3. Релігія як синтез культурних традицій.

Релігія, як елемент духовної культури народу, як частина його духовного життя, зробила значний внесок у розвиток духовних цінностей людини, сформувавши свою систему принципів, ідеалів, норм, правил, більшість яких стали загальнолюдськими. Релігія для віруючих – це програма життя, певний тип щоденної діяльності, стосунків з одновірцями, ставлення до суспільного середовища.

Саме під впливом релігії, як певного світогляду, кожен народ створював свої влсні звичаї і обирав спосіб життя, що надавало йому оригінальності й відрізняло від інших народів. Саме звичаї та обряди були своєрідною “філософією” життя народу, основним змістом його колективної творчості. Так, звичаї народів, які проживають у Приазов”ї, мають багато спільного і в той же час суттєво відрізняються.

Культура більшості народів Приазов”я сягає своїм корінням християнства. Однак християнські тридиції українців, росіян, білорусів, болгар тісно переплелися з давніми звичаями язичницького походження.

Єдність язичництва і християнства була у свідомості людей не лише зовнішньою, як паралельне існування обох начал, але й внутрішньою, як їх переплетення і взаємопроникнення, що значною мірою сприяло спорідненості цих релігій.

Як і язичництву, християнству фактично був близький політеізм (бог – отець, бог – син, бог – дух святий), Богородиця, ангели і святі угодники.

Числені християнські свята збіглися як у свідомості, так і в побуті людей з язичницькими божествами і навіть набули іх функцій. Так, образ святого Власа злився з богом язичників Велесом, який був покровителем тварин. Георгій Переможець в образі Юрія злився з Ярилом і набув його функцій покровителя родючості. Образ Івана Хрестителя збігся з образом Купала. Багато інших християнських свят, які не мали попередників у язичницькому пантеоні, просто збігалися його своєю особливістю і функціями.

Для синкретизації обох релігій у побуті великого значення набули свята й обряди. Нові християнські свята не лише надали свою зовнішню форму і назву деякими язичницькими святами, але й багато в чому ввібрали в себе їх зміст. Релігійні свята та обряди поєднали в собі досвід і вірування, традиції і звичаї. Вони забезпечували високий урожай, добробут і щастя людини.

Яскравим підтвердженням цього є Різдво. Церковне свято народження Ісуса Христа злилося з дохристиянським святом сонячного божества Коляди. З цим святом поєднано безліч традицій: святвечір, кутя, колядки. Виконання колядок мало магічне значення: накликати врожай, достаток, здоров”я, щастя кожній родині.

Після різдвяних свят надходив Новий Рік. Перший новорічний день визначав рік, тому потрібно було веселитися з ранку до вечора, щоб наступні дні були радісними.

Найважливішим святом – був Великдень. Його неможливо уявити без пасхального хліба (пасхи). Символом всього живого і воскресіння Христа стало яйце, яке фарбували та розмальовували. На Великдень писанки дарували рідним, близьким, друзям. Подарувати писанку – означає побажати щастя, здоров”я, удачі.

На 50-й день після Пасхи всі християнські народи відзначають Трійцю, яка вважається днем народження церкви. В основі цього свята – обряди, які захищали майбутній врожай від небезпечних польових духів. Зелень дерев була оберегом від злих духів. За уявленням слов”янина-язичника, зелена сила лісу, дух дерев допомагали людині зміцнити здоров”я, вберегти господу від лиха, сприяти врожаю.

Одне з найяскравіших свят – Івана Купала. Свято розпочиналося вогнищем, через яке переганяли худобу, щоб відігнати від неї нечисть, спалювали сорочки хворих дітей. Молодь стрибала через вогнище з метою вгадки майбутнього. Дівчата кидали на воду вінки: куди вони плили, там і жила дівоча доля.

Відзначали і три свята, які називали “спасами”: медовий, яблучний і горіховий.Медовий спас відзначається 14 серпня. До цього дня соти наповнюються медом і пасічники приступають до його збирання.

Яблучний спас (19 серпня) присвячений збиранню плодів. В цей день задобряли духів, щоб не “злякати” майбутній урожай.

Горіховий спас (28 серпня) пов”язаний з закінченням жнив. У цей день зжинали останій “іменинний” сніп і ходили з ним по селу.