1.3. Вплив податкової політики держави на забезпечення підприємства фінансовими ресурсами

Держава для забезпечення виконання своїх функцій зобов’язана мати відповідні кошти, які концентруються в бюджеті. Через прибутки та видатки Центрального уряду і місцевої влади, тобто через бюджетну систему здійснюється пряме державне регулювання економіки.

Джерелом формування коштів бюджету є:

1. по-перше, власні доходи держави, тобто надходження платежів за ресурси, що належать їй відповідно до законодавства;

2. по-друге, податки, які сплачують юридичні та фізичні особи зі своїх доходів.

Перехід до ринкових відносин, розвиток нових форм власності зумовлюють втрату державою значної частини власних доходів. У результаті податки стають основним джерелом формування коштів бюджету.

Податки – це обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осібз метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державнихвитрат.

Обов'язкові платежі перераховуються в бюджет держави, а також в інші цільові державні фонди. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.

Державні цільові фонди – це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків та зборів обов`язкових платежів юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб.

Суспільне призначення податків виявляється у тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі різні автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції: фіскальну та регулюючу.

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для виконання державних функцій. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту.

Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їх суспільного призначення. Для здійснення цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні сторони діяльності суб’єктів господарювання.

Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань:

1. Визначення об'єкта оподаткування. Згідно з чинним законодавством оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (при стягненні податків за землю, на транспортні засоби, на нерухоме майно тощо), собівартість (відрахування на соціальні потреби в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів), частина виручки від реалізації продукції (сплата акцизного збору, податку на додану вартість, мита).

3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Ставки податків є дуже складною проблемою оподаткування. Вони істотно впливають на прояв регулюючої функції податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираження на одиницю оподаткування, а також у відсотках до об’єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об’єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об’єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об’єкта оподаткування).

4. Установленням термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об’єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для уникнення негативного впливу податків на фінансово-господарську діяльність важлива значення має запобігання іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків.

5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на прояв регулюючої функції податків і можуть надаватися окремим платникам податків, а також визначатися для окремих об’єктів оподаткування.

6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб’єктами господарювання.

У процесі реалізації регулюючої функції податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств:

• Собівартість продукції;

• Прибуток від реалізації;

• Балансовий прибуток;

• Обсяг реалізації;

• Виручка від реалізації;

• Чистий прибуток;

• Швидкість обертання оборотних коштів;

• Платоспроможність;

• Фінансова стійкість;

• Іммобілізація оборотніх коштів;

• Обсяг отриманих кредитів.

Таким чином, сукупність податків і зборів (обов`язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.

Сутність, структура і роль системи оподаткування визначаються податковою політикою, що є виключним правом держави, яка проводить її в країні самостійно, відповідно до завдань соціально-економічного розвитку.

Головними критеріями податкової політики є економічна ефективність і соціальна справедливість. З одного боку, податки мають забезпечити сталу фінансову базу держави, а з іншого – залишити достатньо коштів підприємствам і громадянам з метою збереження максимальної заінтересованості в результатах діяльності.

Регулювання нових економічних відносин потребує гнучкої податкової політики, яка б дала змогу оптимально пов'язати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків.

За останній період Україна пережила різноманітні спроби реформування податкової системи. Особливе зацікавлення для розуміння дії функцій оподаткування являє собою вплив податку на прибуток на діяльність підприємств і стан забезпеченості їх обіговими коштами.

З огляду на це необхідно проаналізувати Податковий Кодекс України Розділ III. Податок на прибуток підприємств [2]. Відповідно до ст. 134 ПК об'єктом обкладення податком на прибуток є:

• прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду;

• дохід (прибуток) нерезидента із джерелом походження з України, що підлягає оподаткуванню згідно зі ст. 160 розд. III ПК.

Тобто при визначенні об'єкта оподаткування більше не застосовува-тимуться терміни «валовий дохід» та «валові витрати», а просто «дохід» та «витрати», як у бухгалтерському обліку, а також «собівартість». Стаття 151.1 Податкового кодексу України визначає, що основна ставка податку становить 16 відсотків. Однак на перехідний період ставка встановлюється в таких розмірах: з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно - 23 відсотки; з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно - 21 відсоток; з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно - 19 відсотків; з 1 січня 2014 року - 16 відсотків.

Пряме оподаткування в Україні базується на чотирьох основних видах податків: податок на прибуток підприємств, податок з доходів фізичних осіб, земельний податок та податок з володарів транспортних засобів. Рівень прямого оподаткування в Україні останніми роками мав тенденцію до зниження. Доля податку на прибуток в доходах бюджету втричі перевищує долю податку з доходів фізичних осіб, а в країнах з ринковою економікою навпаки. Вагомою причиною такого становища є низький рівень життя більшої частини населення країни, особливо рівень заробітної плати. рямі податки впливають на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємства, як ціна продажу продукції, дохід від реалізації продукції, собівартість продукції, операційний прибуток, чистий прибуток підприємства, швидкість обертання обігових коштів, на платоспроможність тп фінансову стійкість підприємства, формування його фінансових ресурсів та інвестиційну діяльність, конкурентоспроможність продукції і загалом на поведінку підприємців щодо будь-якої діяльності – операційної, інвестиційної чи фінансової. Рівень цього впливу залежить від системи прямого оподаткування – самих податків, рівня їх фіскальності, методів їх справляння, стабільності та досконалості системи. Від сумарної величини прямих податків, які сплачує підприємство за певний календарний період, залежить: по-перше, чистий прибуток підприємства і , по-друге, його потреба в обігових коштах для обслуговування процесу виробництва та реалізації. Система прямого оподаткування також може суттєво впливати на формування підприємствами власних фінансових ресурсів, основними джерелами яких є прибуток та амортизаційні відрахування. Стосовно прибутку цей вплив є прямим і реалізується через прямі податки, що їх підприємство сплачує з прибутку. послабити негативний вплив чинної системи прямого оподаткування на фінансово-господарську діяльність суб’єктів підприємництва можна, на нашу думку, двома засобами:

1) Зовнішній – зменшення податкового навантаження на підприємства та стабілізація системи прямого оподатковування на тривалий час шляхом прийняття Податкового кодексу.

2) Внутрішній – зменшення кількості сплачуваних підприємством прямих податків, зборів та обов’язкових платежів податкового характеру шляхом реалізації на підприємстві системи податкового планування, під яким розуміють вибір між різними варіантами здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства і розміщення його активів з метою досягнення найнижчого рівня податкових зобов’язань, що виникають при цьому.

ПК містить перелік доходів, що не враховуються для визначення об'єкта оподаткування. Це, зокрема, прямі інвестиції або реінвестиції в корпоративні права платника, компенсація (відшкодування) за примусове І відчуження державою майна платника податку, І емісійний дохід, міжнародна технічна допомога та інше.

Актуальним є питання оподаткування авансових платежів. Передоплата (в повному обсязі або частково) може бути отримана до початку виконання робіт, а витрати здійснюватимуться поетапно, протягом кількох податкових періодів. Зарахування всієї суми передоплати до складу валового доходу за загальними правилами призведе до включення її в об'єкт оподаткування та невиправданого повернення обігових коштів, окрім випадків виконання довгострокових договірних зобов'язань.

Справді, платник податку може вибрати особливий порядок оподаткування результатів діяльності, то здійснюється за довгостроковим договором (контрактом). Під терміном "довгостроковий договір (контракт)" слід розуміти будь-який договір на виготовлення, будівництво й установку або монтаж матеріальних цінностей, що входитимуть до складу основних фондів замовника або складових частин таких основних фондів, а також на створення матеріальних активів, пов'язаних із таким виготовленням, будівництвом, установкою або монтажем, за умови, що такий контракт не планується завершити раніше ніж через 9 місяців із моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).

У цьому разі виконавець самостійно визначає доходи й витрати, нараховані (понесені) протягом звітного періоду, використовуючи оціночний коефіцієнт виконання такого довгострокового контракту, який визначається як співвідношення суми фактичних витрат звітного періоду до суми загальних витрат, що плануються виконавцем при виконанні довгострокового договору, а дохід виконавців у звітному періоді визначатиметься як добуток загально договірної ціни довгострокового контракту до оціночного коефіцієнта виконання довгострокового договору. [ 8 ]

Треба звернути увагу на те, що серед названих показників немає суми авансів або передоплат. Тобто сума валового доходу в даному разі зовсім не залежить від фактично отриманих сум, і навіть якщо передоплати не буде зовсім, а витрати будуть здійснені, валовий дохід збільшиться на розрахункову суму. Очевидно, що переваги від застосування особливого порядку оподаткування матимуть тільки ті виконавці довгострокових контрактів, які працюють здебільшого за умов повної передоплати. Якщо ж передоплата переважно часткова й надходить виконавцю у міру здійснення ним витрат, використовувати особливий порядок навряд чи доцільно.

Після завершення довгострокового договору виконавець здійснює перерахунок сум податкових зобов'язань, попередньо визначених ним за кожен податковий період. У разі, коли за наслідками перерахунку виявляється, що платник податку завищив або занизив суму податкових зобов'язань, зазначене завищення або заниження враховується відповідно у зменшенні або збільшенні доходу такого платника податку в податковому періоді завершення довгострокового договору із застосуванням до суми визначеної різниці процента, що дорівнює 20% ставки Національного банку України, яка діяла на момент здійснення перерахунку, за строк дії цієї переплати чи недоплати.

У п. 137.3 ПК передбачено особливості відображення в обліку виконання довгострокових договорів. Так, якщо платник податку виробляє товари, виконує роботи, надає послуги з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо такими договорами не передбачено поетапного їх здавання, доходи нараховуються платником податку самостійно відповідно до ступеня завершеності виробництва (операції з надання послуг), який визначається за питомою вагою витрат, здійснених у звітному податковому періоді, у загальній очікуваній сумі таких витрат та/або за питомою вагою обсягу послуг, наданих у звітному податковому періоді, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані. Після переходу покупцю права власності на товари (роботи, послуги) із довготривалим технологічним циклом виробництва виконавець здійснює коригування фактично отриманого доходу, пов'язаного з виготовленням таких товарів (робіт, послуг), нарахованого в попередні періоди протягом терміну їх виготовлення

Вищезазначені фактори суттєво впливають на стан забезпеченості підприємств фінансовими ресурсами зокрема обіговими коштами, але вони також безпосередньо залежать від порядку сплати авансових платежів і податків. Необхідність сплачувати авансові внески до моменту отримання прибутку або виручки від реалізації продукції веде до відвертання коштів із господарського обороту й ускладнює фінансування планових заходів. Найнегативніший вплив на стан обігових коштів нині має механізм дії податку на додану вартість, який являє собою форму вилучення з бюджету частини доданої вартості, створеної на всіх стадіях виробництва. Зміна механізму обчислення податку призвела до того, що він перетворився з податку на додану вартість у податок з обороту, оскільки вилучався з усього обсягу реалізованої продукції. ПДВ є непрямим податком і враховується в ціні товару. Таким чином, підприємство-виробник сплачує його із виручки від реалізації продукції.

Однак особливість сучасної економічної ситуації в Україні така, що реалізація продукції внаслідок кризи неплатежів утруднена, тобто підприємство-виробник не має можливості відшкодувати за рахунок виручки закладений у ціну товару ПДВ, але одночасно підприємство є й покупцем сировини, матеріалів, палива і, сплачуючи їх вартість, до якої входить ПДВ, кредитує державу, відтягуючи для цього власні обігові кошти.

У цілому основними напрямками удосконалення податкової політики в частині стимулювання підвищення рівня забезпеченості підприємств обіговими коштами мають бути:

• звільнення від оподаткування частини прибутку, яка спрямовується на поповнення власних обігових коштів;

• регламентування обов'язкового спрямування частини прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств, на поповнення обігових коштів;

• максимально можливе наближення термінів сплати податкових платежів до моменту отримання доходів.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ І ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА