62. Які особливості української національної культури?

Перехід до відкритості, скасування багатьох колишніх ідеологічних обмежень і заборон призвели до інтенсивної плюралізації духовного життя українського суспільства, зумовили розмаїття стилів життєвлаштування. Швидкі й неоднозначні зміни останнього часу зумовили проникнення і розвиток в Україні різних течій та субкультур із Заходу та Сходу, відродження багатоманітності духовних надбань різних епох та регіонів . Українське суспільство, як і будь-яке інше, не існує ізольовано, у замкненому просторі, воно зазнає впливу та взаємопроникнення різних культурних традицій. Відбувається процес трансформації суспільних відносин під впливом інтеграційних процесів, взаємодії різних культур, змінюється система пріоритетів і цілей. Це, зокрема, проявляється у змінах мети, засобів її досягнення, ціннісних орієнтацій і поведінкової моралі особистості . У цьому сенсі на особливу увагу заслуговують процеси, які відбуваються у молодіжному середовищі. Адже саме молоді люди є тим матеріалом, що найбільше піддається зовнішнім впливам. Вони, як правило, не обтяжені суперечливим досвідом минулого з притаманними йому ціннісними і поведінковими установками. Молодь, яка визначає майбутнє будь-якого суспільства, вже сьогодні істотно впливає на його змістовні характеристики. Можна стверджувати, що молоді люди найбільше переймаються питаннями дозвілля, вільного часу та модних тенденцій сучасності. Не менш важливим явищем у молодіжному середовищі є наявність компанії. Отже, сучасна молодіжна культура – є субкультурою з виразно окресленими межами. Її характеризують такі особливості, як досить помітна відчуженість від старшого покоління, від його цінностей і норм, переважна орієнтація на сферу дозвілля, в якій головними є спілкування і розваги, пов’язані з комунікативною діяльністю. У ставленні до культури надають перевагу творчості, що в цілому відображає життєві орієнтації і пріоритети сучасної молоді.

63. Дайте визначення поняття ментальність

Ментальність (від лат. mens — розум, мислення, спосіб мислення, душевний склад) — полісемантичне поняття для позначення глибинного рівня людського мислення, що не обмежується сферою усвідомленого і сягає в несвідоме; вірогідно, що вперше вжито Р. Емерсоном у 1856 р. Широкого вжитку в культурі й науці набуває з 20х pp. XX ст., передусім у Франції. Зокрема, фіксується М. Прустом у третьому томі його епопеї «В пошуках втраченого часу» (1921 p.). Ментальність постає як своєрідний корелят ідеології та утопії, як спосіб масовоіндивідуального історичного мислення, бачення історії, конкретноісторична форма «колективного неусвідомленого». На відміну від ідеологічних, філософських, етичних, естетичних, науковотеоретичних та інших рефлексивних систем, свідомо спрямованих на продукування, послідовну розробку і внесення у свідомість суспільства ідей, що утворюють лише наочно фіксовану частину «айсберга» духовного життя суспільства, ментальність формується, функціонує і змінюється набагато повільніше і поза свідомістю тих, хто є її носієм. Вона є надбанням не лише інтелектуальної еліти суспільства на тому чи тому відтинку його існування, а всього конкретного суспільства, будучи глибинним шаром масовоіндивідуальної свідомості певного соціуму. До основних структурних елементів культури належать норми, цінності, ціннісні орієнтації, зразки поведінки, зразки діяльності, менталітет, інтереси, соціально-культурне середовище, інститути культури тощо.Одним із впливових елементів культури є менталітет (від лат. mentalis — розумовий), тобто особливості індивідуальної та суспільної свідомості людей, які формуються залежно від традицій, культури, соціальних структур і всього середовища існування людини. Менталітет, у свою чергу, впливає на їх формування, є джерелом культурно-історичної динаміки. Будучи формою вияву групової свідомості, менталітет допомагає зрозуміти своєрідність сприймання та оцінки різноманітними соціальними і політичними групами певного суспільного явища або процесу, узагальнене і поширене уявлення про них особистості, соціально-політичного інституту, групи, організації та інших елементів соціально-політичної реальності. Водночас він відіграє важливу роль у забезпеченні єдності групи з укоріненими в ній загальними цінностями, нормами і зразками поведінки культури виявляється у кризі особистості. Отже, на початку XXI ст. істотно змінюється розуміння та роль культури в суспільстві. Значно свідомішим є використання науки, освіти, технічної, фізичної, духовної, моральної культури в організації та нормалізації трудової та суспільної діяльності людей. Розширилося використання етнокультурного чинника у формуванні нових суспільних відносин. Суспільство XXI ст. визначатиметься не стільки товарами, як формуванням і поширенням високої культури, знань, освіченості, кваліфікації, обміну інформації. Оновлення знань, передусім соціальних, кваліфікації, навичок стане особливо важливим у житті кожної людини, передбачаючи розвиток її здібностей, активізуючи її науковий, культурний і моральний потенціали.