12. Наука про економічне районування

Економічне районування є об'єктом територіального планування, яке передбачає розробку схем розвитку і розміщення галузей господарства, продуктивних сил областей та економічних районів. Світовий досвід стверджує, що сучасний розвиток економіки неможливий без економічного районування та без відповідних досліджень його стану і рівня розвитку та потреб населення і всього суспільства як в товарах, так і в соціальних потребах.

У витоках науки про економічне територіальне (географічне) районування стояли українські вчені: П. Чубинський (1839-1884 pp.), С. Рудницький (1877-1937 pp.), В. Кубійович (1900-1985 pp.). На їх думку, виникнення і розвиток економічних регіонів пов'язані зі способом виробництва, рівнем розвитку і особливостями розміщення продуктивних сил. Основою формування економічних районів є територіальний поділ праці, що є фактором виробничої спеціалізації і розвитку міжрайонної кооперації.

Сьогодні відомі імена післявоєнних науковців України: М. Паламарчук, Ф. Заставний, М. Піскун, М. Долішній, Б. Данилишин, Я. Жу-панський, М. Ігнатенко, О. Шаблій та ін. їх головний внесок у науку -вивчення територіальної організації продуктивних сил України на комплексній основні розвитку виробництва і використанш природно-ресурсного і трудового потенціалів.

Концепція М. Колосовського хоча й надала імпульсу подальшому розробленню теорії і методології економічного районування, однак мала й низку суттєвих недоліків.

Найзначнішим недоліком цієї концепції, на думку таких вчених, як П. Алампієв, Я. Фейгін, Л. Зіман, А. Пробат, було поняття районного ТВК як виробничого комбінату. Його було звинувачено в техно-лого-виробничому ухилі, оскільки він не визнавав охоплення районним комплексом усієї сфери виробництва.

Сьогодні, у результаті поглиблених наукових розробок і дискусії, визначились загальноприйнягі наукові засади економічного районування. Регіональна економіка стає вагомим інструментом просторового регулювання соціально-економічного розвитку, і особливо в тих сферах, де дія ринкових: важелів є обмеженою (соціальна, екологічна, науково-технічна).

У цьому аспекті є чітке визначення М. Паламарчука про завдання регіональних досліджень і наукові підходи до них. Учений вважає, що конкретним завданням регіональних досліджень є «опрацювання наукових основ вирішення важливих проблем соціально-економічного розвитку регіонів». Сюди він включає:

♦ вивчення і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу, трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів;

формування регіональних і міжрегіональних соціально-територіальних систем (виробничих, рекреаційних, розселення);

+ комплексний соціальний і економічний розвиток території;

+ розробку наукових основ районного планування, перетворення району в раціонально організований елемент структури національного суспільно-територіального комплексу;

+ створення наукових інформаційних систем для загальнодержавних та регіональних потреб, розробку програм та прогнозів соціально-культурного розвитку районів, областей, міст;

+ вивчення процесів взаємодії суспільства і природи, економічної ситуації в районах, підготовку програм охорони довкілля [34,32].

Вище перелічені напрями розв'язання регіональних проблем, безумовно, сприятимуть розширенню спектра регіональних досліджень, зміцненню їх наукових засад, які в свою чергу утверджуватимуть необхідність посилення розвитку регіональної економіки як в регіонах зокрема, так і в цілому в державі.