Етика

1.Природа моралі та особливості її функціонування в культурі.

Питання про природу, сутність і розвиток моралі розгля­дається з огляду на підходи щодо виникнення людини (релі­гійні, натуралістичні, соціально-історичні концепції).

У релігійних концепціях мораль обґрунтовується як така, що дана самим Богом, підкреслюється її універсальний, за­гальнолюдський характер — тобто вона поширюється на всіх людей без винятку і всі рівні перед її вимогами, всі мають їх дотримуватися. Натуралістична етика витоки моралі шукає у природному світі, у біологічній природі людини. Тоб­то вона виникла в процесі еволюції тваринного світу та абсо­лютизує значення біологічного чинника у виникненні моралі. Сутність моралі тут вбачається, врешті-решт, в інстинктах са­мозбереження та продовження роду (виду). Спрощується і викривляється процес виникнення і розвитку моралі у теоріях суспільного договору. Більш виваженим і глибоким здається соціально-істо- ричний підхід до виникнення людини й моралі. На думку прибічників соціально-історичного підхо­ду, мораль є наслідком матеріально-економічних відносин суспільства. Її виникнення пов'язується з необхідністю під­тримання суспільного (людського) на відміну від тваринного способу життя, з потребами координації, узгодження індиві­дуальної за характером діяльності з колективною взаємодією для виживання ундини за суворих умов життя первісних спільнот, з потребами регулювати міжлюдські стосунки, упорядковувати людське спілкування тощо.

У процесі становлення моралі, її виділення у відносно самостійну область культурі визначилися її функції.

1. Головна функція моралі - оцінювальна. Вона здійснюється на основі базових категорій моральної свідомості - кончин про добро і ель, справедливість, борг, совість і т.д. В моральній свідомості суще зіставляється з належним. Моральні оцінки носять універсальний характер і розповсюджуються фактично на всі дії людини.

Моральні цінності є центром всього духовного світу особи і надають велику дію на її політичні позиції, на відношення до існуючого права (правосвідомість), на оцінку тих або інших релігійних учень або витворів мистецтва.

Пізнавальна функція моралі. Вона не має такого ж значення, такої ж інтенсивності, як оцінна, але найтіснішим чином з нею переплітається.

Зокрема, коли індивід оцінює вчинки інших або свої власні, він неминуче отримує відоме (неповне, звичайно) уявлення про внутрішній світ, як своєму власному, так і інших людей.

Світоглядна функція моралі. Як ми вже відзначали, мораль не може бути зведена до простих норм. Вона повинна обґрунтовувати, «виправдовувати» ці норми, указувати, в ім'я чого вони повинні виконуватися, тобто моральна свідомість неминуче виходить на вищі цінності, на питання про сенс життя. Але для вирішення останніх дуже важливо виявити місце людини в світі.

4. Виховна функція — одна з найважливіших функцій моралі. Без процесу виховання — безперервного, досить інтенсивного і цілеспрямованого — неможливі існування суспільства і становлення окремої людської особи. Тут необхідно підкреслити, що в центрі виховання коштує приховання етичне, яке і формує духовний стрижень особи.

5. Регулятивна функція моралі є своєрідним синтезом всіх інших функцій, бо зрештою завдання моралі полягає у напрямі помислів і дій окремої людини. Відомо, що поведінку індивіда врегулює не тільки мораль, але і право, релігія, мистецтво, політична свідомість і ін.

2.Основні етапи історичного розвитку моралі. Структура моральної свідомості ті її основні елементи.

Основними етапами історичного розвитку моралі є мораль первісного, рабовласницького, феодального, буржуазного, і так званого комуністичного суспільств. Очевидно, є підстави вести мову про мораль не комуністичного, а постіндустріального (інформаційного) суспільства.

Вивчаючи головні етапи розвитку моралі, важливо розрізняти інформацію про мораль та етичні погляди відповідної епохи. Наприклад, твори Арістотеля більше свідчать про його етичні погляди, ідеальну в його розумінні теоретичну модель моралі, ніж про реальну тогочасну мораль, а тим більше моральність. Очевидно, детальнішу інформацію про мораль рабовласницького суспільства можна почерпнути в античних поемах «Іліада» та «Одіссея» Гомера, драмах Есхіла, Софокла і Евріпіда, поезіях Гесіода й Арістофана. Проте й ці джерела не можна ототожнювати з історичними фактами. Моральна свідомість — складний, суперечливий феномен духовної культури, що має свої рівні, форми, структуру. Вона функціонує на двох рівнях — емоційно-почуттєвому та раціо­нально-теоретичному, які існують у взаємодії, єдності, допов­нюючи один одного. За походженням і змістом моральні почуття є соціальни­ми, вони формуються і розвиваються тільки в суспільстві у процесі взаємодії соціальних індивідів за допомогою вихован­ня і самовиховання. Культура моральних почуттів є виражен­ням міри моральної розвинутості особистості, її здатності до морального резонансу (милосердя, співчуття, співпереживан­ня) і виявляється у вчинках, культурі поведінки. Почуття, пе­реживання є основою мотивів, ідеалів, оціночних уявлень, ціннісних орієнтацій. Цей рівень пов'язаний з реакціями осо­бистості на стосунки між людьми. Раціонально-теоретичний рівень моральної свідомості виражається у системі моральних знань, перш за все, етичних, про норми, принципи, ідеали, оціночні судження, поняття, у яких теоретично обґрунтовується моральність та її елементи. Своїм змістом цей рівень моральної свідомості дає уявлення про те, якою має бути дійсність відповідно до потреб суб'єкта. Залежно від носія моральна свідомість поділяється на ін­дивідуальну і суспільну. Головними компонентами індивіду­альної моральної свідомості є моральні почуття обов'язку, совісті, гідності, справедливості тощо — що у сукупності складають емоційно-почуттєвий рівень. Раціонально-тео­ретичний пов'язується з системними знаннями, уявленнями про поняття, їх зміст, взаємозв'язок, наприклад, про добро, зло, щастя, сенс життя, справедливість, відповідальність, що дають уявлення про моральні цінності взагалі і вищі зокрема. Почуттєвий і раціональний рівні індивідуальної моральної сві­домості є основою моральних переконань. Важливою її скла­довою є воля, що концентрує зусилля особистості, перетворює індивіда на активного суб'єкта і переводить переконання, ба­жання, цілі у конкретні дії, вчинки. Індивідуальна моральна свідомість у єдності почуттєвого, раціонального і вольового складників формується у взаємодії з суспільною моральною свідомістю у повсякденній моральній творчості.