Архітектура феодального Сходу

У розвиток архітектури епохи феодалізму великий внесок внесли народи арабського Сходу. Великими центрами феодальної культури були міста Сережньої Азії — Бухара, Міра, Термез, Хіва, Самарканд. Їх монументальні будівлі — криті ринки, караван-сараї, медресе, купольні мечеті та мавзолеї — зводилися із обпаленої цегли з широким використанням в облицьовуванні, так званої, керамічної різьб'яної мозаїки (ансамблі Шахи-Зінда і площі Регістан, мавзолей Гур-Емір — в Самарканді). Чітка симетрія композиції виділяла великі торгові та культові споруди серед мальовничих кварталів низьких глинобитних або сирцевих житлових будівель.

Різноманіття архітектурних типів відрізняє архітектуру феодальної Індії. Прагнення до конкретності художніх образів, поклоніння пишній тропічній природі породили виняткову пластичність монументальних споруд, її зближення зі скульптурною пластикою. Під впливом індійської архітектури формувалася архітектура всієї Південно-Східної Азії (Індонезії, Цейлону, країн Індокитайского півострова).

В архітектурі Китаю регулярність планування міст доповнювалась суворою симетрією організації простору будівлі, вісі яких орієнтувались за сторонами світу. Геометрична правильність тонко поєднувалася із використанням природних особливостей місцевості. Стійко-балкові дерев'яні каркаси слугували конструктивною основою житлових будинків. Каркас заповнювався цеглою або легкими дерев'яними огородженнями з решітками, що замінювали вікна. Легкість житл контрастувала з монументальністю палацових, культових та фортифікаційних споруд. Під впливом архітектури Китаю довгий час перебувала японська архітектура, де дерев'яні каркасні конструкції були доведені до високої художньої досконалості. Для архітектури Китаю і Японії характерним є майстерне використання природного та формування штучного ландшафту.

Європейська середньовічна архітектура

В країнах Західної та Центральної Європи із відродженням міст наприкінці 10 століття починає розвиватися тип кам'яного житлового будинку у два-три поверхи із майстернями та лавками, що традиційно розміщувались на першому поверсі. Складається архітектура романського стилю. Романський стиль увібрав численні елементи ранньохристиянського мистецтва, меровінгзького мистецтва, культури «каролінгзького відродження», а також мистецтва античності, епохи переселення народів, Візантії та мусульманського Близького Сходу). На відміну від попередніх йому тенденцій середньовічного мистецтва, що носили локальний характер, романський стиль став першою художньою системою середньовіччя, що охопила більшість європейських країн ( незважаючи на викликане феодальною роздробленістю величезне різноманіття місцевих шкіл). В культовій архітектурі з'являються монастирські комплекси із замкненими дворами, оточеним аркадами (клуатри), масивні важкі храми базилікального типу. У 12 столітті вперше для декорування фасадів церков використовують скульптури та рельєфи. Найчудовішим творінням романської монументальної пластики є гігантські рельєфні композиції над порталами храмів. Сюжетами найчастіше були грізні пророцтва Апокаліпсиса і Страшного суду.

У другій половині 12 століття у Франції зародилася архітектура готики, відобразивши найбільш високий етап розвитку продуктивних сил феодального суспільства і посилення міст, з яким пов'язане виникнення нових типів громадських будівель (ратуші, будинки ремісничих цехів та гільдій). Масивні конструкції замінила каркасна система, в якій із граничною раціональність використовується матеріал. Звільняється простір інтер'єру, який отримує активний розвиток по вертикалі (собори в Парижі, Реймсі та Ам'єні — у Франції, в Фрейбурзі та Кельні — у Німеччині; в Кентербері — у Великобританії; в Бургос — в Іспанії, у Празі (Чехія), Кракові (Польща)). У житловому будівництві поряд з кам'яними конструкціями застосовується фахверк — дерев'яний каркас, заповнений цеглою або каменем. Готика — це насамперед характерне устремління споруди вгору, зокрема за рахунок гострих стрілчастих шпилів, це також широке використання вітражів, це чисельні арки, багатство скульптури, оздоблення. Такі елементи надають готичним спорудам динамічності, величі.

З 10 століття починається розвиток монументальної архітектури давньої Русі, у великих містах зводяться грандіозні споруди — Софійський собор у Києві, Собори Святої Софії у Новгороді, Полоцьку та інших містах. В період феодальної роздробленості (12—14 століття) утворюються архітектурні школи окремих земель: Придніпров'я (П'ятницька церква в Чернігові, 12—13 століття), Володимиро-Суздальська (Успенський собор у Володимирі та церква Покрова на Нерлі, 12 століття), Новгородська та ін.

Специфічний характер архітектури регіональних староруських шкіл визначався місцевими соціальними особливостями, будівельними традиціями. Архітектура Володимиро-Суздальського князівства характеризується багататством пластики білокам'яних споруд (палацовий ансамбль у Боголюбові, Успенський та Димитріївский собори у Володимирі). Архітектурі Новгорода притаманний суворий лаконізм величних форм (Георгіївський собор Юр'євого монастиря), невимушено мальовничі асиметрично викладені будівлі Пскова. Архітектура Давньої Русі вражає своєю правдивістю, ясним виявленням конструкції та просторової організації будівлі в її вигляді. Після перерви в архітектурному розвитку 1240 — 1290 рр., викликаної монголо-татарським нашестям, головними архітектурними центрами стають Новгород, Псков, Москва, своєрідно розвиваючі давньоруські традиції.

На основі староруського зодчества в 14—16 століттях на теренах сучасної України формуються і розвиваються: українська архітектура (Покровський собор у Харкові, 17 століття, ансамбль Львівського братства, 16—17 століття); москвинська, згодом, — російська архітектура (Московський Кремль, 15 століття, Василія Блаженного храм у Москві, 16 століття, Вознесіння церква в Коломенському, 16 століття); і архітектура Білорусі (замок у Мирі, 15 століття).

З об'єднанням російських земель під владою Москви складається єдина російська архітектурна школа. Ансамбль Московського Кремля став прообразом для Кремлів інших міст і послужив ядром радіально-кільцевої структури зростаючої Москви. Яскрава своєрідність притаманна типу шатрових храмів-веж, що склався в 16 столітті (церква Вознесіння в с. Коломенському, нині в межах Москви). Для російської архітектури 17 століття характерні різноманіття форм, святкова мальовничість. Поряд з кам'яною архітектурою велике місце займало дерев'яне зодчество, що досягло в 17-18 ст. високої досконалості (церкви Преображенська в Кіжах, Успенська в с. Кондопога та ін.)