8.5 Економічна думка в Україні (др. Пол. Хіх – поч. Хх ст.)

Українська економічна думка про необхідність та труднощі реформування національного господарства. У пореформений період в Росії панівним напрямом продовжує залишатись класична політична економія. Економічна теорія класиків обґрунтовувала необхідність природного розвитку економіки в умовах вільної конкуренції та невтручання держави в економіку. Українські економісти не просто сприйняли ці ідеї, а розроблювали власні теоретичні положення, виходячи з конкретних завдань економічного розвитку країни, та здійснили свій внесок у світову науку.

Помітну роль у розвитку економічної науки в Україні у 50-90-х рр. ХІХ ст. відіграв видатний учений та державний діяч, київський професор Микола Бунге (1823-1895). Свою теоретичну концепцію він виклав у працях “Основи політичної економії” (1870) та “Нариси політико-економічної літератури” (1895). Теоретичні погляди та розробка проблем економічної політики М. Бунге не відзначались стрункістю й послідовністю. Він не був прихильником теоретичної концепції якоїсь однієї економічної течії, його погляди характеризувались еклектичністю, деякі явища він пояснював, поєднуючи прямо протилежні висновки різних економічних шкіл.

Спочатку (у 50-70-х роках ХІХ ст.) М. Бунге міцно стояв на позиціях економічного лібералізму, поділяючи погляди А. Сміта, Т. Мальтуса і особливо Дж.С. Мілла. Під їхнім впливом він розглядав процес розвитку капіталізму як природний і об’єктивно зумовлений змінами в суспільному виробництві, виступав за вільний розвиток приватної ініціативи, необмежену конкуренцію, невтручання держави в економічні процеси.

Услід за А. Смітом М. Бунге підкреслював, що приватні економічні інтереси збігаються із суспільними через поділ праці – незалежно від дійсних намірів людей. Гармонія соціальних відносин, міркував учений, можлива лише за умови, коли суспільний устрій ґрунтується на природних суспільних законах – законах конкуренції, які створюють умови для доцільного та ефективного економічного розвитку. Будь-які інші форми організації господарської діяльності М. Бунге вважав неприродними, такими, що не відповідають людській суті.

З класичних ліберальних позицій М. Бунге трактував і теоретичні основи економічної політики. Він рішуче відкидав державний економічний протекціонізм як метод впливу на економічне життя, вважав, що він позбавляє виробників стимулів суперництва та постійного саморозвитку, стримує здешевлення продукції та розвиток технічного прогресу. Природний порядок речей, на його думку, встановлює тільки режим вільної, нічим не обмеженої торгівлі, тобто фритредерство (вільна торгівля). Вільне підприємництво і вільна торгівля найповніше відповідають економічним інтересам як окремої особи, так і всього суспільства, сприяють концентрації і централізації промисловості та кредитних ресурсів. У результаті велике капіталістичне виробництво позбавляє людство від примітивного патріархального устрою і породжує нові прогресивні форми організації виробництва – акціонерні компанії.

Політичну економію М. Бунге розглядав як науку, що “досліджує суспільні сторони господарських явищ і законів, яким ці явища підпорядковані”. Серед них чільне місце відводилося вартості або цінності. Водночас М. Бунге був непослідовним у тлумаченні цієї категорії. Спочатку він розглядав вартість, спираючись на висновки Т. Мальтуса, тобто як властивість засобів, які людина не може придбати безоплатно. Величина цінності тут визначається співвідношенням попиту та пропозиції, які залежать від корисності, праці та матеріальних витрат. Згодом він почав трактувати цінність благ з позицій теорії “трьох факторів” Ж.-Б. Сея. У кінцевому підсумку в цьому питанні М. Бунге став на позиції австрійської школи, визначаючи цінність благ суб’єктивною оцінкою їх корисності.

Останнє трактування Бунге набуло розвитку в дослідженнях його послідовників, тому він вважається основоположником так званої київської економічної школи – суб’єктивно-психологічного напряму української політичної економії.

У концепції розподілу М. Бунге поєднуються теорія “трьох факторів” Ж.-Б. Сея та теорії “економічних гармоній” Ф. Бастіа і Г.Ч. Керрі. Якщо вартість створюється працею, капіталом і землею, на думку українського економіста, то вона розподіляється між найманими робітниками, підприємцями і землевласниками у формах заробітної плати, прибутку і ренти. Водночас він заперечив висновок Д. Рікардо, ніби прибуток є відрахуванням від заробітної плати, наголошуючи на тому, що таке твердження визначає антагонізми між провідними класами суспільства і стає аргументом на користь прибічників соціалізму. Частка доходів, на думку М. Бунге, визначається лише участю факторів, власниками яких є робітники, підприємці та землевласники, у виробництві, у їх суперництві. При цьому він дещо відходить від принципів класичного економічного лібералізму і стверджує, що тільки держава спроможна посприяти справедливому розподілу доходів і забезпечити “гармонію економічних інтересів у країні”.

М. Бунге був послідовним противником соціалістичних ідей і марксистської політичної економії. Натомість він високо оцінював внесок Ф. Бастіа та Г.Ч. Керрі за критику рікардіанського висновку про альтернативність прибутку і заробітної плати, за їхні теорії “гармонійного розвитку” і “класового миру”, які навели аргументи в боротьбі з соціалістичними ідеями, які в цей час поширювалися в Україні.

Професор політичної економії і статистики Київського університету Афіноген Антонович (1848-1917) вважав основним питанням політичної економії, від якого залежить розуміння всіх інших питань цієї науки, проблему цінності благ. Їй він присвятив спеціальне дослідження – “Теорія цінності” (1877). Запропонована Антоновичем теорія вартості враховує виробництво, розподіл і споживання та базується на теорії факторів виробництва Сея в поєднанні з теорією Маркса.

Спираючись на власну концепцію цінності, А. Антонович сконструював свою концепцію розподілу, яка ґрунтується на уявленні, що кожен економічний суб’єкт – найманий робітник, підприємець чи землевласник – одержує ту частку доходу, яку створив. Поділяючи погляди Ф. Бастіа та Г.Ч. Керрі стосовно гармонії економічних інтересів учасників виробництва, А. Антонович зробив висновок про її зростання і досягнення, зрештою, повної рівності між ними, що визначить справедливу частку кожного в доходах.