- •1. Регіон як об'єкт дослідження
- •2. Визначення предмету курсу
- •3. Місце курсу в системі наукових дисциплін
- •4.Методи і методологічні основи курсц регіональа економіка
- •5.Завдання дисципліни "Регіональна економіка"
- •6.Структура курсу регіональна економіка
- •7.Економічні затони і закономірності розміщення виробництва, їх об'єктивний характер
- •8. Основні закономірності розміщення продуктивних сил
- •9.Найважливіші принципи розміщення продуктивних сил
- •10.Визначальна роль економічних і соціальних факторів у розміщенні виробництва
- •11. Економічне районування як науковий метод територіальної організації народного господарства
- •12. Наука про економічне районування
- •13.Економічний район, його головні ознаки, районоутворю ючі фактори
- •14. . Принципи економічного районування
- •15.Форми територіальної організації продуктивних сил економічних районів
- •16.Типи економічних районів
- •17.Економічне районування і його практичне значення
- •18.Особливості районування та сучасна мережа економічних районів
- •19.Територіальна структура виробничо-територіального комплексу економічного району
- •20.Удосконалення територіальної організації і структури народного господарства
- •21.Територіальний поділ праці - основа формування економічних районів
- •22.Спеціалізація економічних районів та методики її оцінки
- •23.Сутність державної регіональної економічної політики
- •24.Об'єкти і суб'єкти державної регіональної політики
- •25.Основні цілі державної економічної політики
- •26.Завдання державної регіональної економічної політики
- •27.Наукове обґрунтування регіонального розміщення продуктивних сил
- •29.Основні важелі та ключові елементи механізму реалізації регіональної економічної політики
- •30.Спеціальні (вільні) економічні зони - один із засобів реалізації регіональної економічної політики
- •31.Міжрегіональне і прикордонне співробітництво -інструменти реалізації регіональної економічної політики
- •32.Основні засади управління державним та комунальним сектором регіональної економіки
- •33.Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс
- •34. Структура економіки. Її сутність та поняття
- •§3 Територіальними -урозміщенні галузей виробництва в окремих регіональних економічних районах;
- •35.Регіональні особливості галузевої структури економіки
- •36. Реструктуризація регіональної економіки в умовах ринку
- •37.Природно-ресурсний потенціал та його структура
- •38.Кількісна і якісна економічна оцінка природних ресурсів та природних умов
- •39. Характеристика природноресурсного потенціалу економічних районів.
- •40.Ресурсозабезпечення і його значення для розвитку народного господарства країни
- •42.Роль населення у розвитку народного господарства України
- •43.Чисельність і розміщення населення України
- •44.Відтворення людського потенціалу країни та його регіональні особливості
- •45. Міграційні процеси та їх види
- •46. Особливості формування та розселення населення
- •47.Державна політика зайнятості працездатного населення
- •48.Міжгалузеві комплекси, їх сутність, структура та значення
- •49.Процеси інтеграції та підвищення ролі регіонів
- •50.Динаміка та ефективність структурної трансформації економіки
- •51.Методологічні основи і сутність регіональної економіки
- •52.Основні передумови регіонального економічного розвитку
- •53.Економічна система регіону як ланка єдиного господарського комплексу
- •54.Економічна система регіону як ланка єдиного господарського комплексу
- •55. Проблеми соціально-економічного розвитку регіонів
- •56.Економіка Дрнецького регіону.Стан та перспективи розвитку
- •57.Місце і роль Придніпровського економічного регіону в економіці країни
- •58.Місце і роль Східного економічного регіону в економіці країни
- •59.Місце і роль Центрального Економічного регіону в економіці країни.
- •60.Місце і роль Поліського економічного регіону* розвитку економіки країни
- •61.Місце і роль Подільського економічного регіону в розвитку економіки країни
- •62.Місце і роль Карпатського економічного регіону в розвитку економіки країни
- •63.Місце і роль Причорноморського економічного регіону є економіці країни
- •64.Сутність міжнародного поділу праці.
- •65.Форми зовнішньо економічної діяльності.
- •66.Міжнародні економічні зв я зки України.
- •68.Сировиний фактор
- •70.Водний фактор
- •72. Споживчий фактор розвитку продуктивних
- •73.Транспортний фактор сталого розвитку продуктивних сил.
- •74.Науково-технічний прогрес як фактор сталого розвитку продуктивних сил.
- •75.Фактор ринкової кон'юнктури розвитку продуктивних сил.
- •77. Екологічний фактор розвитку продуктивних сил.
- •79.Еколого-економічнізасади раціонального природокористування
- •80.Перспективні напрями раціонального природокористування
- •81.Стан навколишнього природного середовища в Україні.
- •82.Правові аспекти охорони навколишнього природного середовища
- •83.Організація служб охорони навколишнього природного середовища і система екологічної інформації
- •84. Економічний механізм управління природоохоронною діяльністю
- •85. Міжнародні природні ресурси та співробітництво у галузі охорони навколишнього
- •86. Економічний механізм охорони природного навколишнього середовища
- •87.Екологічна оцінка господарської діяльності як інструмент екополітики
- •88. Ресурсозбереження як чинник підвищення ефективності суспільного виробництва
- •89. Державна програма охорони навколишнього природного середовища
- •90.. Стратегічні напрями розвитку галузей народного господарства та забезпечення охорони
- •91. . Ефективність заходів з охорони навколишнього природного середовища
- •92.Збалансоване використання і відновлення природних ресурсів
- •93. Особливості регулювання і планування природоохоронної діяльності в зарубіжних країнах
- •94. Досвід зарубіжних країн у сфері природокористування та охорони навколишнього природного середовища
- •95. Міжнародні природоохоронні організації
- •96.Міжнародні екологічні організації
17.Економічне районування і його практичне значення
Економічне районування України на державній організаційній основі розпочалося у 192Ґр. за проектом Держплану територія була поділена на два економічні райони:
0 Південний гірничопромисловий, з розвинутим землеробством і гірничозаводською промисловістю;
0 Південно-Західний (Правобережжя України), в основному сільськогосподарський.
Тільки в післявоєнний період, коли стабілізувався адміністративно-територіальний поділ України, розпочалось науково обґрунтова-Не Розроблення мережі економічних районів. У 1952 р. вченими під керівництвом академіка К. Воблого, враховуючи особливості еконо-
міко-територіального положення і формування господарства у минулому та тогочасну спеціалізацію, було виокремлено п'ять економічних районів (груп областей):
0 Центральний (Київська, Чернігівська, Житомирська, Вінницька, Каш 'янець-Подільська області);
0 Південно-Східний (Сталінська, Ворошиловградська, Дніпропетровська, Запорізька області);
0 Північно-Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області); 0 Південно-Західний (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Кіровоградська, Ізмаїльська області);
0 Західний (Львівська, Волинська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Рівненська, Чернівецька, Закарпатська області).
. У 1960 р. їх кількість була збільшена до 14. Але практика показала, що ці адміністративно-економічні райони надто подрібнені, а управлінський апарат занадто великий. Тому в 1962 р. вони знову були зменшені від 14"до 7-ми.
До мережі цих економічно-адміністративних районів (Рад Народного Господарства) увійшли:
0 Донецький (Донецька і Луганська області). 0 Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області).
0 Харківський (Харківська, Полтавська, Сумська області). 0 Київський (Київська, Житомирська, Чернігівська, Черкаська області,).
0 Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька області).
0 Львівський (Львівська, Волинська, Рівненська, Івано-Франківська, Закарпатська області).
0 Чорноморський (Одеська, Миколаївська, Херсонська і Кримська області).
У 1991 році
0 Донецький (Донецька і Луганська області);
0 Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);
0 Східний (Харківська, Полтавська, Сумська області);
0 Центральний (Київська, Черкаська області і м. Київ);
0 Поліський (Рівненська, Волинська, Житомирська і Чернігівська області);
0 Подільській (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);
0 Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська області і м. Севастополь);
0 Карпатський (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська і
Чернівецька області).
Отже, економічне районування є науковим методом територіальної організації народного господарства і, водночас, одним із засобів раціонального розміщення виробництва, вдосконалення його спе-ціа-лізації та піднесення соціально-економічного розвитку.
18.Особливості районування та сучасна мережа економічних районів
Особливості районування полягають у тому, що в нинішніх умовах господарювання змінюється структура виробничої діяльності і форми власності основних виробничих фондів, а звідси і всього економічного потенціал)^.
При досліджені і науковому підході розробки моделі нового економічного районування необхідно враховувати наявні заміни, які відбулися за останні 15 років: проведення приватизації у всіх сферах соціально-економічного життя, спад виробництва в галузях народного господарства, інформаційні процеси, старіння основних виробничих фондів, зниження рівня життя населення, зниження виробництва сільськогосподарської продукції, відтік за межі держави висококваліфікованих спеціалістів та трудових ресурсів тощо.
Щодо особливостей районування з точки зору формування регіональної економічної політики головними проблемами регіонів є:
ф слаборозвинуті (відсталі) регіони;
ф депресивні регіони;
ф прикордонні регіони (області).
е$ Слаборозвинуті регіони традиційно мають низький рівень життя порівняно з більшістю регіонів країни. Регіони цієї групи знаходяться в стані застою. Для них характерна слаборозвинуті галузева структура, науково-технічний потенціал, соціальна сфера, політичні, етнічні та екологічні проблеми. Виробництво ВВП на душу населення менше 50 % від середнього по країні, такий самий і розмір грошових доходів.
^ Депресивні регіони - це просторово локальні утворення, в яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестають діяти стимули саморозвитку. Тут немає підстав розраховувати на самостійний вихід із кризової ситуації. Депресивними треба вважати регіони, в межах яких темпи спаду виробництва, рівня життя, зростання негативних тенденцій у сфері зайнятості, демографії, соціальних послуг тощо вищі за макрорегіональні і загальнодержавні.
£ Прикордонні регіони. Відіграють важливу роль у забезпеченні безпеки, міжнародного співробітництва та організації прикордонної торгівлі. Поняття «прикордонний регіон» означає, що територія, яка до нього належить, перебуває під впливом державного кордону.
Проблемність (перспективність) прикордонних регіонів Визначається в основному особливістю і характером сусідства. Якщо немає можливостей для масштабного співробітництва, то ці райони стають периферійними і, відповідно, відстають від інших територій в економічному розвитку. Прикордонні райони мають специфічні особливості в інтеграційному процесі - бар'єрність та контактність, завдяки яким вони забезпечують їх взаємну адаптацію. Завдяки підвищенню ролі прикордонних регіонів збільшуються повноваження місцевих органів влади, розширюється їх компетенція у співробітництві з органами влади відповідних територій сусідніх країн.
Сучасна мережа економічних регіонів в Україні залишилася після розпаду Радянського Союзу і проголошення незалежності України. Як уже було сказано раніше, сьогодні існують три економічні райони:
ф Донецько-Придніпровський, до якого входять Дніпропетровська, Донецька, Київська, Кіровоградська, Луганська, Полтавська, Сумська, Харківська, Чернігівська області (9 областей).
Ф Швденно-Західний: Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька області (11 областей).
ф Південний Автономна республіка Крим, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області.
