8.4 Зародження і розвиток української кооперації

Після скасування кріпосного права в Україні виникають різні форми еко­номічної самооборони громадянства. Найважливішою з них стає кооперація як рух самооборони економічно слабких і соціально принижених верств населення. Важливу роль не лише в національно-культурному, а й в економічному підне­сенні українського народу відігравали українські суспільні організації 60-70-х рр. ХІХ ст. Перший споживчий кооператив був створений в 1866р. в Харкові. З самого початку товариство налічувало 64 члени з повним (50 крб.) та 292 з непо­вним паєм. Крім торгівлі предметами широкого вжитку, товариство мало: свою їдальню, пекарню, фабрику овочевих напоїв, забезпечувало членів товариства паливом. Представники товариства ознайомлювалися з кооперативним рухом на Заході. Протягом 1866-1870рр. в Укра­їні діяло 20 споживчих кооперативів (загальна кількість їх в Російській імперії тоді становила 63). Однак перші українські кооперативи проіснували лише кі­лька років. Їхній занепад був зумовлений рядом причин: більшість населення не ро­зуміла суті кооперативів та високі як на ті часи внески. Через матеріальну скруту кооперативи не могли конкурувати з приватними торговцями.

У 90-х роках ХІХ ст. кооперативна діяльність пожвавилась, що було пов'я­зано з діяльністю відомого українського кооператора М. Левитського. Завдяки його зусиллям в 1894 р. в с. Февар на Херсонщині утворилася перша хліборобсь­ка спілка, так звана артіль; її члени об'єднали свої земельні ділянки, робочу ху­добу, реманент. Спільними зусиллями вони вели господарство, а прибутки роз­поділяли відповідно до кількості працюючих.

З Херсонщини артільний рух швидко поширився на Катеринославщину, Полтавщину, Чернігівщину, Київщину та Донеччину. Проте усі ці спілки не ма­ли значного впливу на сільське господарство і проіснували не більше 3 років.

У 1908 р. був заснований Київський союз споживчої кооперації. За два пе­рших роки він об'єднав 220 споживчих товариств на Київщині, Поділлі, Чернігі­вщині. Київський союз розгорнув активну діяльність: скликав кооперативні з'їзди і наради, став провідним осередком проти Московського союзу. Після фі­нансового краху в 1913 році його було ліквідовано.

Розвиток грошей та кредиту. У ХІХ - на початку ХХ ст. відбулися зміни у фінансово-кредитній системі України. Актуальним стало питання встановлення в Росії грошового обігу, за­снованого на золоті, як це було в Західній Європі. Грошова реформа потребувала нагромадження величезної кількості золота. Це було можливим при активному торговому й розрахунковому балансах, скороченні ввезення та збільшення виво­зу товарів, позик, збільшенні податкового тягаря. Внаслідок впровадженої фі­нансово-бюджетної політики царської Росії в Державному банку нагромаджува­лися великі запаси золота у вигляді фонду для забезпечення золотої реформи.

В 1897 р. було остаточно затверджено закон про золоту реформу. Карбували нові золоті монети вартістю 5 крб., а та­кож були визначені умови забезпечення кредитних білетів у обігу. Були встанов­лені суворі обмеження емісії грошей.

Встановлена цією грошовою реформою тверда валюта проіснувала в Ро­сійській імперії до початку Першої світової війни. Вона давала змогу уряду здій­снювати великі економічні й кредитно-фінансові заходи, спрямовані переважно на розвиток промисловості, зокрема - важкої. На основі золотого запасу розви­валася кредитна політика, державні позики, фінансувалося залізничне будівниц­тво, промисловість тощо.

В Україні виникло багато приватних банків, ко­мерційних кредитних закладів - банківських контор, дисконтерів (кредиторів-лихварів, які брали на облік векселі). Новими формами організації кредиту були приватні акціонерні банки, міські комерційні банки, товариства взаємного кре­диту, позичково-ощадні товариства тощо.