Економічне вчення Тугана-Барановського

Найбільш знаним економістом-теоретиком України за всю її історію, без сумніву, був учений світового рівня Михайло Туган-Барановський (1865-1919). Особливо помітний його внесок у світову економічну думку в галузі маржинальних досліджень.

Визначний український економіст, аналізуючи стан економічної думки кінця XIX ст., відзначив зміну напряму загального її плину. У книзі “Нариси з новітньої історії політичної економії та соціалізму” (1906) він зробив висновок про загальну кризу економічної теорії та її розгалуження на три основні напрями: перший захищає нерегульований товарно-господарський лад; другий пропагує соціалістичну ідею як антипод першого; третій намагається зберегти товарно-господарський лад, для чого пропонує посилити державне втручання в економічне життя.

До першого напряму вчений відносив класичну політичну економію і маржиналізм австрійської та математичної економічних шкіл, до другого – ортодоксальну марксистську політичну економію, до третього – історичну та соціальну економічні школи. Ці основні напрями розвитку політичної економії та відповідні їм школи, на його думку, виникли як альтернативні й розвивалися у конфронтації одна до одної, при цьому перший і третій об’єднувалися проти марксизму та його революційної доктрини.

Варто зазначити, що на початку XX ст. сам М. Туган-Барановський давно відійшов від ортодоксального марксизму і більше схилявся до маржиналістських концепцій, залишаючись соціалістом.

Водночас економічні погляди українського економіста виявилися настільки оригінальними, що не вкладаються у рамки якогось одного напряму економічної думки. Широкого визнання набули його економічні теорії: психологічна цінність, економічні цикли, соціальна теорія розподілу, кон’юнктурна теорія грошей та ін. Розробку психологічної теорії цінності 25-річний М. Туган-Барановський розпочав статтею “Вчення про граничну корисність господарських благ як причину їх цінності” (1890), в якій висловив думку про те, що теорія граничної корисності австрійської школи, якщо її правильно розуміти, є підтвердженням теорії трудової вартості, а протистояння цих теорій ґрунтується на різних підходах до проблеми цінності: об’єктивному – у Д. Рікардо і К. Маркса та суб’єктивному – у К. Менгера.

Український учений намагається довести, що обидва принципи оцінки цінності узгоджуються між собою. На цьому ґрунті він сформулював закон або “теорему цінності”, за яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їхнім трудовим вартостям.

Ідея молодого вченого про вплив на величину вартості як об’єктивних факторів – затрат праці, так і суб’єктивних – корисності благ стала важливим здобутком світового значення. Водночас цим синтезом він заявив про власний шлях в економічній науці, який ґрунтується на засадах поєднання трудової теорії вартості й теорії граничної корисності. Тим самим М. Туган-Барановський розриває з ортодоксальним марксизмом, прихильником якого він спочатку був.

Український економіст став також фундатором сучасної інвестиційної теорії, економічних циклів, основні положення якої виклав у працях “Промислові кризи в сучасній Англії, їх причини та вплив на народне життя” (магістерська дисертація, 1894), “Російська фабрика в минулому та сьогодні” (докторська дисертація, 1899) та ін. Тут він з’ясовує причини циклічності та економічних криз, їх періодичність і неминучість у ринковій економіці.

Критично проаналізувавши найбільш відомі на той час теорії відтворення, криз і ринків, український дослідник довів некоректність теорії криз французького економіста Ж.-Ш. Сисмонді, який причиною циклічності та криз називав недоспоживання народних мас, що нібито звужує можливості розширеного відтворення. Натомість М. Туган-Барановський позитивно сприйняв “теорію ринків” Ж.-Б. Сея, за якою пропозиція товарів породжує попит на них, встановлюючи рівновагу ринків, а також висновок Д. Рікардо стосовно можливостей зростання капіталістичного виробництва. Водночас учений дотримується погляду, за яким ринок керує виробництвом, а не виробництво ринком, що ближче до висновків Ж.-Б. Сея, а не Д. Рікардо і К. Маркса.

За допомогою схем відтворення М. Туган-Барановський довів можливість розширення суспільного виробництва за одночасного скорочення суспільного споживання без будь-якого порушення рівноваги між сукупною пропозицією і сукупним попитом. В основу своєї теорії криз учений поклав ідею про зв’язок циклічних коливань промислового виробництва з періодичним нагромадженням основного капіталу. Він прямо стверджує, що “періодичні кризи викликаються періодичною зміною розширення і скорочення виробництва основного капіталу”.

Нагромадження капіталу, вважає дослідник, за повної неорганізованості національного виробництва, за анархії, яка панує на товарному ринку, неминуче призводить до криз. Виходячи з цього учений дійшов до висновку, що внутрішнім рушієм економічних коливань та економічної активності є рух інвестицій. Циклічні коливання, зміна періодів піднесення і спаду відбуваються спочатку в галузях, що виробляють засоби виробництва, потім в обробних галузях, потім у добувних, у виробництві, зрештою, у галузях, де виробляють предмети споживання. Тому збільшення або зменшення інвестицій у галузі, де виготовляють засоби виробництва, викликає мультиплікаційний ефект зростання чи спаду економічної активності в усіх галузях.

Однак, якщо в Ж.-Б. Сея попит і пропозиція збалансовуються автоматично, а пропозиція зумовлює негайне перетворення заощаджень в інвестиції, то М. Туган-Барановський враховує можливість невикористання частини доходів на закупівлі товарів або інвестування виробництва, тобто вважає, що частина заощаджень не перетвориться в інвестиції. Проте і в Ж.-Б. Сея, і в М. Тугана-Барановського зв’язок між заощадженнями та інвестиціями є головною пружиною економічної активності. У свою чергу, обсяг інвестицій залежить від обсягу кредиту грошового капіталу. Обмеженість банківських ресурсів, їх непропор-ційне розміщення між різними сферами економіки звужує інвестиційні можливості, що й породжує економічні кризи.

Інвестиційна теорія циклів, фундатором якої став М. Туган-Барановський і яка згодом стала провідною в поясненні економічної циклічності, відкрила якісно новий етап у дослідженні проблеми циклічності, започаткувала сучасну теорію кон’юнктури, справила величезний вплив на подальший розвиток світової економічної теорії. Ідеї українського економіста пізніше використовувались такими провідними теоретиками, як А. Пігу, Р. Хоутрі, Дж.М. Кейнс, Р. Кан, Дж. Гікс та ін.

Зокрема, М. Туган-Барановський висловив ідею мультиплікації інве-стицій, яка лише наприкінці 20-х років XX ст. відродилась у дослідженнях Р. Кана, а Дж.М. Кейнс на її основі в 30-х роках ХХ ст. побудував свою загальну теорію зайнятості та макроекономічної рівноваги. Теорія кон’юнктури українського вченого була покладена в основу вчення про циклічність економічного розвитку та “довгі хвилі кон’юнктури” його учня – видатного російського економіста М. Кондратьєва.

Оригінальну соціальну теорію розподілу, відмінну від класичної, марксистської чи неокласичної, М. Туган-Барановський розробив у працях “Теоретичні основи марксизму” (1905) і “Соціальна теорія розподілу” (1913).

Він виходив із того, що будь-які існуючі теорії вартості, цінності та ціни несумісні методологічно з теорією розподілу. Зокрема, дослідник вважав невдалою спробу пояснити проблему розподілу доходів з позицій рікардіанської чи марксистської версій теорії трудової вартості. Український учений виокремив два основні чинники, від яких залежить заробітна плата: 1) зростання продуктивної сили праці – економічний (об’єктивний) фактор; 2) соціальна сила робітничого класу – соціальний (суб’єктивний) фактор.

Зростання продуктивної сили праці він вважав основним чинником, адже підвищення продуктивності праці забезпечується науково-технічним прогресом, призводить до збільшення національного доходу та частки працівників у ньому. Соціальний фактор – сила робітничого класу, діяльність профспілок, спрямована на захист його інтересів, на думку вченого, визначає конкретний рівень пересічної заробітної плати, який має стійку тенденцію до підвищення.

За своєю соціальною теорією розподілу Туган-Барановський з’ясовує і частку прибутку в національному доході. Прибуток розглядається як і дохід від власності на засоби виробництва. При цьому, якщо заробітна плата, як вважав дослідник, є доходом трудовим, то прибуток – нетрудовим, експлуататорським.

У кінцевому підсумку соціальна теорія розподілу ґрунтується на уявленні про боротьбу основних класів капіталістичного суспільства за поділ суспільного продукту. Величина частки, яка дістається кожному класові, з цих позицій залежить як від загального обсягу національного доходу, так і від соціальної сили кожного з класів. Водночас у зростанні сукупного продукту і підвищенні продуктивності праці зацікавлені всі класи, адже це збільшує обсяг доходу кожного з них. Тому в суспільстві, на думку українського вченого, виникає “гармонія соціальних інтересів”.

Новий методологічний підхід, застосований М. Туганом-Барановським під час дослідження проблем розподілу доходів, надав його соціальній теорії розподілу міжнародного значення і сприяв її світовому визнанню. Ідеї українського вченого у сфері дослідження проблем розподілу згодом розвивалися в працях Й. Шумпетера, Дж. Гікса та інших видатних теоретиків економічної науки.

Одним із перших у Росії М. Туган-Барановський звернув увагу на монополізацію економіки у формі картелей і трестів, вбачаючи в цьому важливе явище розвитку світового господарства. Він зазначав, що в результаті утворення монополій споживачі обкладаються своєрідною даниною на їхню користь, але, зрештою, дійшов висновку, що держава здатна усунути шкідливий вплив монополій на економіку, обмеживши їхню діяльність.

М. Туган-Барановський зробив значний внесок у дослідження історії, теорії та практики кооперативного руху. Він став одним з осново-положників кооперативної теорії.

Серед багатьох його праць з цієї тематики варто виділити головне дослідження – “Соціальні основи кооперації” (1919), в якому український учений здійснив глибокі теоретичні узагальнення цієї проблеми, використавши світовий і вітчизняний досвід. Наукові ідеї та практичні рекомендації цієї праці здобули визнання в усьому світі, справили зна-чний вплив на подальшу еволюцію кооперативної теорії.

На думку М. Тугана-Барановського, кооперовані підприємства – єдина форма господарської організації, що виникла в результаті свідомої діяльності певних соціальних груп населення з метою перетворення існуючої системи господарювання. Якщо розвиток підприємницької, або капіталістичної, форми господарювання є природним, об’єктивним процесом, то кооперація, на думку дослідника, починає розвиватися внаслідок впливу на ринкове суспільство соціалістичного ідеалу, суть якого – у прагненні до економічної рівності усіх членів суспільства і соціальної справедливості на основі заперечення приватної власності.

З цього приводу вчений зазначає, що кооперація за внутрішньою економічною природою має багато спільного з капіталістичним підприємництвом, однак вона є підприємництвом некапіталістичного типу. Капіталістичне підприємництво здійснюється заради прибутку, а кооперативне, за його переконанням, ніколи не має на меті тільки наживу.

У боротьбі з капіталістичними принципами підприємництва Туган-Барановський вбачав суть кооперативного руху. Кооперація служить не підприємцям, а тим, хто страждає від їх експлуатації. Кооперація, на думку українського економіста, стає формою захисту трудящих від натиску капіталу. З капіталістичним підприємництвом як типом господарської організації суспільства може боротися тільки кооперативне. Кооперація економіки – це боротьба за новий соціальний устрій мирними засобами, без насильства.

На основі кооперативних теоретичних уявлень учений здійснив глибокий науковий аналіз основних типів і видів кооперації в усіх сферах і галузях економіки, детально проаналізував зарубіжний та вітчизняний досвід кооперативного руху.