1. Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку  30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Причини та наслідкиХарактерною рисою даного періоду стали репресії щодо діячів української культури. Політика Кремля диктувала, що письменники є «інженерами людських душ», і мають зректись національних інтересів власного народу. Ця ідея йшла в розріз з усіма українськими літературно-мистецькими напрямками і течіями, відмінними від «соцреалізму».Цензура, очолена Головлітом та ГПУ-НКВС, почала тиск на українську літературу .Незгідні з свавіллям партії та Сталіна митці зазнали жорстоких репресій. В 1933 р. покінчив життя самогубством М.Хвильовий. В грудні 1934 р. У справі так званого "Українського центру білогвардійців-терористів” було засуджено до розстрілу 28 представників творчої та наукової інтелігенції, серед яких О.Влизько, Г.Косинка та ін. Згідно списку, опублікованому в довіднику «З порога смерті» (К: Радянський письменник 1991).130 - розстріляних письменників;11 - вчинили самогубство, не витримавши знущань;119 - заслані в табори;33 - репресовані;188 - повернулися з ув'язнення зі знищеним здоров'ям.Разом 481 жертва, хоча немає достовірності за повноту списку.Імена загиблих Д. Фальківського, М. Зерова, М. Семенка., драматурга М. Куліша, засланого на Соловки та розстріляного в 1937 р. режисера студії «Березіль» Леся Курбаса, художника, засновника школи українського монументального мистецтва М. Бойчука стануть трагедією України.Згадуючи про безжальне ставлення Гітлера до людей з фізичними вадами, не можна забувати про трагедію українських кобзарів та лірників. Народні сліпі співці, переходячи з одного українського села до іншого несли тугу та біль жертв голодомору 1932-33 років. В грудні 1934 року, скориставшись приводом проведення Республіканської олімпіади міста і села, під Харковом були розстріляні майже 300 українських кобзарів.Радянська влада ліквідувала всі літературні спілки, створені в 20х рр. - «ВАПЛІТЕ», «МАРС», «Нову генерацію», мистецьку організацію АРМУ, тощо. Створена сталінським режимом в 1934 р. Спілка письменників радянської України випускала у світ лише твори прославляючи більшовицьку партію, Сталіна та його діяння. В 1933р. П. Тичина пише вірш «Партія веде». Так що М.Рильського, В.Сосюру, Бажана, Малишка, Головка можна назвати не інженерами, а «міліціонерами людських душ», як висловився в 1934 р. Г. Косинка.Отже, масові репресії, спрямовані проти інтелігенції, винищили еліту нації – її майбутнє, те, що виховується та плекається століттями. Національна еліта, носії певних моральних чеснот – того морального закону всередині кожної людини, про який писав Кант, замінилася на партійно-бюрократичних функціонерів. Треба було змінитися поколінням, щоб отямитися від отриманого удару.

2. «Стара» і «нова» українська нація.

Козацтво заклало підвалини “нової” української нації. Те, що домінуючим елементом у формуванні “козацької” нації було переважно однорідне в культурно-етнічному плані населення з Правобережної України, забезпечувало відносну єдність “старої” української нації та “нової”. Важливим чинником цієї єдності виступав також чинник духовно-культурний, коріння якого сягало ще часів Київської Русі. В даному випадку мова йде про православну “руську” релігію, пов’язані з нею культурні цінності, давньоруські традиції, що знаходили вияв як у побутових, так і в правових та політичних відносинах, “історична пам’ять”, усвідомлення свого давньоруського походження тощо.

Проте незважаючи на певні моменти єдності, було чимало такого, що відрізняло “стару” й “нову” українські нації. Різнилися вони в плані соціальної структуризації. “Стара” нація була чітко структурована: мала родову аристократію (князів), численну шляхту, духовенство, селянство, а також міщанство (правда, досить слабке). “Козацька” нація, виступаючи спочатку як суспільний стан, соціально була менш структурована й, відповідно, більш “демократична”.

Спостерігалися й певні відмінності в психологічному плані. Представники “старої” нації виступали переважно як традиціоналісти, маломобільні люди, що міцно “прив’язані” до своєї території. Їм були ближчі цінності “осілого” Заходу. Репрезентанти ж “козацької” нації відрізнялися енергійністю, “неспокійністю”, відносно легко міняли територію, що зближувало їх в ряді моментів із кочівниками Сходу. У цих “націй” виробилися далеко неоднакові культурні (й, відповідно, ідеологічні) орієнтації. “Стара” українська нація орієнтувалася на Захід. Її верхівка освоювала набутки західної культури. Представники ж “козацької” нації виступали як “антизахідники”. І справа не лише в тому, що в їхній культурі було чимало східних, зокрема тюркських, елементів. Козаки рішуче протистояли католицькій церкві, відмовлялися йти з нею на компроміс (унію) й, відповідно, захищали православну церкву.

“Нова” українська нація виявилась не просто відірваною від “старої”. Між ними доходило до серйозних конфліктів. Чи випадково, що перше велике козацьке повстання, очолене Криштофом Косинським, було спрямоване не стільки проти польської шляхти, скільки проти “рідного” князя Василя-Костянтина Острозького, який де-факто був у той час найвищим репрезентантом “старої” української нації З тих часів “стара” й “нова” українська нації неодноразово опинялися на різних сторонах барикад. Якщо “стара” українська нація, точніше її формотворча еліта, протягом другої половини ХVІ – першої половини ХVII ст. поступово руйнується, то “нова” нація якраз набирає сили. Біда “старої” української нації полягала в тому, що у відповідний момент націогенезу вона опинилась без потужної еліти, яка взяла б на себе завдання національного державотворення. Вище зазначалося, що репрезентанти цієї еліти, представники князівських родів, почали вигасати й денаціоналізовуватись. А українська шляхта, яка не звикла діяти самостійно, після руйнування князівської верхівки, так і не змогла стати соціальним лідером нації. Місце, звільнене верхівкою “старої” української нації, намагалася зайняти “нова” козацька еліта, тим самим руйнуючи “стару” українську націю.