- •18. Зародження передумов формування української народності.
- •19. Культура, освіта Київської Русі.
- •21. Історичні та політичні обставини утворення Галицько-Волинської держави. Князь Роман Мстиславич.
- •22. Внутрішня і зовнішня політика князя Данила Галицького.
- •23. Культура Галицько-Волинської держави.
- •24. Причини занепаду Галицько-Волинської держави. Роль Галицько-Волинської держави в історії Європи хіі- першій половині хіv століть.
- •25. Початок, основні етапи та наслідки захоплення Литвою територій давньоруських удільних князівств.Роль і місце в Литовській державі українських земель.
- •26. Польська експансія на українські землі. Унії. Політичний, соціально-економічний та правовий статус українських земель у складі Речі Посполитої.
- •27. Процес остаточної інкорпорації українських земель до складу Речі Посполитої. Передумови на наслідки Люблінської (1569 р.) унії.
- •28. Господарське життя на українських землях під владою Польщі. Особливості суспільного та економічного життя українських міст. Магдебурзьке право.
- •29. Соціально-класова структура українського суспільства у складі Речі Посполитої. Процес закріпачення селянства. Литовські статути.
- •30. Берестейська (1596 р.) унія та її вплив на подальший розвиток українського суспільства. Утворення братств. Їх роль і місце у збереженні національного етносу.
- •31. Виникнення козацтва та утворення Запорозької Січі. Життя та побут запорозьких козаків.
- •32. Організація реєстрового козацтва. Його роль у суспільно-політичному житті українського народу.
- •33. Визрівання кризових відносин між українським суспільством та польською адміністрацією наприкінці XVI - початку XVII с.
- •34. Повстання 1591-1596 рр. Під проводом к. Косинського та с. Наливайка.
- •35. Національно-визвольні повстання українського народу 20-30 рр. XVII ст.
- •36. Розвиток культури, освіти, книгодрукування в Україні в хvi – першій половині XVII ст.
- •37. Причини, характер, рушійні сили, періодизація Української національної революції.
- •133. Міжконфесійні відносини незалежної України.
- •134. Концептуальні основи і пріоритети зовнішньої політики України.
26. Польська експансія на українські землі. Унії. Політичний, соціально-економічний та правовий статус українських земель у складі Речі Посполитої.
Масова польська експансія на українські землі розпочалася після подій 1340 р. Боярська змова, унаслідок якої в квітні 1340 р. загинув галицько-волинський князь Юрій II Болеслав, стала своєрідним сигналом до вторгнення Польщі в українські землі.
Експансія відбувалася під прикриттям гасла захисту католиків Галичини. Захопивши Львів Казимир III отримав у відповідь повстання, на чолі якого став боярин Дмитро Дедько. Протистояння закінчилося компромісом. Казимир III був змушений визнати Дедька правителем Галичини, а той -— формальне верховенство польського короля. Таким чином на території утаорилося 2 держ.утворення:Волинське князівство(на чолі Любарт Гедимінович) та боярська автономна республіка Галичина(Дмитро Дедько).
По смерті 1344 р. Дмитра Казимир III розпочав 1344 р. другу експансію на українські землі. Ідеологічним підґрунтям вторгнення стало поширення католицизму на Схід. Саме тому король проголосив себе «щитом християнства», а завойовницький напад на Русь назвав хрестовим походом проти язичників-литовців і схизматиків-православних.
Польський уряд намаався зробити укр.землі своєю провінцією, нав’язати польське право та адміністративну систему, витіснити православ’я шляхом утвердження католицизму, що викликало опір та протидію місцевого населення.
Черговий історичний поворот у долі Галичини відбувся 1370 р., коли після смерті Казимира внаслідок династичної угоди цей край перейшов під владу Угорщини. Однак після укладання Кревської унії (1385) Польща знову набрала сили й 1387 р. остаточно приєднала Галичину до своїх володінь. Кревська унія була першою спробою Польщі поглинути Велике князівство Литовське, проте активний опір литовської, української та білоруської знаті перешкодив втіленню цього задуму. Опозицію очолив литовський князь Вітовт, але і йому після нищівної поразки від татар 1399 р. довелося дати присягу на вірність польському королю Ягайлу. У 1401 р. він підписав Віленсько-Радомську унію, відповідно до якої великокняжа влада в Литві та її землі, зокрема й українські, після смерті Вітовта мусили повернутися до Ягайла.
У 1413 р. між Ягайлом і Вітовтом було укладено Городельську унію, згідно з якою Польща визнавала право на існування політично самостійного Великого князівства Литовського. При цьому українські землі після смерті Вітовта не повинні були переходити під владу польського короля, як це передбачалося Віленсько-Радомською унією, а залишались у складі Литовської держави. Проте Польща не відмовилася від поглинання Великого князівства Литовського, вона лише змінила тактику. Тепер вона діяла через еліту.Саме тому однією з умов Городельської унії було зрівняння у правах шляхти католицького віросповідання Королівства Польського та Великого князівства Литовського. Городельська унія, викликала в українських землях глибокий розкол, посилила соціальний і національно-релігійний гніт.
У другій половині XV—на початку XVI ст. стали розгортатися процеси централізації, посилився вплив Польщі, Велике князівство Литовське занепадало. Тривале протистояння з Московським царством, спустошливі напади татар, невщухаюча боротьба за великокнязівський престол поставили Велике князівство Литовське на межу катастрофи. Намагаючись її уникнути, литовці звернулися по допомогу до Польщі. Драматичні й гострі польсько- литовські переговори закінчилися 28 червня 1569 р. компромісом — укладанням Люблінської унії, згідно з якою:
• Утворення Речі Посполитої шляхом об’єднання двох держав.
• об’єднання держав очолював виборний король
• «Республіка Обох Народів» мала єдиний сейм (нижню палату парламенту) та єдиний сенат (верхню палату парламенту);
• сенатори — воєводи, каштеляни, католицькі й уніатські єпископи — займали свої посади довічно. Щодо сейму, то його депутатів («послів») обирала шляхта по два від кожного повіту; крім того, своїх представників у сейм направляли обидві столиці — Краків і Вільно;
Підсумовуючи процес експансії Польщі в українські землі, слід зазначити, що польська політика наприкінці XIV — у середині XVI ст. суттєво відрізнялася від литовської, оскільки за ні мову свого курсу поляки одразу взяли тотальну католизацію, полонізацію та колонізацію краю, що спричинило різке загострення релігійних, соціальних та етнічних проблем.