49. Феноменологічна соціологія.

Проблеми взаємодії індивідів, розуміння дій і вчинків одних осіб іншими, питання тотожності і відмінності наукового осмислення світу та реального відчуття його людиною стали предметом дослідження такого напрямку сучасної соціологічної науки як феноменологічна соціологія.Методологічні витоки феноменологічної соціології, або як ще її називають, феноменології знаходяться у працях М. Вебера, Дж. Мідата Е. Гуссерля. Феноменологія вважається різновидом "розуміючої соціології" М. Вебера, основоположником її вважається австрійський соціолог Альфред Шюц (1899 - 1959). Відкидаючи традиції позитивізму, у своїй праці "Смислова будова світу" (1932) соціолог визначає, що існують суттєві відмінності між науковим осмисленням дійсності та її повсякденним розумінням. На основі цього учений розробляє концепцію інтерсуб'єктивного світу повсякденного життя. Соціальне середовище трактується ним не як об'єктивна реальність, як його, наприклад, пояснювали теоретики структурного функціоналізму, а як характер людської взаємодії, принципом якої є те, що кожна людина неповторна і включається у взаємодію з іншими на основі власного світобачення і світорозуміння. Людські вчинки за Шюцом, ґрунтуються не лише на об'єктивній ситуації до якої потрапляє індивід, а насамперед на його особистому досвіді. Саме тому, взаємодія індивіда зі знайомими людьми та незнайомими суттєво відрізняється, і чим менш є пізнаним суб'єкт взаємодії індивідом, тим випадковішими будуть його дії. Вчений також доводить, що кожна дія, яку чинить індивід, пов'язана з очікуванням ним адекватної дії з боку інших індивідів, і так само інші індивіди очікують у відповідь адекватного розуміння своїх дій з боку першого індивіда.Феноменологічна соціологія, незважаючи на відхід від традиції побудови соціологічної концепції на основі емпіричного дослідження соціальних об'єктів, сприяла формуванню більш чіткої картини соціальної взаємодії у суспільстві. Завдяки феноменологам доповнилося і удосконалилося розуміння таких важливих соціологічних категорій як соціальна дія, соціальна функція, соціальна роль.

50. Матеріалістичне тлумачення суспільства у соціології.

У модерністську добу переважають матеріалістичні тлумачення суспільства. Усе розмаїття соціальних форм зводиться до неодухотворених артефактів матеріальної культури та інституціоналізованих форм соціального зв’язку, які тільки й можуть бути предметом наукового дослідження, бо є “об’єктивними” феноменами.“Реальними” визнаються тільки ті соціальні явища, що повсякчасно повторюються, які є “просто загальними” (у гегелівському сенсі). Але вища форма людського буття та пізнан ня, царина духу, розглядається ортодоксальними соціологічними теоріями як щось нереальне, не здатне до узагальнень. Духовне постулюється як неопосередкована ірраціональність, а тому лише матеріалістичний “базис”має властивості реальної дійсності. З погляду модерних теорій суспільства, тільки емпірично верифікований,фактичний стан речей може претендувати на статус загального. Таке загальне та все у суспільстві, що пов’язане з ним, стає “позірно матеріальним”. Духовне, таким чином, не набуває у класичних соціологічних теоріях конституюючого, публічного характеру, а є лише приватним та безсилим, тоді як матеріальне виступає силою, що творить спільність та публічність.