50. Основні форми девіантної поведінки2.1 Злочинність

Соціологічні дослідження злочинності і її заподій беруть початок у роботах російського статистика К.Ф. Германа (1824 р.). Могутній поштовх у розвитку соціології злочинності дала робота франко-бельгійського вченого - математика-статистика Л.А. Кетле "Соціальна фізика" (1835 р.). У ній, спираючи на статистичний аналіз, Кетле дійде висновку про те, що всякий соціальний лад припускає визначена кількість і визначений порядок злочинів, що випливають з його організації. У міру вивчення проблем злочинності більша кількість факторів, що впливають на її динаміку, попадає в поле зору дослідників. До них можна віднести: соціальний стан, рід зайняти, освіту, убогість як самостійний фактор. Виявлене також особливе значення декласування, тобто руйнування або ослаблення зв'язків між індивідом і соціальною групою. У 30-і роки нашого сторіччя дослідження, проведені представниками так називаної чикагської школи в соціології, виявили вплив внутріміських розходжень на рівень злочинності: самі "злочинні райони" - райони, де є присутнім високий ступінь соціальної дезорганізації. Дотепер залишається дискусійною проблема співвідношення біологічного і соціального у формуванні злочинної поведінки. Як відзначають дослідники, розвиток злочинності в нашій країні по основних якісних показниках наближається до загальносвітових тенденцій. Хоча поки регіструємий рівень злочинності в нас нижче, ніж в індустріальних країнах, але дуже високий темп приросту злочинів. У цьому зв'язку потрібно враховувати, що злочинність має поріг кількісного і якісного насичення, за яким вона з кримінологічної, правоохоронної проблеми перетворюється в проблему політичну. [1] В Україні на стан злочинності великий вплив робить перехід до ринкових відносин і поява таких феноменів, як конкуренція, безробіття, інфляція. Фахівці відзначають, що поки ще характер злочинності в нашій країні можна визначити як "патріархальний", але вже помітні процеси, що говорять про "індустріалізації" девіантності. Незадоволена соціальна потреба викликає до життя стихійний прояв нормативно неурегульованих видів діяльності, що прагнуть заповнити функцію законних інститутів, однак за рахунок існуючих норм і правил. У своїх крайніх проявах подібна активність може проявитися в протиправних, злочинних діях. Дисфункції політичних інститутів, що виростають з дезорганізації суспільства, часто зв'язані зі зміною форм державного правління, в умовах ослаблення легітимності державної влади можуть викликати ріст політичних, тобто протидержавних, злочинів (насильницьке захоплення або утримання влади, насильницька зміна конституційного ладу, публічні заклики до такої зміни, тероризм і т.п.). Злочинність функціонально зв'язана з протіканням соціальних процесів, що визначають характер і напрямки суспільного розвитку, зміст соціальних змін. [1] Політичне насильство безпосередньо зв'язане з рівнем стабільності даного суспільства. Рівень політичного насильства залежить також від характеру існуючого режиму. Характер режиму може бути оцінений по ступені переваги в процесі регулювання суспільних відносин або примусових методів, або методів дозвільного характеру. Економічна злочинність являє собою явище, що виникає в ході й у зв'язку з взаємодією держави і економіки. У ході цієї взаємодії державні структури, що розпоряджаються практичним і правовим ресурсом влади, пересікаються з економічними інститутами, суб'єктами господарських відносин, що розпоряджаються матеріальними (майновими, грошовими) ресурсами. Там, де відсутнє роздільне існування об'єкта і суб'єкта регулювання, де вони злиті воєдино, там регулювання закінчується і починається беззаконня, тому що реальне регулювання припускає доцільно орієнтоване обмеження діяльності об'єкта регулювання з боку регулюючого суб'єкта на основі принципів, правил і норм, обов'язкових для них обох. Без досягнення реального домінування на ринку легального, впливового приватного капіталу неможливий серйозний ріст продуктивної економіки. Злочинність - відображення пороків людства. І дотепер викорінити її не удалося жодному суспільству. У даний час необхідно зосередитися на реальній задачі - зниженні темпів приросту й утриманню злочинності під контролем на соціально допустимому рівні. Соціологія розглядає злочинність як соціальне явище, що носить деструктивний для суспільства характер. Її можна визначити як відносно стійку розповсюджену форму девіантної поведінки, що досягла ступеня суспільної небезпеки і визначена карним законодавством. У зв'язку зі значним зменшенням віку злочинців - поняття злочинності серед неповнолітніх і молоді зв'язано з віковими групами від 14 до 29 років, хоча ряд тенденцій має місце й у молодших вікових групах. Специфічними рисами злочинності молоді і неповнолітніх є: По-перше, її висока латентність (тобто неповнота виявлених злочинів). Через це нефактичний рівень злочинності в 2-3 рази вище, ніж зареєстрований. Латентність зв'язана з наступними факторами: а) дорослі потерпілі не завжди звертаються в правоохоронні органи; б) значна частина злочинів відбувається у своєму ж середовищі, взаємини в якій специфічні й у ряді випадків виключають повідомлення батькам, учителям, працівникам міліції; в) у правоохоронних органів у даний час недостатньо сил і засобів, і тому вони прагнуть зосередити них на боротьбі з тяжкими злочинами, у той час як заява про менш тяжкі злочини (а це 4/5 усіх злочинів неповнолітніх, тобто крадіжки, хуліганство, грабежі) часто залишаються без реєстрації і заходу для них не приймаються. [1] По-друге, серед молодого покоління підвищеною кримінальною активністю відрізняються неповнолітні. Рівень злочинності серед підлітків у 1,5 разів перевищує аналогічний показник серед інших молодіжних груп. По-третє, злочинність неповнолітніх носить переважно груповий характер - 3 з 5 чинених злочинів. По-четверте, злочинність неповнолітніх і молоді в значно більшому ступені, ніж злочинність дорослих, "відчутно" до мір боротьби з нею, до рівня контролю з боку родини, виховних установ, соціальних служб, громадськості, тим більше, що до 80 % злочинів відбувається поблизу місця проживання, навчання, у тому числі і безпосередньо в навчальних закладах і гуртожитках. Біля половини злочинів неповнолітніх відбувається через відсутність батьківського контролю. Процес перетворення злочинності обумовлений, як правило, залученням неповнолітніх у злочинну діяльність шляхом передачі кримінального досвіду і підбурювання карними елементами. Усе більше молодих людей утягують у сферу організованої злочинності. У цілому молоді люди у віці від 14 до 29 років роблять 57% усіх зареєстрованих злочинів. Процес правопорушення підлітка в правопорушника або злочинця забирає тривалий час. В міру наростання соціальної дезадаптації девіантний підліток стає об'єктом впливу різних інститутів, що займаються профілактикою дитячої бездоглядності і правопорушень неповнолітніх. Вони, у залежності від виконуваних ними функцій можуть бути розділені на 4 категорії: 1.                 Установи первинної соціальної профілактики (дитячі сади, школи, установи додаткової освіти, мед. установи і т.д.), діяльність яких спрямована на забезпечення адекватної соціалізації основної маси дітей, реалізацію їхніх прав і законних інтересів. 2.                 Установи первинної спеціальної профілактики (соціальні притулки, реабілітаційні центри для дітей з обмеженими можливостями, центри соціальної допомоги родини і дітям, психолого-медико-соціальні центри, центри постинтернатної адаптації і т.д.), що надають допомогу соціально - дезадаптованим дітям і дітям, опинившимся у важкій життєвій ситуації, що мають підвищений ризик здійснення правопорушення. 3. Установи вторинної спеціальної профілактики (відділи попередження правопорушень неповнолітніх органів внутрішніх справ, відкриті і закриті спеціальні учбово-виховні установи), що повинні здійснювати ресоціалізацію неповнолітніх правопорушників і дітей, що зробили суспільно небезпечні діяння до досягнення віку настання кримінальної відповідальності. 4. Установи кримінально - правової і кримінально-виконавчої профілактики (виховні колонії), головною задачею яких є попередження рецидивної злочинності неповнолітніх. Таким чином, ріст дитячої злочинності в Україні відповідає загальносвітової тенденції, яку можна розглядати в якості мегатенденції - спрямованої, тривалої і глобальної динаміки розвитку соціального феномена. Субстанціальні причини мегатенденції повинні бути однаковими незалежно від просторових і тимчасових розходжень. Вони є постійно діючими факторами. Наростаюча соціальна дезорганізація веде до втрати соціальними інститутами даного суспільства можливості реалізовувати основну функцію - задоволення конкретної соціальної потреби. Наслідки злочинності. 1. Це створення угруповань для контролю над визначеною територією або видом діяльності з метою одержання прибутку у виді злочинного промислу (рекет, проституція, торгівля наркотиками, і т.д.). 2. Рецидив. В останні роки він складає більш 40% (в інших країнах, наприклад, у ФРН - 5 %). 4. Це крадіжки, співучасть у шахрайстві, вимагання, убивство і навіть зґвалтування. 5. Військові злочини (за даними військової прокуратури в 1997 р. в армії зареєстроване близько 12 тис. злочинів у результаті яких постраждали більш 3,5 тис. чоловік, загинули 862 військовослужбовців, більш 350 покінчили життя самогубством). 6. Навмисні убивства, замахи на убивство, розбої, і т.п.