15. Видатки бюджету, їх сутність, склад класифікація.

Відповідно до Бюджетного кодексу України видатки бюджету — це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. Поняття "видатки" у кодексі розкривається за допомогою витрат, а витрати — за допомогою видатків, зокрема підкреслюється, що витрати бюджету — це видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Розпорядниками бюджетних коштів виступають керівники бюджетних установ, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків бюджету. За обсягами наданих прав роз­порядники бюджетних коштів поділяються на головних і розпорядників нижчого рівня (другого, третього ступеня). Головними розпорядниками бю­джетних коштів виступають керівники міністерств, відомств, центральних установ, управлінь та відділів місцевих державних адміністрацій і виконав­чих комітетів місцевих рад. Розпорядниками коштів другого ступеня є керівники установ, які підпорядковуються головному розпоряднику й одно­часно мають у своєму підпорядкуванні керівників нижчого рівня. Розпорядниками коштів третього ступеня є керівники низових ланок, бюджетних установ базового рівня, які не мають у підпорядкуванні суб'єктів господарю­вання нижчого рівня.

Розподіл видатків між окремими ланками бюджетної системи доцільно здійснювати за такими принципами:

• значимості, який полягає у тому, що заходи державного значення фі­нансуються з Державного бюджету України, заходи місцевого значення — з місцевих бюджетів, тобто якого значення проводяться заходи, з бюджету тако­го рівня вони мають фінансуватися;

• територіальний, суть якого полягає в тому, що фінансування підпри­ємств, організацій та установ має здійснюватися з бюджету тієї громади (чи регіону), на території якої вони знаходяться;

• відомчий, який означає забезпечення фінансування підприємств, органі­зацій та установ з відповідного бюджету за підпорядкуванням;

субсидіарний, за яким розподіл видатків має ґрунтуватися на макси­мально можливому наближенні надання суспільних послуг до безпосередньо­го споживача. (На відміну від попередніх цей принцип закріплений у Бюджет­ному кодексі України

16. Бюджетні права та бюджетна ініціатива

Бюджетні права — сукупність юридичних норм, які визначають бюджет­ний устрій країни, права органів державної влади, державного управління і місцевого самоврядування у процесі складання, розгляду, затвердження і ви­конання бюджетів, а також складання і затвердження звітів про виконання бюджетів.

Бюджетна ініціатива — право членів законодавчого органу вносити зміни у представлений виконавчою владою проект бюджету. Користуються такими правами Президент, народні депутати, депутати місцевих рад.

Основу бюджетно-правового статусу державних органів влади, органів управ­ління та їх територіальних підрозділів, органів місцевого самоврядування ста­новить право на самостійний бюджет. Бюджетно-правовий статус державних і місцевих органів влади узагальнено є сукупністю таких прав:

• право на власний бюджет;

• право на отримання бюджетних доходів і включення їх до складу певного бюджету;

• право на використання бюджетних коштів на потреби держави, місцевих органів влади за призначенням;

• право розподілу бюджетних доходів між бюджетами певної території;

• утворення і використання в межах бюджету цільових або резерв­них фондів.право

Бюджетні права регулюються Конституцією України, Конституцією Авто­номної Республіки Крим, законами України "Про Кабінет Міністрів України". "Про місцеві державні адміністрації", "Про місцеве самоврядування в Укра­їні", Бюджетним кодексом України.

17. Державні інституції, що беруть участь у бюджетному процесі, їх функції

18. Поняття суб’єктів господарювання, їх класифікація.

Суб'єкти господарювання — організована форма продуктивної діяльності окремих громадян, підприємств, організацій та державних інституцій, які від­повідають вимогам економічної системи. До суб'єктів господарювання нале­жать не лише юридичні чи фізичні особи, які займаються діяльністю з вироб­ництва, реалізації, придбання товарів, іншою господарською діяльністю, а й будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють контроль над суб'єктами, група суб'єктів господарювання, якщо один або кілька з них здійснюють кон­троль над іншими, та органи державної влади, місцевого самоврядування, ад­міністративно-господарського управління і контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності.

Економічна система як сукупність/господарських (інституційних) одиниць містить такі сектори економіки:

1) державні й недержавні корпорації (суб'єкти господарювання сфери су­спільного виробництва), які займаються ринковим виробництвом товарів та послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток або досягають інших цілей, яких прагнуть його власники: державні, приватні, колективні, орендні, спільні підприємства, акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, кооперативи, а та­кож добровільні об'єднання підприємств і галузеві органи господарського управління у формах асоціацій, консорціумів, корпорацій, концернів, органі­зацій орендарів тощо;

2) фінансові корпорації, що займаються фінансово-посередницькою діяль­ністю, забезпечують рух грошової маси, формують кредитні та фінансові ре­сурси, необхідні для ефективного функціонування економіки, і мають на меті отримання доходу: кредитні установи, інвестиційні фонди, страхові організа­ції, недержавні пенсійні фонди та ін.;

3) загальне державне управління, до якого належать органи управління центрального та місцевого рівнів та некомерційні (неприбуткові) організації, що утримуються за рахунок коштів бюджету: лікарні, загальноосвітні школи, вищі навчальні заклади, професійно-технічні училища, творчі спілки, театри, бібліотеки, музеї та ін.;

4) некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства, до яких належать суб'єкти економіки, що створили окремі групи домашніх гос­подарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефінансових корпорацій), отримують доходи з метою забезпечен­ня своєї життєдіяльності: творчі спілки, громадські організації, політичні партії та ін.;

5) домашні господарства, які об'єднують фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках — як суб'єктів некорпоративної виробничої діяльності, котрі отримують доходи з метою поліпшення свого матеріального становища.

19. Основи організації фінансів суб’єктів господарювання.

До фінансів суб'єктів підприємництва (підприємств) належать групи відно­син розподілу, пов'язані з: формуванням та розподілом валового й чистого до­ходу і прибутку, отриманими від звичайної діяльності; формуванням та вико­ристанням амортизаційних відрахувань; організацією взаємовідносин із державою й місцевими органами самоврядування з приводу сплати податків, інших платежів та вилучення частини чистого прибутку до бюджетів усіх рів­нів; відрахуваннями до державних цільових фондів; здійсненням дивідендної політики; бюджетним фінансуванням (отриманням бюджетних позик та суб­сидій); взаємовідносинами з іншими суб'єктами підприємництва та фінансо­вими установами з приводу інвестування коштів у цінні папери й одержання доходів від фінансових інвестицій, отримання і погашення кредитів, емісії цінних паперів, зберігання коштів, страхування тощо