20. Протосоціологічні погляди Відродження та Нового часу.

Епоха Відродження стала своєрідним синтезом культури, філософських, політичних знань, властивих античності й середньовіччю.Головна домінанта її:орієнтація суспільно-політичної,естетичної думки,культури і мистецтва до ідейно-теоретичних джерел античності.У центрі світоглядних,естетичних конструкцій фігурує людина,а гуманізм-своєрідне світське вільнодумство-витісняє догматизм церкви,схоластику.Повага до гідності людини,визнання пріоритету її прав,необхідності гармонійного їх розвитку і соціального буття були в цей час провідними.

У розвитку філософської,соціологічної думки епохи Відродження окреслюється три етапи:1.Гуманістичний.2.Неоплатонівський.3.Натуралістичний.

XVII ст. стало переломним етапом у розвитку соціального пізнання. Це час, коли влада у суспільстві почала поступово переходити від дворянства та духовенства до буржуазії. Остання, все більше впливаючи на соціальні процеси в суспільстві, потребувала нової соціальної парадигми, нової ідеології, що закріпила б таке соціальне співвідношення, що виникло в новоствореному буржуазному суспільстві. Інакше кажучи, буржуазії потрібна була така ідеологія, яка б відкидала зверхність духовенства і дворянства і дозволила б обґрунтувати новий суспільний порядок, за якого провідна роль відводилася б буржуазії.

21. Основні школи та концептуальні напрями сучасної західної соціології.

Найвпливовішим протягом кількох десятиліть був струк­турний функціоналізм (Парсонс, Мертон), який робить ак­цент на принципі цілісності та інтеграції соціальної системи. В основі пояснення всіх соціальних явищ і процесів лежить принцип функціоналізму, тобто залежності від тих функцій, що виконуються при деяких явищах у межах системи.Інтеракціонізм (Дж. Хоманс, Е. Гофман) акцентував увагу на процесах взаємодії індивідів та груп, під час яких створю­ються стійкі соціальні структури та інститути. Виходячи з та­кого розуміння вивчаються міжособові відносини. Феноменологічна соціологія розглядає суспільство як результат духовної взаємодії людей. Існує кілька концепцій феноменологічної соціології: соціологія знання Лукмана, етнометодологія Гарфінкеля, структурна соціологія Тіріак'яна та ін.Досить значне місце в західній соціології посідає неопози­тивізм. Його основні постулати стосуються природи науково­го пізнання, визначаючи, що істинність наукових даних можна оцінити лише на основі емпіричної перевірки. Важливе зна­чення має теза про те, що всі суспільні явища можуть бути (і навіть мають бути) описані та виражені в кількісній формі, а сама наука має звільнитися від ідеології, різних форм ціннісно­го підходуНеофрейдизм продовжує традиції психоаналізу 3. Фрей­да і має значний вплив на сучасну соціологію та психологію.

22.Суть соціологічного позитивізму як провідного напрямку в соціології XIX століття.

Філософія історії як проміжний напрямок на межі філософії та соціології зробила найбільше відкриття, науково довівши факт, що історія — продукт виключно людської діяльності. Тож, сформувалося уявлення, що соціальне, яке постає з природного, є особливим феноменом. Такими ж особливими феноменами є людина як соціальна істота та суспільство як сукупність людей — соціальних істот. Зрозуміло, що це поставило перед наукою початку XIX ст. глобальне завдання — вивчення суспільства як окремого, особливого соціального феномена, що потребувало формування нової галузі знань, яка б досліджувала виключно суспільство і усе те соціальне, що у ньому відбувається.

"Позитивізм" відмежувався від абстрактності, недоказовості, гіпотетичності, зосередившись на тому, що є насправді, реальних фактах і подіях, спостереженні за ними. Таким чином, А. Сен-Сімон розробив для сучасної йому науки новий метод пізнання, завдяки чому можна було проілюструвати реальні явища та процеси, що стаються в суспільстві та природі. Але абстрагувавшись від теорії, позитивізм потрапив у іншу крайність — отримуючи знання про ті чи інші події чи явища, він відмовився від їх теоретичного осмислення, аналізу, винайдення закономірностей. Отже стався лише перехід від дедуктивного методу пізнання до індуктивного; та разом з тим, у порівнянні з метафізикою, позитивізм був більш прогресивним, і протягом десятиліть став основою наукової методології, основним принципом суспільствознавчої науки XIX ст.