95. Міжнародні природоохоронні організації

Після двох світових та ряду локальних війн світова громад­ськість активізувала заходи з боротьби за мир, охорону природи, бо як для підготовки до війн, так і для відновлення зруйнованого сві­тового господарства всі країни тільки беруть з природи її ресурси, не піклуючись про їхнє відновлення. Величезні природні багатства були знищені в часи війн. На початку 50-х рр. ХХ ст. контури глобальної екологічної кризи стали очевидними для усіх. Тому в 1948 р. за підтримки ЮНЕСКО - одна з провідних організацій ООН був заснований Міжнародний союз захисту природи, який в 1956 р. був перейме­нований у Міжнародний союз охорони природи і природних ре­сурсів (МСОП). Він об'єднує близько 60 держав, 126 державних та 342 неурядові організації. До МСОП входять Міжнародна рада з охорони птахів, Міжнародне бюро з вивчення водоплавних пта­хів, Міжнародна федерація молоді з вивчення та охорони природи, Всесвітня федерація захисту тварин. Велике значення в міжнародній охороні природи має ООН та її організації: ЮНЕСКО - Міжнародна комісія ООН з освіти, культури, що займається також проблемами екологічної освіти та виховання. ЮНЕП - міжнародна програма з охорони навколишнього природ­ного середовища, що має три основних напрямки: перший - оцінка якості навколишнього природного середовища, другий - моніто­ринг і управління природними процесами у сфері рослинного, тва­ринного світу, третій - розробка допоміжних заходів. У її структурі працюють Міжнародна океанографічна комісія та Міжнародна рада з вивчення морів, яка проводить дослідження Атлантичного океану і його морів, зокрема Азовського та Чорного. ЮНІСЕФ - Всесвітній дитячий фонд ООН, що приділяє увагу неформальній екологічній освіті та вихованню дітей і молоді. ЮНДП - Міжнародна програма розвитку, мета якої - поліп­шення якості навколишнього природного середовища та розробка екологічних заходів в окремих державах. ВООЗ - Всесвітня організація охорони здоров'я - приділяє ува­гу інформації населення про стан життєвого середовища, надає ме­дичну допомогу країнам, що терплять лихо.  Н сприяє заходам з відродження природи і активно співп­рацює з Міжнародною організацією охорони праці, яка контролює не тільки стан безпеки праці, але і стан навколишнього середовища, яке може потерпати від промислового забруднення природи, видає навчальну літературу екологічного напрямку. ВМО - Всесвітня метеорологічна організація, що веде глобаль­ний екологічний моніторинг атмосфери.

96.Міжнародні екологічні організації

Міжнародне екологічне співробітництво в галузі охорони довкілля розпочалось в 50—60-х роках, коли були досягнуті й підписані перші угоди про охорону вод Світового океану від забруднень нафтопродуктами, про охорону природи й природних ресурсів. Протягом останніх 40 років під егідою ООН було створено десятки органів, центрів і програм з охорони довкілля: 1970 p.— Міжнародна програма МАВ («Людина і біосфера»), яка вбирає близько 15 наукових проектів досліджень для ЗО країн: 1972—ЮНЕП (Програма міжнародного співробітництва з проблем природного середо вища), ВОЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), МКОСР (Міжнародна комісія з охорони довкілля і розвитку), ЕФОС (Глобальний фонд навколишнього середовища, з 1990 p.);ЮНІСЕФ (Дитячий фонд ООН); АМО (Всесвітня метеорологічна організація) та ін. В останні 20 років проведено кілька дуже важливих міжнародних конференцій, присвячених проблемі охорони довкілля (у Стокгольмі, Тбілісі, Москві), прийнято ряд конвенцій з охорони вод Світового океану, заборони розробки, виробництва і накопичення бактеріологічної зброї, заборони наземних ядерних випробувань, забруднень Балтійського й Чукотського морів та ін.

Експерти ООН вважають, що сьогодні основні міжнародні зусилля у вирішенні глобальної екологічної кризи мають бути спрямовані на:

дослідження першопричин кризи;

боротьбу з її наслідками;

оцінку глобального ризику;

залучення широкої громадськості;

забезпечення засобів правового регулювання;

інвестування в наше майбутнє.

Одним із найважливіших є вирішення питань деморегуляції і впровадження ефективних біотехнологій.

Дуже важливою міжнародною угодою є конвенція ООН 1982 p. з морського права («Хартія морів»), в обговоренні якої брало участь 156 країн, 20 міжурядових і понад 60 неурядових міжнародних організацій. За цією конвенцією держави, які підписали угоду, мають зберігати морське середовище та захищати його від забруднення. Це стосується всіх джерел забруднень незалежно від того, де вони розташовані — на суші або морі. З метою запобігання забруднення морського середовища з джерел, що розташовані на суші, держави зобов'язувалися розвивати своє національне господарство з урахуванням міжнародних стандартів і правил. Аналогічні вимоги поширюються й на морські судна, які плавають під прапорами цих країн.

Для захисту економічних інтересів прибережних держав конвенцією 1982 p. передбачено встановлення в Світовому океані 200-мильних економічних зон. Цим державам надано право на розвідку, розробку та збереження природних ресурсів, які належать до живої та неживої природи, зокрема тих, що знаходяться на дні, в надрах і водах океану, а також право на управління цими ресурсами. Положення конвенції регулюють експлуатацію окремих видів живих ресурсів у економічній зоні.

У «Хартії морів» визначено також вимоги щодо охорони морського середовища під час освоєння ресурсів морського дна поза зонами національної юрисдикції.

Відомою в усьому світі є міжнародна організація Римський клуб, створений у 1968 p. з ініціативи італійського економіста Ауреліо Печчеї. Сьогодні в цю організацію входить близько 80 всесвітньо відомих вчених і діячів різних професій з ЗО країн світу, у тому числі — Д. Медоуз, Б. Коммонер, У. Тоффлер, Б. Гав-рилишин, Сабуро Окіта та ін. Головною метою клубу є вивчення глобальних проблем цивілізації і вироблення шляхів подолання найбільших лихоліть

людства: бідності, безробіття, глобальної екологічної кризи. Щорічно члени Римського клубу готують доповіді, які, як правило, привертають до себе увагу всього світу:

«Межі зростання», «За межами зростання» (Деніс Медоуз, 1975, 1993), «Людство на роздоріжжі», «Ріо — перебудова міжнародного порядку», «Мета для глобального суспільства» та інші (присвячені проблемам відходів, енергії, освіти, організації майбутнього суспільства тощо).

Велике значення для людства мала діяльність Конференції з роззброєння (організована в 1961 р., до якої спочатку входило 18 країн, а сьогодні вже п'ять ядерних і 35 неядерних країн). Вона сприяла розробці й укладанню низки важливих угод в галузі обмеження гонки озброєнь і роззброєння, у підготовці Договорів про заборону ядерних випробувань, про нерозповсюдження ядерної зброї, ліквідацію бактеріологічної зброї.

З 1978 p. діє Конвенція щодо заборони військового негативного впливу на довкілля (сьогодні конвенцію підписали