Трудові правовідносини

В теорії права під правовими відносинами розуміють врегульовані нормами права вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між правомочними і зобов’язаними суб’єктами – носіями суб’єктивних юридичних прав і обов’язків – і забезпечуються державою. Виходячи з цього трудові правовідносини можна визначити як врегульовані трудовим законодавством трудові та тісно пов’язані з ними відносини працівників у галузі праці.

Трудові правовідносини – це двосторонні відносини працівника з роботодавцем по виконанню за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, що виступають формою закріплення суб’єктивних трудових прав і обов’язків учасників цих відносин.

Виділяють такі види правовідносин у сфері трудового права:

1) Залежно від суб’єктивного складу:

а) індивідуальні трудові відносини;

б) колективні трудові відносини;

2) Залежно від їх місця в правовому регулюванні:

а) безпосередньо трудові правовідносини;

б) правовідносини, що тісно пов’язані з трудовими. Вони в свою чергу поділяються на такі підвиди:

- ті, що передують трудовим;

- ті, що супроводять трудові правовідносини;

- ті, що випливають з трудових;

3) Залежно від їх специфіки:

а) правовідносини із забезпечення зайнятості та працевлаштування;

б) правовідносини в сфері підготовки працівників безпосередньо на виробництві;

в) правовідносини з нагляду за дотриманням норм трудового законодавства;

г) правоохоронні правовідносини (щодо матеріальної відповідальності сторін трудового договору за заподіяну шкоду, розгляду трудових спорів) та ін.

Трудові правовідносини, як і будь-які інші, мають свою структуру (будову, внутрішню організацію). Ця структура включає в себе три елементи:

Суб’єктів трудових правовідносин;

Об’єкти;

Зміст трудових правовідносин.

Суб’єктами, учасниками трудових правовідносин є працівники – лише фізичні особи, і роботодавці – юридичні та фізичні особи.

Головним суб’єктом трудових правовідносин є працівник за умови наявності в нього трудової правосуб’єктності. Працівником може бути тільки фізична особа: громадянин України, іноземний громадянин чи особа без громадянства.

Специфікою роботодавця як другого суб’єкта трудового правовідношення є такі складові, як реєстрація підприємства та виникнення трудової правосуб’єктності з цього часу, наявність фонду оплати праці. Роботодавцем можуть бути як юридичні так і фізичні особи.

Суб’єкти трудового права – це учасники індивідуальних і колективних трудових відносин, які на основі чинного законодавства мають трудові права і відповідні обов’язки. Слід пам’ятати, що поняття суб’єкти трудового права є більш широким ніж поняття суб’єкти трудового правовідношення.

Основними (класичними) суб’єктами трудового права є, з одного боку, працівник, а з іншого – роботодавець, в особі якого виступає власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа. Крім цього суб’єктами трудового права України визнаються :

- підприємство, установа, організація;

- трудовий колектив;

- профспілковий орган підприємства, установи, організації або інший уповноважений на представництво трудовим колективом орган;

- соціальні партнери на державному, галузевому, регіональному рівнях в особі представників відповідних об’єднань профспілок або інших представницьких організацій трудящих і об’єднань власників або уповноважених ними органів;

- державні органи;

- органи місцевого самоврядування.

Залежно від видів суспільних відносин, які є предметом трудового права, суб’єктів даної галузі права можна класифікувати на:

а) суб’єктів індивідуальних трудових відносин (індивідуальні суб’єкт трудового права). До них належать:

- роботодавець;

- найманий працівник;

б) суб’єктів колективних трудових відносин (колективні суб’єкти трудового права). До таких суб’єктів відносять:

- роботодавці, організації роботодавців і їх об’єднання (Український союз промисловців і підприємців, Союз орендарів та промисловців України, Союз малих, середніх і приватизованих підприємств України, Асоціація роботодавців торгівлі та комерційної сфери економіки України і ін. Ці об’єднання разом з п’ятьма іншими утворили Конфедерацію роботодавців України);

- трудові колективи;

- профспілки та їх об’єднання, інші уповноважені на представництво трудовим колективом органи;

- органи соціального партнерства (Національна рада соціального партнерства, національна служба посередництва і примирення);

в) інші суб’єкти трудового права. До них відносять:

- органи державного нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю, охорону здоров’я на виробництві;

- державну службу зайнятості;

- інші державні органи;

- органи місцевого самоврядування.

Всі перелічені суб’єкти трудового права наділені специфічним правовим статусом. Основними елементами їх правового статусу є:

трудова правосуб’єктність;

основні (статутні) трудові права й обов’язки;

юридичні гарантії цих прав і обов’язків;

відповідальність за порушення трудових обов’язків.

Основними суб’єктами трудового права є сторони трудового відношення – працівник і роботодавець.

Не слід забувати, що трудове право регулює працю найманих працівників. Найманий працівник – це фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі, організації, в їх об’єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю. Найманим працівником може бути:

- громадянин України;

- іноземний громадянин;

- особа без громадянства.

Слід пам’ятати, що іноземні громадяни та особи без громадянства мають у трудових правовідносинах ті ж права, що й громадяни України, якщо інше не передбачено законодавством та міжнародними договорами, ратифікованими Україною.

Обсяг трудової правосуб’єктності складають трудові права та обов’язки працівника. Найважливіші трудові права працівників зазначені в ст.ст. 43-45 Конституції України, ст. 23, 24 Загальної декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права. Також основні трудові права працівників закріплені в ст. 2 КЗпП України. Такими правами є:

- право на працю;

- право на відпочинок;

- право на здорові й безпечні умови праці;

- право на об’єднання в професійні спілки;

- право на вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) у встановленому законом порядку;

- право на участь в управлінні підприємством, установою, організацією;

- право на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності;

- право на матеріальну допомогу в разі безробіття;

- право на звернення до суду для вирішення трудових спорів і ін.

Що стосується трудових обов’язків працівників, то згідно із ст.. 139 КЗпП працівники зобов’язані:

- працювати чесно і сумлінно;

- своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця;

- дотримуватися трудової і технологічної дисципліни;

- дотримуватися вимог нормативних актів про охорону праці;

- дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.