 року.

2. Збідніння широких верств населення виникло одночасно з по­явою багатих прошарків, заможність яких пов’язана з неправедними джерелами і яким не притаманне благодійництво.

3. Бідними стали люди, які чесно працювали і працюють у дер­жаві, жили за її законами.

4. Існуюче в Україні явище бідності зайнятого населення є наслід­ком порушень у системі оплати праці та формуванні ринку робочої сили.

Основні терміни

коефіцієнт Джині децильний коефіцієнт економічний життєвий цикл тимчасовий і постійний доходи концепції розподілу доходів бідність

об’єктивна та суб’єктивна бідність абсолютна та відносна бідність тимчасова і застійна бідність

попит на робочу силу пропозиція робочої сили класична теорія ринку праці кейнсіанська теорія ринку праці монетарна теорія ринку праці ефективна заробітна плата крива Філіпса економічна нерівність крива Лоренца лінія абсолютної рівності

Тести

1. Відповісти “так” чи “ні”.

За кейнсіанською теорією ринку праці зростання зайнятості

здійснюється зменшенням заробітної плати.

2. Відповісти “так” чи “ні”.

Встановлення мінімальної заробітної плати є основною причи­ною, яка викликає безробіття.

3. Якщо економіка перебуває у фазі спаду, то попит на робочу силу:

а) зменшується;

б) збільшується;

в) не змінюється.

4. Проблеми безробіття та встановлення рівноваги на ринку праці че­рез механізми ринкового саморегулювання відповідають теорії:

а) класичній;

б) кейнсіанській;

в) монетарній.

5. Зазначте правильне твердження:

а) доходи працівника не впливають на його здоров’я;

б) ефективна заробітна плата впливає на плинність робочої сили;

в) встановлюючи мінімальну заробітну плату, фірма залучає до роботи високопрофесійні кадри;

г) контроль за працівниками завжди дає ефективний результат.

6. За кривою Філіпса рівень інфляції залежить від чинників:

а) очікуваної інфляції;

б) шокових змін пропозиції;

в) циклічного безробіття;

г) природного рівня безробіття.

7. Довгострокова крива Філіпса є:

а) спадною;

б) зростаючою;

в) вертикальною;

г) горизонтальною.

8. До чинників існування нерівності у суспільстві не належить:

а) диференціація заробітної плати залежно від освіти;

б) державний устрій;

в) нерівномірний розподіл власності на нерухоме майно;

г) особистий ризик.

9. Точка (25 %, 25 %) за моделлю Лоренца означає:

а) часткову нерівність у суспільстві;

б) відносну рівність;

в) абсолютну нерівність;

г) абсолютну рівність.

10. Перерозподіл доходів у суспільстві здійснює державна влада за до­помогою:

а) податкової системи;

б) зміни пропозиції грошей;

в) зміни норми банківського резервування;

г) перепідготовки робочої сили.

Приклади розв’язування задач

1. Очікуваний темп інфляції дорівнює 4 %; фактичний рівень без­робіття становить 8 %; природний рівень безробіття — 6 %; шоки пропозиції — 1 %; коефіцієнт чутливості інфляції до циклічного без­робіття — 25 %. Визначити фактичний рівень інфляції за кривою Філіпса.

Розв’язок. За кривою Філіпса рівень інфляції залежить від трьох чинників: очікуваної інфляції, циклічного безробіття, шокових змін пропозиції:

• = П_е — □ (ыу - и_р) + С

(рівень інфляції = передбачувана інфляція - □ • циклічне безробіття + шоки пропозиції),

0. 04 - 0,25(0,08 - 0,06) + 0,01 = 0,045.

Відповідь. Рівень інфляції дорівнює 4,5 %.

Задачі для самостійної роботи

1. Очікуваний темп інфляції дорівнює 2,5 %; фактичний рівень безробіття — 9 %; природний рівень безробіття — 6 %; шоки про­позиції— 1,5 %. Коефіцієнт чутливості інфляції до циклічного без­робіття — 20 %. Визначити фактичний рівень інфляції за кривою Філіпса.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Макроэкономика.— СПб.: Литера- плюс, 1994. — Гл. 12, 13.

2. Курс экономической теории: Учебник / Под общ. ред. М. Н. Чепу- рина.— Киров: АСА, 1999. — Гл. 11, 24.

3. Лібанова Е. Бідність: визначення, критерії та показники // Статис­тика України. — 1998. — № 1. — С. 29.

136

4. Луссе А. Макроэкономика: Ключевые вопросы. — СПб.: Питер, 1999. — Гл. 11.

5. Манків Н. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.: Основи, 2000. — Розд. 6, 13.

6. Мэнкью Н. Г. Принципы Экономикс. — СПб.: Питер Ком, 1999. — Гл. 20, 26.

7. Савченко А. Г., Пухтаєвич Г. О., Тітьонко О. М. Макроекономі­ка. — К.: Либідь, 1999. — Гл. 2.

Розділ 11

ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

1. Сутність економічного зростання

Будь-якому суспільству притаманна властивість зростати мате­ріально та духовно. Життя безперервне. Прагнення до розвитку невпинне. Уповільнення та прискорення чергуються. Економічне зро­стання — це поступове зростання економіки в довгостроковому пе­ріоді. Рівень реального валового внутрішнього продукту служить критерієм економічного добробуту суспільства, а зміна валового внутрішнього продукту — показником економічного зростання. Одна з головних цілей макроекономіки — досягти економічного зро­стання. Основним у теорії економічного зростання є питання, яким чином можна збільшити обсяг валового внутрішнього продукту в довгостроковому періоді, тобто в умовах повної зайнятості.

Економічне зростання вимірюється двома взаємопов’язаними способами:

1. зростанням реального валового внутрішнього продукту за пев­ний період часу;

2. зростанням обсягу валового внутрішнього продукту на душу населення за певний період часу. Як правило, певний період дорів­нює одному року.

Використання того чи іншого означення залежить від проблем, які розглядаються. Наприклад, якщо розглядаються проблеми бюд­жету країни, то доцільно використовувати перше означення. Якщо вирішуються проблеми добробуту, то перевага віддається другому означенню.

Економічне зростання графічно можна показати двома способами (рис. 11.1, 11.2).

Згідно з рис. 11.1 процес економічного зростання відображує довго­строкове зростання сукупної пропозиції, і саме цим воно відрізняється від короткострокових коливань випуску під впливом змін сукупного попиту. Як показано на рис. 11.2, економічне зростання визначається переміщенням кривої виробничих можливостей праворуч, від АВ до СО. Можливість такого переміщення забезпечує приріст кількості та якості ресурсів, а також удосконалення технології.

Рис. 11.1. Економічне зростання як переміщення лінії довгострокової сукупної пропозиції