42. Протокол igrp

Протокол IGRP призначений для визначення маршрутів, які розташовані всередині автономних систем і відноситься, тому, до класу протоколів Interior Gateway Protocol. За способом збору інформації про маршрути усередині автономної системі цей протокол відноситься до типу distant-vector.

IGRP представляє собою дистанційно-векторний протокол маршрутизації розроблений компанією Cisco. Цій протокол надсилає пакети актуалізації маршрутної інформації з 90-секундним інтервалом, у яких утримуються відомості про мережі для конкретної автономної системи. Цей протокол характеризує універсальність, що дозволяє автоматично справлятися зі складними токологіями й гнучкістю у роботі із сегментами, що мають різні характеристики по смузі пропущення й величини затримки. Використана їм метрика не має властивих протоколів RIP обмежень по кількості переходів. Вона включає наступні складові: Ширина смуги пропущення; Величина затримки; Рівень завантаження; Надійність каналу; Розмір максимального блоку передачі в каналі.

43. Протокол rip

Протокол RIP (Routing Information Protocol) є внутрішнім протоколом маршрутизації дистанційно-векторного типу, він є одним з найбільш ранніх протоколів обміну маршрутною інформацією і до цих пір надзвичайно поширений в обчислювальних мережах зважаючи на простоту реалізації. Окрім версії RIP для мереж TCP/IP існує також версія RIP для мереж IPX/SPX компанії Novell.

Для IP є дві версії протоколу RIP: перша і друга. Протокол RIPvl не підтримує масок, тобто він поширює між маршрутизаторами тільки інформацію про номери мереж і відстані до них, а інформацію про маски цих мереж не поширює, вважаючи, що всі адреси належать до стандартних класів А, В або З.

Протокол RIPv2 передає інформацію про маски мереж, тому він більшою мірою відповідає вимогам сьогоднішнього дня. Оскільки при побудові таблиць маршрутизації робота версій 2 і 1 принципово не відрізняється, то надалі для спрощення записів описуватиметься робота першої версії.

Ключові характеристики протоколу RIP:

• маршрутизація на підставі вектора відстані;

• метрика при виборі шляху у вигляді кількості переходів (хопів);

• максимально припустиме кількості хопів - 15;

• за умовчанням пакети актуалізації маршрутної інформації надсилаються у режимі широкомовлення кожні 30 секунд.

Вибір протоколу RIP як протоколу маршрутизації здійснюється командою:

Router(config)# router rip

Команда network назначає IP-адресу мережі з якої маршрутизатор має безпосереднє з’єднання.

44. Протоколи стану зв’язку

Ці протоколи пропонують кращу масштабованість і збіжність у порівнянні з дистанційно-векторними протоколами. Протокол базується на алгоритми Дейкстри, що звичайно називають алгоритмом «найкоротший шлях – першим» (shortest path first (SPF)). Найбільш типовим представником є протокол OSPF.

Маршрутизатор бере у розгляд стан зв’язку інтерфейсів інших маршрутизаторів у мережі. Маршрутизатор будує повну базу даних усіх станів зв’язку і має досить інформації для створення свого відображення мережі. Кожен маршрутизатор потім самостійно виконує SPF-алгоритм на своєму власному відображенні мережі чи базі даних станів зв’язку для визначення кращого шляху, що заноситься в таблицю маршрутів. Ці шляхи до інших мереж формують дерево з вершиною у вигляді локального маршрутизатора.

Маршрутизатори сповіщають про стан своїх зв’язків усім маршрутизаторам у мережі. Таке повідомлення називають LSA.

Протоколи стану зв’язку мають більше швидку збіжність і краще використання смуги пропущення в порівнянні з дистанційно-векторними протоколами. Вони перевершують дистанційно-векторні протоколи для мереж будь-яких розмірів, однак мають два головних недоліки: підвищені вимоги до обчислювальної потужності маршрутизаторів і складне адміністрування.