- •19.Генеральна,галузева,тарифні угоди.
- •31. Методи нормування праці.
- •33, Продуктивність праці.
- •34. Показники і методи виміру продуктивності праці.
- •35. Ефективність праці.
- •36. Структура доходів населення. Номінальні і реальні доходи.
- •37. Заробітна плата: суть, форми і системи.
- •38. Функції заробітної плати.
- •39.Тенденції вдосконалення оплати праці в Україні.
- •42.Звітність показників з праці.
- •44. Основні напрями моніторингу соціально-трудової сфери.
- •45. Моп та особливості її діяльності.
- •46. Механізм нормотворчої діяльності моп.
- •47. Застосування міжнародних норм в Україні.
- •48.Глобалізація світової економіки та її вплив на соціально-трудову сферу.
- •49.Еволюція політики доходів і досвід їх регулювання в зарубіжних країнах.
- •50. Об’єднання роботодавців: їх завдання та функції, роль у регулюванні соціально-трудових відносин.
- •51. Особливості функціонування первинного ринку праці в Укр.
31. Методи нормування праці.
Нормування праці - це процес визначення, впровадження і перегляду норм праці.
У практиці нормування праці застосовують такі методи: сумарний (дослідно-статистичний), розрахунково-аналітичний, мікроелементний За допомогою аналітичного методу установлюються технічно-обґрунтовані та оптимальні норми праці, які є прогресивними. На основі сумарного (дослідно-статистичного) методу встановлюються дослідно-статистичні норми, які широко застосовуються на практиці у зв’язку з простотою розрахунку. Сутністю сумарного (дослідно-статистичного) методу є те, що норма встановлюється в цілому на операцію без розчленування її на складові елементи. За цим методом норми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями.
При аналітичному (розрахунково-аналітичному) методі операцію попередньо розчленовують на елементи. Норму часу в цьому разі розраховують на кожний елемент операції. Цей метод нормування дає значно точніші результати, ніж сумарний. Він є основним методом для масового і серійного типів виробництва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів.
32. Норми часу, норми виробітку, норми обслуговування, норми підлеглості.
Норма праці – це максимально допустимі затрати праці на виконання окремої роботи чи операції.
Найбільш поширеними є такі види норм праці:Норма виробітку.Норма часу.Норма обслуговування.Норма керованості.Норма чисельності.
Норма виробітку (Нвир) — це визначений обсяг робіт (одиниць продукції), який працівник або група працівників (зокрема, бригада) відповідної кваліфікації зобов'язані виконати за одиницю робочого часу: Нвир = Тзм./ Нч. де Тзм — робочий час за обліковий період, (годину, робочий день, зміну, місяць); Нч — норма часу на виготовлення одиниці продукції.
Норма часу (Нч) — це величина витрат робочого часу на виконання одиниці роботи працівником або групою працівники (зокрема, бригадою) відповідної кваліфікації за певних організаційно-технічних умов. Нч =Топ+ Тобсл+ Твідп+ Тперер+ Тпз де Нч — норма часу на виготовлення одиниці продукції; Топ — затрати оперативного часу; Тобсл — витрати часу на обслуговування робочого місця; Твідп — перерви на відпочинок і особисті потреби; Тперер — регламентовані перерви з організаційно-технічних причин; Тпз — витрати підготовчо-завершального часу.
Норма часу в умовах серійного і масового виробництва виступає як норма штучного часу (Тшт.)
Тшт. =Топ+ Тобсл+ Твідп+ Тперер
Норма часу в умовах дрібносерійного і одиничного виробництва виступає як норма штучно- калькуляційного часу: Тшт.к = Тшт. + Тпз / n ,де n - кількість деталей в партії ,шт.
Норма обслуговування (Нобсл) — це кількість виробничих об'єктів (одиниць устаткування, робочих місць і т. ін.), які працівник або група працівників (зокрема, бригада) відповідної кваліфікації зобов'язані обслужити протягом одиниці робочого часу. Н о6сл=Тзм /Нч о6сл
де Тзм — робочий час виконавців нормованої роботи за обліковий період (годину, робочий день, зміну, місяць);
Нч о6сл — норма часу обслуговування одиниці устаткування.
Нормативи підлеглості — це регламентовані величини, що визначають співвідношення між кількістю керівників та кількістю підпорядкованих їм працівників. Найчастіше вони використовуються для визначення кількості керівників первинних ланок – бригадирів, майстрів, старших майстрів, тощо.
