1.2. Фонди грошових засобів як один із складових елементів фінансових ресурсів

Фінанси — це кровоносна система економічного базису, яка забезпечує життєдіяльність підприємницької діяльності. Рух коштів, його швидкість та масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху коштів розпочинається і ним же завершується кругообіг засобів підприємства, оборот усього капіталу. Саме тому, рух коштів, грошовий обіг на підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу. [ 13 ]

Грошові фонди — це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд та інші.

Через них здійснюється забезпечення господарської діяльності необхідними коштами, а також розширеного відтворення, фінансування науково-технічного прогресу, освоєння і впровадження нової техніки, економічне стимулювання, розрахунки з бюджетом, банками.

Грошові фонди підприємств можна розбити на чотири групи:

Перша група — фонди власних коштів:

• статутний капітал;

• додатковий капітал;

• резервний капітал;

• інвестиційний фонд;

• валютний фонд;

• інші.

Друга група — фонди позикових коштів:

• кредити банків;

• комерційні кредити;

• факторинг;

• лізинг;

• кредитори;

• інші.

Третя група — фонди притягнутих коштів:

• фонди споживання;

• розрахунки по дивідендах,;

• доходи майбутніх періодів;

• резерви майбутніх витрат і платежів;

Четверта група — оперативні грошові фонди:

• для виплати заробітної плати;

• для виплати дивідендів;

• для платежів у бюджет і інші.

Фонди власних коштів. Вони відіграють вирішальну роль у його діяльності, тому що вимоги по їхньому обсягу й організації досить однозначні. При організації підприємство повинне мати статутний фонд. чи статутний капітал, за рахунок якого формуються основні фонди й оборотні кошти. Організація статутного капіталу, його ефективне використання, керування їм — одна з головних і найважливіших задач фінансової служби підприємства. Статутний капітал — основне джерело власних коштів підприємства.

• Після статутного капіталу грошовим фондом власних коштів підприємства є додатковий капітал. Додатковий капітал акумулює кошти, що надходять підприємству протягом року по перерахованих каналах. Основним каналом тут є результати переоцінки основних фондів. Цілком природно щорічне збільшення статутного капіталу за рахунок додаткового. Однак, як відзначалося раніше, багато підприємств цього не роблять. Треба підкреслити, що вони несуть визначені втрати, що випливають з умов формування наступного грошового фонду — резервного капіталу.

Резервний капітал утворюється за рахунок відрахувань від прибутку в розмірі, визначеному статутом.

Інвестиційний фонд призначений для розвитку виробництва.

У ньому концентруються:

• амортизаційний фонд, призначений для простого відтворення основних фондів;

• фонд нагромадження, утворений за рахунок відрахувань від прибутку і призначений для розвитку виробництва;

• позикові і притягнуті джерела.

Інвестиційний фонд є джерелом збільшення статутного капіталу підприємства, тому що вкладення в розвиток виробництва збільшують майно підприємства.

Валютний фонд формується на підприємствах, що одержують валютний виторг від експортних операцій і імпортних операцій купують, що валюту. Цей фонд не має самостійного цільового значення. Він виділяється остільки, оскільки операції з валютою мають свої особливості. У цих цілях підприємства в комерційних банках, відкривають валютні рахунки.

Фонди позикових коштів. В умовах ринкової економіки жодне підприємство не може обходитися без позикових коштів. Їхнє різноманіття дає можливість використання її у різних ситуаціях. Позикові кошти в нормальних економічних умовах сприяють підвищенню ефективності виробництва.

Фонди притягнутих коштів. Такі фонди носять двоїстий характер: з одного боку, ці кошти знаходяться в обороті підприємства; з іншого боку — вони належать його працівникам (дивіденди і фонд споживання). Підтверджують їх подвійність наступні факти: по-перше, у балансі підприємства вони знаходяться в розділі VI пасиву, тобто серед короткострокових зобов'язань; по-друге, при деяких розрахунках вони виключаються з зобов'язань підприємства.

Фонд споживання — грошовий фонд, утворений за рахунок чистого прибутку і використовуваний на задоволення матеріальних і соціальних потреб працівників підприємства. При формуванні фонду споживання підприємство повинне враховувати одну дуже важливу закономірність: темпи зростання балансового прибутку повинні бути вище темпів росту фонду споживання, включаючи заробітну плату.

Оперативні грошові фонди підприємства створюються періодично самим підприємством.

Двічі чи один раз на місяць на підприємстві формується фонд для виплати заробітної плати. Його основою є фонд заробітної плати. Для забезпечення своєчасної виплати заробітної плати підприємства вирішують ряд задач. У цих цілях на рахунку накопичуються необхідні кошти, а при їхній відсутності підприємства звертаються в банк за кредитом на виплату заробітної плати. Чимале важливе значення має визначення оптимальних термінів виплати заробітної плати і кількості днів, необхідних для цього.

Періодично підприємство організує фонд для платежів у бюджет різних податків. Несвоєчасні платежі в бюджет підприємством спричиняють штрафні санкції.

Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в не фондовій формі. У не фондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.

Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в не фондовій формі.

Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок цілого ряду джерел. На основі права власності розрізняють 2 великі групи джерел: власні і чужі кошти. Можлива більш детальна класифікація: власні і прирівняні до них кошти; ресурси, що мобілізуються на фінансовому ринку; грошові надходження в порядку перерозподілу.

Отже з визначення фінансових ресурсів випливає, що по походженню вони розділяються на внутрішні (власні) і зовнішні (притягнуті). У свою чергу внутрішні в реальній формі представлені в стандартній звітності у виді чистого прибутку й амортизації, а в перетвореній формі - у виді зобов'язань перед службовцями фірми, податковими органами, позабюджетними фондами й іншими фірмами.

Чистий прибуток являє собою частину доходів фірми, що утвориться після відрахування з загальної суми доходів обов'язкових платежів — податків, зборів, штрафів, пені, неустойок, частини відсотків і інших обов'язкових виплат. Чистий прибуток знаходиться в розпорядженні фірми і розподіляється по рішеннях її керівних органів.

Амортизація — це грошове вираження вартості зносу основних і інших необоротних фондів фірми. По своїй природі амортизація ніколи не приймає форму доходу, а включається до складу внутрішніх фінансових ресурсів фірми по двох причинах:

• амортизація не вилучається у фірми на всьому протязі її життя;

• накопичені амортизаційні відрахування за термін служби устаткування й інших об'єктів, на які нараховується амортизація, до моменту їхнього вибуття є тимчасово вільними коштами.

Зовнішні чи притягнуті фінансові ресурси поділяються також на дві групи: власні і позикові. Такий розподіл обумовлений формою капіталу, у якій він вкладається зовнішніми учасниками в розвиток даної фірми: як підприємницький чи як позичковий капітал. Відповідно результатом вкладень підприємницького капіталу є утворення притягнутих власних фінансових ресурсів, результатом вкладень позичкового капіталу — позикових коштів.

Підприємницький капітал являє собою капітал, вкладений (інвестований) у різні фірми з метою одержання прибутку і прав на керування фірмою.

Позичковий капітал — це грошовий капітал, наданий у борг на умовах зворотності і платності. На відміну від підприємницького капіталу позичковий не вкладається у фірму, а передається їй у тимчасове користування з метою одержання відсотка. Цим видом бізнесу займаються спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (банки, кредитні союзи, страхові компанії, пенсійні фонди. інвестиційні фонди, селенгові компанії і т.д.)

Власні притягнуті фінансові ресурси — це базова частина усіх фінансових ресурсів фірми, що утворюється на момент створення фірми і знаходиться в її розпорядженні на всьому протязі її життя. Цю частину фінансових ресурсів прийнято називати статутним фондом чи статутним капіталом фірми. У залежності від організаційно-правової форми фірми її статутний капітал формується за рахунок випуску і наступного продажу акцій (звичайні, привілейовані або їхні комбінації), вкладень у статутний капітал паїв, часток і т.д. За час життя фірми її статутний капітал може дробитися, зменшуватися і збільшуватися, у тому числі і за рахунок частини внутрішніх фінансових ресурсів фірми.

Притягнуті позикові фінансові ресурси фірми найбільше часто зустрічаються у формі:

• банківських кредитів і позичок;

• засобів від випуску і продажу облігацій фірми;

• позик від інших небанківських суб'єктів ринку.

Усі фінансові ресурси фірми як внутрішні, так і зовнішні в залежності від часу, протягом якого вони знаходяться в розпорядженні фірми, поділяються на короткострокові (до одного року) і довгострокові (понад один рік). Цей розподіл достатньо умовний, а масштаб тимчасових інтервалів залежить від фінансового законодавства конкретної країни, правил ведення фінансової звітності, національних традицій.

Діяльність підприємства в умовах ринкової економіки (будь-якої форми власності, організаційно-правового статусу і галузевої спрямованості) безпосередньо залежить від фінансового капіталу, обсяг і структура якого визначаються рядом факторів. Основні серед них такі:

1. теоретична і практична можливості залучення додаткових фінансових ресурсів із різних джерел;

2. форми власності та організаційно-правові форми підприємництва

3. галузева приналежність підприємства;

4. стратегічні цілі й поточні завдання підприємницької діяльності;

5. новостворене або чинне підприємство;

6. проектні чи фактичні розміри підприємства;

7. вартість фінансових ресурсів на ринку капіталів;

8. структура фінансового капіталу, що формується;

9. віддаленість від ринків ресурсів, товарів і капіталів;

10. загальноекономічна і політична ситуація в країні;

11. рівень загального керівництва підприємством.

Зазначені фактори впливають не тільки на обсяг і структуру фінансового капіталу, а й на вибір джерел його формування, який істотно відрізняється у новостворених і чинних підприємств.

Для новостворюваного підприємства коло можливих джерел формування фінансового капіталу залежить насамперед від форми власності, організаційно-правового статусу підприємства, його галузевої приналежності й проектних розмірів. Водночас як для чинних підприємств поряд із названими факторами істотне значення має стан виробничо-збутової і фінансової діяльності, що дає змогу використовувати внутрішні фінансові можливості підприємства. Однак форма власності й організаційно-правовий статус підприємства є визначальними при виборі джерел формування фінансового капіталу незалежно від того, чи є дане підприємство чинним або заново організованим.

В умовах ринкової економіки для підприємств усіх форм власності й організаційно-правового статусу основними джерелами формування фінансового капіталу можуть бути як власні фінансові ресурси, так і позикові.

Утворення власного фінансового капіталу, на нашу думку, може відбуватися за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел власних коштів.

До зовнішніх джерел формування власного фінансового капіталу належать, по-перше, кошти, що формуються як за рахунок особистих внесків, так і за рахунок можливостей фінансового ринку; по-друге, кошти, що формуються у порядку розподілу та перерозподілу фінансових ресурсів у масштабах економічної системи держави (рис. 1.2).

Зовнішні джерела створення фінансового капіталу

Кошти, що формуються як за рахунок особистих внесків, так і за рахунок можливостей фінансового ринку

Кошти, що формуються у порядку розподілу фінансових ресурсів у масштабах економічної системи держави

кошти, що надходять за рахунок випуску (емісії) акцій

фінансові ресурси державного та місцевого бюджетів, що використовуються на безповоротній основі

кошти засновників, що вкладаються у статутний капітал

пайові внески учасників і членів трудового колективу

фінансові ресурси цільових позабюджетних фондів, що використовуються на безповоротній основі

кошти галузевих цільових грошових фондів, що використовуються на безповоротній основі

інша безплатна фінансова допомога

кошти асоціацій, концернів, холдингів, що надаються на безповоротній основі

страхові відшкодування коштів за ризиками, що виникли

Рис. 1.2 Зовнішні джерела створення власного фінансового капіталу підприємств.

Зовнішні джерела формування власного фінансового капіталу дають змогу новостворюваним підприємствам формувати свій початковий фінансовий капітал, а чинним суб'єктам господарювання — збільшувати розміри й удосконалювати його структуру. У ринковій економіці найбільше значення мають джерела фінансових ресурсів, що мобілізуються за рахунок можливостей фінансового ринку. У перехідній же економіці поки що значну роль відіграють кошти, які надходять шляхом перерозподілу фінансових ресурсів.

До внутрішніх джерел формування фінансового капіталу належать фінансові ресурси, які формуються в процесі виробничо-фінансової діяльності підприємства (рис. 1.3).

Внутрішні джерела створення власного фінансового капіталу

Доходи від виробничо-фінансової діяльності

Надходження від господарської діяльності

прибуток від основної операційної діяльності

прибуток від іншої операційної діяльності

індексація основних та оборотних активів

амортизаційні відрахування за основними фондами і нематеріальними активами

індексація незавершеного капітального будівництва

прибуток від фінансово-інвестиційної діяльності

прибуток від позареалізаційних операцій

цільові надходження

Рис. 1.3. Внутрішні джерела створення власного фінансового капіталу підприємств.

Внутрішні джерела власних фінансових ресурсів мають велике значення для формування фінансового капіталу підприємства. Ними забезпечуються розширене відтворення і фінансова стабільність суб'єктів господарювання. Серед джерел створення власного фінансового капіталу найсуттєвішими є прибуток і амортизаційні вирахування. Саме ці зазначені джерела в основному забезпечують формування власного фінансового капіталу у масштабах економічної системи держави.

Позиковий фінансовий капітал підприємств може також утворюватися за рахунок двох основних груп джерел позикових коштів.

Перша група — зовнішні джерела позикових коштів. Ця група джерел складається з двох підгруп — зовнішні довгострокові й зовнішні короткострокові джерела позикового фінансового капіталу

Для формування довгострокового позикового фінансового капіталу використовуються зовнішні довгострокові фінансові ресурси і. у першу чергу, довгострокові облігаційні позики, довгострокові банківські кредити і фінансовий лізинг. У світовій практиці активно використовується й довгостроковий податковий кредит і податкові пільги.

Зовнішні короткострокові позикові фінансові ресурси використовуються при формуванні короткострокового позикового фінансового капіталу, для чого придатні насамперед короткострокові банківські кредити і товарний (комерційний) кредит.

Друга група — внутрішні джерела позикових коштів, до яких входять позикові фінансові ресурси, цю утворюються за рахунок відстрочених і прострочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов'язань.

При нормальній ринковій економіці обсяг таких позикових ресурсів не досить значний. Однак у перехідний період ці позикові кошти використовуються досить активно для формування довгострокового і короткострокового позикового фінансового капіталу.

У перехідній економіці України існують різні типи підприємств. Кожен із них має свої особливості й можливості при формуванні фінансового капіталу. Із метою забезпечення ефективнішого формування фінансового капіталу необхідно, щоб підприємства усіх форм власності й організаційно-правового статусу використовували не тільки власні фінансові ресурси, а й кошти фінансового ринку. Проте для цього держава повинна створити сприятливі економічні умови і нормативно-правову базу, щоб ресурси фінансового ринку були доступні підприємствам усіх форм власності і галузей народного господарства.