- •18. Зародження передумов формування української народності.
- •19. Культура, освіта Київської Русі.
- •21. Історичні та політичні обставини утворення Галицько-Волинської держави. Князь Роман Мстиславич.
- •22. Внутрішня і зовнішня політика князя Данила Галицького.
- •23. Культура Галицько-Волинської держави.
- •24. Причини занепаду Галицько-Волинської держави. Роль Галицько-Волинської держави в історії Європи хіі- першій половині хіv століть.
- •25. Початок, основні етапи та наслідки захоплення Литвою територій давньоруських удільних князівств.Роль і місце в Литовській державі українських земель.
- •26. Польська експансія на українські землі. Унії. Політичний, соціально-економічний та правовий статус українських земель у складі Речі Посполитої.
- •27. Процес остаточної інкорпорації українських земель до складу Речі Посполитої. Передумови на наслідки Люблінської (1569 р.) унії.
- •28. Господарське життя на українських землях під владою Польщі. Особливості суспільного та економічного життя українських міст. Магдебурзьке право.
- •29. Соціально-класова структура українського суспільства у складі Речі Посполитої. Процес закріпачення селянства. Литовські статути.
- •30. Берестейська (1596 р.) унія та її вплив на подальший розвиток українського суспільства. Утворення братств. Їх роль і місце у збереженні національного етносу.
- •31. Виникнення козацтва та утворення Запорозької Січі. Життя та побут запорозьких козаків.
- •32. Організація реєстрового козацтва. Його роль у суспільно-політичному житті українського народу.
- •33. Визрівання кризових відносин між українським суспільством та польською адміністрацією наприкінці XVI - початку XVII с.
- •34. Повстання 1591-1596 рр. Під проводом к. Косинського та с. Наливайка.
- •35. Національно-визвольні повстання українського народу 20-30 рр. XVII ст.
- •36. Розвиток культури, освіти, книгодрукування в Україні в хvi – першій половині XVII ст.
- •37. Причини, характер, рушійні сили, періодизація Української національної революції.
- •133. Міжконфесійні відносини незалежної України.
- •134. Концептуальні основи і пріоритети зовнішньої політики України.
33. Визрівання кризових відносин між українським суспільством та польською адміністрацією наприкінці XVI - початку XVII с.
Збільшення чисельності козацтва в XVI ст. і його виступи проти феодального гніту непокоїли великих землевласників. А тому польський уряд, намагаючись розколоти козацтво і встановити над ним контроль, вирішив взяти на державну службу частину міських заможних козаків, які б захищали кордони Речі Посполитої й допомагали приборкувати дії бідних козаків.
Польський уряд, який в мирний час закликав безжалісно винищувати "цю своєвольну голоту", охоче збільшував число реєстрових козаків, пропонуючи їм права, привілеї та оплату, коли потрібна була їх допомога у війнах проти Московської держави чи Оттоманської Турції. Але з відновленням миру урядовці часто-густо зрікалися своїх обіцянок і знову виступали проти козаків. Загострення цих суперечностей неминуче призводило до соціального вибуху.
Наприкінці XVI - на початку XVII ст. українськими землями прокотилося дві хвилі активного протесту народних мас проти існуючих порядків: перша (1591 - 1596 рр.) була порівняно короткою у часі, друга (1625 - 1638 рр.) - тривалішою. Головною рушійною силою народних виступів було козацтво.
Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного гніту; енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані "угодниками" та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво.
Одним із перших великих козацько-селянських повстань під керівництвом українського шляхтича і гетьмана реєстрових козаків Криштофа Косинського вибухнуло в 1591 р. Не встигло вщухнути останнє відлуння одного, як вибухнуло інше повстання. Очолив його Северин Наливайко . Козаки знову повстали проти ненависної шляхти, їх підтримали селяни. Після поразки повстань кінця XVI ст. декілька десятиліть не було великих народних виступів. Значною мірою це пояснюється тим, що Польща, вступивши на початку XVII ст. у період активної зовнішньополітичної діяльності, постійно відчувала потребу у військовій силі козаків.
Друга хвиля повстань в Україні (1625 - 1638 рр.), яку очолювали народні ватажки М. Жмайло, Т. Федорович (Трясило), і. Сулима, П. Бут, Д. Гуня, Я. Остряниця та інші, також закінчилася невдачею.
Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці XVI - на початку XVII ст., закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність, неорганізованість, недосконале озброєння повстанців, локальний характер дій, малочисельність лав повсталих, тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом, неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва, нечіткість програмних установок, гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо. Однак, незважаючи на поразки, козацько-селянські повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення Народу, прискорювали формування національної самосвідомості.