§ 3. Боротьба кальничан за свої земельні права у 70-х роках хіх ст. – на початку хх ст.

Селянство як стан, а пізніше як клас завжди було домінуючою суспільною силою феодального та аграрно-індустріального періодів розвитку людства. В радянській науковій, публіцистичній літературі традиційно розглядались різні форми бортьби селянства за свої соціальні, економічні й політичні права. Марксистсько-ленінська історіографія акцентувала увагу на колективних масових формах протесту: селянських війнах і повстаннях, підпалах та пограбуванні маєтків окремих поміщиків, потравах посівів, фізичному знищенні власників землі та їх слуг тощо.

Мало хто з сучасних дослідників, використовуючи регіональні методи статистичного й хронологічно-проблемні методи, досліджує боротьбу селян за свої земельні, суспільні права на прикладі одного населеного пункту, зокрема с. Кальника. Документальна база вивчення цього питання достатня, а тому може бути прекрасним соціальним зрізом земельних стосунків селян і власників землі, особливо після Великої селянської реформи 1861 р. і наступних реформ 60–70-х років ХІХ ст., які демократизували суспільство, відкрили широкий шлях до використання й іншої, практично не дослідженої теми вітчизняної історіографії – судових позовів селян до власників землі, використання відкритого привселюдного розгляду земельного питання, в тому числі чиншовиків с. Кальника, змагального процесу, коли на розгляді були присутні не тільки позивач, а й опитували свідків, проводили перевірку їх свідчень, заслуховували скривджених, вели протоколи засідань, писали ухвали.

Власником кальницьких земель до 1866 р. була економія,як складова маєтностей графа Володимира Володимировича Потоцького, де був збудований потужний цукровий завод Товариства “Кальник”. Реформа 1861 р., розкріпостивши селян, гарантувала їм отримання земельних наділів, відповідно до постанов Місцевого законоположення з селянського питання. Поміщик, а з 1866 р. Товариство кальницького цукрового заводу, прагнув усілякими засобами зменшити чиншове землеволодіння, яке гарантувало різну кількість десятин землі на сім’ю, шляхом відбиранням кількох десятин польової та сінокосної землі¹²⁴⁰.

В 80–90-х роках ХІХ ст. підприємці Товариства Кальницького цукрового заводу прагнуть обмежити селянське й чиншове землеволодіння, чим викликають судові позови. 26 лютого 1887 р. дворянин Федір Будкевич подав позов до Липовецького повітового по чиншовим справам присутствія скаргу на те, що в нього відібрали сінокосну ділянку, яка знаходилась у “Леваді”. В заяві він наголосив, що цією ділянкою користувався “без змін безперервних, яка переходила по спадку і на такому праві дісталась мені”¹²⁴¹, яку поміщик відібрав 12 років тому.

20 травня 1891 р. мировий посередник 2-ої дільниці Липовецького повіту Павлов розпочав розгляд. На суд були викликані дворяннин Федір Юсифович Будкевич і повірений вотчинника п. Седлецький. Федір показав: 1. До 1841 р. сінокосом користувались його дідусь і батько, а з 1841 р. він. 2. Володіє більше 1 дес. присадибної землі одним шматком, а також у трьох ділянках має 3 десятини. 3. Натуральних повиностей не виконував. 4. Чинш платив по 10 руб. у рік, але 8 чи 9 років тому перестав його платити. 5. Користувався землею згідно з усною домовленістю. 6. Достовірно сказати не може, чи відбирали раніше землі. Але подавали всі чиншовики скаргу в Липовецький повітовий, а також в Уманський окружний суд скарги на те, що відібрали землі і збільшили плату. 7. Він наголосив, що не пам’ятає коли подавали скрагу до Уманя і, хто був довіреною особою чиншовиків. 8. Відібрали від нього по 2 дес. з кожної ділянки, а також сінокіс і леваду¹²⁴².

Представник позивача п. Седлецький визнав, що Будкевич має право на чиншове зелеволодіння. При цьому він вказав, що за Ф. Будкевичем є недоїмка в 230 р. 20 коп., при умові щорічної виплати 22 р. 92 коп., які він не платив протягом 10 років. Доказовими документами з боку Ф. Будкевича були надані ним дев’ять квитанцій про оплату чиншу з 1866 по 1880 рр. і копія грамоти про його дворянство. Седлецький пообіцяв надати список економії за 1871 р., в якому записано стільки землі, скільки мав Будкевич, відповідно до чиншової угоди¹²⁴³.

Свідки в судовому засіданні, селяни старожили 65-ітній Василь Степанович Сметана і 71-ічний Йосип Онисимович Вознюк розповіли, що Будкевич користується чиншовою землею понад 50 років, справно платив чинш у розмірі 10 руб. Коли запровадили нову оплату, вони не пам’ятають, але більше як 15 років тому, що він користувався значно більшою кількістю землі¹²⁴⁴.

Мировий посередник Павлов ухвалив: протокол засідання подати на підпис учасникам судового розгляду, а пізніше надати на розгляд Липовецького повітового з чиншових справ Присутствія, а землеміру подати плани земель, на які претендував позивач. Підписи учасників свідчать, що Федір Будкевич був неписьменним. За нього підписав селянин Андрій Гедзенко. За неписьменних Василя Сметану і Йосипа Вознюка, розписався Іван (прізвище не читається), а за сторонніх “добросовісних людей”, зокрема Степана Луці (Луцького?) розписався Лаврін Шевчук¹²⁴⁵. Чим завершився цей судовий позов Федора Будкевича, документи мовчать. Федору не судилось побачити повернуту незаконно відібрану землю. Її отримав його син.

30 квітня 1903 р. землемір Бердичівсько-Липовецького чиншового присутствія М. Григор’єв склав план землі, якою, після смерті батька, користувався чиншовик, дворянин Яків Федорович Будкевич. Його землі знаходились у трьох полях: у першому “на Пархомівщині 1 десятина 180 кв. саж.”. Ця ділянка межувала з землями чиншовика Григорія Цариковського, поміщика Франца Ярошинського і селянина Миколи Буртненка. Друге поле знаходилось “біля Могили 1 десятина 195 сажнів” і межувало із землею чиншовика Івана Буртновського, економічною землею Кальницького товариства і землею чиншовика Василя Черноуцького. В третьому полі його земля знаходилась від Жаданівки в розмірі 1 дес.485 кв. саж. Воно межувало з дорогою і з землею чиншовика Івана Гашинського, ділянкою Василя Черноуцького¹²⁴⁶.

Але в справі Федора Будкевича є досить цікавий документ, який дозволяє прослідкувати родовід позивача, належність його до дворянського роду, який не зумів утриматись на засадах, створених його попередниками. 24 травня 1815 р. і 9 грудня 1846 р. до Київських дворянських зборів надійшли документи про визнання “дворянства роду Будкевичів”. Тимчасова присутствія Гаролдія, розглянувши їх, визнала “Леонтія, Йосипа, Петра Михайлових, Івана, Олександра і Василя Петровичей синів Будкевичів із синами із них перших чотирьох у дворянському сані”¹²⁴⁷. Комісія констатувала, що предок роду Христофор Будкевич мав у 1741 р. нерухоме мійно і селян в помісті Годинове в Мельницькій землі (Бельский повіт). Цей спадок дістався діду Василю Петровичу. Через його внука Казиміра, який доказав своє дворянство на маєтності з селянами Гадиново по крепості 1787 р. продали Радминському. Родовід Будкевичів йшов кількома витками. Від Михайла через його синів Леонтія, Йосипа, Петра, внука Івана із сином Михайлом. Сини Леонтія: Яків, Іван, Карпо, Фельдор (Федір?); Йосипові сини: Андріан і його сини Іван та Максим. Діти Петра: Михайло, Лука, Степан. Олександрів син Іван, його внук Андрій. Всі вони внесені у метричні книги, завірені духовною консисторією з 1790 р. Рід Будкевичів записаний у 6-ту частину дворянської родословної книги. Дворянство цьому роду добився Іван Леонтійович Будкевич. На його прохання був виданий спеціальний Указ, який був направлений (копія), в грудні 1847 р. Івану Будкевичу¹²⁴⁸.

15 січня 1894 р. було підготовлено ухвалу Липовецького повітового по чиншовим справам Присутствіям у складі: голови В. І. Ненюкова, мирового посередника Широкова, мирового судді Охримовича та кандидата Іванова по скарзі селян Василя і Карпа Петуржинських позов до Уманського окружного суду за відібрані в них 2 дес. польової землі та за нараховану недоїмку (130 р.) за чиншову оплату. Справа розглядалась за присутності всіх чиншовиків с. Кальника і повіреного Кальницького цукрового заводу Гаврила Гавоиловича Єнні.

Під час розгляду справи виявилось, що брати раніше платили 10 руб. чиншової плати за землю. В результаті Великої реформи 1861 р. Василь і Карпо отримали позику на 49 р. в розмірі 166 р. 66 коп. для викупу землі, за що мали щорічно виплачувати 17 руб. 80 коп. Кількість землі у братів була: присадибної – 1021 саж. і польової – 6 дес. 550 саж. За ними рахувалось і 125 кв. саж. незручної землі. Всього в їхньому користуванні було 6 дес. 1696 саж.¹²⁴⁹

17 травня ця справа розглядалась в Київському губернському по селянським справам присутствії. В результаті розгляду з’ясувалось, що брати мусять за ділянку платити чиншову повинність в розмірі 17 руб. 80 коп. із загальної викупної суми 296 руб. 66 коп. протягом 49 років. 3 травня 1896 р. старшина Дашівської волості Яків Садич взяв у Василя і Карпа розписку в тому, що вони між 17 по 21 червня будуть в селі, оскільки в цей час посередник зробить “останнє визначення чиншової землі”¹²⁵⁰.

Мировий посередник 18 червня 1896 р. разом із землеміром С. М. Шабельниковим провели виділення їхньої землі у розмірі 6 дес. 1696 саж., про що оголосили селянам. Відводний акт підписав повірений Кальницького цукрового заводу, але дружина Карпа, Гафія, підписати відмовилась, а Василь Петуржинський на підпис не з’явився. Оформлення цього документу відбувалось у присутності селян м. Сарого Дашева Федора Зміївця і Єфрема Головченка¹²⁵¹.

Брати Василь і Карпо, можливо, не погоджувались з рішенням губернської інстанції про збільшення чиншових виплат та нерозв’язання їх вимоги повернути відрізані керівництвом заводу “зайву землю”. Вони продовжили боротьбу за свою землю із керівництвом заводу. Про це свідчить повістка братам з вимогою з’явитись 20 вересня 1898 р. на розгляд мировим посередником їхніх претензій “з наявними у Вас на це документами”¹²⁵². На зустріч з мировим посередником зв’яились: Василь Антонович Паторжинський, повіренний Кальницького товариства Гаврило Гаврилович Єнні і повіренний деректора-розпорядника Мойсей Соломонович Аскенузі. Василь, який відстоював інтереси й свого брата Петра звинувачував керівництво заводу в тому, що воно “відібрало років двадцять три тому з тимчасовим наміром” шість з половиною десятин землі, а також в тім, що чиншову плату стягували за десять десятин по 20 руб.¹²⁵³ Повірені заводу, спростовуючи перше звинувачення, твердило, що в 1871 р. “Паторжинські самі віддали 4 д. 1200 саж. польової землі”¹²⁵⁴.

З’ясувалось, що в 1871 р. чиншову землю відібрали не тільки в Поторжинських, але й в інших власників таких земельних ділянок. Старожили Йосип Могила, Андрій Луцко, Олексій Кочмар, Никон Вознюк, Роман Фльорко засвідчили, що в Петуржинських відібрали землю двадцять три роки тому назад. Мировий посередник, зваживши свідчення всіх сторін, прийняв рішення в позові Петуржинским отримати додатковий наділ польової землі “відмовити”¹²⁵⁵.

Кількісний склад землеволодіння селян Кальника, їхні земельні стосунки з керівництвом Товариства Кальницького цурового заводу розкривають “Викупні акти” та “Додатковий викупний акт”. В них фіксується номер ділянки, описується місце її знаходження і розмір, визначаються ділянки інших селян, з якими вона межує. Наприклад, візьмемо викупний акт на чиншові ділянки №№ 38, 55, 84 і 92-й, якими користувався селянин Петро Петрович Буртковський. Його польова земля знаходилась у “чотирьох окремих ділянках: 1-а ділянка – з півночі ділянка селянина Івана Остапчука, зі сходу ділянка селянина Єфима Бондарчука; з півдня землею товариства Кальницького буякоцукрового заводу; із заходу садибою селянина Івана Вознюка”¹²⁵⁶. Не будемо далі цитувати цей документ, але скажемо, що ділянка № 2 знаходилась за р. Собом біля земель спадкоємців Йосипа Францовича Ярошинського і сусідами були селяни кальницькі Каетан Андрійович Хихловський, Августин Дем’янович Іваницький. Третя ділянка була близько до земель Дашівської економії. Сусідами його були Каетан Андрійович Хихловський, Никифір, Євдокія і Євфросина Трифоновні Петуржанські і Станіслав Михайлович Пашковський. 4-та ділянка на північно-західному боці межувала із землями Кальницької економії та ділянками селян Миколи Івановича Голубєва та Августа Дем’яновича Іваницького¹²⁵⁷.

5 червня 1902 р. Петро Петрович укладе ще один додатковий викупний акт на отримання 2 дес. 1200 саж. орної та сінокосної землі, яку розіб’ють на три ділянки. Ці ділянки повернуті із відібраної від селян землі під час проведення земельної реформи 1861 р. Під цю землю власник отримав позику в розмірі 83 р. 33 коп., з якої мав платити в банк щорічно 5 руб.¹²⁵⁸.

Претензії до грабіжницьких вчинків керівництва заводу щодо землі мали чиншовики Іван і Каетан Іваницькі. Ще 15 січня 1894 р. Каетан порушував справу щодо порушення його земельних справ. Тоді свідками від селян були Федір Левченко, Антон Баніт та Василь Войченко. 23 вересня 1901 р. брати знову порушили це питання. Мировий посередник, розглядаючи їхній позов, виявив, що в 1873 і 1874 роках в них було відібрано 15 дес. орної польової землі. Раніше вони за всю землю платили 40 руб. на рік, після чого перестали це робити. Повірений цукрового заводу Леонід Гнатович Кільчевський просив мирового посередника в “позові Іваницьких відмовити”. Інший повірений цього ж заводу, Мойсей Самсонович Аскенузі, посилався на свідчення старійших селян с. Кальника Андрія Гу(замість “у” потрібно читати “е”)зенка, Йосипа Могили та інших: “видно, що володіння оспорюваної землі Іваницьких украли”¹²⁵⁹.

Аналіз судових документів дозволяє виявити сімейний стан селянських родин Івана та Каетана. На час подачі позову Івану Казимировичу було 49 р., а його дружині Домникії – 48 р. Іхні діти, сини: 18-річний Степан у 1888 р. був зарахований до ополчення та 13-річний Овксентій; доньки – 10-річна Параска, 6-річна Євгенія, 4-річна Дуня та 2-річна Олена. Сім’я 41-річного Каетана Казимировича і 39-річної Марфи була меншою: 5-річний Іван, 2-річний Рафаїл та 9-річна Горпина¹²⁶⁰.

“Викупний акт” Івана і Каетана засвідчує, що вони володіли 15 дес. 1515 кв. саж. землі, яка знаходилась на чиншових ділянках № 3, 47, 72, 87, 97, 114 і 116. На викуп землі отримали від банку 1906 р. позики під 6 % річних і платили 60 руб. 40 коп. щорічно викупних платежів. 5 червня 1902 р. їм зачитали, а після дали підписати (за себе і неграмотного Каетана підписав Іван) “Додатковий викупний акт”, який закріпляв за ними ще 4 дес. 1200 кв. саж. ораної, 4 дес. сіножатної та доданої 410 кв. саж. незручної землі. За цю повернену землю брати отримали додаткову урядову позику в розмірі 283 руб. 33 коп., з якої вони щорічно платили ще 17 руб. викупних платежів.Отримали Іван і Каетан право використовувати на парах та стерні свою худобу.

12 січня 1894 р. Федір Степанович Гашинський подав “Прохання” до Комісії з чиншових справ Липовецького повіту, в якій звернув увагу на те, що його попередники за незапам’ятних часів володіли “польовою й сінокосною землею в чотирьох змінах в кількості 5 дес. 1200 саж.”¹²⁶¹ Після зміни власника с. Кальника економія несправедливо відібрала в нього десятину сінокосної і півтори десятин польової. Вимогу повернути цю землю йому економія проігнорувала. Він, як і інші чиншовики, подавав позов до Уманського окружного суду, який відмовив задовольнити це прохання, посилаючись на положення від 9 червня 1886 р. Не задовольнившись цим рішення, Федір продовжив добиватися справедливості.

Багатодітна родина Федора і Марфи в складі синів: Івана (одруженого з 26-річною Марією), Олександра, Кирила, і доньок: 3-річної Антоніни та Ірини, які було тільки півроку та внука Володимира. В сім’ї, мабуть, жила його мати, при якій ще були 16-річна Параска (вже була одружена) і 15-річна Наталя, втративши ці землі відчула великі матеріальні ускладнення.

23 дня 1901 р. мировий посередник розглядав подану заяву, де знову ж почув ті самі вимоги протиборствуючих сторін. Заслухали свідчення старожилів Андрія Гезенка, Йосипа Могили та інших, які не вплинули на результат справи. Посередник вирішив, що позов Гашинського необґрунтований, а тому позивачу необхідно відмовити¹²⁶².

Мировий посередник 2-ої діялянки Павлов 18 травня 1891 р. розглядав скаргу Григорія Романовича Цараковського про відібрання від нього 2 ½ з 3 ⅓ десятин землі, якими він володів. Виявилось також і те, що якщо раніше за повну ділянку він платив 10 руб., то після від нього за меншу ділянку стали вимагати 17 руб. 19 коп. на рік. Господар перестав платити чинш, чим сприяв створенню за 11 років недоїмки в 189 р. 9 коп.¹²⁶³

Великий рід 61-річного Григорія Романовича та його дружини Зіновії мав розгалужену сімю. Одружений 33-річний син Іван з 19-річною дружиною вже мали 1-річного сина Івана та 1-річну доньку Акулину. Одруженим був і 29-річний Гаврило з Софією, мали доньок Мотрю і Феодосію. 24-річний Леонтій був неодруженим і служив у війську з 1883 р.¹²⁶⁴ Напевне, це зобов’язувало Григорія Романовича затято боротись за повернення відрізаної землі.

Надзвичайно цікаві матеріали соціальної боротьби селянина Станіслава Михайловича Пашковського за перегляд “неправильно нарахованої недоїмки і признання за ним чиншових прав на відібрану землю”¹²⁶⁵. 15 січня 1984 р. Липовецьке повітове з чиншових справ присутствіє під керівнитвом голови В. І. Ненюкова прийняло до провадження цей позов. Позивач повідомив, що кальницька економія відібрала у нього 2 дес. землі. Він сплачує 10 руб. чиншу, але йому було нараховано 130 р. недоїмки. Неправомірність рішення місцевої влади селянин оскаржив в Уманському окружному суді. Гаврило Єнні визнав чиншові права Пашковського, але просив недоїмку в 130 руб. приписати до викупної позики¹²⁶⁶. Чиновники винесли вирдикт: селянина Станіслава Михайловича Пашковського визнати вічним чиншовиком на садибі 1269 саж. і орної 3 дес. 668 саж., а всього 3 дес. 1937 саж. при с. Кальнику з володінь Товариства Кальницького бурякоцукрового заводу. Викупний платіж визначається в 17 руб. 80 коп., а викупна позика видана в 296 руб. 66 коп. Клопотання про повернення відібраної землі розглянути в окремій постанові¹²⁶⁷.

Через багато років, а саме 5 червня 1902 р. сини господаря Григорій і Антон дочекалися, що їм прочитали “Додатковий викупний акт”, яким повертали відібрану у батька землю – 1 дес.1200 кв. саж. орної, 1 дес. сінокосної і накинули ще 29 кв. саж. незручної землі. Відповідно до отриманих земельних угідь, додали 83 руб. 33 коп. “чиншових повинностей грошових”, надали право користуватись для випасу худоби чорним паром чиншовиків та стернею.

17 червня 1896 р. землемір С. М. Шабельников, виконуючи постанову Київського губернського присутствія від вересня 1895 р., підготував “Відвідний акт”, в якому зафіксовано визначений Липовецьким повітовим з чиншових справ присутствія розмір землеволодіння в 3 дес. 1937 саж.¹²⁶⁸. Губернські чиновники дійшли висновку, що питання про розгляд позову про повернення відібраної землі “є передчасним”¹²⁶⁹.

Справа про викуп на чиншовому праві Степана Миколайовича Цишковського багато в чому повторює попередні. Але в її складі є цікавий документ – копія “Доручення”, виписаного на ім’я Гаврила Гавриловича Єнні, яке надавало йому право виступати повіреним у справі кальницького цукрового заводу, в тому числі і з питань позовів селян Кальника до економії. Цей цікавий казуїчний момент свідчить, що селяни боролися з кривдниками на “полі” юриспруденції. Це примушувало владу дотримуватись законів. Щодо позову Степана Цишковського, то в нього з 3 дес.1/4 саж. відібрали 1 ½ дес., він заборгував 186 руб. 56 коп., йому нав’язали щорічну оплату чиншу замість 10 руб. – 16 руб. 56 коп.¹²⁷⁰

Наявні у нас джерела дозволяють розкрити наполегливе і систематичне протистояння на законодавчому полі чиншовиків і адміністрації Кальницького цукрового заводу. Набір документів однотипний, процес розгляду скарг селян також. Щоб не переобтяжувати текст повторами ми вважаємо за доцільне, принаймні, назвати їхні прізвища, вони того заслуговують, зафіксувати наявну кількості у них земельних угідь.

Михайло Іванович Голубович також подав позов на дирекцію Кальницького товариства цукрового заводу. Він звинувачував її в тому, що він та його бвтько з 1865 р. володіли 3 дес. землі і платили чинш 10 руб. на рік. В 1871 р. економія відібрала 1 ½ дес. пашні і ½ сінокосу. Протестував чиншовик і проти підвищення чиншової плати з нарахуванням 223 руб. 48 коп. недоїмки¹²⁷¹.

Надзвичайно важливий соціальний аспект розкривають матеріали про стосунки спадкоємців Володимира Гашинського – Степана і Амвросія (1894 р. вони вже були у стані міщан). 15 січня 1894 р. Липовецьке повітове з чиншових справ присутствіє під головуванням В. І. Ненюкова розглянуло прохання міщанина Степана Володимировича Гашинського надати йому всі права чиншовика с. Кальника. Під час розгляду справи учасники засідання виявили, що спадкоємці Володимира володіли присадибною і польовою землею, про що свідчать 9 квитанцій оплати чиншу з 1851 р. Через 15 років від них відібрали 2 дес. польової землі, піднявши оплату за чинш, що призвело до виникнення 110 руб. недоїмки. Гаврило Єнні визнав чиншове право Степана.¹²⁷²

Перевірка заявленого виявила, що, дійсно, Володимир Гашинський володів чиншовим правом не пізніше 1851 р., а проведений облік землі виявив, що під садибою було 2346 саж., польовою – 4 дес. 360 саж. і незручної – 290 саж., а всього було 5 дес. 596 саж. Учасники розгляду прийшли до висновку, що“міщани Степан і Амвросій Гашинські належать до вічних чиншовиків” на означену землю з викупним платежом 16 руб. 60 коп. і викупною позикою 176 руб. 66 коп. За відібрану землю позов розглянуть окремо¹²⁷³.

Відводний акт від 18 червня 1896 р. зафіксував право міщан Степана і Амвросія Гашинських на 5 дес. 596 саж. землі¹²⁷⁴. Правда, брати відмовились від підписання “Відводного акту”. В 1902 р. Бердичівсько-Липовецьке повітове з чиншових справ присутствіє розглядало позов Степана Володимировича Гашинського до дітей померлого свого брата Амвросія, які виявились єдиними власниками чиншових земель. Пізніше встановлено, що виключення Степана із спадкового права на чиншову землю було результатом помилки, яка невдовзі була виправлена. Коміся прийняла рішення “зробити виправлення в тому, що показана в нім земля визнана за селянином Степаном Гашинським і спадкоємцями Амвросія Гашинського”¹²⁷⁵.

За свої попрані земельні права вступив у 1891 р. в боротьбу з кальницькою економією 32-річний Каетан Адамович Мінькеич. Він разом з 34-річною дружиною Марією виховували 8-річного сина Митрофана, 4-річну Ганну і 2-річного Купріяна¹²⁷⁶. Господар був зарахований до ополчення в 1875 р. Процедура розгляду справи розтяглась на кілька років. Тільки 15 січня 1894 р. у м. Липовцях її розглянули. Виявилось, що він і його батько володіли чиншовим правом приблизно з 1840 р. На даний час в нього було: 3 дес. орної і 2257 саж. присадибної землі. В середині 70-х років ХІХ ст. у них відібрали 2 дес. польової землі, підвищили чиншову плату за землю. Каетан ці дії оскаржив в Уманському окружному суді. Мабуть, позитивного рішення суду не отримав. Розслідування підтвердило, що він мав 130 руб. недоїмки і мав платити викуп по 17 р. 80 коп. щорічно. У нього була ще 296 руб. 66 коп. викупна позика¹²⁷⁷.

Скарга Каетана розглядалась в Київському губернському з чиншових справ присутствії 17 травня 1894 р. Комісія затвердила рішення повітового присутствія і рекомендувала оформити “Відвідний акт”, що зробив землемір С. М. Шабельников 18 червня 1896 р., де було записано, що сім’я Каетана Мінькевича володіє 3 дес. 2279 саж. зелі.¹²⁷⁸. У відводному акті, який Каетан не підписав, чиновник написав. що господар перестав платити чинш у розмірі 10 руб. на рік з 1881 р., тобто 13 р. Ось де пояснення, звідки йому нарахували 130 р. недоїмки, які додатуть до викупної позики в 166 руб.66 коп.¹²⁷⁹

20 вересня 1898 р. мировий посередник 2-ої дільниці знову розглядав скаргу Каетана Адамовича Мінькевича, вимагаючи справедливо розв’язати питання і про розміри чиншової плати за землю та повернути віддібрані 2 ½ дес. землі. Був складений протокол розгляду, викладені претензії обох сторін із залученням свідків-старожилів. Не допомогло і свідчення Ієроніма Козубовського та інших свідків про те, що 1871 р. земля у Мінькевича була відібрана, як і протест позивача. Мировий посередник прийняв рішення в задоволенні позову Каетану Мінькевичу відмовити¹²⁸⁰.

На початку ХХ ст. (5 червня 1902 р.) буде прийнято рішення про повернення колись відібраних земель у Каетана Адамовича. “Додатковий викупний акт” засвідчив що він отримав 1 дес. 1200 кв. саж. польової і 1 дес. сінокосної, а також 40 кв. саж. незручної землі. За цю землю йому додатково нараховувались 83 руб. 33 коп. грошових чиншових повинностей. Засвідчив цей документ за неписьменного Каетана Йосип Венграновський.

Розв’язати свої земельні права зробив спробу Григорій Миколайович Амброзевич і спадкоємці померлого Олександра Миколайовича. Вони проживали в одному дворі, який очолював 23-річний Іван Олександрович. Тут проживала його мати, 45-річна Ганна і 43-річний дядько Григорій Миколайович зі своєю сім’єю. Григорій і його дружина виховували 20-річного Григорія, 16-річного Семена, 12-річниого Леонтія, 10-річного Луку* і 6-річного Вікентія¹²⁸¹.

Ще в 1891 р. Григорій Миколайович порушив позов проти кальницької економії, звинувачуючи її в тому, що в Амброзевичів відібрали 1 ½ польової та ½ сінокосної землі, а також у завищенні чиншової плати за землю. Розгляд справи виявив, що землею рід користувався з 1876 р., виплачуючи щорічно 10 р. чиншу. Тепер з’ясувалось, що Амброзевичам нараховано 173 руб. Недоїмки, і розмір чиншу сягнув 21 руб. на рік¹²⁸².

В січні 1894 р. Липовецьке присутствіє винесло постанову з цього питання: 1) обмір землі визначив, що Амброзевичі володіли 1 дес. 192 саж. присадибної і 2 дес. 1704 саж. польової землі; 2) річна плата за землю визначена в 17 руб. 20 коп., і сім’ї видано позику в розмірі 186 руб. 36 коп.; 3) позов за відібрану землю розглянути окремо¹²⁸³.

Тільки 5 червня 1902 р.Амброзевичам зачитали “Додатковий викупний акт” який повертав їм відібрані колись землі: 1 дес. 1200 кв. саж. польової, 1 дес. сінокосної, і додавав 32 кв. саж. незручної землі. За це їм нарахували додатково 83 руб. 33 коп. чиншових грошових повинностей, за що вони щорічно виплачували 5 руб. Вони також отримали право користуватись для своїх потреб паровою чиншовою землею та стернею.

Степан і Семен Федоровичі Чернецькі також зробили спробу відновити справедливість свого землеволодіння. Як і всі односельці, чиншовики звертався разом з ними до Уманського окружного суду про повернення відібраної в них землі і зменшення плати за землю. Рід Чернецьких в 90-х роках ХІХ ст. складався з трьох братів: 39-річного Степана, 31-річного Якова і 23-річного Семена. В 1876 р. Яків був “прийнятий на службу” і, мабуть, на земельну частку не претендував. “Семен зарахований в ополчення у призов 1882 р.”. В Семена був син Трифін. Степан і його дружина Євдокія виховували у цей час п’ятьох доньок: 13-річну Катерину, 10-річну Олену, 8-річну Гафію, 2-річну Олександру і ½-річну Ірину. Семен зі своєю 22-річною дружиною Іриною, окрім Трифона, мали ще трьох доньок, імя однієї – Гафія¹²⁸⁴.

З 1866 р. землею володіли ще їхні батьки. В 1870 р. в них віддібрали 5 дес. польової землі. На час подання позову Степан володів разом з братом Семеном 1 дес. 260 саж. землі в одному лані. Брат “просив закріпити за ним половину ділянки”¹²⁸⁵. Протягом 10 років Степан не платив чиншових грошей. Раніше він мусів платив 4 руб. за садибну землю, пізніше сума виплати зросла до 6 руб. 67 коп. за три ділянки в розмірі 4 ½ дес. польової і ½ дес. сінокосної землі¹²⁸⁶.

23 вересня 1901 р. мировий посередник 2-ої ділянки, враховуючи свідчення селян–старожилів Андрія Гезенка, Йосипа Могили та інших, склав протокол, в якому констатувалось, що в Семена і Степана одночасно з іншими сільськими чиншовиками у 1871, 1872 и у 1873 роках відібрали в трьох наділах польову і сінокосну землі, скориставшись їх малолітством. Посередник радив Липовецькому з чиншових справ присутствію Степану в позові відмовити¹²⁸⁷.

“Викупний акт” Степана і Семена зафіксував, що вони володіли 1 дес. 510 кв. саж. садибної землі і 23 кв. саж. незручної. 5 червня 1902 р. їм зачитали “Додатковий викупний акт”, який повертав їм раніше відібрану землю: 4 дес. 1200 кв. саж. польової, 1 дес. сінокосної і 51 кв. саж. незручної землі нараховував 183 руб. 33 коп. викупних платежів.З цієї суми вони платили щорічно 11 руб. грошових чиншових повинностей. Цей документ надавав їм право випасати своїх корівок та іншу живність на чиншових парових землях та стерні.

Позов до кальницької економії, направлений до Липовецького повітового присутствія, розпочав Василь Олександрович Черноуцький ще в травні 1891 р. Ця справа цікава тим, що тут виступають представники двох сімей чиншовиків. Василь Черноуцький, який сам користувався чиншовим земельним наділом з 1882 р.*, і його дружина, Лекеря Федорівна, до одруження Будкевич, яка принесла в сім’ю спадковий чинш від покійного батька Федора Будкевича, яуий, у свою чергу, отримав такий спадок, напевне, від тестя Івана Дубровського.¹²⁸⁸

15 січня 1894 р. розгляд його справи продовжився. Під час її розгляду буде проведений обмір землі, який вияве, що родина Василя і Лекрі Черноуських користувалися 1624 саж. садибної, 3 дес. 416 саж. польової та 175 саж. незручної землі¹²⁸⁹. У позові Василь вкаже, що у них “відібрано більше 15 років тому назад з дес.землі”, на що він скаржився до Уманського окружного суду¹²⁹⁰. Ця справа, як і справи інших чиншовиків, виявила злочинну тенденці: землю відбирали, що зменшувало землеволодіння чиншовика, але зразу ж збільшували чиншову оплату. В цій справі чиншова оплата залишилась в розмірі 18 руб., при зменшені земельного володіння. Сім’я отримала позику в розмірі 300 руб. на викуп землі після селянської реформи 1861 р.¹²⁹¹

23 вересня 1901 р. мировий посередник склав протокол розгляду чергової скарги Василя Черноуцького, який знову вимагав повернення відібраної землі. Протокол “стандартний”: фіксація вимоги позивача, опитування свідків (вони також традиційні) і констатція факту – так, у нього 1874 р. відібрали 2,5 дис. землі. Проткол підписали всі присутні, зокрема, за неграмотних селян с. Кальника і с. Шабельної. Але протокол проблеми не розв’язував¹²⁹².

Соціальний сюжет взаємоволодіння селян с. Кальника розкриває справа про викуп чиншових прав селян Віктора Матвійовича Дубровського і Ганни, Дарини Федорівни та їхної матері Килини Дем’янівної Гашинських. На 1893 р. рід Віктора Матвійовича Дубровського, одруженого двічі, вражає своєю міцністю і розгалуженністю. У 70-річного Віктора Матвійовича було чотири сини від першої дружини: 41-річний Іван (1-й), одружений з 38-річною Марією; 35-річний Іван 2-й, одружений з 35-річною Тетяною; 32-річний Фелікс та 8-річний Гнат. Від другої дружини прижив 22-річного Олександра. Івана 2-го Бог наділив трьома доньками: Федорою 10 років, Марією – 4 і Параскою – 2 років. В садибі проживали “Віктора внуки Павло Августович, Володимир Хомич і Адам Хомич”¹²⁹³. Тут же проживала 26-річна Марія, мати Павла та 40-річна Павлина, мати Володимира, а також його сестра Єлизавета¹²⁹⁴. Напевно, у Віктора Дубровського було ще два сини Август та Хома, які, мабуть, померли.

Друга сім’я – учасниця цієї події – родина солдата Федора Гашинського, яка складалась (приблизно) з дружини Килини Дем’янівни та двох доньок: Гани і Дарини. 7 квітня 1876 р. Віктор Дубровський і Федір Гашинський уклали “Добровільну угоду” на купівлю останнім на “вічне і потомствене користування” шостої частини садибної землі за 69 руб. сріблом¹²⁹⁵. Федір Гашинський брав на себе зобов’язання виплачувати за цю частину землі чиншову плату, а Віктор Дубровський від себе і своїх потомків завіряв Федора Гашинського і його спадкоємців про те, що ніколи, ніяких претензій не висуватиме. Досить цікаво було визначено межі ділянки садиби, яку передавали Гашинським: “від великої дороги до мого саду по грушу”¹²⁹⁶. При підписанні цієї угоди були присутні кальничани Август Іваницький, Василь Островський, Павло Мицевський, Казимир Синькевич та ін., а за них неписьменних підписався Яків Яцьків.

Через кілька років, а саме 3 лютого 1884 р. Віктор Дубровський склав ще одну “Добровільну угоду” зі своїм сином Іваном 2-м про продаж частини садиби за 30 руб. сріблом. Одразу ж він отримав від сина 20 руб. при свідках, а ще 10 руб. “Іван зобов’язався виплатити по досягненню зрілого віку своїй сестрі Марії”¹²⁹⁷. Цю угоду засвідчили селяни Августин Іваницький, Гнат і Арсен Калашники, а за них неписьменних підписав Іван Мацьков. До цього тексту печатку приклав і підписав староста с. Кальника Матвій Фльорко¹²⁹⁸.

20 травня 1891 р. мировий посередник 2-ої дільниці проводив перевірку чиншових прав на землю, зокрема і Віктора Дубровського. З’ясувалось, що він володів землею з 1839 р., що зараз у нього 3 дес. землі в трьох шматках, платив 10 руб. чинш. Віктор Дубровський повідомив чиновнику, що в 1871 р. у нього відібрали 1 ½ дес. орної землі і ½ сінокосу. Він наголосив, що поступився частиною садибної землі Килині Гашинській¹²⁹⁹.

Посередник запропонував Липовецькому з чиншових справ присутствію визнати селян Віктора Дубровського і Килину Гашинську вічними чиншовиками на садибу в кількості 2012 кв. саж. із щорічними викупними платежами 6 руб. 17 коп. і викупною позикою в 102 руб. 83 коп. Віктор Дубровський визнавався вічним чиншовиком на польову землю в розмірі 3 дес. 2136 кв. саж. із щорічною виплатою 14 руб. 3 коп., а викупна позика отримана ним на всю землю мала становити 233 руб. 83 коп.¹³⁰⁰

1 листопада 1895 р. Липовецьке присутствіє розглянуло запропоновану пропозицію мирового посередника і схвалило: розділити чиншову оплату присадибних ділянок Віктора Дубровського і Килини Гашинської, систематизували розмір оплати польової землі¹³⁰¹. Постанова була доведена до Віктора Дубровського і Килини Гашинської з дітьми 20 грудня 1895 р. Цю постанову підписали директор-розпорядник Гаврило Єнні і бухгалтер Кальницького товариства Болеслав Івашкевич¹³⁰².

“Викупний акт” на садибну землю свідчить, що сусідами Дубровського були: Август Дем’янович Іваницький, а через дорогу з північного сходу – садиба міщанина Степана Павловича Заплотинського та Ігната Яковича Долінського, а з південо-західного – селянин Івн Музика. Крім викупного акту на польову землю, 5 червня 1902 р. Віктору Дубровському, його синам Феліксу та Івану разом з сім’єю Гашинських показали “Додатковий викупний акт”, де юридично було зафіксовано поверненя незаконно раніше відібраної від них землі у розмірі: орної 1 дес. 1200 саж., 1 дес. сіножаті і 40 кв. саж. незручної. Крім цього, Дубровський з родичами під цю землю здобули 83 руб. 33 коп. викупної суми і право випасу своєї худоби на парових землях.

Прагнув відстояти свої земельні права від зазіхань кальницької економії й Іван Степанович Кілієвич. Після скасування кріпосного права він володів 1000 кв. саж. присадибної, 4 дес. 1643 кв. саж. польової та 70 кв. саж. нарізаної незручної землі. Раніше він платив 10 руб. чиншового збору і мав заборгованість у 140 руб.

В 1870-х роках в нього відібрали частину чиншової землі. Він разом з іншими чиншовиками села розпочав першу спроба подати колективн подати позову до Уманського окружного суду. Чим вона завершилась, невідомо. Скоріше селяни програли позов. Іван Кілієвич продовжував звертатись до Липовецького повітового з чиншових справ присутствія із скаргами.

4 травня 1891 р. його запросили на розгляд побуту сільських вічних чиншовиків. 18 травня цього ж року до с. Кальника приїхав мировий посередник 2-ої ділянки Павлов, який провів збір інформації про стан життя чиншовиків. Виявилось, що Іван Кілієвич користувався чиншовою землею з 1851 р., володів 4 ½ дес. орної землі, платив 10 руб. чиншовий збір, користувався землею на основі словесної угоди, що біля 12 років тому в нього відібрали ½ дес. сіножаті. Представник економії повідомив посередника, що селянин 11 років не платив чиншу. 56-річний Андрій Гедзенко показав, що Кілієвич користувався цими ділянками ще до нього і платив 10 руб. чиншу¹³⁰³.

15 січня 1894 р. було складено викупні документи. За 5 дес. 313 кв. саж. землі (1000 кв. саж. присадибної, 4 1643 кв. саж. польової і 70 кв.саж. незручної) Іван Степанович Кілієвич щорічно з 1 травня 1894 р. мусів платити 18 руб. 40 коп. викупних платежів.

15 лютого 1894 р. землемір і таксатор С. Данилов склав геометричний план земельних угідь Івана Кілієвича, в якому нанесено польові ділянки за №№ ХХІ (1дес.1518 кв. саж.), ХХІІ (1 дес.1333 кв. саж.), і ХХІІІ (1 дес. 1192 кв. саж.) та присадибні ділянки, а всього зручної землі 5 дес. 243 кв. саж. Наприклад, перша ділянка сусідила з ділянкою селянина села, із землею Григорія Орловського і Ганни Штифурської, Кальницької економії та Хіхловського і Кривенка. Важко уявити, де знаходились ці ділянки, оскільки вони не прив’язані до якихось географічних віх¹³⁰⁴.

23 вересня 1901 р. мировий посередник знову повернувся до розгляду скарги Івана Кілієвича на кальницьку економію, яка так і не повернула відібрану в нього 20 років тому землю. В складеному протоколі розгляду цієї скарги з’ясувалось, що в селянина відібрали “пару десятин сінокосної землі, до відібрання цих земель він платив чиншу десять рублів, але цим відібранням чинш був підвищений спочатку п’ятнадцять рублів, а пізніше двадцять п’ять”¹³⁰⁵. Повірені економії (заводу) наголосили на тому, що Іван Кілієвич не платив чиншу, оскільки квитанцій за оплату не надав, а тому запропонували відмовити йому в задоволенні позову¹³⁰⁶.

5 червня 1902 р. Івану Степановичу оголосили “Додатковий викупний акт”, який повертав раніше відібрану 1 дес. сінокосної і додали 30 кв. саж. незручної землі, а також накинули додатково 33 руб. 33 коп. викупних платежів. З цієї суми щорічно господар додатково платив 2 руб., отримавши право випасу скота на паровій землі і стерні чиншовиків села.

Складовою соціального життя є аспекти стосунків між окремими членами роду, або окремої сім’ї. Не завжди рідна кров є важливим цементуючим фактором між близькими, а тим паче далекими рідними. Власні меркантильні інтереси, їх майнове забезпечення завжди виступають рушієм, як це було у сім’ї Кайдашів за Нечуй-Левицьким, шляхами фізичного вирішення суперечок між родичами, або на основі закону, як це відбулося в кальницьких Хіхловських. Родовід Хіхловських у ХVІІІ ст. чітко не прослідковується. Але в другій половині ХІХ ст. можна виявити про нього деякі сюжети.

На одній садибі Михайла Хіхловського стали жити два брати, Андрій та Василь, які “багато років користувались чиншовим правом”. Після їх смерті на садибі залишились двоюрідні брат Каетан Андрійович і сестра Марія Василівна “за чоловіком Тумілевська”¹³⁰⁷.

Марія Хіхловська одружилась з Сільвестром Дмировичем Тумілевським 1850 р. народження, сином пономаря церкви с. Тодорівки Липовецького повіту, відповідно до свого соціального статусу користувався правами почесного громадянина. Цей статус після одруження отримає й Марія¹³⁰⁸. Марія Хіхловська, згідно із заповітом Василя Хіхловського від травня 1875 р., завіреного в Кальницькому волоснму правлінні за підписом волосного старшини Романа Фльорка і волосного писаря Л. Шидловського з прикладанням печатки. В ньому, зокрема було записано, що якщо в його старшої доньки Ярини і зятя Віцентія Алексіча не буде спадкоємців, “то садиба вся залишається названій моїй доньці Марії”¹³⁰⁹.

Каетан Андрійович у 1876 р. був призваний до армії, з якої повернувся додому в 1880 р. Виявилось, що двоюрідна сестра не впустила його на батьківську садибу. 15 червня 1891 р. в проханні до Липовецького повітового з чиншових справ він писав, що “Тумілевська є спадкоємницею мною визнаного маєстату і сумісним володінням садибою”, а тому просив мирового посередника відновити його права власника на частину садиби¹³¹⁰.

Розгляд судової справи затягнувся на кілька років. 17 травня 1894 р. Губернське присутствіє розглянуло на своєму засіданні цей позов. Виявилось, що Марія Тумілевська володіла 3 дес. 32 саж. викупної польової землі¹³¹¹ і 2353 саж. садибної землі,¹³¹² а також “будинком з прибудовами”. На ці ділянки 17 червня 1896 . мировий посередник Липовецького повіту разом з землеміром С. М. Шабельниковим оформить окремі “Відвідні акти”¹³¹³, які стали основою для прийнятя справедливого рішення: “застерегти, що загальне володіння Тумілевською і Хіхловським є тільки присадибна земля в кількості 2353 саж., польова ж 3 дес. 32 саж. належить тільки Тумілевській”¹³¹⁴, яка платила 10-рубльовий чинш.

Як свідчив Сільвестр Тумілевський, в 1871 р. у його дружини Марії Василівни відібрали дві з половиною десятини землі, які вони хотіли повернути, подавши черговий позов. 20 вересня 1898 р. до Кальника прибув мировий посередник 2-ої ділянки Липовецького повіту, щоб провести перевірку чиншових прав Тумілевського на відібрану землю.

Степан Андрійович, згідно з “Викупним актом”, володів 1558 кв. саж. садибної і 2 дес. 2301 кв. саж. польової землі. Польова земля була поділена на дві ділянки № ХХІ в розмірі 1 дес.1065 кв. саж., а ділянка № ХІІ мала 1 дес. 1236 кв. саж.¹³¹⁵ Йому було надано кредит, як викупна сума в розмірі 160 руб. 83 коп., до якої додали ще недоїмки, і тоді викупна сума склала 378 руб. 76 коп. 26 вересня 1901 р. його син Іван отримав із кальницької економії 1 дес. 1200 саж. польової землі, розкидані в трьох ділянках по 1200 кв. саж., 1 дес. сіножатньої і 30 кв. саж. незручної земель. Він отримав право користуватись угіддями всіх чиншовиків для випасу худоби на парових землях і на стерні. За додаткову землю мав платити 83 руб. 33 коп. викупних сум, по 5 руб. на рік. Щоправда, цей Додатковий викупний акт підписала дружина Йосипа Івановича Хіхловського.

Не менш заплутані земельні стосунки розв’язувала в судовому порядку сім’я Потуржинських. Вона щасливо жила, володіла чиншовою землею, поки батько Трифон і його дружина не відійшли за обрій. На 1887 р. в садибі залишилась жити сім’я Митрофана Трифоновича – 38-річна дружина Євдокія та їхні діти: Полікарп, Борис, Павло, Василь, Домнікія і Олена. Мали прихисток тут і його сестри, неодружені 43-річна Єфросинія і 40-річна Євдокія¹³¹⁶.

Приблизно в 1886 р. Митрофан вигнав своїх сестер із садиби, зовсім позбавив їх права користуватись спадковим майном і, вони “вимушені поневіряться по чужим куткам”¹³¹⁷. Єфросинія і Євдокія звернулись до мировго посередника з проханням повернути свою частину статку, проте Трифон розповів, що “батьківський чинш він продав за борги і, що його дружина на торгах викупила землю на свою користь”¹³¹⁸. Тоді сестри 17 травня і 12 червня 1891 р. подали “Прохання” в Липовецьке повітове з чиншових справ присутствіє порушити судовий позов з метою повернення їхньої частину батьківського чиншового спадку. За них писав писар. Сестри викривали обман брата, зазначаючи, що ніякої куплі-продажу батькового чиншу не було, а була, можливо, тільки “фіктивна”, як засіб позбавлення їх спадкового майна. При житті батька ніяких боргів за землею не було. Їх наробив брат. Більше п’яти років тому він їх вигнав і тим самим позбавив можливості користуватись землею. Про несправдеивість брата можуть підтвердити селяни села Федір Левченко, Кузьма Ярошенко, Гнат Калашник¹³¹⁹. Вони твердили, що по праву, нарівні з братом, мають право на спадщину свого батька¹³²⁰.

Липовецьке повітове присутствіє 15 січня 1894 р. розглянуло позов сестер і зобов’язало Митрофана “користуватись земельними угіддями” разом. Брат сестер до садиби не пустив і 12 березня 1894 р. написав “Скаргу” до Київського губернського з чиншових справ присутствіє, в якій висловив обурення несправедливим рішенням повітового пристутствія і висловив своє бачення розв’язання позову. 1-е, він платив справно 10 руб. чиншу, а відбрання 2 дес. землі, без якої в “сільському обиході практично жити не можливо”¹³²¹. 2-е, з’явилась невідомо звідки недоведена чиншова недоїмка. 3-є, “сестри, які вже років (5) виписані із нашого двору”¹³²² не платили чинш, а це робив він. 4-е, сестрам потрібно надати відібрану колись батьківську землю для користування¹³²³.

Митрофан відмовився пустити сестер до садиби, що викликало нове “Прохання” Євдокії та Єфросинії до Липовецького повітового з чиншових справ присутствія, де ще раз вони звертають увагу на своє злиденне життя, “засоби для життя здобувають ручною працею”¹³²⁴. Разом з проханням вислали “Метричний витяг”, де священик Василь Войнарський власноручно записав “Метрична книга за 1843 и за 1849-й рік свідчить, що в однодворця Трифона Петровича Потуржинського родилися Єфросинія і Євдокія перша січня 7 у книжці записана під № 1 женська, а друга березня 14 і записана під № 10 женська”¹³²⁵. Витяг підписаний панотцем і скріплений церковною печаткою.

1 травня 1895 р. до с. Кальника прибув кандидат в мирові посередники і провів дослідження: опитав старожилів, поговорив з братом й сестрами. Зокрема, Митрофан наполягав на тому, що він особисто 17 років, включно до 1882 р. платив чинш. Єфросинія від себе і своєї сестри сказала, що 22 роки він недопускав їх до користування землею, за винятком 1894 і 1895 років¹³²⁶. Свідок Андрій Васильович Луцько засвідчив, що з 1881 р. сестри на садибі не проживали. Федір Якимович Левченко звернув увагу на те, що брат то допускав їх на садибу, то знову проганяв, в тому числі “у 1888 році знову виставив і так неодноразово”¹³²⁷ чинив. Селянин Василь Миколайович Войченко свідчив, що після смерті матері близько 1876 р. сестри не проживали на спірній землі¹³²⁸.

Ще в 1900 р. у Київському губернському присутствії розглядалась скарга Митрофана, Євдокії та Єфросинії Потуржинських. Все це звелось до повернення відібраних колись 2 дес. землі¹³²⁹.

Копія “Викупного акту” на землю Митрофана, Євдокії та Єфросинії засвідчує, що вони володіли 2030 кв. саж. садибної, 3 дес. 1121 кв. саж. ораної і 78 кв. саж. не зручної землі. 5 червня 1902 р. їм “оголосили” “Додатковий викупний акт”. Він юридично повертав раніше відібрані землі в розмірі 1 дес. польової і 1 дес. сінокосних і 32 кв. саж. незручної землі. За неї нарахували 83 руб. 33 коп. додаткових чиншових повинностей, з яких необхідно було платити 5 руб. річних викупних платежів.

Інші документи свідчать, що в Кальнику в кінці ХІХ ст. проживала ще сім’я Антона Петуржинського. Його сини, Василь і Карпо, як і більшість кальницьких чиншовиків, наполегливо добивались повернення відібраних земель. Мировий посередник Н. Бабаев 3 вересня 1898 р. повісткою викликав Василя і Карпа на “на 20 число вересня місяця 1898 року на 11 год. дня ... для перевірки прав ваших на віддібрану у Вас чиншову землю”. Складений мировим посередником протокол засвідчив, що у Василя Антоновича було відібрано “шість з половиною десятин польової та сінокосної землі”. Правда, 18 червня 1896 р. землеміром С. М. Шабельниковим буде проведено відведення ділянок землі селянам Василю і Карпу Антоновичам Петуржинським за викупним актом. Їм було відведено присадибної землі в розмірі 1021 кв. саж., польової і сінокосної землі 6 дес. 550 саж. і незручної 125 кв. саж. Розгляд справи виявить також, що їхній 10 руб. чинш буде замінено з 1-го травня 1894 р. на річну оплату чиншу у 17 руб. 80 коп. За братами рахується і недоїмка в розмірі 130 руб.

Розгорілась затята боротьба за землю садиби в родинах Степана Андрійовича Хіхловського і Михайла Матвійовича Кривенка. Ми достеменно не можемо встановити, хто був родоначальником цього роду. В 70–80-ті роки ХІХ ст. на цій садибі проживали спадкоємці однодворців Гаврила Мультана і Андрія Хіхловського. Боротьба розгорілась між двоюрідними братом Степаном Хіхловським* і сестрою (ім’я, не встановлене), до одруження Мультан. Інтереси її представляв чоловік – відставний солдат Михайло Кривенко¹³³⁰.

Протистояння виникло після того, як Гаврило Мультан 8 березня 1882 р. уклав добровільну “Домашню угоду” з Степаном Хіхловським. Зміст її полягав у тому, що Степан брав на себе зобов’язання заплатити економії за Гаврила Мультана 71 руб. 56 коп. недоїмки, яка нагромадилась до 1882 р. і 17 руб. 89 коп. сріблом за 1882 р. За це Гаврило Мультан поступався йому польовою і однією частиною садибної землі, інша частина виділена зятю Михайлу Кривенку, який платитиме 30 коп. сріблом чиншу¹³³¹. Угода завершувалась такими словами: “вся земля ця не є моєю, а економії, вона ж і права на неї має, ні я, ні мої спадкоємці, і ніхто з мого роду не повинен в цьому обі сторони”¹³³².

Михайло Кривенко, автор двох “Прохань” до Липовецького повітового з чиншових справ пристуствія вважав, що частину садибної землі він отримав від тестя за 35 руб. сріблом. Крім того, тесть обіцяв частину садиби зятю, якщо той за свій рахунок його поховає. В проханні Михайло писав, що він виконав взяте на себе зобов’язення, зазнавши 30 руб. витрат. На цьому проханні 8 березня 1882р., як свідок, підписались селяни Кальника: Лев Остапчук, Дмитро Іщенко, а за них неписьменних підписав Андрій Майстренко. Приклав свою печатку і підписався кальницький волосний староста Кирило Могила, управляючий економією (Дубинський?) та директор-розпорядник Товариства “Кальник”¹³³³.

26 вересня 1901 р. бердичевсько-липовецьке з чиншових справ присутствіє під головуванням С. М. Сакуліна і мирових посередників 1-ої Липовецької ділянки В. І. Ненюкова і 2-ої ділянки Вадима Михайловича Бабаєва (власник 539 дес. землі у с. Фронтівці) та мирових суддів слухало рішення Київського губернського з селянських справ присутствія, яке визнало “невірниим діями” рішення Липовецького присутствія щодо позову Степана Хіхловського і Михайла Кривенка¹³³⁴, оскільки не був визначений розмір частин присадибної ділянки, якими володіли позивачі, і вся земля була зведена в один викупний акт, а також створено два відводні акти на присадибну і польову землю Степана Хіхловського. Київське губернське з селянських справ присутствіє скасувало викупні акти і запропонувало чиншовому присутствію обговорить питання володіння цими ділянками¹³³⁵.

Мировому посереднику доручили на місці провести повторне дорозслідування цього питання. Встановили, що “садиба Кривенка залишається в такому вигляді, як і в рік її купівлі в Мультана”¹³³⁶. Встановили кілька цікавих фактів, зокрема, що Кривенко одного разу хотів захопити землю Хіхловського, проте мировий суддя відновив володіння останнього. Провели додатковий обмір садиби і виявили, садиба Кривенка займає 210 кв. саж, а Хіхловського 1558 кв. саж. Стало відомо, що Степан Хіхловський вже помер, а землею володіє його дружина Марія та син Осип Степанович. Михайло Кривенко поступився своїми правами на садибу селянину с. Борисовки Опанасу Никифоровичу Корсаку і його дружині Ганні Григорівні¹³³⁷.

Ми не будемо втомлювати читача розповіддями про розмір нового чиншу, який вирахувала комісія, але наголосимо на тому, яка ж кількість ґрунту Гаврила Мультана так хвилювала його родичів, у тому числі його сестер: Ганну Штифурську (до речі, міщанку) і Євгенію Видавську. Вони вимагали, щоб Липовецьке повітове з селянських питань присутствіє визнало їх спадковими “вічними чиншовиками”¹³³⁸. У висновку повітової комісії писалось, що Степан Хіхловський отримав від Гаврила Мультана 2 дес. 2326 кв. саж. з платежами по 12 руб. і 46 коп. в рік¹³³⁹. Ось за ці десятини протягом більш як двадцяти років точилась запекла родова боротьба.

Зробив спробу захистити свої поземельні права липовецький міщанин Степан Павлович Заплотинський, який користувався землею з 1831 р., а ще раніше і його батько. Як він став користувачем, а після викупних операцій власником кальницької землі сказати достеменно не можемо. За свідченням 65-річного Василя Сметани і 71-рчного Йосипа Вознюка, “Заплотинський володів землею досить давно, уже років 60”¹³⁴⁰. Раніше, конкретно за документами не прослідковується, коли він подавав скаргу в Липовецький повітовий суд та в Уманський окружний суд, щоб повернути відібрані в нього у 1871 р. 1 ½  дес. польової та ½  дес. сінокосної¹³⁴¹. Позивач наголошував, що як тільки в нього відібрали ці 2 дес. землі одразу ж підняли чиншову плату за неї. В 1891 і 1894 роках знову ж подавались позови на кальницьку економію з метою повернення відібраної землі. Загалом до 1894 р. Степан володів 4 дес. 939 саж. садибної, польовіої і незручної землі, яка знаходилась на чиншових ділянках за №13, 15, 53, 67, і 94.

В березні 1894 р. в Губернському з селянських справ присутствії розглядалась скарга 67-річного Степана Павловича Заплотинського та його 22-річного сина, який народився 11 червня 1871 р.¹³⁴², з вимогою повернути відібрану землю. 30 березня того ж року губернське присутствіє позитивно вирішило цю скаргу. Степану було видано ще один “Додатковий викупний акт на чиншову ділянку, яка належить поверненню в користування чиншовика Степана Заплотинського”. Селянин отримав додатково 1 дес. 1200 саж. польової, 1 дес. сінокосної і незручної 41 кв. саж. Польова земля розподілялась на три ділянки по 1200 кв. саж., а сінокосна була в одній ділянці. Ділянки 3 45, 69 і 98 сусідили з ділянками Василя і Лекери Чернолуцьких, Фелікса, Івана, Ганни і Дарини Дубровських, Килини Гашинської. За цю землю йому нав’язали викупну суму в розмірі 83 руб. і 33 коп. Він також зобов’язувався виплачувати 5 руб викупних платежів на рік. Уряд, з урахуванням цих додаткових позичкових коштів, нарахував Степану урядову суму в розмірі 299 руб. 99 коп. Щорічно з цієї суми він виплачував 18 руб. викупних платежів.

Чиншовиком був і Григорій Остапович Генсоровський. Після реформи 1861 р. був підготовлений викупний акт, який засвідчив, що йому передавали за викуп 790 кв. саж. присадибної і 3 дес. 2028 кв. саж. польової землі. Польова земля розподілялась на чотири ділянки: № 21, 62, 89, і 106. Наприклад, його сусідами по першій ділянці були: Андрій Остапчук, Леонтій Коваленко, Степан Гашинський і Марко Баніт. В січні–березні 1894 р. у викупному акті було записано, що він раніше виконував чиншові грошові повинності в розмірі 10 руб. На погашення виданої урядом викупної позики в розмірі 286 руб. 66 коп. за землю він мусів щорічно виплачувати 17 руб. 20 коп.

В 1902 р. доля “посміхнулась” йому. Чиновники Липовецького присутствія зачитали “Додатковий викупний акт”, який “дарував” повернення раніше відібраних земельних угідь, зокрема польової 1 дес. 1200 кв. саж. і сінокосної 1 дес., при цьому додали 32 кв. саж. незручної землі. Польова земля наділялась у трьох ділянках, кожна по 1200 кв. саж. Ці ділянки після їх наділення отримали № 12, 40, 62 і сінокосноі № 91. Перша ділянка сусідила із землями Амброзія Гашинського, Станіслава Пашковського і з церковною землею. Господар отримав право випасати свою худобу на паровій землі чиншовиків і на стерні, після зібраного хліба. За наділені ділянки Генсорський отримав додатково 83 руб. 33 коп. позики. З розранхунку 6 % викупної суми він щорічно виплачував додатково 5 руб. Цей акт за неписьменного Григорія підписав Григорій Пашковський, а від економії – Гаврило Єнні та інші свідки з с. Купчинець та с. Польового.

Землеволодіння чиншовика Костянтина Костянтиновича та його синів Олександра і Мини Добровольських зафіксовані у “Викупному акті”. Він свідчить, що сім’я проживала на одній садибі в розмірі 1132 кв. саж. землі і володіла 3 дес. 246 кв. саж. польової. За цю викупну землю держава видала їм 299 руб. 99 коп. позики. Щорічна виплата з неї складала 18 руб. Земля знаходилась у 4 ділянках, записаних під № 6, 50, 77 і 110. Перша ділянка межувала з землею Антона Ковалинкова, Назара Музики, Івана Венграновського та Івана Хаценюка.

У 1902 р. брати отримали 1 дес. 1200 кв. саж. польової та 1 дес. сінокосної землі, раніше відібраної від їхніх батьків. Їм же додатково “нарізали” 126 кв. саж. незручної землі. Це зафіксовано в “Додатковому викупному акті”. Відповідно до цього документа, земля була рознесена по трьох ділянках (№ 19, 47, 71) по 1200 кв. саж. Зокрема, перша ділянка межувала із землями Федора Гашинського, братів Чернолуцьких та церковною землею.

За надану землю господар отримав 83 руб. 33 коп. викупної позики з якої додатково мали виплачувати щорічно 5 руб., право користуватися толокою випасу своїх тварин. Акт підписав Олександр Добровольський, а Мина не з’явився. Батька, напевно, вже не було на білому світі.

Землеволодіння однодворців нічим не відрізнялось від селянських господарств. Воно також складалося з присадибної та польової землі. Август Костянтинович і Марія Костянтинівна Орловські в лютому 1894 р. володіли присадибною ділянкою в розмірі 1567 кв. саж. та орною землею, яка знаходилась на ділянці № ХХІ, де була 1 дес. 305 кв. саж., на ділянці № ХХІІ – 2379 кв. саж., ділянка № ХХІІІ – 2364 кв. саж. А всього вони володіли 3  дес. 1815 кв. саж. орної землі¹³⁴³. Виявляється, що до “Викупного акту”, крім Августа та його матері, були внесені імена його сестер Марії (після одруження Постановської) і Маложати (Тисевич).

Боротьба Орловських за повернення раніше відібраних земель завершилась у січні-травні 1894 р., про що свідчить “Додатковий викупний акт”. В ньому записано, що син з матір’ю і сестрами отримали 1 дес. 1200 саж. орної і 1 дес. сінокосної та 29 кв. саж. незручної землі. Орна земля розносилась по трьом ділянкам у розмірі 1200 саж. За ними зберігалось право використовувати для випасу своєї худоби на полях чиншовиків, які були під паром та стерні. За додатковий наділ вони мали виплатити 83 руб. 33 коп. викупної суми. А взагалі вони мусіли виплатити за землю 313 руб. 33 коп. викупних платежів, з яких щорічно до економії відносили 18 руб. 80 коп.

Геометричний план землеволодіння Степана Андрійовича Хіхловського і Михайла Матвійовича Кривенка, складений таксатором С. Даниловим 15 лютого 1894 р., засвдчує, що в них було 1890 кв. саж. під садибою, а на двох ділянках орної землі: на ділянці № ХХІ обраховано 1 дес. і 1065 кв. саж. На ділянці № ХХІІ відповідно – 1 дес. 1236 кв. саж. Всього землі у їхній власності було 3 дес. 1791 кв. саж. і незручної під вулицею 70 кв. саж.¹³⁴⁴. Згідно з описом цього плану, маємо можливість встановити їх сусідів: чиншовиків Августа і Марію Орловських, Івана Клієвича, Григорія Орловського, Ганну Штифурську, Станіслава Пашковського, селян Григорія Корчмаря, Романа Фльорка та ін.

Геометричний план виділення на чиншовому праві селянам Дем’яну, Ганні, Ірині Мартиновичам Більським та Павлу і Марії Васильовичам Збінським “із володінь Товариства Кальницького бурякоцукрового заводу”. Таксатор і землемір С. Данилов 15 лютого 1894 р. склав цей план, в якому замальовано “всього в кількості 6 присадибної 648в. саж.” землі¹³⁴⁵. Їх земля сусідила із землям кальницької економії, невідомого селянина та землею Григорія Амброзевича і Павла Дубровського.

Використовуючи матеріали Геометричних планів, складених для конкретногого мешканця с. Кальника, ми маємо можливість назвати їх прізвища, кількість землі, якою вони володіли, а також їх сусідів. Так, 15 лютого 1894 р. землемір С. Данилов склав план садибної землі спадкоємцям селянки Єпистинії Дмитрівни Виноградової, уродженої Добровольської: Марії, Парасці, Катерині і Гафії Яковлевим та їх батьку Якову Степановичу Виноградову в розмірі 540 кв. саж. Межували з ними Кирило Дігтяр, Матвій Васильович Кропивницький, Сидір Гега та Василь Гнатович Касперович¹³⁴⁶.

Брати Василь і Леон Станіславовичі Альбертовичі та Килина Олександрівна Вітвіцька, уроджена Сігнаєвська, того ж дня і року отримали геометричний план на 2238 кв. саж. присадибної і незручної землі. Межували з ними Степан Чернецький, Степан Задорожній і землі Товариства “Кальник”¹³⁴⁷.

Повернули колись відібрану присадибну землю 15 лютого 1894 р., відповідно до геометричного плану С. Данилова, спадкоємці селянина Василя Островського: Федір і Меланя, за чоловіком Бількевич, на 726 кв. саж. Поряд були землі Микити Коруза, Трофима Суховерхого, Ганни Калашникової¹³⁴⁸.

Спадкоємці Якова Ніжинського, Семен, Олімпіада та їх матуся Текля Яківна, добивались повернення земель, відібраних від їхнього спадку. 15 лютого 1894 р. С. Данилов склав план відводу польової землі, розбитий на кілька польових ділянок: №№ ХХІ – 1186 кв. саж, ХХІІ – 1372 кв. саж., ХХІІІ – 1306 кв. саж., а всього – 1 дес. 1464 кв. саж. та присадибну – 500 кв. саж. Але “за смертю Семена, Олімпіади і Теклі їхні родичі Терезія Пашковська і Йосип Синкевич, а за них неписьменний розписався Петро Чайковський”¹³⁴⁹. Ці землі були поряд з ділянками Кіндрата Поперечного, Федора Качалая, Фелікса Івановича Пашковського, Митрофана, Євдокії і Єфросинії Петуржинських, Йосипа і Пилипа Синькевичів та ін.

Повернув Опанас Никифорович Корсак, відповідно до плану, складеного 28 березня 1901 р. землеміром бердичівсько-липовецького повітового з чиншових питань присутствія М. Козловським, всього-навсього 210 кв. саж. присадибної землі. Сусідами по наділам були Марія Хіхловська, Іван Кілієвич, а через дорогу – Павло Видавський¹³⁵⁰.

У вересні 1906 р. повернули “чиншові садиби” Арсеній Данченко та Юстина Туринська в розмірі 1176 кв. саж., Антон Мацько – 990 кв. саж., Іван Любанський – 1356 кв. саж., Влас Шемонин – 660 кв. саж., Павло Збінський і Демян Бійський – 660 кв. саж. Перша ділянка знаходилась біля дороги із Лінець на Дашів з лівого боку і впиралась у чиншову садибу Григорія Амброзевича біля берега¹³⁵¹.

Етно-соціальний зріз жителів села Кальника, як віддзеркалення розвитку громад Київської губернії ХІХ – початку ХХ ст., є надзвичайно важливою історіографічною, мало досліджено проблемою. Дослідження цього складного історико-соціального питання проводиться на основі статистичних звітів губернського правління Київської губернії, які періодично публікувались окремими працями, присвяченими деяким аспектам, як-то: спискам населених місць Київської губернії¹³⁵², або пам’ятним книгами на конкретний рік¹³⁵³. На жаль, не всі вони збереглись, як і той факт, що їх немає у відкртому доступі. Значним фактичним матеріалом є таблиці, котрі складало щорічно не одне покоління священнослужителів церкви Присвятої Богородиці протягом цих 127 років, як додатки до клірових книг. Вони повніші і змістовніші, ніж друковані документи, мають важливу властивість проливати світло на національні, соціальні й релігійні риси розвитку суспільства¹³⁵⁴.

Етно-соціальний розвиток громади села відбувався нерівномірно. Умовно можна виділити три нерівні за роками періоди. Перший – найтриваліший і охоплює часи кріпацтва. Велика реформа 1861 р., звільнивши селянина від рабської залежності, створила умови до трансформації суспільства в напрямку промислового, а в 90-ті роки ХІХ ст. – на початку ХХ ст. громада, остаточно втративши патріархальщину, втягнулась в індустральне виробництво, набуваючи забарвлення робітнизму і заробітчанства. На цих етапах відбувається диференціалізація соціальних груп прихожан: священнослужителі церкви, шляхтичі, з яких частково рекрутується управлінський апарат (управляючі економією і цукрового заводу, наглядачі, вільнонаймані організатори виробництва вина) та більш-менш однорідна селянська маса.

У ці роки поступово розвивається інфраструктура села Кальник, збільшується кількість дворів і сімей. Село відноситься до володіння Товариства Кальницького цукрового заводу, який дав інтенсивний поштовх до його розвитку. Важливим етапом в дослідженні становлення й розвитку соціальних і демографічних проблем є Перший загальний перепис населення, зокрема і Кальника. Результати були опубліковані в спеціальному довідниковому виданні в 1905 р. Згідно зі статистичними підрахунками, скромно було записано: “Кальник, с. Лип. Прав. 2182., 1129 ч. 1154 ж., разом 2283”¹³⁵⁵. Скромні підрахунки свідчать, що а той час в селі проживала 101 особа неправославного віросповідання, швидше управлінський персонал заводу і члени їхніх сімей.

Статистичні дані про розвиток села Кальника наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. переконують в тому, що його соціально-економічне обличчя швидко трансформується в промислово-індустріальне суспільство. Судіть самі, в селі в 1900 р. було 418 дворів, в яких проживало 2653 особи, серед них 1309 чоловічої та 1344 жіночої статі*. У селі було 2974 десятини землі, яка розподілялась на власність Кальницького цукрового зводу – 1650 дес., селяни мали в своєму користуванні – 1279 дес. і 45 дес. належало церковному кліру церкви Присвятої Богородиці¹³⁵⁶. Головним занняттям жителів села було хліборобство та вирощування технічної культури – цукрового буряка.

Індустріалізація села розкривається тими галузями технічного й культурного розвитку. Зокрема, у цей час тут було: цукровий завод, де працювала переважна більшість місцевих тимчасових робітників, серед них 550 чоловіків та 150 жінок. Директором заводу був Онуфрій Єронімович Косарський. В селі діяли один паровий і один вітряний млини, три кузні та одна державна винна лавка¹³⁵⁷.

Характерною особливістю розвитку землеробства в ті роки є виникнення хутірської і фермерської систем землеволодіння. Ідея хутірського господарства виникла не спонтанно, а була результатом розвитку промислового й сільськогосподарського хазяйнування. Можна переконливо стверджувати, що ідея хуторів, виплекана українським селянином, у тому числі жителями Липовецького повіту, лежала під ногами в російського реформатора початку ХХ ст. Петра Аркадійовича Столипіна, яку він підняв і на законодавчій основі реалізував. Матеріали, зібрані й опубліковані Л. Похилевичем, переконують, що на 1 січня 1900 р. навколо Іллінців існували “селянські” хутори, зокрема однодворовий хутір Плахотника, де проживало 6 осіб – 3 чоловічої і 3 жіночої статі. Однодворовий хутір мав і Архип Міщук, за 3 верстви від Іллінців, таким же був “церковний” хутір “Морозовки”, який належав Троїцькій церкві м. Іллінців. Тут проживали три особи, які доглядали цей хутір¹³⁵⁸. Хуторами володіли Федір Підтикало, Давид Ковальчук, Терентій Мальований, Михайло Кишка та ін.¹³⁵⁹ Біля с. Кальника знаходилась ферма Кальницького товариства цукрового заводу. В ній проживало 3 особи, з них 2 чол. Головним заняттям їх було хліборобство. Кількість землі на фермі “показано в загальній кількості с. Кальника”¹³⁶⁰.

Змінилася соціально-культурна сфера Кальника. Церква Присвятої Богородиці, як і однокласне сільське міністерське училище, залишались провідниками духовного й освітянського розвитку сільської громади. Вагомим осердком розв’язання соціальних проблем, у тому числі медичного обслуговування, в першу чергу робітників, була лікарня, де працювали лікар та фельдшар¹³⁶¹.

Новацією в громаді села був спеціально створений “Пожежний обоз”, який мав на своєму забезпеченні 3 насоси, 14 діжок, 14 багрів і 25 відер¹³⁶². Зазвичай ми не знаємо, на яких засадах діяв цей пожежний обоз, чи тут працювали постійні робітники, чи люди відповідно до ситуації. Скоріше, ситуативні люди.

Технічний прогрес дихав новаціями – наявністю, правда у м. Дашеві, поштово-телеграфної і поштової (земської) станцій, а за 18 верст – залізничної станції, яка мала назву Оратово¹³⁶³, як і пролягання через село важливої торговельної дороги “4. Із Липовця, через Іллінці, м. Дашів, м. Терлицю в м. Умань, а звідти через Торговицю у Херсонську губернію”¹³⁶⁴. Із м. Уманя відходила ще одна дорога на м. Одесу, важливий порт, куди завжди кальницькі власники відправляли зерно й цукор.

Кальницька економія, як складова частина Дашівського ключа гр. Потоцького, виробляючи сільськогосподарське збіжжя, втягувалась в торговельні оборудки прийшлих євреїв-маклерів¹³⁶⁵, котрі жадали якнайдешевше скупити зерно. 9 березня 1860 р. Бердичівський повітовий суд розглядав скрагу Бердичівського 2-ої гільдії купця Якова Самсона сина Манзона про те, що він у Києві підписав контракт з графом Володимиром Володимировичем Потоцьким на поставку останнім з врожаю 1859 р. 2000 чвертей чистої і сухої пшениці в мішках до м. Одеси до 1 жовтня. За це купець видав йому 11000 р. сріблом. Граф не виконав умов контракту, чим спричиив купцю значний збиток. Він порахував, що за цінами того року в Одесі чверть пшениці коштувала 10 руб. 50 коп. сріблом. Таким чином, він втратив “неминучу виручку 21000 р. с.”. Крім того, Яків Манзон підрахував і збитки від відсотків, які також недоотримав з цієї суми – 3000 руб. сріблом¹³⁶⁶. Позивач не тільки вимагав від суду примусити Володимира Потоцького і його дружину Генрієту сплатити 24000 руб. срібл., але до того часу, поки вони не виплатять борг, “накласти заборону на всі маєтності поміщика графа Володимира і його дружини поміщиці графині Генрієти Потоцьких”, які знаходяться в дашівському й балабанівському маєтках¹³⁶⁷. Суд задовольнив вимогу купця й вирішив направити відповідне клопотання до Київської палати цивільного суду та до Санкт-Петербурга з опублікуванням цієї заборони в пресі.

Сім’я графа Володимира Потоцького жила на широку ногу. Прибутків від маєтностей, які були закладені й перезакладені в Опікунській раді, не вистачало на задоволення життєвих запитів членів родини. Граф часто звертався і до позик, в тому числі й до приватних осіб. До Гайсинського повітового суду 3 жовтня 1860 р. гайсинський 2-ї гільдії єврей-купець Пинкус Айзинович Поляк подав скаргу на графа Володимира Володимировича Потоцького про те, що він і його син Наухім Пінкусович видали п’ять позик: 20 грудня 1857 р. на 24000 руб. сріблом “за орендне утримання млина на шість років”, і чотири: 5 лютого 1858 р. на суму 2956 руб. 60 коп. сріблом, з погашенням до 1-го лютого 1860 р., ще одна у цей же день на 4000 руб. сріблом, але з погашенням до 1 вересня 1858 р. і 12 лютого 1858 р. на 9000 руб. сріблом, з погашенням до 1-го січня 1860 р. Рівно через рік Нухим видав ще одну позику графу на суму 8270 р. сріблом з умовою, що він поверне її до 1-го березня 1859 р. Це вже був грабунок чистої води. За якихось три роки граф позичив у цих купців 48226 руб. 60 коп. Всі ці векселі були записані, як безвідсоткові в конторі Київського нотаріуса, відповідно: дві 6 лютого 1858 р., 12 лютого 1858 р. Ще одна подана до Липовецького повітового суду 15 січня 1858 р.¹³⁶⁸ Ці великиі суми позик погашувались, безперечно, і за рахунок прибутків з кальницьких селян.

Соціально-економічні й побутові умови життя кальничан змальовують роздуми Амброзевича Степана Лук’яновича* – одного з представників польського роду, закинутого до Кальника в силу історичних подій минулих століть¹³⁶⁹. Автор спогадів акцентує увагу на умовах життя сім’ї яка володіла незначною кількістю землі, що примушувало господаря, Луку Григоровича, “як муляра працювати на цукроварні поміщика Ярошинського”. Будучи неписьменним, він мав добру пам’ять і природні здібності художньо розповідати бувальщини й пережите особисто¹³⁷⁰. Мати була домогосподаркою, вміла читати й писати, займалась пошивом невибагливих речей, чим інколи заробляла незначні кошти до сімейного бюджету. Сім’я складалась з п’яти дітей: двох синів і трьох доньок.

Рубіконом сімейного життя стала Перша світова війна, в якій, разом з іншими кальничанами, брав участь Лука Амброзевич – “пішов захищати царя і отечество”¹³⁷¹. Пізніше син опише, що, провівши батька на війну, зразу ж відчув погіршення матеріального стану сім’ї, особливо після того, як влітку 1915 року “захворіла і здохла корова, яка давала нам молоко, сир, масло, тобто необхідні продукти харчування для нас, дітей”¹³⁷².

Велику радість сина Степана викликала десятиденна відпустка батька в кінці 1916 р. До них прийшли сусіди, яким Лука розповідав про війну, “про перші аероплани, які німці застосовували для розвідки і бомбування. Для мене (автора спогадів. – Авт.), це була дуже велика радість. Я цікавився всім, що батько розказував і старався все запам’ятати, а потім переповідав своїм товаришам по вулиці, переробивши все на свій лад”¹³⁷³.

Лютнева революція 1917 р. вивільнила частину солдатів, які поверталися додому. Під впливом револційних подій в країні селяни, зокрема і с. Кальника, “стали робити свою революцію”. Автор спогадів розповідає: “Сільською інтелігенцією було організовано маніфестацію. Пройшли селом (в основному молодь) з флагами, революційними піснями і промовами”¹³⁷⁴. Малоземельні селяни на своєму сході вирішили розподілити майно (землю, реманет і тяглу худобу) власника фільварку Єнні між незаможними селянами. Сім’я отримала 4,5 га землі, пару коней і однокінний візок¹³⁷⁵.

Революційні події оголили багато соціальних сюжетів життя селян Кальника. В селі не було “куркулів”, а були так звані “господарі”, які володіли 5–6 десятинами землі, “і до двох пар тягла і частково користувалися робочою силою”¹³⁷⁶.

На Кальницькому цукрозаводі і в фільварку Єнні працювали не тільки селяни, але й службовці-конторники, інженероно-технічні працівники, яких революційно налаштована селянська маса вважала “буржуями і стихійно розпочався “розгром” домів, де вони жили і розносили, хто що міг”¹³⁷⁷.

Революційна вседозволеність для селян скоро закінчилось приходом в кінці лютого 1918 р. німецьких військ, а з ними й поміщиків та їх прихильників. Окупаційна влада наказала селянам повернути все, що було забрано у власників, “а для науки, шмагали нагаями”¹³⁷⁸. Поміщик заарештовував чоловіків, їх били нагаями і на кожний будинок “наклали грошову контирибуцію 300–500 руб.”¹³⁷⁹. Ревкомівців або розстрілювали, або відправляли до в’язниці у Харків. Активісти новаційних перетворень, в першу чергу, члени сільського ревкому, розбіглися, стали переховуватися. Так, Лука відвіз свою сім’ю до сестри в лісове село Шабельну, а сам з початку червня і до кінця 1918 р. вдома не зв’ялявся.

Матеріальне становище сім’ї, як й інших селян, стало ще гіршим. Сім’я захворіла на “Шпанку, так тоді називали, для того часу нову хворобу – грип”¹³⁸⁰. У будинку не було ні крихти хліба. Діти ослабли і не могли ходити. Від них відвернулися сусіди, дітей не пускали на свої садиби. Цей вчинок селян автор спогадів пояснює тим, що “кожен селянин старався вибитися в міцного середняка, а то й в куркуля і в селян аналогічної робітничої солідарності не було. Це споконвічна заскорузла психологія селянина, яка збереглася у селян і до наших часів”¹³⁸¹.

Після листопадових революційних подій 1918 р. у Німеччині окупаційні війська залишили Кальник. В селі загострюються соціальні проблеми, пов’язанні з нестачею продовольства, зростанням суспільної напруги, поверненням колишніх активістів. У січні 1919 р. повернувся й Лука на коні у військовій формі з військовою амуніцією. Пізніше на підводі в садибу привезли продукти. Сусіди знову ж навернулись до них. Зібрались і слухали розповідь про те, де перебував Лука Григорович довгі місяці. Він, зокрема сказав, що, втікаючи від переслідувачів, і не стільки від німецької військової влади, скільки від гайдамаків, він опинився в Житомирських лісах, де їх надибали “петлюрівські вербувальники, з своєю програмою; головне, що їх приваблювало – розігнати і бити гайдамаків. Німці вже самі залишили Україну і був наказ Петлюри їх не зачіпати”¹³⁸². Новостворений Липовецький курінь, куди ввійшли жителі Дашівської, Іллінецької, Оратівської таі інших волостей діяв у складі війська Симона Петлюри до тих пір, поки його самого не погнали з Києва. Курінь не підтримав його політики співпраці з Польщею й розійшовся по домам. Лука дослужився до звання хорунжого.

Лука Григорович повернувся додому, привівши двох худих коней, які будуть вихожені Вступив до комнезаму. Його обрали членом правління. Через кооперативне товариство, купи плуга. Кіньми і плугом виорали собі, а потім сусідам землю, засіяли. Стали чекати врожаю.

Навесні 1920 р. несподіванов селі з’явились польські війська. Поляки великої шкоди селянам не чинили, але в Амброзевича реквізували двох коней, мотивуючи це тим, що вони належали до військового відомства. Наприкінці червня в село приїхали два невідомих вершника, які розпитували у Степана, які роди військ мають поляки: піхоту чи кінноту. Це були будьоновські розвідники. Невдовзі в село вступив їх військовий обоз, з яким, напевно, став співпрацювати Лука. Йому начальник обозу пізніше подарує двох сільських коней, які будуть ним використовуватись у своєму господарстві.

Десь перед жнивами 1920 р. в селі утвердилась радянська влада*. Розпочалась реорганізація суспільних відносин під акомпанемент тифу. Вся сім’я Луки Амброзевича захворіла. Лікар Якущик, яка з’явиласяву селі ще “зовсім молодою двічинкою”, мужньо виходжувала хворих. Коли лікарню перевели до Дашева, вона, “хірург, гінеколог і терапевт”, працювала там головним лікарем до 1941 р., а під час ВВВ керувала одним із військових госпіталів¹³⁸³.

Післямова

Завершився розгляд історії м. Кальника та його полку доби козацьких борінь за незалежність України від посягань зарубіжних зайд та торгів нею доморощених представників національної еліти. Ми постаралися вибрати й систематизувати опубліковані джерельні та літературні матеріали, створити цілісну картину становлення, розвитку та зникнення Кальницького полку, що спричинило й занепад містечка, де знаходився його полковий уряд, розкрити соціально-економічний розвиток міста-села з найдавніших часів до 20-х років ХХ ст., відтворити діяльність священницького кліру, його ролі в формування сільської громади, освіти, а також і навчання кальничан в інших навчальних закладах Російської імперії.

Місто заявило про себе в роки національної козацької революції, сконцентрувавши довкола себе біля половини території сучасної Вінницької області., Активна участь козаків і полковників Кальницького полку в борні інколи впливала на розв’язання стратегічно важливих проблем. Місто мало досить потужну для свого часу фортецю, яку виявив відомий університетський професор В. Антонович і вперше опублікував план для народного ознайомлення (див. фото № ).

Місто й фортеця під час військових нападів не раз руйнувалась різними загарбниками, але завжди завдяки мужності й наполегливості місцевого населення, козаків полку знову відроджувались, стаючи на шляху ворогів, як незборима сила в цих страшних суспільних й політичних протистояннях.

Московсько-польська війна за Україну, яка фактично розпочалась одразу після Переяславської ради, завершилась 30 січня 1667 року Андрусівським перемир’ям, згідно з яким Правобережна Україна передавалась Речі Посполитій. Панування польської корони допомогло утвердитись тут уніатській церкві, яка перетворилась на слухняну служницю Речі Посполитої, сприяла закріпаченню українського селянства, насадженню ворожої йому віри, не раз збурювала виступ полку то на одному, то на іншому боці. Соціально-економічне, культурне й релігійне знущання польської шляхти, переважно католицького віросповідання, над православним населенням викликали шалений опір селян, козаків та ремісників. Неодноразово спалахували народні повстання, які часто охоплювали значні регіони Правобережжя. Чвари козацької старшини, її зближення з короною, чи то з Московщиною, чи орієнтація на Туреччину значно погіршували становище народу. В цю боротьбу втяглися й полковники Кальницького полку.

Безперервні військові бої фізично й морально знищували місцеве населення, яке в пошуках кращої долі часто залишало свою землю й тікало на Лівобережжя й далі, аби знайти спокій, не боячись знищення протиборствуючих сторін.

Головною причиною занепаду містечка та одноіменного полку була політика Петра І, спрямована на знищення козацької вольниці, котра не вписувалась у самодержавну машину Російської імперії. Заходами, які посприяли знищенню Кальницького полку, була політика Івана Мазепи, його боротьба з Семеном Палієм, а також останній “згін жителів Правобережної України” на лівий берег Дніпра 1711–1714 рр.

Після трьох поділів Речі Посполитої Правобережжя, й місто Кальник зокрема, було включене до складу Російської імперії. Нова влада, нові закони й гроші співуживалися з старими польськими правами та звичаями польської шляхти, великих магнатів, які заволоділи містом, відновили свою владу.

Освіта в с. Кальнику розвивалась відповідно до вимог часу, запитів суспільства та економічного розвитку краю, і є показовою для всього освітянського процесу. Це був непоодинокий випадок. У другій половині ХІХ – на початку ХХ сторіччя зростає мережа освітянських закладів по всій Київській губернії, відбувається її структуризація та спеціалізація. Тепер дедалі більше треба було готувати конкретного спеціаліста, широко освіченого й ерудованого. Мережа шкільництва була чітко продумана, пройшла випробування часом. Найбільшою увагою в державі користувалась початкова школа. Вона дедалі більше набувала масового характеру. Однак, даючи основні початкові знання для більшої частини населення, вона не ставила завдання масового документального оформлення закінчення навчального закладу.

В селі тривав поступальний повільний розвиток початкової освіти: від церковноприходської школи до двокласного сільського народного міністерського училища, від змішаного навчання до створення навчальних закладів, розділених за статевою ознакою. Навчальні заклади фінансувалися стабільно, навіть в роки Першої світової війни. Держава й громада розумно розподіляли грошові потоки, забезпечували школи відповідними матеріальними та методико-теоретичними матеріалами: підручниками, методичними виданнями тощо.

Громади виступали ініціаторами, вони були найбільш зацікавленими у відкритті шкіл, забезпеченні їх усім необхідним. Про це переконливо свідчать документи, в яких висвітлюється наполеглива турбота про збереження шкільництва в селі, значно більше фінансування громадою, ніж державою. Розвиток шкільництва в селі свідчить, що тут сформувались основні засади діяльності шкіл: оплата за навчання громадою, забезпечення нею школи всім необхідним.

Щорічне збільшення кількості учнів у школах свідчило, що в середовищі селянства зростав інтерес до навчання своїх дітей, підвищувався рівень грамотності мешканців села. Вміщені тут додатки про школу й учнів свідчать, що окремі сім’ї прагнули дати освіту всім своїм дітям, а не вибірково, як це було в 60–70-х роках ХІХ сторіччя. Батьки дедалі частіше відправляли до школи не тільки хлопців, а й дівчат. Це було справді веління часу, вирівнювання гендерної сімейної політики.

Благодійництво й освіта – дві сторони однієї медалі соціально-культурного розвитку села. Керівництво “Товариства Кальницький цукровобуряковий завод” традиційно спонсувало діяльність школи, як разовим наданням коштів, так і постійним щорічним їх виділенням. Воно, як правило, зростало кількісно, особливо на початку ХХ ст.

Дослідження розвитку шкільництва в Кальнику виявило й низку слабо вивчених аспектів: хто й коли закінчував школу, подальша доля її вихованців, як набута освіта змінювала соціальне й суспільне життя односельців. Не менш важливим напрямком вивчення цієї проблеми є виявлення й систематизація архівних матеріалів, які б повніше висвітлювали ставлення церкви, окремих священнослужителів до розвитку освіти на селі. До недостатньо досліджених питань відноситься й аналіз педагогічної діяльності вчительського персоналу, його досягнення й прорахунки, не з’ясований повністю і сам персональний склад учителів.

Необхідно дослідити ще й аспекти, які б розкрили освітянські візії на початку ХХ ст., в тому числі, як впливали події Першої буржуазно-демократичної революції 1905–1907 рр. на освіту, що відбувалось в школі села під час Першої світової війна, як вона впливала на розвиток шкільництва, хто навчався й закінчував ці заклади в ті роки.

Важливі соціальні питання життя й діяльності парафії замикаються на діяльності причту кальницької церкви Різдва Пресвятої Богородиці, його стосунків з сільською громадою. Дослідження документації церкви – важливого джерела формування світоглядних засад конкретної сільської людини, є магістральним напрямком мікросоціальної історії. На жаль, не всі вони були предметом наукового аналізу в нашому дослідженні. Більшості з них ще не торкалась рука дослідника. А вони, ми переконані, є носіями важливих інформативних посилів, які дозволять дослідити мало вивченні питання, як-то: еволюцію складної структури селянської сім’ї або роду, стосунки священнослужителів і громади, їхні інтереси та методи досягнення поставленої мети, навчання дітей священнослужителів та їх подальша доля в буремному житті.

Архівні матеріали Першого всеросійського перепису 1897 р. – перша в історіографії спроба ознайомити всіх бажаючих з документами практично всіх мешканців одного села Київської губернії. Вони дозволять по-іншому поглянути на низку соціальних аспектів історичної минувшини України, відхилити необ’єктивні висновки радянської історіографії про злиденне життя селян, їх освітянську відсталість, замкненість в соціально-економічному житті.

Пропоноване читачам дослідження – це перша спроба системного осмислення важливої соціально-освітянської діяльності протягом більш як декількох століть розвитку села Кальника. Ми вважаємо цю працю постановочною, яка спонукатиме до подальшого вивчення надзвичайно важливої історичної проблеми вітчизняної історичної науки.

Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Роде наш красний: Село Кальник. – Кн. ІІІ. Дослідження соціальних проблем села Кальника наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. – К.: Логос, 2010. – 264 с.

Редактор: Ю. В. Латиш

1 http://www.observer.sd.org.ua.; Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Кальницький козацький полк (1648–1711 рр.). – К.: СПД Цимбаленко Є. С., 2009. – 92 с.

2 Ивашкевич Ярослав. Краткая биография // Інтернет

3 Казьмирчук Марія. Село Кальник: поступ до промислового суспільства (кінець ХVІІІ – на початку ХХ ст.). Зошит № ІІ. Документи з історії села. – К.: Логос, 2006. – С. 28, 50.

4 Знайшли дуб Івана Богуна // Щоденна газета неофіційної інформації, настроїв і громадської думки // http://www. observer.sd.org.ua.

5* Ми підтримуємо активне клопотання Кальницької сільської ради, особисто її голови Павла Корецького про надання дубу статусу “ботанічної пам’ятки природи місцевого значення, назвавши його – “Дубом Івана Богуна” Це клопотання підтримали старший науковий співробітник Національного ботанічного саду імені М. М. Гришка, канд. біологіч. наук В. В. Кваша, Координатор КЕКЦ із створення об’єктів природно-заповдіного фонду Укпаїни, канд. білогол. наук І. Ю. Парнікоза і Директор Київського еколого-культурного центру, заслужений природоохоронець України В. Є. Борейко.

Знайшли дуб Івана Богуна // Щоденна газета неофіційної інформації, настроїв і громадської думки // http://www. observer.sd.org.ua.

6 Інформація національного радіо (Перший канал) від 18 вересня 2008 р.

7 Розповідь Гетьмана реєстрового козацького війська Анатолія Шевченка 25 серпня 2008 р. // Радіопередача Центрального національного радіо “Козацька рада” від 25 серпня 2008 р.

8 Казьмирчук Г. Полкове місто Кальник на початковому етапі Визвольної війни українського народу під керівництвом Б. Хмельницького (1648–1654 рр.) // Проблеми історії та історіографії України. Програма і матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 360-річчю початку Козацької революції 1648–1667 рр. та 90 - річчю Гетьманату П. Скоропадського. 23 квітня 2008 року. / Наук. ред. проф. Г. Д. Казьмирчука. – К.: Науковий світ, 2008. – С. 6–8.

9 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссиею (далі – Акты ЮЗР). – Т. ІХ. (1668–1672). – СПб.: Типография М. Эттингера, 1877. – 988 + 24 с.; Т. Х. (Дополнение к ІІІ тому). – СПб.: Типограф. братьев Пантелеевых, 1878. – 838 + 24 с.; Т. ХІ. (1672–1674). – СПб.: Типограф. М. Эттингера, 1879. 850 + 15 с.; Т. ХІІ (1675–1676). – СПб.: Типограф. братьев Пантелеевых, 1882. – 874– 874 + 15 с.; Т. ХІІІ. (1677–1678). – СПб.: Типограф. А. М. Котельника, 1884. – 766 + 18 с. та ін.

10 Архив Юго–Западной России. – Кн. 3. – Т. 2. – К., 1868. – С. 433–435.

11 Реестра всего Войска Запорожского после Зборовского договора с королем польським Яном Казимиром, составленные 1649 года, октября 16 дня, и изданная О. М. Бодянским. – М.: В Университетской типографии, 1875. – С. ХІV–ХV.

12 Реєстр Війська Запорозького 1649 року / Підгот. до друку О. В. Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. П. Шевченко (відп. ред.) та ін. – К.: Наукова думка. 1995. – С. 265–288.

13 Акты ЮЗР. – Т. Х. – С. 570, 578.

14 1654–1656 гг. Перечень городов, городков, мест и местечек в Черкасских полках // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. 1905 год. – Кн. 2. – М.: Университетская типография, 1905. (Смесь). – С. 28.

15 Величко Самійло. Літопис / Переклав з книжної української мови Валерій Шевчук: У 2-х т. – К.: Вид-во Дніпро, 1991. – Т. 1. – С. 139, 157, 214 – 215; Т. 2. – С. 70, 115, 165, 267, 275.

16 Там само. – С. 108, 110, 113, 114, 127, 131, 138, 139, 156, 157 та ін.

17 Там само. – Т. 2. – С. 44.

18 Там само. – Т. 1 – С. 108,110, 113, 114, 127, 131, 138, 139,156, 157, 159–161, 206, 207, 214. 215, 227, 228, 263, 266, 278.

19 Там само. – Т. 1. – С. 142, 214, 215.

20 Там само. – Т. 1. – С. 261, 266.

21 Там само. – Т. 1. – С. 283.

22 Там само. – Т. 1. – С. 83, 84, 89, 214, 257, 263, 266, 278, 311.

23 Софонович Феодосій. Хроніка з літописців стародавніх. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 231, 255, 300.

24 Там само. – С. 230, 231.

25 Летопись Самовидца о войнах Богдана Хмельницкого и о междоусобицах, бывших в Малой России по его смерти. – М.: Университетской типографии, 1846. – С. 14.

26 Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. – К.: Т-во “Знання” України, 1992. – 192 с.

27 Там само. – С. 5.

28 Краткая летопись Малыя России с 1506 по 1770 с изъявлением образа тамошнего правления. – СПб., 1777. – 242 + LХІ + 116 с.

29 Див.: Типографський відбиток у конвалюті самостійному під № П-4262, який зберігається у Відділі стародруків НБУ імені В. Вернадського НАН України. Комплект № 4. – С. 159.

30 Там само.

31 Эвлия Челеби. Книга путешествия: (Извлечения из сочинения турецкого путешественника ХVІІ века). – Вып. І. Земли Молдавии и Украины. – М.: Изд–во Восточной литературы, 1961. – С. 337.

32 Вердум Ульріх фон. Щоденник подорожі, яку я здійснив у роки 1670, 1671, 1672...через королівство Польське... / Переклад з нім. І. І. Сварника // Жовтень. – 1983. – № 10. – 93.

33 Liske X. Cudzoziemcy w Polsce.... – S. 60.

34 Олянчин Домет. Опис подорожі шведського посла на Україну 1656–1657  р. // Записки наукового товариства імені Шевченка. – Т. 154. – Львів, 1937. – С. 51–56.

35 Шість листів С. К. Кушевича з 1648 р. про сучасні події // Жерела до історії України-Руси. – Львів: Друкарня Наукового товариства імені Шевченка, 1913. – Т. VІ. – С. 116.

36 1666 р. [лютого 20 (ст. ст.) Під Лисянкою]. Інструкції послам Війська Запорозького, відправленим на варшавський звичайний сейм, скликаний на березень того ж року / Підготував до друк. М. Крикун // Україна модерна. Число 2–3 за 1997–1998 рр. – Львів, 1999. – С. 318–327.

37 Донесення гетьмана І. Мазепи про його згоду задіяти всі можливі зусилля для захоплення ченця Соломона та перехоплення всіх запорозьких посланців на зворотному шляху з Польщі // Доба гетьмана Івана Мазепи в документах / Упоряд. С. Павленко. – 2-е вид. – К.: Вид. дім “Києво-Могилянська акдемія”, 2008. – С. 276.

38 Там само. – С. 277.

39 Письмо Кальницкого полковника Василья Вареницы к Григорью Косагову с просьбою о помощи ратными людьми… // Акты ЮЗР. – Т. V. 1659–1665. – СПб.: Типография Эдварда Праца, 1867. – С. 162; Акты ЮЗР – Т. ХІ. – С. 426–427.

40 Акты ЮЗР – Т. ХІ. – С. 500.

41 Там само. – Т. ХІІ. – С. 34, 134–136.

42 Там само. – С. 819–820.

43 Додатки / Підготував М. Крикун // Україна модерна. – Число 2–3 за 1997–1998 рр. – Львів, 1999. – С. 54–58.

44 Казьмирчук Григорій. Кальницький полк: історіографія та джерела // Соціальна історія: Науковий збірник / За ред. проф. Г. Д. Казьмирчука. – Вип. ІV. – К.: Видавець СПД Цимбаленко, 2008. – С. 54–58.

45 Маркевич Николай. История Малороссии: В 5-ти т. – М.: Типограф. Августа Семена, 1842. – Т. І. – 387 + Х с.; Т. ІІ. – 673 + ХVІ с.; Т. V. – М., 1843. – 345 с. та ін.

46 Похилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. – К., 1864. – С. 319–320.

47 Максимович М. А. Обозрение городовых полков и сотен, бывших на Украине со времени Богдана Хмельницького // Максимович М. А. Собрание сочинений. – Т. І. Отдел исторический. – К.: Типография М. П. Фрица, 1876. – С. 654–746.

48 Там само. – С. 701–702.

* Володимир Боніфатійович Антонович мав намір проводити розкопки біля Кальника ще у 1887 р. Мабуть, він мав зустріч з керівництвом Товариства кальницького цукровобурякового заводу і провів попередні переговори з ним про розкопки, на землі якого знаходилися скіфські могили. Про що красномовно свідчить лист “покірного слуги” керуючого заводом Гаврила Єнні до професора Імператорського університету Св. Володимира у Києві. 14 червня 1888 р. з телеграфної станції м. Дашева до Києва на вул. Жилянську, 20 принесли лист такого змісту: “В исполнение моего обещания честь имею известить Вас, Милостивый государь, что поле, на котором находятся курганы виданные Вами при с. Кальнике, будут совершенно свободны от хлеба к 25 июля с.[его] года, а потому если Вы и по ныне прибываете в намерении раскапывать их, то с вышесказанного числа можете свободно приступить к этим раскопкам, а нам очень приятно будет встретить Вас у себя”. Це була писарська копія листа, а далі рукою підприємця дописано “Примите глубокоуважаемый Профессор мое уважение в истинном к Вам почтении с которым честь имею быть Вашим покорным слугою. Подпись – Гавр. Енни”. Цей документ повторно публікується нами. Він зберігається в Інституті рукопису НБУ ім. В. Вернадського НАН України. – Ф. 1. – Спр. 7857. – 1 арк.

49 Собрание сочинений Н. И. Костомарова: Исторические монографии и исследования. – Кн. VІ. – Т. ХV. Руина. Гетманство Брюховецкого, Многогрешного и Самойловича; Т. ХVІ. Мазепа и мазепинцы. – СПб.: Типография М. М. Стасюлевича, 1905. – 815 с.

50 Чубинський П. Ще не вмерла Україна // Мета, Львів, 1863. – № 4. – С. 271.

51 Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. .- К.: Наукова думка, 1996. – Т. ІХ. – Кн. І. – С. 492, 493.

52 Грушевський М. Хмельницький і Хмельнищина, історичний ескіз // Записки Наукового товариства імені Тараса Шевченка. – Львів: НТШ, 1898. – Т. ХХІІІ. – С. 13.

53 Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова). – К.: Наукова думка, 1996. – Т. ІХ. – Кн. І. – С. 13.

54 Аркас М. М. Історія України–Русі / Вступне слово і комент. В. Г. Сарбея. – Факс. вид. – К.: Вища шк., 1990. – С. 189, 301.

55 Werdum Y. Dyaryusz wyprawy Jana Sobieskiego z r. 1671 // Scriptores rerum Polonicarum – t. 4 – Krakow, 1878; Pisma do wieku i spraw Jana Sobieskiego – T. 1. – Krakow, 1880.

56 Б. Х.  Хмельницкий // Большая советская энциклопедия. – М.: БСЭ, 1935. – Т. 59. – С. 816, 817.

57 Голобуцький В. О. Богун Іван // Радянська енциклопедія історії України. – Т. 1. – К.: УРЕ, 1969. – 168–169; Візир М. П. Вінницький полк // Там само. – С. 309.

58 Крип’якевич Іван. Студії над державою Богдана Хмельницького (І. Рада, ІІ. Генеральна старшина) // Записки Наукового товариства імені Шевченка. Т. 138–140. Праці історично–фісолофічної секції. – Львів: НТШ, 1925. – С. 76, 79.

59 Крип’якевич Іван. Студії над державою Богдана Хмельницького. VІІ–ІХ // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Т. 151. Праці історично–фісолофічної секції. – Львів: НТШ, 1931. – С. 123–124, 127, 129.

60 Крип’якевич Іван. Адміністративний поділ України за Б. Хмельницького // Інститут рукопису НБУ ім. В. Вернадського (далі – ІР НБУ). – Ф. Х. – Спр. 17584. – 42 с.

61 Киевский полк и Правобережье // ІР НБУ. – Ф. ІІ. – Спр. 18807. – Арк. 35 зв.

62 Яковлєва Т. Г. Загибель Івана Богуна // УІЖ. – 1991. – № 5. – С. 139.

63* Цим офіцером, на думку В. Б. Антоновича і В. А. Беца, був Павло Тетеря, який, щоб “захистити своє гетьманство від всіляких претензій, вирішив знищити всіх із старшин, хто міг бути йому загрозою у цьому сенсі. Він послав королю, зайнятому осадою Глухова, донос про зраду козаків, які знаходилися у королівському таборі у кількості декількох тисяч, і головним чином на їх наказного гетьманя Богуна”.

6459 Яковлєва Т. Г. Загибель Івана Богуна. – С. 140

Степанков В. С. Розвиток подій Національно-визвольної війни на території Поділля влітку 1648 року // Подільська старовина. Зб. наук. праць / Відп. ред. В. А. Косаківський. – Вінниця: У надзаголов. Вінницький обласний краєзнавчий музей, 1993. – С. 154,160.

65 Большая энциклопедия: В 62-х т. – Т. 6. – М.: Терра, 2006. – С. 441.

66 Обухов В. В. Полковник Богун: Козацькому роду нема переводу. – К.: Б. вид., 2006. – С. 31.

67 Яковлева Т. Г.Загибель Івана Богуна.

68 Архив Юго-Западной России. – Ч. 3. – Т. 6.

69 Обухов В. В. Вказана праця. – С. 34

70 Listy Jana Kazimirza do Maryi Ludowiki (wyd Czarmak) // Kwartalnik Historyczny – 1891 – S. 22.

71 Бєлашов В. І. Глухів – столиця Гетьманщини (До глухівського періоду історії України (1708–1782 рр.). – Глухів: Глухів. держ. університет, 2005. – С. 20.

72 Антонович В. Б., Беца В. А. Исторические деятели Юго-Западной России в биографиях и портретах // УІЖ. – 1991. – № 5. – С. 146.

73 Апанович О .М. Воєнне мистецтво Богдана Хмельницького // УІЖ. – 1995. – № 4 – С. 44.

74 Гуржій О. І. Українська козацька держава в другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст.: кордони, населення, право. – К.: Основи, 1996. – С. 21, 22, 41; Панашенко В. В. Полкове управління в Україні (середина ХVІІ–ХVІІІ ст.). – К., 1997; Смолій В. А., Степанков В. С. Українська національна революція ХVІІ ст. (1648–1676 рр.). – К., 1999 та ін.

75 Панашенко В. В.Вінницький полк // Енциклопедія історії України. – К.: Наукова думка, 2003. – Т. 1. – С. 567–568; Горобець В  М. Кальницька оборона // Там само. – Т. 4. – К.: Наукова думка, 2007. – С. 45 та ін.

76 Осташ Р. І. Територія Брацлавського і Кальницького полків у 1649 р. у зіставленні з сучасною гелографічною картою // Тези доповідей Шостої Вінницької обласної історико–краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1988. – С. 15; Її ж.Чисельність козаків у Брацлавському й Кальницькому полках 1649 р. // Тези доповідей Дев’ятої Вінницької обласної історико–краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1990. – С. 29–30.

77 Кравець М. М. Україна другої половини ХVІІ  ст. у висвітленні Ульріха фон Вердума // Тези і доповідді ІV республіканської наук. практ. конф. з істор. краєзнавства. – К., 1989. – С. 55–56.

78 Балабушкевич Т. А. Територіальні межі правобережних козацьких полків (друга половина ХVІ – початок ХVІІІ ст.) // Проблеми історичної географії України: Зб. наук. праць. – К., 1991. – С. 28–29.

79 Гуржій Олександр. Українська козацька держава в другій половині ХVІІ–ХVІІІ ст.: кордони, населення, право. – К.: Основа, 1996. – С. 21.

80 Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648–1682 рр. – Дніпропетровськ, Ліра, 2007. – С. 45–46, 51–52, 109, 111, 121, 126, 128,137, 140–140, 145, 174, 162, 163, 174, 181, 191, 196, 179–198, 209.

81 Сигидин М. С. Зміни в адміністративному устрої Подільських земель періоду визвольної війии // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку (Матеріали республіканських історичних читань). – К.: У надзаглов.: Інститут історії України НАН України, 1991. – С. 56–61.

82 Сокірко Олексій. Конотопська битва 1659 р.: Тріумф у час Руїни. – К.: Темпора, 2008. – С. 16.

83 Бантыш-Каменский  Д. Н. История Малой России от водворения словян в сей стране до уничтожения гетманства. – К.: Час, 1993. – С. 229.

84 Див.: Конотопська битва 1659 року. – К.: Центр східноєвропейських дослідень, 1996. – 178 с.

85 Див.: Павленко Сергій. Битва під Конотопом 1659 року // Голос України. – 2009. – 4 липня – С. 11.

86 Бабулин И. Б. Битва под Конотопом 26 июля 1659 года. – М.: Цейхгауз, 2009. – С. 8, 9.

87 Там само. – С. 10, 13.

88 Лукашевич Ю. Б. О козаках Украины. – СПб., б. изд., 2006. – С. 23, 40, 122.

89 Крикун Микола. Між війною і радою: Козацтво Правобережної України в другій половині ХVІІ – на початку ХVІІІ століття. – К.: Критика, 2006.

90 Крикун М. Остап Гоголь – гетьман козацтва Правобережної України // Україна модерна. Число  2 – 3 за 1997–1998 рр. – Львів, 1999. – С. 37.

91 Кривошея Володимир. Генеалогія українського козацтва: Нариси історії козацьких полків. – 2-е вид, доп. – К.: Стилос, 2004. – С. 119.

92 Там само. – С. 116–117, 185.

93 Кривошея В. В. Українська козацька старшина. – Ч. І. Реєстр урядників гетьманської адміністрації. – 2-е вид., уточн. і вип. – К.: Стилос, 2005. – С. 44–45.

94 Кривошия В. В. Вузлові протиріччя як передумови Національної революції середини ХVІІ ст. // Наукові праці історичного факультету державного університету. – Т. ХХІV. Соціальні та національні чинники революцій і реформ в Україні: проблеми взаємовпливів (до 90-річчя УНР). – Запорожжя: Просвіта, 2008. – С.13, 17.

95 Кривошея В. В. Вінниччина козацька (персональний склад старшини) // Україна: минуле, сьогодення, майбутнє: Збірник наукових праць / Ред. колегія: Григорук П. С. та ін.: У надзаголов. Вінницька обласна державна адміністрація та ін., 1999. – С. 115–119.

96 Дан О. Ю. Козацтво Брацлавщини у боротьбі за свободу і незалежність (1648–1676 рр.) – Видання 2-е. – К.: Видавничий дім “Стилос”, 2004. – 287 с.

97 ДАВО. – Ф. 4971. – Оп. 1. Спр. 10. – Арк. 56, 63.

98 Нагорний В. І. Визвольна війна українського народу 1648–1654 років в пам’ятниках історії та культури на Вінниччині // Тези доповідей і повідомлень ІV Республіканської наукової конференції з історичного краєзнавства. – К., 1998. – С. 477.

99 Шудря Микола. Лицарі булави: Розповіді про українських гетьманів. – К.: Велес, 2008. – С. 214.

100 Білецька Олена. Поділля в політиці польського короля Казимира Ягайловича (за перших п’ять років правління – 1447–1452 рр.) // Поляки на півдні України та Криму. – Одеса–Опол’є–Вроцлав, 2007. – С. 10.

101 Гуржій О. І., Чухліб Т. В. Сто великих постатей і подій козацької України. – К.: Арій, 2008. – 462 с.

102 Маслійчук Володимир, о. Юрій Мицик. Кошовий отаман Іван Сірко. – К.: Видавець ПП Наталія Брехуненко, 2007. – С. 21.

* Він народився у 1956 р. у м. Києві, у 1980 р. закінчив Київський політехнічний університет, після чого до 1999 р. працював у цьому знаному навчальному закладі на посаді доцента. Підготував низку надзвичайно цікавих і змістовних праць, присвячених козацькій добі. Виборов науковий ступінь кандидата технічних наук, зараз є керівником видавничого центру “Стікс” і проекту “Загадкова Україна”.

103 Коваленко Сергій, Пугач Олена. Опис козацької Ураїни 1649-го року: Довідник. – К.: Видавничий центр “Просвіта”, 2004. – С. 29–34.

104 Коваленко Сергій. Україна під булавою Богдана Хмельницького: Енциклопедія. – У 3-х т. – Т. 2. – К.: Вид-во “Стіус-Ко”, 2008. – С. 102–136.

105 Коваленко Сергій. Опис козацької України 1649-го року: Довідник. – К.: Видавничий центр “Просвіта”, 2004. – 152 с.

106 Кривошея В. В. Полковник Дмитро Чечіль і його рід // Наукові записки з історії України: Зб. ст. – Вип. 6. – Кіровоград, 1997. – С. 12.

107 Пилипчук І. В. Визвольна боротьба (Про подвиги селянсько-козацького війська під проводом Максима Кривоноса). – Б.м., 1983. – 5 с.

108 Пилипчук І. В. Історія рідного краю. Окраса Поділля. – Дашів, 1984. – С. 1, 2, 3; Його ж. Краєзнавство в школі. – Б.м., 1979. – С. 3, 6, 9, 10, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 24, 30, 32, 34, 44, 51 та ін.; Його ж. На берегах Собу. – Б. м., 1966–1982. – С. 8, 9, 11, 17, 30, 26, 31, 35, 41 та ін.

109 Волошенко І. Монастирищина: З історії рідного краю. – Черкаси, Січ, 1995. – С. 20, 21, 25, 26, 27, 29.

110 Колесник Вікторія. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біографічний словник. – Вінниця: ВМГО “Розвиток”, 2007.

111 Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Кальницький козацький полк у буремні роки Хмельниччини (1648–1657 рр.) // Сіверщина в історії України: Науковий збірник. – Суми: Видавничий будинок ”Еллада“, 2008. – С. 58–63.

112 Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Кальницький козацький полк (1648–1711 р.). – К.: СПД Цимбаленко Є. С., 2009. – 98 с.

113 http//www.Lomonosov–msu. ru. (С. 5–55).

114 http://obsepver.sd.org.ua.

115 Шпак Віктор. Пилип Орлик – український Вашингтон // Урядовий кур’єр. – 2009. – 27 червня. – С. 8.

116 Чернецький Ю. О. Україна: Історія. Природа. Мистецтво. – Харків: Вид-во Клуб сімейного дозвілля, 2009. – С. 27.

117 Радзіх І. Край козацької вольності. – Вінниця: Консоль, 2008. – С. 68, 73, 86.

118 Сокіл Віктор. Кальницький полк: історико-краєзнавчий нарис. – Вінниця: Книга–Вега, 2007. – 384 с.

119 Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Кальницький козацький полк (1648–1711 рр.). – К.: СПД Цимбаленко Є. С., 2009. – 98 с.

120 Казьмирчук .Г. Д. Село Кальник наприкінці ХVІІІ – початку ХХ ст. в архівних матеріалах та опублікованих джерелах // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т. 48. – Вип. 35. Історичні науки. – Миколаїв, 2006. – С. 65–70.

121 Казьмирчук Г., Казьмирчук М. Стан наукової розробки проблеми // Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Роде наш красний: Село Кальник. – Кн. І. Документи й дослідження з історії села (кінець ХVІІІ – на початку ХХ ст.). – К.: Логос, 2006. – С. 6–29.

122 Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі – ЦДІАУ). – Ф. 127. – Оп. 1036. – Спр. 261; Оп. 840. – Спр. 692; Оп. 868. – Спр. 78 та ін.

123 Там само.– Ф. 127. – Оп. 277. – Спр. 2 – 15 арк.; Оп. 840. – Спр. 33. – 19 арк.; Оп. 868. – Спр. 78. – 18 арк. та ін.

124 Там само. – Ф. 712. – Оп. 2. – Спр. 103. – 3 арк., Спр. 107. – 2 арк., Оп. 5. – Спр. 353. – 9 арк. та ін.

125 Там само. – Ф. 442. – Оп. 575. – Спр. 8. – Арк. 49 зв.

126 Державний архів Київської області (далі – ДАКО). – Ф. 17. – Оп. 1. – Спр. 315. – 28 арк.

127 Там само. – Ф. 17. – Оп. 1. – Спр. 364. – 70 арк.

128 Російський державний історичний архів у Сакт-Петербурзі (далі – РДІА). – Ф. 799. – Оп. 26. – Спр. 601. – 21 арк.

129 ДАКО. – Ф. 384. – Спр.79, 80.

130 Державний архів Вінницької області (далі – ДАВО). – Ф. Д 10. – Оп. 3. – Спр. 21. – К. 10.

131 Державний архів м. Києва (далі – ДАК). – Ф. 16. – Оп. 463 – Спр. 6086, 7448.

132 Там само. – Ф. 81. – Оп. 51. – Спр. 477.

133 Державний архів Черкаської області (далі – ДАЧО). – Ф. № Р. 5625. – 40 арк.

134 Памятная книжка Киевской епархии. 1910. – С. 271.

* Особовий архів В. В. Мацька. Щиро дякуємо В. В. Мацьку за ці надані матеріали.

135 Сокіл Віктор. Стояла церква // Сокіл Віктор. Під кальницьким небом: Поезії, поеми, історичні оповідки, нариси. – Вінниця: Велес, 2002. – С. 44–45.

136* Іван Володимирович Пилипчук (18 квітня 1919 – 6 грудня 1989) народився в с. Борисівці на Вінниччині в селянській родині. Служив у лавах Червоної Армії з 1939 по 1948 рік, одночасно співпрацював з газетами “На страже Родины” та “Ленинградской правдой”. Після демобілізації з армії був на партійній та радянській роботі, а в 60-70-х роках викладав історію у Дашівській середній школі Іллінецького району Вінницької області. Активно й наполегливо досліджував проблеми історії рідного Поділля. Його праці написані на основі архівних та опублікованих джерел архіві й бібліотек Києва та Львова. Активно проводив археологічні та етнографічні дослідження, широко використовуючи їх у своїх наукових та публіцистичних працях, зокрема і в єдиному машинописному примірнику “Історії Кальника” (Дашів, 1980–1981. – 22 с.)

Казьмирчук Григорій. Село Кальник: поступ до промислового суспільства (кінець ХVІІІ – на початку ХХ ст. ). Зошит № І. Документи з історії села. – К.: Логос, 2005. – С. 9–32; Казьмирчук Марія. Село Кальник: поступ до промислового суспільства (кінець ХVІІІ – на початку ХХ ст. ). Зошит № 2. Документи з історії села. – К.: Логос, 2006. – С. 8–27.

137 Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Роде наш красний: Село Кальник. – Кн. І. Документи й дослідження з історії села (кінець ХVІІІ – на початку ХХ ст.). – C.32–54, 56–81, 85–93 та ін.

138 Полное собрание законов Российской империи (далі – ПСЗРИ). – СПб., 1830. – Т. VІІІ. – № 5944. – С. 623–624.

139 Там само. – СПб., 1830. – Т.ХХVІІІ. – С. 312. – № 21290.

140 Там само. – СПб., 1830. – Т. ХVІІІ. – № 13067. – С.443–445.

141 Там само. – СПб., 1851. – Т. – № 13067.

142 Там само. – СПб., 1851. – Т. – № 3702, № 5675, № 5131, № 12659 та ін.

143 Там само. – СПб., 1851. – Т. – № 3323, № 15872, № 50726, № 52048.

144 Полный свод законов Российской империи: В 2-х кн. – Т.2. – СПб., 1911. – С. 66.

145 Распоряжение епархиального начальства // КЕВ. – 1870. – № 10. – С. 74; Праздные священнические места // Там само. – 1894. – № 12. – С. 191; Праздные священнические места // Там само. – 1895. – № 17. – С. 224 та ін.

146 Адрес-календарь личного состава Киевской епархии с алфавитным списком протоиереев и священников за 1894 год. – К., Б. и., 1890. – 37 с.; Адрес-календарь Киевской епархии за 1901 год. – К., Б. и., 1901. – 211 с.

147 Підрахунки наші за: Адрес-календарь личного состава Киевской епархии, с алфавитным списком протоиереев и священников за 1894 год. – М.: Т-во печатного дела и торговли И. Н. Кушнерова и К, 1894. – С. 15, 30, 41, 54, 66 ,81, 94, 106, 119, 132, 149, 161, 173.

148 Мордвинцев В .М. Феодальная вотчина на Левобережной Украине в ХVІІІ в. (Смеловское землевладение Киево-Печерской лавры). – К., 1990; Крижанівський О. П., Плохій С. М. Історія церкви та релігійної думки в Україні: У 3-х кн. – Кн. З. Кінець ХVІ – середина ХІХ століття. – К.: Либідь, 1994. – 336 с.

149 Липовский В. Уния и воссоединение униатов 1794–95 годов в пределах нынешнего Липовецкого уезда // КЕВ. – 1895. – № 21. – 1 октября. – С. 994–1010.

150 Шульгин В .Я. Юго-Западный край в последнее 25-летие (1838–1863). – СПб., 1864. – С. 22.

151 Орловский П. И. Материалы для истории православной церкви в бывшем Брацлавском воеводстве с 1776 по 1782 гг. – Каменец-Подольский, 1891. – С. 64, 89, 99.

152 Шульгин В  Я .Юго-Западный край под управленим Д. Г. Бибикова (1838–1853) // Древняя и новая Россия. Исторический иллюстративный ежемесячник. Сборник. 1879. – Т. ІІ. – № 5. – С. 14–15.

153 Брояновский Серапион. Из церковной летописи Богоявленского прихода в м. Паволочи, Сквирского уезда // КЕВ. – 1895. – № 10. – 16 сентября (не официальная часть). – С. 442–452, № 11. – 1 июля. – С. 507–516, № 14. – 16 июля. – С. 639–647, № 16. – 16 августа. – С.752–762, № 18. – 16 сентября. – С. 855–869, № 21. – 1 ноября. – С. 1010–1022.

154 Доклад члена Комитета землевладельца С. Я. Леонтьева по вопросам всеобщего образования и просвещения // Труды местных комитетов о нуждах сельскохозяйственной промышленности. – Т. ХV. Киевская губерния. – СПб., 1903. – С. 96–108.

* Див.: Прийняту Інститутом історії АН СРСР комплексну програму наукових досліджень “Роль релігії в історії і сучасному світі” // Вопросы истории. – 1989. – № 6. – С. 173–184.

155 Крижанівський О.П. Церква у соціально-економічному розвитку Правобережної України (ХVІІІ – перша половина ХІХ ст.). – К.: Вища школа, 1991. – С. 6.

156 Ластовський В.В. Історія православної церкви в Україні наприкінці ХVІІ – у ХVІІІ ст.: історіографічні аспекти. – К.: Логос, 2006. – 278 с.

157 Перерва В. Православне Надросся в ХІХ столітті. – Біла Церква: Видавець О. В. Пшонковський, 2004. – 254 с.; Крижанівська О.О. Держава і церква в уявленнях селян Правобережної України доби скасування кріпосного права // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип. ХІІ. – К., 2006.– С. 155–165.

158 Перерва Володимир. Парафія святителя Василія Великого у селі Трушки: Історичний нарис. – Біла Церква: Видавець О. В. Пшонковський, 2004. – 35 с.

159 Перерва Володимир. Історія шкільництва в містах і селах Київщини ХІХ – початку ХХ ст. – Біла Церква:Видавець Олександр Пшонківський, 2008. – 671 с.

160 Казьмирчук Григорій. Кальницька церква Різдва Пресвятої Богородиці: історіографія проблеми // Проблеми історії та історіографії України: Програма і матеріали науково – практичної конференції, присвяченої 90-річчю початку Української революції 1917–1920 рр. та 95 -річчя з дня народження доктора історичних наук, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Віктора Никифоровича Котова. 18 квітня 2007 року. – К.: Логос, 2007. – С. 29–35.

161 Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Роде наш красний: Село Кальник. – Кн. І. Документи й дослідження з історії села (кінець ХVІІІ – на початку ХХ ст.). – К., 2006. – 118 с.

162 Казьмирчук Григорій. Священнослужителі // Казьмирчук Григорій. Село Кальник: поступ до промислового суспільства (кінець ХVІІІ – на початку ХХ ст. ). Зошит І. – С. 6–8.

163Казьмирчук Марія. Село Кальник: поступ до промислового суспільства (кінець ХVІІІ – на початку ХХ ст. ). Зошит ІІ. – С. 6.

164 Там само. – С. 6–7.

165 Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Освіта в селі Кальнику з 60-х років ХІХ ст. – 20-х років ХХ ст. – К.: Логос, 2007. – 40 с.

166 Орлова Тетяна. Історичний погляд на еволюцію сім’ї // Проблеми історії та історіографії України: Програма і матеріали науково-практичної конференції, присвяченої 90 -річчю початку Української революції 1917–1920 рр. та 95 -річчю з дня народження доктора історичних наук, професора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Віктора Никифоровича Котова. – С. 57–61.

167 Эмманюэль ле Руа Ладюри. Монатю, окситанская деревня (1294–1324). – Екатеринбург, 2001. – 544 с.; Семья, дом и узы родства в истории / Под общ. ред. Т. Зоколла и др. – СПб., 2004. – 285 с. и др.

168 Перерва В. Православне Надросся у ХІХ столітті. – С. 187–201.

169 Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Освіта в селі Кальнику з 60-х років ХІХ ст. – 20 -х років ХХ ст.

170 Кучеренко М. О., Панькова С. М., Шевчук Г. В. Я був їх старший син (рід Михайла Грушевського). – К.: Кий, 2006. – С. 558–559, 560.

171 Богданов Николай, Роговой Александр. Родословие Достоевских: В поисках утеряных звеньев. – М.: Акрополь, 2008. – 160 с.

172 Мельник Віктор. Дорога до Достоєва // Україна молода. – 2009. – 16 квітня.

173 Казьмирчук Г. Д., Казьмирчук М. Г. Соціальні аспекти в житті й діяльності причту церкви Різдва Пресвятої Богородиці в селі Кальнику наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. ст. // Соціальна історія: Науковий збірник. – Вип. ІІ. – К.: Логос, 2007. – С. 6–30.

174 Достоевский в изображении его дочери Л. Достоевской / Под ред. А. Г. Горнфельда. – М., Пег.: Гиз, 1922. – С. 9.

175 Ревизия пущ и переходов зверинных в бывшему Великому княжестве Литовскому с присовокуплением грамот и привилегий на входы в пущи и на земли… – Вильно, 1867. – С. 117.

176 Волоцкой М. В. Хроника рода Достоевских. – М., 1933. – С. 24.

177 Там само. – С. 44.

178 Достоевский в изображении его дочери. – С. 11–12.

179 Волоцкой М. В. Хроника рода Достоевских. – С. 62–64.

180 Волгин И. Родиться в России. Достоевский и современники: жизнь в документах. – М.: Книга, 1991. – С. 47.

181 Казьмирчук Г.Д. Історіографія соціальних проблем освітянського життя с. Кальника (60 -х рр. ХІХ ст. – 20 - ті рр. ХХ ст.) // Соціальна історія : Науковий збірник. – Вип. І. – К.: Логос, 2007. – С. 85–91.

182 Сведения относящиеся к экспонатам Товарищества Кальникского свеклосахарного завода на Всероссийской Нижегородской выставке в 1896 году. – К.: Тип. С. В. Кульженко, 1896. – С. 5.

183 ЦДІАУ. – Ф. 486. – Оп. 3. – Спр. 179. – Арк. 59– 62 зв.

184 Там само. – Ф. 707. – Оп. 47. – Спр. 18. – Арк. 185–185 зв.

185 Там само. – Ф. 707. – Оп. 47. – Спр. 18. – Арк. 122.

186* В документах цих років зустрічається різне читання статусу Кальника. Часто в одному й тому матеріалі зустрічається дефініція: “містечко” чи “село”. Ми завше вживаємо ці два слова одночасно, йдучи за документами

ЦДІАУ. – Ф. 707. – Оп. 225. – Спр. 125. – Арк. 25 зв.

187 Там само. – Ф. 486. – Оп. 9. – Спр. 28. – Арк. 48.

188 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1904. – Арк. 45 зв.

189 Известия о распространении грамотности в Киевской губернии // Журнал Министерства просвещения. – СПб., 1861 (июнь, август, сентябрь). – № 7–9. – С. 118, 119.

190 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1901. – Арк. 25 зв., 21 зв., 33 зв., 63 зв., 103 зв.

191 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1802 – Арк. 156.

192 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1901. – Арк. 79 зв., 37 зв., 55 зв.

193 Памятная книжка Киевского учебного округа. – Часть І. Киевская губерния / С приложением карты учебных заведений Киевской губернии. – СПб.,1889. – С. 164–169.

194 Державний архів Житомирської області (далі – ДАЖО). – Ф. 75. – Оп. 1. – Спр. 36. – Арк. 6 зв.– 7, 53 зв. – 54, 96 зв.–97.; Спр. 81. – Арк. 8, 22 зв., 62; Спр. 44. – Арк. 16 зв., 22 зв. та ін.

195 Стороженко М. В. Моя служба на посаді інспектора народних шкіл на Київщині // З мого життя / Упоряд. тексту та ілюстрацій, автор вступної статті В. Ульяновський. – К., 2005. – С. 283.

196 Там само. – С. 285–293.

197Елисеев В. Программы и правила городских училищ. – Изд. 5-е. – СПб.; М.; Одесса, 1911. – 95 с.; Народное образование в России с 60-х годов ХІХ века / Сост. Н. В. Чехов. – М., 1912. – 224 с.

198 Боєва Т. І. Професійна освіта в Донбасі (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Історичні науки. – Луганськ, 2005. – № 14. – С. 136–138; Мінц М .О. Міські початкові школи м. Миколаєва (1880–1917 рр.) // Наукові праці: Науково-методичний журнал. – Т. 48. – Вип. 35. Історичні науки. – Миколаїв, 2006. – С. 85–90 та ін.

199 Вервес Г. Д. Ярослав Ивашкевич / Пер. с укр. – М., 1985. – С. 34 та ін.

200 Бажан М. Думи і спогади. – К.: Радянський письменник, 1982. – С. 284; Павлычко Д. Два дня с Ярославом Ивашкевичем // Воспоминания о Ярославе Ивашкевиче. – М.: Советский писатель, 1987. – С. 192–199; Упеник М. Путешествие на родину // Там само. – С. 108–113.

201 Сокіл В. Ярослав Івашкевич // Сокіл Віктор. Під Кальницьким небом: поезії, поеми, історичні оповідки, нариси. – Вінниця, 2002. – С. 200–206; Мельник Віктор. “На Україні я дозрів як письменник” // Україна молода. – 2006. – 12 грудня . – С. 13.

202 Казьмирчук Марія. “Україна – батьківщина моя: кілька штрихів до біографії Ярослава Івашкевича” // Казьмирчук Марія. Село Кальник: поступ до промислового суспільства (кінець ХVІІІ – на початку ХХ ст.). Зошит ІІ. Документи з історії села. – С. 28–32.

203 Казьмирчук М. Г. Початкова школа с. Кальника: соціальний аспект // Наука. Релігія. Суспільство. – 2007. – № 2. – С. 39–44.

204 Казьмирчук М. Г Жителі с. Кальника – вихованці середніх і вищих навчальних закладів // Історичні записки: Збірник наукових праць. – Вип. 15. – Луганськ, 2007. – С. 86–94.

205 Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Роде наш красний: Село Кальник. – Кн. І. Документи й дослідження з історії села (кінець ХУІІІ – на початку ХІХ ст.). – С. 22–24.

206 Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Три подорожі Ярослава Івашкевича до Кальника // Наукові записки. Серія: Історичні науки. – Вип. 10. – Кіровоград, 2007. – С. 87–92.

207 Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Освіта в селі Кальнику з 60 -х років ХІХ ст. – 20 -х років ХХ ст. – К.: Логос, 2007. – 40 с.

208 Столетие Киевской первой гимназии (1809–1811–1911 гг. ). – Т. І. Именные списки и биографии должностных лиц и воспитанников гимназии. – К.: Тип. С. В. Кульженко, 1911. – С. 291, 335.

209 Jaroslaw Iwaszkiewiz. Dziennik 1955–1958 // Przeglad hlozhczno-literacki. – 2005. – № 1–2. – S. 11–100.

210 Radoslaw Romaniuk. “Niecn nie klada mnie do dolu...”Eschatologiczny wymiar natury w poznych wierszach Jaroslawa Iwaszkiewicza // Ibidem. – S. 137–172.

211 Marek Radziwon. Dziecko starych rodzicjw // Ibidem. – S. 107–136.

212 Стороженко М. З мого життя. – С. 288.

213 Кучеренко М .О., Панькова С. М., Швець Г. В. Я був їх старший син (рід Михайла Грушевського ). – К.: Кий, 2006. – С. 528, 564.

214 Столетие Первой Киевской гимназии (1809–1811–1911 г. г.). – Т. І. Именные списки и биографии должностных лиц и воспитанников гимназии. – С. 290.

215 Списки учеников Киевской 4-ой гимназии за 1910–11 учебный год. – К., 1910. – С. 40.

216 Копецкий П. Историческая записка о состоянии 1-го Киевского женского училища духовного ведомства, состоящего под Высочайшим покровительством Ея Императорского Величества Государыни Императрицы Марии Федоровны, в течении первого пятидесятилетия его существования. 1861–1911 г. – К., 1911. – С. 244, 245, 252, 253 та ін.

217 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1804. – Арк. 154; Спр. 1805. – Арк. 155 зв.; Спр. 1806. – Арк. 155 зв.; Спр. 1836. – Арк. 363 зв. та ін.

218 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1905. – Арк. 32 зв.

219 Там само. – Ф. 707. – Оп. 47. – Спр. 18. – 300 арк.

220 Там само. – Ф. 707. – Оп. 225. – Спр. 125. – 29 арк.

221 Там само. – Ф. 707. – Оп. 225. – Спр. 125. – 29 арк.

222 ЦДІАУ. – Ф. 712. – Оп. 6. – Спр. 1046. – 3 арк.; Там само. – Ф. 712. – Оп. 6. – Спр. 1039. – 27 арк.

223 Там само. – Ф. 712. – Оп. 5. – Спр. 353. – 9 арк.

224 ДАКО. – Ф. 1187. – Оп. 1. – Спр. 99. – 6 арк.

225 ДАК. – Ф. 108. – Оп. 93. – Оп. 1181. – 5 арк.; Ф. 16. – Оп. 477. – Спр. 157. – Арк. 53–69.

226 ІР НБУ НАНУ. – Ф. 175. – Спр. 1816. – 2 арк.

227 Центральний державний архів вищих органів влади і управління України (далі – ЦДАВОВ). – Ф. 166. – Оп. 2. – Спр. 747. – Арк. 76–77.

228 ДАКО. – Ф. 384. – Оп. 8. – Спр. 79, 80.

229 Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Роде наш красний. Село Кальник.- Кн. ІІ. – С. 88–232.

230 ДАК. – Ф. 16. – Оп. 464. – Спр. 6086. – Арк. 10 арк.; Там само. – Ф. 16. – Оп. 464. – Спр. 7448. – 3 арк.

231 Там само. – Ф. 16. – Оп. 464. – Спр. 4112. – 14 арк

232 Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1890. – С. 117; Там само. – К.,1891. – С. 114; Там само. – К., 1892. – С. 118; Там само. – К., 1894. – С. 126; Там само. – К., 1896. – С. 147; Там само. – на 1896–97 учебный год. – К.,1896. – С. 152; Там само. – на 1899год. – К., 1898. – С. 169.

233 Письмо к сельскому учителю-священнику – о методе учения // КЕВ. – 1863. – № 3. – С. 64–68; Письмо 2-е к сельскому учителю-священнику // Там само. – 1863. – № 4. – С. 95–99; Выгонять или не выгонять ученика из училища? // Там само. – С. 100 – 109 та ін.

234 Краткий очерк истории церковно-приходских школ Киевской епархии // КЕВ. – 1894. – № 22. – 16 ноября. – С. 694.

235 Там само. – С. 696.

236 Антонович В. Б. Археологическая карта Киевской губернии (Приложение к ХV т. “Древности”). – М.: Типография М. Г.  Волчанинова, 1895. – С. 71.

237 Гальчак Сергій. Краєзнавство Східного Поділля. – Вінниця: “Книга-Вега” ВАТ “Віноблдрукарня”, 2005. – С. 30–31.

238 Псалтырь. – Б.р. і м. видання. – С. А, Б, Г, Д, Є, Ж, З, Й – І. Текст речення перекладений з російської мови. Можна припустити думку, що Псалтирь був надрукований до 1862 р. Можливо його подарував священик, або був отриманий, коли власник був ще учнем від вчителя. Сторінки книги зачитані, правда, не рівномірно, що свідчить, що ним користувались часто. Можливо по ньому і навчався читати його власник, або його діти.

239 Там само.

240 Статистическое описание Киевской губернии изданное Иваном Фундуклеем в 3-х ч. – СПб., 1852. – Ч. І. – 549+ 17 с.; Ч. ІІ. – с.; Ч. ІІІ. – с.

241 Там само. – Ч. І. – С. 48, 58.

* Червець, пояснює І. І. Фундуклей, дрібна комаха червоного (пурпурного) кольору, яка живе у корінні деяких рослин. Він використовувався для фарбування тканини, і раніше в губернії його було досить багато, а зараз дуже мало. Див.: Фундуклей И. Статистическое описание Киевской губернии... – Ч. ІІ. – С. 370.

242 Там само. – Ч. ІІ. – СПб., 1852. – С. 370.

243 Jablonowski Aleksandr Poska ХVІ wieku. – T. ХХ. – Warszawa, 1894. – S. 132.

244 Там само. – T. ХХІІ. – Warszawa, 1897. – S. 89.

245 Там само. – С. 502.

246 Jablonowski Aleksandr Poska ХVІ wieku. - T ХХІ. – Warszawa, 1894. – S. 43, 63, 125, 304, 358, 421, 422, 431, 433, 450 та ін.

247  Казьмирчук Г., Соловйова Т. Соціально-економічний розвиток Правобережної України в першій чверті ХІХ століття. – К.: ТОВ “Міжнародна фінансова агенція”, 1998. – 174 с.

248 ЦДІАУ. – Ф. 533. – Оп. І. – Спр. 1260. – Арк. 81

249 Завальнюк Костянтин. Провісники волі. Повстанський рух на Поділлі у персоналіях (20-і роки ХХ ст.). – Літин: Латинська райдрукарня, 2005. – С. 11, 180, 314; ЦДАВО. – Ф. 3204. – Оп. І. – Спр.81. – Арк. 24.

250*Топонім сягає сивої кельтської давнини. Відомий український лінгвіст, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Костянтин Миколайович Тищенко в своїй надзвичайно ґрунтовній та цікавій праці пише, що ця назва пішла від основи ”Калн“. Далі вчений пояснює: “Переважно на Правобережжі і в Карпатах вперто тримаються, здавалося б, мало естетичні назви сіл Кальне (3), Кальна, Калачева, Калена, Кальник (2). На нашу думку, ці назви пов’язанні з кімр. саіl “отара овець”: по-перше, таке поняття відповідає фактам історії тваринництва в Україні і має численні аналоги в інших землях, по-друге, це пояснює ... назву Ковш, (як назва гирла) як Кош, Кіш, кошара...” (Детальніше див.: Тищенко К. Мовні контакти: свідки формування українців. – К.:“Аквілон–Плюс”, 2006. – С.195.)

Пилипчук І. Історія Кальника. – Дашів, 1981. – С. 2–3.

251 Хавлюк П. Трипільська культура // Трибуна праці. – 1965. – 7 січня.

252 Хавлюк П. Материалы к архивной карте р. Соб. – Винница, 1967. – С. 8.

253 Хавлюк П. И. Материалы к археологической карте бассейна р. Соб // Краткие сообщения Института археологии АН УССР. – К., 1956. – Вып. 6. – С. 18–21; Рижов С. М. Дослідження трипільських поселень по р. Лядовій у Середньому Подністров’ї // Подільська старовина. Наук. зб. / Відпов. ред. В. А. Косаківський. – Вінниця, 1993. – С. 92.

254 Обозрение могил, валов и гордищ Киевской губернии изданное по Высочайшему соизволению, Киевским гражданским губернатором Иваном Фундуклеем. – К.: Типография Феофила Гликсберга, 1848. – С. 45.

255 Там само. – С. 46.

256 Там само. – С. 62.

257 Антонович В. Б. В Липовецком уезде // Отчет императорской археологической комиссии за 1891 год. – СПб.: Типогафия Главного управления уделов, 1893. – С. 92–94.

258 Антонович В. Б. Дневник раскопок проф. В. Б. Антоновича в Киевской губ., у с. Кальника, в 1891 году // Там само. – С. 165–172.

259 Антонович В. Из археологической экскурсии. Село Кальник и его памятники старины // Киевская старина. – 1887. – № 8. – С. 461–467.

260 Антонович В. Б. Липовецкий уезд Киевской губернии. Кальник // Інститут Рукопису Національної бібліотеки імені В. Вернадського НАН України (далі – ІР НБУ НАНУ) – Ф. І. – Спр. 8182 б. – Картка № 95.

261 Антонович В. Б. Дневник раскопок проф. В. Б. Антоновича в Киевской губ., у с. Кальника, в 1891 году. – С. 166.

262 Голубєва Тетяна. Історія одного великого роду // Освіта. – 2007. – 16–23 травня. – С. 10.

263 Кальник // Історія сіл і міст Української РСР. Вінницька область. – К.: УРЕ, 1972. – С. 266.

264 Edw. Rul. Kalnik // Slownik Geograficzny Krolewstwa Polskiego i innych krajow slowianskich / Pod red. F. Sulimierskiego, B. Chlebowskiego, W. Walewskiego. – Tom III – Warszawa, Druk “Wieku” Nowy-Swiat Nr. 59, 1882. – S. 704 (далі – Edw. Rul. Kalnik).

265 Антонович В. Б. Археологическая карта Киевской губернии (Приложение к ХV т. “Древности”). – М.: Типогр. М. Г. Волчанова, 1895. – С. 71.

266 Антонович В. Б.Археологическая карта Киевской губернии (Приложение к ХV т. “Древности”). – М.: типография М. Г. Волчанинова, 1895. – С. 71.

267 Потапчик М. В., Потапчик М. Є. Археологічні дослідження території Вінничини в ХІХ – на поч. ХХ ст.

268 Антонович В. Б.Археологическая карта Киевской губернии (Приложение к ХV т. “Древности”). – М.: типография М. Г. Волчанинова, 1895. – С. 71.

269 Кирилиця О. В. Скарби доби феодалізму в нумізматичній колекції музею // muzey.vn.ua

270 Записи земельных дач короля Казимира // Документы Московского архива Министерства юстиции. – М., 1897. – Т. І. – С. 46.

271 Jablonowskiego Aleksandr. Zrodla dziejowe – Tom ХХІІ. Polska ХVІ.wieku. – Warszawa, 1897. – S. 716.

272 Мельник Віктор. Кальник – місто полкове // Україна молода. – 2007. – 24 січня. – С. 13.

273 Коваленко Сергій. Україна під булавою Богдана Хмельницького: Енциклопедія.: У 3-х т. – Т. 2. – К.: Вид-во “Стікс-Ко”, 2008. – С. 111.

274 Дорош  І.Землеволодіння укрїнської шляхти на Брацлавщині з кінця ХVІ до середини ХVІІ ст.// http://www.btb-net.com.

275 Григор’єв-Наш. Поділля. Географічно–історичний нарис. – Кам’янець–Подільський, 1919. – С. 54.

276 Население Юго-Западной России от 2-й половины ХV в. до Люблинской унии 1595 г. // Архив ЮЗР. – Ч. 7. – Т. ІІ. – К.: Типография Г. Т. Корчак-Новицкого, 1890. – С. 141.

* Копа – лічильна одиниця в 60 грошів. Гріш – срібна монета, що карбувалася у Чехії, Польщі, Литві та інших країнах Європи., з ХV ст. – одна з основних монет, яка мала обіг в Україні.

*^* Волока – земельна ділянка у 19 десятин, після 1557 р. її розмір становив близько – 23,5 га.

*^** Земельна ділянка розміром близько 0, 52 га.

277 Памятники, изданные Временною комиссиею для разбора древних актов, Височайше утвержденною при Киевском военном, Подольском и Волынском генерал–губернаторе. – Т.3. – К.: В университетской типографи, 1858. – С. ХІV–ХVІ.І

*^*** Третинник – міра ваги, дорівнювала 130 кг.

278 Архив ЮЗР. – К.: Типография Г. Т. Корчак-Новицкого, 1890. – Ч.VІІ. – Т. ІІ. – С. 153–154.

279 Там само. – Ч. VІ. – Т. 1. – С. 81–82.

* Янчинські, пише Олександр Яблоновський, “очевидно, прибули з Волині, з’являються в Брацлавщині вже 1545 р.” (Jablonowskiego Aleksandr. Zrodla dziejowe – Tom ХХІІ. Polska ХVІ wieku. – Warszawa, 1897. – S. 628.). Їм, напевне, з цього часу й належав Кальник, а їхні власники “називалися Кальницькими. Тільки під кінець ХVІ ст. (перед 1599) маєтки ці переходят в чужі руки, а остаточно у 1608 отримують від спадкоємців князі Корецькі” (Там само). У іншому місці цієї праці цей автор пише: “На початку ХVІІ ст. ці маєтки знаходилися в руках різних співвласників – спадкоємців того дому (роду Янчинських. – Авт.) (як Плоскі, Подгороденські, Байбузи, Фащі, Тури), які почавши з 1600 р. по 1625, скуповують князі Корецькі, єдині власники цих маєтків у 1629 р.)” (Там само. – С. 716.).

280 Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі – ЦДІАУ). – Ф. 25. – Оп. 1. – Спр. 76. – Арк. 137 зв.–138.

281 ЦДІАУ. – Ф. 26. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 190 зв.–193.

** Суд гродський – суд королівських намісників у кримінальних справах, який діяв на території, підпорядкованій їхній юрисдикції.

282 ЦДІАУ. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 6. – Арк. 317 зв.–318; Спр. 13. – Арк. 12 зв.–13 зв.

283 Львівська національна бібліотека НАН України. Відділ рукопису (далі – ЛНБ НАНУ). – Ф.5. – Оп. 1. – Спр. 4108. – Арк. 59–60; Спр. 4501 ІІ. – Арк. 138–138 зв.

284 Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років / Упорядники Микола Крикун, Олексій Піддубняк. – Львів: Наукове Товариство імені Тараса Шевченка, 2008. – 1217 с.

* Щиро вдячні кандидату історичних наук, доценту Київського національного університету імені Тараса Шевченка Миколі Олексійовичу Рудю за надані матеріали.

285** В документах зустрічається різний правопис прізвища, зокрема Єнчинські, або Янчинські. Ми будемо використовувати прізвище так, як воно буде вживатись у документі.

Документи Брацлавського воєводства 1566–1609 років / Упорядники Микола Крикун, Олексій Піддубняк. – С. 179.

286 Там само.

287 Там само. – С. 257.

288* В цих села також були долі маєтностей Василя Янчинського. Далі у тексті ми будемо говорити тільки про їх кальницьку частку, розуміючи, що конкретні долі Янчинських були й в інших названих населених пунктах.

Документи Брацлавського воєводства 1566–1609 років – С. 259; ЦДІАУ. – Ф. 28. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 13 зв.–15.

289* с. Кустичі – маєтность чоловіка Олександри Богданівни Михайла Кустицького.

** Молода лісова поросль, яку власник дозволяв рубати для опалення садиб.

Документи Брацлавського воєводства 1566–1609 років / Упорядники Микола Крикун, Олексій Піддубняк. – С. 728–729; ЦДІАУ. – Ф. 26. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 190 – 193 зв.

*** Земський суд – орган виборного шляхетського судочинства на території певних повітів, земель чи воєводств.

290 Документи Брацлавського воєводства 1566–1609 років / Упорядники Микола Крикун, Олексій Піддубняк. – С. 733.

291 Там само; ЦДІАУ. – Ф. 26. – Оп. 1. – Спр.13. – Арк. 472–475 зв.

292 Документи Брацлавського воєводства 1566–1609 років. – С. 755–756.

293 Декрет коронного трибуналу в справі за скаргою брацлавського земського судді Семена Ободенського...//. Там само. – С. 808.

294 Там само.

295 Jablonowskiego Aleksandr. Zrodla Dziejoe. – Tom. ХХІ. Polska ХVІ wieku Pod wzgledem Geograficzno statystycznm – Tom Х. Ziemie puskie Urraina – Warzawa, 1894. – С. 43.

296 Декрет коронного трибуналу в справі за скаргою брацлавського земського судді Семена Ободенського // Там само. – С. 808–809.

297 Там само.

298 Jablonowskiego Aleksandr. Zrodla Dziejoe. – Tom. ХХІ. Polska ХVІ wieku Pod wzgledem Geograficzno statystycznm – Tom Х. Ziemie puskie Urraina – Warzawa, 1894. – С. 422.

299 Jablonowskiego Aleksandr. Zrodla dziejowe. – Тom. ХХІ. Polska ХVІ wieku pod wzqledem Geoqraficzno-statvstvcznvm. – Тom. Х. – Warszawa, 1894. – S. 450.

300 Jablonowskiego Aleksandr. Zrodla dziejowe. – Тom. ХХІ. Polska ХVІ wieku pod wzqledem Geoqraficzno-statvstvcznvm. – Тom. Х. – Warszawa, 1894. – S. 521.

301 Jablonowskiego Aleksandr. Zrodla dziejowe. – Тom. ХХІ. Polska ХVІ wieku pod wzqledem Geoqraficzno-statvstvcznvm. – Тom. Х. – Warszawa, 1894. – S. 523.

302 Документи Брацлавського воєводства 1566–1609 років. – С. 945–948.

303 Там само. – С. 880.

304 Там само. – С. 969–970

305 Там само. – С. 1006–1607.

306 Документи Брацлавського воєводства 1566–1609 років / Упорядники Микола Крикун, Олексій Піддубняк. – С. 1028–1209.

307 Rutkowski E. Przed kilkaset lat (Braclauwszczyzna) // Kwiaty i owoce. – Kijow, 1870. – S. 295.

308 Мальченко Олег. Укріплені поселення Брацлавського, Київського і Подільського воєводств (ХV – середина ХVІІ ст.). – К.: НАНУ, 2001. – С. 156.

309* В українських землях другої половини ХV – першої половини ХVІ ст., які були у складі Литви, існувало три лінії замків: північна по р. Десні, р. Дніпрі, р. Прип’яті; друга середня – від гирла р. Десни у глибину до витоків р. Рось і р. Тетерів; третя південа – від нижнього Дніпра через верхів’я р. Бугу до р. Дністра. На цих лініях розміщувалось 11 замків.

Загальний вигляд замку був однаковий (сучасною мовою – типовий): прості і не дуже великі. Він складався із дубової або соснової стіни, поділеної на частини або городні, різних за висотою та шириною. Стіни зовні обмазували глиною, інколи стіни були потужніші. Вони складались із двох паралельних стін, між які засипали глину. На кутах замку будували вежі – чотири- чи шестикутні з амбразурами, розміщеними на різних рівнях (внизу, всередині та зверху).

Всередині замку знаходилися приміщення для зберігання зброї, пороху, біля стін прибудовувались два–три приміщення, де проживали служилі люди замку та окремі покої, де мешкали власниця або місцеве начальство. На території замку будували церкву, погріб для збереження майна, тих людей, які переховувались тут під час нападу ворогів на місто.

Озброєння замку складалось з гармат та гаківниць, які стріляли кам’яними ядрами й кулями, облитими залізом. Тут був запас заліза, свинцю, селітри, сірки, каміння та дерев’яних колод, якими збивали із стін ворогів. Обов’язковим атрибутом замку був колодязь та підйомний міст, якщо навколо замку була вода.

Достеменно невідомо, яким був замок побудований на початку ХVІІ ст. княгинею Анною Корецькою. Відомий план Кальницького замку, який склав професор В. Б. Антонович, під час розкопок скіфських могил. У 1648 р. укріплення захопили козацькі війська. Див.: Slownik geograficzny krolewstwa polskego I innych krjowe slowianskich. – Warszawa, 1880. – T. 1. – S. 704–705.

Edw. Rul. Kalnik. – S. 704.

310 Там само.

311 Jablonowskiego Aleksandr. Zrodla dziejowe. – T. ХХІІ. Polska ХVІ wieku. – Warzawa, 1897. – S. 89.

312 Там само. – S. 502.

313 Вердум фон Ульріх. Щоденник подорожі, яку я здійснив у роки 1670, 1671, 1672... – С. 93.

314 Jablonowskiego Aleksandr. Zrodla dziejowe. – T. ХХІ. Polska ХVІ wieku. – Warzawa, 1894. – S. 385.

315 Антонович В. Б. Липовецкий уезд Киевской губернии. Кальник // ІР НБУ НАНУ – Ф. І. – Спр. 8182 б. – Картка № 109; Краєзнавець 70 – 80 -х років ХХ ст. І. В. Пилипчук у своїй праці ”Історія Кальника“ (Дашів, 1981) на С. 4 називає 1160 димів. Це суперечить нашим підрахункам – 1158 димів.

316 Архив Юго-Западной России, издаваемые Комиссией для разбора древних актов,… – К. : Типография Г. Т. Корчак–Новицкого, 1890. – С. 398.

317 Jablonowskiego Aleksandr. Zrodla dziejowe. – Т. ХХ. Polska ХVІ wieku pod wzqledem Geoqraficzno-statvstvcznvm. – Т. ІХ. – Warszawa, 1894. – S. 132.

318 Там само. – С. 130.

319 Там само. – Т. ХХІІ. Polska ХVІ wieku pod wzqledem Geoqraficzno-statvstvcznvm. – Т. ХІ. – Warszawa, 1897. – S. 89.

320 Ляскоронский В. Г. Гильом Левассер-де-Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России. І. Описание Украины. ІІ. Карты Украины. – К.: Типография И. И. Чоколова, 1901. – С. 18.

321 Карта “Barclavia palatinatus” // Там само.

322 Коваленко Сергій. Україна під булавою Богдана Хмельницького: Енциклопедія: У 3-х т. – Т. 2. – К.: Вид-во “Стікс-Ко”, 2008. – С. 112.

323 Исчесление поселений и дымов воеводства Брацлавского, по случаю взымания подымного и млинового налога // Архив ЮЗР. – Ч. ІІ. – Т. VІІ. – С. 557.

324 Шевченко Ф. П. Передмова // Реєстр Війська запорозького 1649 року. – С. 13.

325 Коваленко Сергій. Україна під булавою Богдана Хмельницького: Енциклопедія. – У 3-х т. – Т. 2. – С. 112.

326 Державний архів Вінницької області. – Ф. 177. – Оп. 1. – Спр. 1315. – Арк. 108–109.

327 Антонович В. Б. Археологическая карта Киевской Губернии (Приложение к ХV т. “Древности”). – М.: Типогр. М. Г. Волчанинова, 1895. – С. 71.

328 Максимович М. А. Обозрение городовых полков и сотен, бывших на Украине со времени Богдана Хмельницького // Максимович М. А. Собрание сочинений. – Т. І. Отдел исторический. – С. 659.

329 Величко Самійло. Літопис. – Т. І. – С. 214.

330 Летопись Самовидца. Починается война Збаражская, року 1649. – С. 14.

331 Максимович М. А. Обозрение городовых полков и сотен, бывших на Украине со времени Богдана Хмельницького // Максимович М. А. Собрание сочинений. – Т. І. Отдел исторический. – С. 660–661.

332 Там само. – С. 702.

333 Самійло Величко. Літопис. – Т. 1. – С. 83–84.

334 Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – С. 45.

335 Там само.

336 Самійло Величко. Літопис. – Т. 1. – С. 84.

337 Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – С. 45.

338 Там само. – С. 43–44.

339 Шість листів С. К. Кушевича з 1648 р. про сучасні події // Жерела до історії України-Руси. – Львів: Друкарня Наукового товариства імені Шевченка, 1913. – Т. VІ. – С. 116.

340 Григор’єв-Наш. Поділля. Географічно-історичний нарис. – Кам’янець-Подільський, 1919. – С. 62.

341 Покровський М. Н. Нариси з історії України. – К., 1940. – Вип. 4. – С. 233. Ця цифра завищена, оскільки “Реєстр” був складений у жовтні-грудні 1649 р., де подаються зовсім інші дані.

342 Таирова–Яковлєва Т. К вопросу о старшине в начале гетьманства Ивана Мазепы // UCRAINICA PETROPOLITANA. – Вып. 2.: Сб. статей. – СПб., 2008. – С. 45.

* Тетяна Таірова-Яковлєва підтримує думку своїх попередників, які ототожнювали Івана Богуна з Федоренком (Федоровичем).

343 Там само.

344 Собрание сочинений Н. И. Костомарова: Исторические монографии и исследования. – Кн. ІV. – Т. ІХ–ХІ. – С. 350.

345 ІР НБУ НАН України. – Ф. І. – Спр. 8182 б. – Картка № 64.

346 Крип’якевич Іван. Адміністративний поділ України за Б. Хмельницького. – С. 6.

347 Краткая летопись Малыя России с 1506 по 1770 с изъявлением образа тамошнего правления. – С. 24.

348 Там само. – С. 25.

349 Маркевич Николай. История Малороссиии. – Т. V. – С. 43.

350 Маркевич Николай. История Малороссиии. – Т. V. – С. 105; Бантыш-Каменский Д. История Малой России. – Ч. І. – М.: Типография Николая Степанкова, 1842. – С. 244.

351 Маркевич Николай. История Малороссиии. – Т. V. – С. 106.

352Там само. – С. 107.

353 Реестра всего Войска Запорожского после Зборовского договора с королем польським Яном Казимиром, составленные 1649 года, октября 16 дня, и изданная О. М. Бодянским. – М.: В Университетской типографии, 1875. – С. ХІV–ХV.

354 Крип’якевич І. П. Адміністративний поділ України 1648–1654 рр. // Історичні джерела та їх використання. – Вип. ІІ. – К.: Наукова думка, 1966. – С. 129.

355 Там само. – С. 129, 135.

356 Гудзевич А. В., Любченко В. Є. Давньоруське місто в історико-географічному вимірі // Поділля у контексті української історії: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. 29–30 листопада 2001. – Вінниця, 2001. – С. 65.

357 Павлуцкий Г. Г. Деревяные и каменные храмы. Древности Украины. – Вып. І. – К.: Изд-ие Императорского Московського археологического общества, 1905. – С. 75.

358 Сорока Юрій. Іван Богун. Роман. У 2 – т. – Харків: Фоліо, 2010. – Т. 2. – С. 234.

359* Микола Костомаров пише: “Всіх полків у 1650 році шістнадцять ... Кальницький, під начальством Івана Федоренка, займав лівий берег Бугу від Вінниці до Райгородка, останньої сотні Брацлавського полку, на північ до берегів Десни, остання сотня Кальницького полку була Прилуки; береги Собу до Погребищів (яке було останньою сотнею на кордоні полку Білоцерківського), у нинішньому повіті Липовецькому, у північній частині Брацлавському, у північносхідній Вінницького, займав західну частину Таращанського і північну половину Махновського. Всіх сотень у ньому було вісімнадцять. Між ними – міста Вінниця і Липовець і значні містечка Немирів і Животів” (Див.: Собрание сочинений Н. И. Костомарова: Исторические монографии и исследования. – Кн. ІV. – Т. ІХ–Х. – С. 346–347).

1650, августа–декабря. І. Наказ Василию Унковскому... // Акты ЮЗР. – Т. VІІІ. – СПб.: Типография В. В. Пратца, 1873. – С. 351.

360 Там само.

361 Максимович М. Известие о Летописи Григория Грабянки, изданной 1854 года, ... – С. 151.

362 Максимович М. Обозрение городских полков и сотен, бывших на Украине до смерти Богдана Хмельницкого // Див.: Типографський відбиток у конвалюті самостійному під № П-4262, який зберігається у Відділі стародруків НБУ імені В. Вернадського НАН України. Комплект № 4. – С. 18.

363* В. С. Степанков ставить під сумнів достовірність думки О. Рігельмана, що у Івана Богуна було близько 2-х тис. козаків. Див.: Степанков В. С. Вінницька оборона // Енциклопедія історії України. – Т. 1. – К.: Наукова думка, 2003. – С. 568.

Летописное повествование о Малой России и ее народе и козаках вообще,… Александра Ригельмана. 1785–86 гда. – М.: В Университетской типографии, 1847. – С. 77.

364 Там само.

365 Софонович Феодосій. Хроніка з літописців стародавніх. – С. 254.

366 Отписка посланников из Умани с известием о мире, заключоном гетманом и крымским царем с королем польським. 14 декабря // Акты ЮЗР. – Т. ХІ. – СПб.: Типография братьев Пантелеевых, 1878. – С. 89.

367 Яковенко Наталя. Нариси історії середньовічної та ранньомодерної України. – 2-е вид.. – К.: Критика, 2005. – С. 337.

368 Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол. : П. С. Сохань – К.: Наукова думка, 1996. – Т. ІХ. – Кн. І. – С. 492.

369 Там само. – С. 492.

370 Там само. – С. 493.

371 Там само. – С. 493.

372 Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – С. 89.

373 Собрание сочинений Н. И. Костомарова. Исторические монографии и исследования. – Кн. ІV. – Т. ІХ–ХІ. – С. 532.

374 Там само.

375 Там само. – С. 533.

376 Софонович Феодосій. Хроніка з літописців стародавніх. – С. 231.

377 Там само.

378 Крип’якевич Іван. Богдан Хмельницький. – К., 1964. – С. 192.

379 Список полків і міст, у які були послані представники московського уряду для приведення козаків, шляхти й міщан до присяги // Воссоединение Украины с Россией: В 3-х т. – М., 1954. – Т. 3. – С. 517–518.

380 Список полків і міст, у які були послані представники московського уряду для приведення козаків, шляхти й міщан до присяги. – С. 295.

381 Переписные книги приведенных к присяге на подданство царю Алексею Михайловичу жителей Малороссийских городов // Акты ЮЗР. – Т. Х. – С. 293.

382 Там само. – С. 302, 303.

383 Грушевський М. Історія України-Руси. – К.: Наукова думка, 1996. – Т. ІХ. – Ч. ІІІ. – С. 734–736.

384 Переяславська угода в документах і матеріалах / Підготував Л. Мельник // Історичний журнал. – 2003. – № 6. – С. 83.

385 Крипякевич Іван. Адміністративний поділ України за Б. Хмельницького // ІР НБУ. – Ф. Х. – Спр. 17584. – С. 22.

386 1654–1656 гг. Перечень городов, городков, мест и местечек в Черкаських полках // Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете. 1905 год. – Кн. 2. – М.: Университетская типография, 1905. – С. 30–32.

387 Письмо польского гетмана Станислава Потоцького к полковнику Ивану Богуну. 10 марта // Акты ЮЗР. – Т. Х. – С. 562, 561.

388 Письмо православного шляхтича Павла Олекшича к Брацлавському полковнику Ивану Богуну, еще не присягнувшему московскому государю // Там само. – С. 555.

389 Там само. – С. 555.

390 Там само. – С. 556.

391 Письмо православного шляхтича Павла Олекшича к Брацлавському полковнику Ивану Богуну, еще не присягнувшему московскому государю. – С. 557.

392 Там само. – С. 558.

393 Величко Самійло. Літопис. – С. 139.

394 Панашенко В. В. Названа праця. – С. 62.

395 Государев указ, какие грамоты следует послать в Войско Запорожское // Акты ЮЗР. – Т. Х. – С. 563.

396 Дашкевич Я. Подільські полки (середина ХVІІ – початок ХVІІІ ст.) // Тези доповідей 6-ї Вінницької обласної історико-краєзнавчої конференції. – Вінниця, 1988. – С. 19.

* Це Остап Гоголь.

** Деякі дослідники вважають, що ця особа ідентична з Іваном Богуном. С. Величко мав рацію, вважаючи його окремою особою.

397 Киевский полк и Правобережье // ІР НБУ. – Ф. ІІ. – Спр. 18807. – Арк. 35 зв.

398 Там само.

399 Шерер Жан-Бенуа. Літопис Малоросії, або Історія козаків-запорожців та козаків України, або Малоросії / Переклад з фр. В. В. Копотілова. – К.: Укр. письменник, 1994. – С. 253.

400 Грабянка Г. Літопис. – С. 49.

401 Там само. – С. 50.

402 Лист наказного кальницького полковника Федора Максименка до маньківського сотника від 11 (21) серпня 16 // Акты ЮЗР. – Т. ХІ. – С. 606.

403 Шерер Жан-Бенуа Літопис Малоросії. – С. 202.

404 Там само. – С. 203.

405 Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – С. 73.

406 Реестра всего Войска Запорожского после Зборовского договора с королем польским Яном Казимиром, составленные 1649 года, октября 16 дня, и изданная О. М. Бодянским. – С. ХV.

* Такі пропуски зустрічаються в цьому документі.

* Після прізвища Шаповалов ”коми” не повинно бути.

*^* Після прізвища Хоменко повинна бути кома.

407 Напевне с. Тодорівка.

408 Реестра всего Войска Запорожского после Зборовского договора с королем польським Яном Казимиром, составленные 1649 года, октября 16 дня, и изданная О. М. Бодянским. – С. 180–182.

409 Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – С. 98.

410 Там само.

411 Там само.

412 Там само.

413 Величко Самійло. Літопис. – Т. І. – С. 157.

414 Там само. – С. 139.

415 Там само. – С. 157.

416 1658, сентября 6. Гадяцький договор Войска Запорожского с послами Речи Посполитой Польской о правах соединяющихся с Польщею Южной Руси под именем Великого княжества Русского // Акты ЮЗР. – Т. ІV. 1657–1659. – С. 141.

417 Там само. – С. 141–144.

418 1658, сентября 6. Гадяцький договор Войска Запорожского с послами Речи Посполитой Польской о правах соединяющихся с Польщею Южной Руси под именем Великого княжества Руського. – С. 211–214.

419 Там само. – С. 213.

420 Там само. – С. 214.

421 Маркевич Николай. История Малороссии: – Т. ІІІ. – С. 180.

422 1659, с января до 30 ноября. Статейный список бытности в Южной Руси бояр князя Алексея Трубецкого, Василья Шереметева,... // Акты ЮЗР. – Т. ІV. 1657–1659. – С. 232–233.

423 Там само. – С. 233.

424 Сокірко Олексій. Вказана праця. – С. 22.

425 Там само.

426 1659, с января до 30 ноября. Статейный список бытности в Южной Руси бояр князя Алексея Трубецкого, Василья Шереметева,... – С. 232–233.

427 Там само.

428 Там само. – С. 235.

429 Там само. – С. 238–239.

430 1659, с января до 30 ноября. Статейный список бытности в Южной Руси бояр князя Алексея Трубецкого, Василья Шереметева,...  – С. 254.

431 Там само.

432 Маркевич Николай. История Малороссийская. – М., 1842. – Т. ІІ. – С. 55; Волк-Карачевский В. В. Борьба Польши с козачеством во второй половине ХVІІ и начале ХVІІІ века. – К.: Тип. Императорского университета, 1899. – С. 57.

433 1659, с января до 30 ноября. Статейный список бытности в Южной Руси бояр князя Алексея Трубецкого, Василья Шереметева,... // Акты ЮЗР. – Т. ІV. 1657–1659. – С. 259.

434 1659, с января до 30 ноября. Статейный список бытности в Южной Руси бояр князя Алексея Трубецкого, Василья Шереметева,...  – С. 265–269.

435 Там само. – С. 272.

436 Там само.

437 Там само. – С. 273.

438 Величко Самійло. Літопис. – Т. І. – С. 266.

439 Там само; Бантыш-Каменский Д. История Малой России. – Ч. ІІ. От присоединении сей страны к Российскому государству до избрания в гетманы Мазепы. – М., 1842. – С. 45.

440 Акты ЮЗР. – Т. ІV. 1657–1659. – С. 274.

441 Там само. – С. 263.

442 Величко Самійло. Літопис. – Т. І. – С. 266; Акты ЮЗР. – Т. VІ. – № 115. – С. 273.

443 Величко Самійло. Літопис. – Т. І. – С. 283.

444 Бантыш-Каменский Д. История Малой России. – Ч. ІІ. От присоединения сей страны к Российскому государству до избрания в гетманы Мазепы. – С. 47.

445 Величко Самійло. Літопис. – Т. 2. – С. 70.

446 Там само.

447 Петровський М. Нариси історії України ХVІІ – початку ХVІІІ століть (Досліди над літописом Самовидця). – Х., 1930. – С. 401–402.

448 Величко Самійло. Літопис. – Т. 2. – С. 70.

449 Там само.

450 Там само.

451 Маркевич Николай. История Малороссии. – Т. ІІ. – С. 196.

452 Крикун Микола. Між війною і радою: Козацтво Правобережної України в другій половині ХVІІ – на початку ХVІІІ століття. – К.: Критика, 2006. – С. 28.

453 Чухліб Тарас. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи. – К.: Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2004. – С. 123.

454 Повідомлення київського воєводи Василя Шереметєва до Москви від 3 березня 1660 р. // Акты ЮЗР. – Т. VІІ. – С. 317–319.

455 Письма к гетману Переяславського полковника Данила Ермоленка и воскового казначея Романа Ракушки, о действии казаков против Дорошенка, татар и Опары ... // Акты ЮЗР. – Т. VІ. 1665–1668. – СПб.: Типография Эдуарда Праца, 1869. – С. 29.

456 Там само. – С. 29.

457 Там само. – С. 30.

458 Ноября в 11 день... // Там само. – С. 38.

459 Там само.

460 1663 апреля 9 – 1665 января 1. Акты о пребывании в Запорожье стряпчого Григория Косагова, …// Акты ЮЗР. – Т. V. 1659–1665. – СПб.: Типография Эдварда Праца, 1867. – С. 151

461 1663 апреля 9 – 1665 января 1. Акты о пребывании в Запорожье стряпчого Григория Косагова, …// Акты ЮЗР. – Т. V. 1659–1665. – СПб.: Типография Эдварда Праца, 1867. – С. 153.

462 Там само. – С. 151.

463 Там само.

464 Там само. – С. 152.

465 Письмо Кальницкого полковника Василья Вареницы, ... // Акты ЮЗР. – Т. V. – С. 162.

466 Там само.

467 Акты ЮЗР. – Т. V. – С. 163.

468 Там само.

469 Там само. – С. 203.

470 Письмо к царю гетмана Ивана Серко // Там само. – С. 209.

471 Инструкция, дання гетманом Брюховецьким Зинковскому полковнику Василью Шиману и писарю Степану Шубе, ... // Акты ЮЗР. – Т. V. – С. 238.

472 [Письмо Ивана Брюховецького црю от 21 января 1665 г.] // Там само. – С. 241.

473 Там само.

* Можна припустити думку, що це були двори, власницею яких вважалася Ізабелла Чарторийська. Зальна кількіст димів Старого й Нового Кальника невідома, оскільки козацькі дворища податками, напевне не обкладалися.

474 [Письмо Ивана Брюховецкого от 17 марта 1665 г.] // Там само. – С. 264.

475 Письмо Переяславського полковника Данила Ермоленка к Роману Ракушке, с сообщением известий о неудачном приступе Дорошенка к Браславлю и пр. // Там само. – С. 43.

476 Там само.

477 Письмо Овруцького полковника Дацка Васильевича с известиями о полковниках Опаре и Мельнике, о движении татар и пр. // Там само. – С. 60.

478 1666 27 июня // Там само. – С. 126.

479 Там само.

480 Письмо Нежинского протопопа Семиона Адамовича к Мефодію, епископу Мстиславскому и Оршанскому, с сообщением известий о происшествиях в Малороссии // Там само. – С. 158.

481 Акты о приезде в Москву полковников: Каневского Якова Лизогуба и Подольского Костянтина Мигалевского (Мигалевича) // Акты ЮЗР. – Т. VІ. – С. 160.

482 В Приказе Малыя России ... // Там само. – С. 169.

483 Июня в 2 день, гетманский посланец Федор Донец, ... // Там само. – С. 200.

484 Там само.

* У географічному покажчику цього тому ця назва подається як “Кальник“

485 Там само.

486 Там само.

487Акты ЮЗР. – Т. VІ. – С. 189.

488 Там само. – С. 170.

489 Отписка к царю, из Києва, воєводы кн. Козловского с распросными речами ушедшего из полона рейтера Семена Черемисинова и солдата Наметова // Акты ЮЗР. – Т. 8. – С. 189.

490 1699, после 29 июня. Отписка к царю князя Козловского с распросами и речами приезжих греков о Дорошенке и пр. // Там само. – С. 259.

491 Летопись Самовидца о войнах Богдана Хмельницького и междоусобиях, бывших в Малой России по его смерти. – С. 57.

492 Там само.

493 Летопись Самовидца о войнах Богдана Хмельницького и междоусобиях, бывших в Малой России по его смерти. – С. 57.

494 Edw. Rul. Kalnik. – С. 707.

495 Вердум фон Ульріх. Щоденник... – С. 93.

496 Вердум фон Ульріх. Щоденник.... – С. 93.

497 Там само.

498 Летопись Самовидца о войнах Богдана Хмельницького и междоусобиях, бывших в Малой России по его смерти. – С. 57.

499 Бабенко І. В. В краю козацької вольності // Трудова слава. – 1990. – 18 вересня.

500 Горобець В. М. Кальницька оборона // Енциклопедія історії України. – Т. 4. – К.: Наукова думка, 2007. – С. 45.

501 Герасименко Н. Остап Гоголь – гетьман // Київська Старовина. – 1994. – № 2. – С. 81.

502 Отписная князя Козловского царю, с распросными речами посланных лазутчиков о взятии турками Каменца // Акты ЮЗР. – Т. ХІ. 1672–1674. – СПб.: Типография М. Эттингера, 1879.– С. 189.

503 Величко Самійло. Літопис. – Т. 2. – С. 165.

504 Там само. – С. 165.

505 Отписки князя Трубецького, с распросными речами выходцев из плена, о турецких действиях и намерениях после взятия Каменца // Акты ЮЗР. – Т. ХІ. – С. 152.

506 Крикун Микола. Між війною і радою: Козацтво Правобережної України в другій половині ХVІІ – на початку ХVІІІ століття. – С. 55.

507 Акты ЮЗР. – Т. ХІІ. – С. 236, 243, 433.

508 Крикун Микола. Остап Гоголь – гетьман козацтва Правобережної України. – С. 42.

509 Письмо кальницького полковника Михайла Поповича к гетману Самойловичу о поборах и утиснениях со стороны ляхов // Акты ЮЗР. – Т. ХІ. – С. 426.

510 Там само.

511 Показание Ерофея Максимова о взятии турками Ладыжина и о расположении военных сил в Украин Там само. – С. 658–659.

512 Там само. – С. 659.

513 Маркевич Николай. История Малороссии. – Т. ІІ. – С. 231.

514 Григор'єв-Наш. Поділля. Географічно-історичний нарис. – С. 66–67.

515 Акты ЮЗР. – Т. ХІ. – С. 545; Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті ХVІІ ст. – Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2003. – С. 236.

516 Колесник Вікторія. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біографічний словник. – Вінниця: ВМГО “Розвиток”, 2007. – С. 212.

517 Очерки малороссийских фамилий.... – С. 451; Вересаев В. Гоголь в жизни. Систематический свод подлинных свидетельств современников. – Х., 1990. – С. 17; Крикун М. Між війною і радою: Козацтво Правобережної України в другій половині ХVІІ – на початку ХVІІІ століття. – С. 62, 63.

518 Отписка гетмана Самойловича о хитростях Дорошенка, … // Акты ЮЗР. – Т. ХІ. – С. 455.

519 Там само.

520 Царский указ гетману Самойловичу о том, чтобы он убеждал Модерского не делать насилий и утеснений жителям, … // Акты ЮЗР. – Т. ХІ. – С. 459.

521 Лист Петра Дорошенко, писан к Субан кази ага, ханову визирю, ... // Там само. – С. 501.

522 Письмо к гетману Киевского полковника Солонины о тайном приезде в Печерский монастырь польских панов и о недовольстве за то киевского воеводы // Акты ЮЗР. – Т. ХІІ. (1675–1676). – СПб.:Типограф. бр. Пантелеевых, 1882. – С. 25.

523 Письмо наместника Никольского монастыря иеромонаха Исакия к миргородскому полковнику о вестях про татар и Дорошенке … // Акты ЮЗР. – Т. ХІІ. – С. 34.

524 Маркевич Николай. История Малороссии. – Т. ІІ. – С. 234.

525 Распросные речи Федора Пучковского о нападении татар на Лубны и показания пленного татарина о татарском войске // Акты ЮЗР. – Т. ХІІ. – С. 87.

526 Там само.

527 Письмо архимандрита Киевопечеорского монастыря Иннокентия Гизеля к гетману Самойловичу, … // Акты ЮЗР. – Т. ХІІ. – С. 136.

528 Там само. – С. 135.

529 Письмо Правобережного казацкого гетмана Гоголя архимандриту Иннокентию Гизелю с обещание пребывать дружелюбно с левобережной Украиной // Акты ЮЗР. – Т. ХІІ. – С. 819–820.

530 Там само. – С. 820.

531 Письмо охотного полковника Илии Новицкого гетману о том, что по показанию переходящих из Правобережной Украины людей, … // Там само. – С. 187.

532 Ригельман О. Летописное повествование о Малой России. – К., 1864. – С. 429.

533 Edw. Rul. Kalnik. – С. 707.

534 Грабянка Г. Летопись. – К., 1854. – С. 278.

535 Лист к гетману Ивану Самойловичу от полковника каневского, присланного февраля 6 дня 1676 // Акты ЮЗР. – Т. ХІІ. – С. 531.

536 Там само.

537 Информация, данная гетманским посланцам, … и о том, как следует относиться к городам Правобережной Украйны и к желающим переходить в тот край … // Акты ЮЗР. – Т. ХІІ. – С. 775, 776.

538 Там само. – С. 776.

539 Письмо польского коронного гетмана к наказному от польского короля наказному гетману Евстафию Гоголю // Акты ЮЗР. – Т. ХІІ. – С. 788–793.

540 Там само. – С. 793.

541 Там само.

542 Вести доставленные Киевским полковником Солониною, полученные им от сотников Киевского полка, ... // Акты ЮЗР. – Т. ХІІІ. – С. 450.

543 Там само.

544 Маркевич Николай. История Малороссии. – Т. ІІ. – С. 245–246.

545 Прием и показания тестя Дорошенкова Павла Яненка и Семена Тихого, привозивших в Москву знаки гетманского достоинства, … // Акты ЮЗР. – Т. ХІІ. – С. 434.

546 Там само. – С. 433.

547 Письма к гетману запорожских куренных атаманов … // Акты ЮЗР. – Т. ХІІ. – С. 530.

548 Маркевич Николай. История Малороссии. – Т. ІІ. – С. 247.

549 Показание казаков Переяславского полка о движении Юраски Хмельницкого и турок с ним бывших // Акты ЮЗР. – Т. ХІІІ (1677–1678). – СПб.: Типография А. М. Котомина и К., 1884. – С. 156.

550 Беседа царского стольника Карандеева с гетманом Самойловичем … // Акты ЮЗР. – Т. ХІІІ. – С. 191.

551 Показания, снятые посланцем царским Карандеевым от выходцев из Крыма ... // Акты ЮЗР. – Т. ХІІІ. – С. 216.

552 Грамота гетмана Самойловича к царю о посылке переяславским полковником подъезда в степь, … // Там само. – С. 560.

553 Там само. – С. 57.

554 Показание казаков Переяславского полка о движении Юраски Хмельницкого и турок с ним бывших // Там само. – С. 157.

555 В листу Костянтина Могилевского к гетману к Ивану Самойловичу // Акты ЮЗР. – Т. ХІІІ. – С. 501.

556 Там само. – С. 502.

557 В листу сотника киевского Михаила Степанского к Киевскому же полковнику к Костянтину Солонине // Там само. – С. 504.

558 Грамота гетмана Самойловича к царю о посылке переяславским полковником подъезда в степь, … // Там само. – С. 560.

559 Там само – С. 557.

560 Акты ЮЗР. – Т. ХІІІ. – С. 557.

561 Расспросные речи Василия Белецкого, служившего человека, который ушел из Немирова, где ныне обретается Хмельниченко, … // Там само. – С. 707.

562 Там само. – С. 708.

563 Там само.

564 Там само.

565 Акты ЮЗР. – Т. ХІІІ. – С. 709.

566 Маркевич Николай. История Малороссии. – Т. ІІ. – С. 263.

567 Крикун М. Остап Гоголь – гетьман козацтва Правобережної України. – С. 53.

568 Расспросные речи Василия Белецкого, … // Акты ЮЗР. – Т. ХІІІ. – С. 709.

569 Показания турецких пленных о замыслах Юраски Хмельницкого и Яненченка, … // Там само. – С. 731.

570 Там само. – С. 732.

571 Там само.

572 Там само.

573 Там само. – С. 733.

574 Петровський Микола. Нариси історії України ХVІІ – початку ХVІІІ століть. – Т. І. (Досліди над літописом Самовидця). – Х.: ДВУ, 1930. – С. 335.

575 Дашкевич Я. Подільські полки (середина ХVІІ – початок ХVІІІ ст.). – С. 19.

576 Мазепенцы // Собрание сочинений Н. И. Костомарова: Исторические монографии и исследования. – Т. ХVІ. – С. 738.

577 Там само. – С. 740–741.

578 Павленко Сергій. Загибель Батуріна 2 листопада 1708 р. – 2-е вид. – К.: Видавничий дім ”Києво-Могилянська академія”, 2008. – С. 172.

579 Україна. Історичний атлас. 8 клас. – К.: Мапа, 2008. – С. 14.

* Керуючий маєтностями феодала.

580 Edw. Rul. Kalnik. – С. 707

581 Там само.

582 Похилевич Л. Сказание о населеннях местностях Киевской губернии. – К., 1864. – С. 380, 382.

583 Edw. Rul. Kalnik. – С. 706–707.

584 Пилипчук І. Історія сіл Присоб’я. Історичний нарис. – Дашів, 1981. – С. 96.

585 Там само. – С. 97.

586 Ведомость в духовную епископию Переяславской консистории, за силу указа оной консистории, с показанием в оной – сколько в протопопии Кальницкой православных до епархии Переяславской принадлежащих церквей имеется и о прочем 1775 года марта 1 дня учинена // Киевские епархиальные ведомости. – 1894. – № 5. – С. 115–118.

587 Липковский В. Уния и воссоединение униатов в 1794–95 году в пределах нынешнего Липовецкого уезда // Киевские епархиальные ведомости. – 1895. – № 21 (часть официальная). – 1 ноября. – С. 996.

588 Edw. Rul. Kalnik. – С. 706–707.

589 Бабенко І. Свідчить літопис // Трудова слава. – 1990. – 15 травня.

590 Див.: Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Роде наш красний. Село Кальник. – Кн. ІІ. Документи й дослідження соціальних проблем села Кальника наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. – К.: Логос, 2008. – 249 с.

591 Липковский В. Уния и воссоединение униатов в 1794–95 году в пределах нынешнего Липовецького узда // КЕВ. – 1895. – № 21 (неофициальная часть). – 1 ноября. – С. 994.

592 Ведомость в духовную епископию Переяславской консистории, за силу указа оной консистории, с показанием в оной – сколько в протопопии Кальницкой православных до епархии Переяславской приналдежащих церквей имеется и о прочем. 1775 года марта 1 дня учинена // КЕВ. – 1894. – № 5. – С. 115–118.

593 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 277. – Спр. 2. – Арк. 41.

594 Орловский П. И. Материалы для истории православной церкви в бывшем Брацлавском воеводстве с 1776–1782 гг. – Камянец-Подольский, 1891. – С. 89.

595 Там само.

596 Там само. – С. 49.

597 Там само.

598 Там само. – С. 64.

599 Там само. – С. 99.

600 Там само.

601 О порядке устройства православных церквей в девяти губерниях Западного края // ПСЗРИ. Собрание второе. – Т. ХLІІ. 1867. – СПб., 1871. – С. 377.

602 Там само.

603* Підрахунки наші за ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 575. – Спр. 8. – Арк. 22–22 зв.

** Підрахунки наші // Там само. – Арк. 24 зв., 33, 43 зв., 49 зв.

ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 575. – Спр. 8. – Арк. 22.

604 Там само. – Ф. 442. – Оп. 575. – Спр. 4. – Арк. 22 зв.

605 Там само. – Арк. 24 зв., 25.

606 Там само. – Арк. 49 зв.–51 зв.

607 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1784. – Арк. 178.

608 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1774. – Арк. 93.

609 Народження Пресвятої Діви Марії // Протоієрей Серафим Слобідський. Закон Божий. – Вид. 3-є. – К., 2003. – С. 188.

610 Там само.

611 Там само.

612 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 840. – Спр. 692. – Арк. 9.

613 Там само. – 10 арк.

614 Там само. – Ф. 127. – Оп. 860. – Спр. 319. – 9 арк.

615 Там само. – Ф. 127. – Оп. 868. – Спр. 78. – 18 арк.

616 Там само. – Ф. 127. – Оп. 840. – Спр. 692. – Арк.  6 зв.

617 Там само. – Арк. 5.

618 Там само.

619 Там само. – Арк. 10 зв.

620 Там само. – Ф. 127. – Оп. 840. – Спр. 692. – Арк. 2.

621 Там само. – Ф. 127. – Оп. 860. – Спр. 319. – Арк. 2.

622 Там само.

623 Там само. – Арк. 3 зв.

624 Там само. – Арк. 1.

625 Там само. – Арк. 1 зв.

626 Там само. – Ф. 127. – Оп. 860. – Спр. 319. – Арк. 7.

627 Там само. – Ф. 127. – Оп. 860. – Спр. 319. – Арк. 7.

628 Там само. – Ф. 127. – Оп. 868. – Спр. 78. – Арк. 5.

629 Там само.

630 Там само.

631 Там само.

632 Там само.

633 Там само. – Арк. 5–5 зв.

634 Там само. – Арк. 5 зв.

635 Там само. – Ф. 127. – Оп. 868. – Спр. 78. – Арк. 6 – 6 зв.

636 Там само. – Арк. 8.

637 Там само. – Ф. 127. – Оп. 868. – Спр. 78.– Арк. 8 зв.

638 Там само. – Арк. 9.

639 Там само.

640 Там само. – Арк. 7.

641 Там само. – Ф. 127. – Оп. 869. – Ар. 16 зв.

642 Там само. – Ф. 127. – Оп. 869.– Арк. 18.

643 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 2010. – Арк. 43.

644 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1836. – Арк. 362.

645 Там само. – Ф. 127. – Оп. 875. – Спр. 2641. – Арк. 1.

646 Там само.

647 Там само.

648 Там само.

649 Свод законов о состояниях // Полный свод законов Российской империи: В 2-х кн. (далі – ПСЗРИ). – Кн. 2. – Т. ІХ–ХVІ. – СПб., 1911. – С. 60.

650 ЦДІАУ. – Ф. 712. – Оп. 2. – Спр. 103. – 2 арк.

651 Свод законов о состояниях // ПСЗРИ. – Кн. 2. – Т. ІХ–ХVІ. – С.  61.

652 Свод законов о состояниях // ПСЗРИ. – Кн. 2. – Т. ІХ–ХVІ. – С. 60.

653 Казьмирчук М. Г. Соціальний портрет священників Київської губернії у ХІХ ст. // Соціальна історія: Науковий збірник / За ред. проф. Г. Д. Казьмирчука. – Вип. VІ. – К.: Логос, 2010. – С. 7–16.

* Його прізвище в архівних документах пишеться по-різному: Бошковський, Божковський, Бочковський.

654 ЦДІАУ. – Ф. 707. – Оп. 47. – Спр. 18. – Арк. 244.

655 О заведении шнуровой книги для внесения записей на домы и дворы священно и церковнослужителей и о порядке перехода таковых мест от одного лица к другому // ПСЗРИ. Первое собрание. – Т. ХVІІІ. – С. 443–445.

656 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1036. – Спр. 102. – Арк. 1 зв.

657 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1036. – Спр.  102. – Арк. 3.

658 Там само.

659 Там само. – Ф.  127. – Оп. 277. – Спр. 2. – Арк. 40 зв. – 41.

660 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1036. – Спр. 187. – Арк. 1.

661 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1012. – Спр. 1082. – Арк. 119–122; Вперше опубліковано: Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Роде наш красний: Село Кальник. – Кн. І. Документи й дослідження з історії села (кінець ХVІІІ – на початку ХХ ст.). – С.  85–93.

662 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп.  1036. – Спр. 187 – Арк. 1 зв.

663 Там само. – Арк. 3.

664 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1036. – Спр. 187 – Арк. 8.

665 Там само.

666 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1036. – Спр. 261. – Арк. 3.

667 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1036. – Спр. 261. – Арк. 2.

668 Там само. – Арк.  3.

669 Там само. – Ф. 137. – Оп. 275. – Спр. 55. – Арк. 20.

670 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1036. – Спр. 235. – Арк. 5

671 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1036. – Спр. 235. – Арк. 5.

672 Там само. – Арк. 2.

673 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1036. – Спр. 235. – Арк. 1.

674 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1036. – Спр. 235. – Арк. 1.

675 Там само. – Арк. 12.

676 Там само. – Арк. 15.

677 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1036. – Спр. 235. – Арк. 15 зв.

678 Там само. – Арк. 17.

679 Там само. – Ф. 127. – Оп. 276. – Спр. 25. – Арк. 1 зв.

680 Там само. – Ф. 127. – Оп. 277. – Спр. 2. – Арк. 1 зв.

681 Там само. – Ф. 127. – Оп. 276. – Спр. 25. – Арк. 1 зв.

682 Там само.

683 Так само. – Ф. 127. – Оп. 276. – Спр. 25. – Арк. 2 зв.

684 Там само. – Арк. 2.

685 Так само. – Ф. 127. – Оп. 276. – Спр. 25. – Арк. 4.

686 Там само. – Арк. 9.

687 Там само. – Арк. 9 зв.

688 Там само. – Ф. 127. – Оп. 276. – Спр. 25. – Арк. 10.

689 Там само.

690 Там само. – Арк. 10 зв.

691 Там само. – Арк. 19.

692 Там само. – Ф. 127. – Оп. 276. – Спр. 25. – Арк. 4.

693 Там само. – Ф. 127. – Оп. 276. – Спр. 25. – Арк. 19 зв.

694 Там само. – Арк. 20.

695 Там само. – Арк. 23.

696 Там само. – Ф. 127. – Оп. 276. – Спр. 25. – Арк. 24.

697 Там само.

698 Там само.

699 Там само. – Ф. 127. – Оп. 276. – Спр. 25. – Арк. 25.

700 Там само. – Ф. 127. – Оп. 276. – Спр. 25. – Арк. 25.

701 Там само.

702 Там само. – Ф. 127. – Оп. 277. – Спр. 2. – Арк. 2.

* Ми вважаємо, що ці слідчі справи готувались, одна у Липовецькому, а друга в Уманському, духовному правлінні. Ось чому в них є різночитання.

703 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 277. – Спр. 2. – Арк. 19.

704 Там само. – Арк. 3  зв. – 4.

705 Там само. – Ф. 127. – Оп. 277. – Спр. 2. – Арк. 5.

706 Там само. – Арк. 6 зв.

** В різних документах його прізвище записувалося по-різному: Кочмар, Кучмарук та ін.

707 ЦДІАУ. – Ф. 127 – Оп. 277. – Спр. 2. – Арк. 18.

708 Там само. – Ф. 127 – Оп. 277. – Спр. 2. – Арк. 26.

709 Там само. – Арк. 26.

710 Там само. – Арк. 25.

711 Антонович В. Б. Польське суспільство України // Син України: Володимир Боніфатійович Антонович. – У 3-х т. – Т. І. – К: Заповіт, 1997. – С. 171–172.

712 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 277. – Спр. 2. – Арк. 47 зв.

713 Там само. – Ф. 127. – Оп. 601. – Спр. 128. – Арк. 1.

714 Там само. – Арк. 1 зв.

715 Там само. – Ф. 127. – Оп. 278. – Спр. 36. – Арк. 1 зв.

716 Там само. – Ф. 127. – Оп. 278. – Спр. 36. – Арк. 1–1 зв.

717 Там само.

718 Там само.

719 Там само.

720 Там само. – Арк. 2.

721 Там само. – Арк. 1 зв.

722 Там само.

723 Там само. – Арк.2.

724 Там само.

725 Там само. – Арк. 2 зв.

726 Там само. – Ф. 127. – Оп. 278. – Спр. 36. – Арк. 2 зв.

727 Там само. – Арк. 4.

728 Там само. – Ф. 127. – Оп. 277. – Спр. 2. – 55 арк.

729 Там само. – Арк. 47 зв.

730 Там само. – Арк. 48 зв.

731 Там само. – Ф. 127. – Оп. 603. – Спр. 72. – Арк. 1.

732 Там само. – Арк. 1 зв.

733 Там само.

734 Там само.

735 Там само. – Оп. 282. – Спр. 19. – Арк. 1.

736 Там само. – Ф. 127. – Оп. 282. – Спр. 19. – Арк. 1 зв.

* Грамота на служіння в церкві, написана польською мовою, зберігається у справі ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 282. – Спр. 19. – Арк. 2.

737 Там само. – Ф. 127. – Оп. 282. – Спр. 19. – Арк. 1 зв.

738 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1774. – Арк. 92 зв.

739 Там само. – Спр. 1783. – Арк. 171 зв.

740 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1009. – Спр. 236. – Арк. 30 зв.

741 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1775. – Арк. 183.

742 Там само. – Спр. 1774. – Арк. 92 зв.

743 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1009. – Спр. 139.– Арк. 135 зв.

744 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1775. – Арк. 183 зв.

745 Там само. – Ф.127.– Спр. 1786. – Арк. 176 зв.

746 Там само. –Ф. 127. – Спр. 1774. – Арк. 93.

747 Там само.

748 Там само. – Спр. 1783. – Арк. 171.

749 Там само. – Арк. 171.

750 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1009. – Спр. 139. –Арк. 135 зв.

751 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1773. – Арк. 95 зв.; Докладніше див.: Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Маряі Освіта в селі Кальнику з 60-х років ХІХ ст. – 20 -х років ХХ ст. – С. 24–25.

* Стихар – це нижнє облачення священика та верхній одяг диякона, а інколи й церковнослужителів під час відправлення служби. Стихарний покрій – паламар, висвячений у цей одяг // Толковый словарь живого великорусского языка Владимира Даля. – Т.ІV. – СПб. – М., 1882. – С. 324.

752 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 285. – Спр. 67. – Арк. 1.

753 Там само. – Арк. 1 зв.

754 Там само. – Ф. 127. – Оп. 285. – Спр. 67.– Арк. 5 зв.

755 Там само. – Арк. 8.

756 Там само. – Арк. 10 зв.

757 Там само. – Арк. 10.

758 Там само. – Арк. 49–51.

759 Там само. – Арк. 58.

760 Там само. – Ф. 127. – Оп. 285. – Спр. 67.– Арк. 61–61 зв.

761 Там само. – Арк. 61 зв.

762 Там само. – Арк. 68 зв.

763 Там само. – Арк. 72.

764 Там само. – Арк. 74 зв.

765 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1784. – Арк. 178 зв.

766 Там само. – Спр. 1789. – Арк. 159–160 зв.

767 Там само. – Ф. 127.– Спр. 1789. – Арк. 159–160 зв.

768 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1009. – Спр. 236. – Арк. 30 зв.

769 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1783. – Арк. 171 зв.

770 Там само. – Спр. 1784. – Арк. 178 зв.

771 Там само. – Спр. 1786. – Арк. 176 зв.

772 Волоцкой М. В. Хроника рода Достоевского. М., б. м. изд., 1933. – С. 61.

773 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1786. – Арк. 177.

774 Там само.– Спр. 1788. – Арк. 154 зв.

775 Нечуй-Левицький І. С. Уривки з моїх мемуарів та згадок // Зібрання творів: У 10-ти т. – К.: Наукова думка, 1968. – Т. 10. – С. 38; Матеріали взяті з кн.: Богданов Николай, Роговой Олександр. Родословие Достоевских: В поисках утерянных звеньев. – М.: Акрополь, 2008. – С. 109–120.

776 Богданов Николай, Роговой Олександр. Родословие Достоевских: В поисках утерянных звеньев.– С. 109–120.

777 Там само. – С. 107–114.

778 КЕВ. – 1884. - № 23. – С. 1056.

779 ЦДІАУ – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 17. – Арк. 301 зв.

780 Богданов Николай, Роговой Олександр. Родословие Достоевских: В поисках утерянных звеньев. – С. 117.

781 КЕВ. – 1884. – № 23. – С. 1058.

782 Богданов Николай, Роговой Олександр. Родословие Достоевских: В поисках утерянных звеньев. – С.131.

783 ЦДІАУ – Ф. 127. – Спр. 1786. – Арк. 176 зв.

784 Там само. – Спр. 1789. – Арк. 159 зв.

785 Там само. – Спр. 1788. – Арк. 154 зв.; Спр. 1789. – Арк. 159 зв.

786 Там само. – Спр. 1789. – Арк. 159 зв.

787 Там само. – Спр. 1788. – Арк. 154.

788 Там само. – Спр. 1905. – Арк. 45.

789 Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. 1. Киевская губерния. – К., 1890. – С. 117.

790 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 2009. – Арк. 37.

791 Там само. – Спр. 1801. – Арк. 158 зв.

792 Там само. – Спр. 1802. – Арк. 156 зв.

793 Характеристики усные, записанные М. В. Волоцким // Волоцкой М. В. Хроника рода Достоевского. – С.62.

794 Волоцькой М. В.Хроника рода Достоевского. – С. 62.

795 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1889. – Арк. 29.

* Набедренник.– чотирикутна довга хустка. Це частина облачення протоієрея, ігумена, архімандрита та за заслуги священика. Набедреник знаходиться на стегні // Толковый словарь живого великорусского языка Владимира Даля. – Т. 2. – С. 378.

796 Распоряжение епархиального начальства // КЕВ. – 1870. – № 22. – С. 137.

** Скуфія, скуфейка – ярмулка, тюбітейка, фес, кімнатна шапочка. Це відзнака білого духовенства // Толковый словарь живого великорусского языка Владимира Даля. – Т. 4. – С. 214.

797 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1890. – Арк. 30 зв.

798 Там само. – Спр. 1965. – Арк. 32 зв.

799 Там само. – Арк. 32 зв.

800 Там само. – Спр. 1804. – Арк. 154 зв. 155.

801 Там само. – Спр. 1965. – Арк. 32–33 зв.

802 Там само. – Спр. 1889. – Арк. 29.

803 Там само. – Спр. 1965. – Арк. 32–33 зв.

804 Там само. – Спр. 1889. – Арк. 29.

805 ЦДІАУ. – Спр. 1965. – Арк. 33.

806 Волоцкой М. В. Хроника рода Достоевских. – С. 63.

807 ЦДІАУ. – Спр. 1916. – Арк. 28 зв.–29.

808 Волоцкой М. В. Хроника рода Достоевских. – С. 64.

809 Конашев М. Б. Ф. Г. Доброжанский – генетик, эволюционист, гуманист // Вопросы истории естествознания и техники. – 1991. – № 1. – С. 57.

810 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 840. – Спр. 33. – Арк. 2 зв.–3.

811 Там само. – Арк. 3.

812 Там само. – Арк. 6 зв.

813 Там само.

814 Там само. – Ф. 127.– Оп. 840. – Спр. 33. – Арк. 9–9 зв.

815 Там само. – Арк. 11.

816 Там само. – Арк. 11.

817 Там само. – Арк. 16 зв.

818* Підрахунки наші за: Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Роде наш красний: Село Кальник. – Кн. 1. Документи й дослідження з історії села (кінець ХVІІІ – на початку ХХ ст.). – С.65; Сім’я священика Войнарського у 1867 р. складалася із 7 осіб. Див: ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1807. – Арк. 161. зв.–162.

Умерли // КЕВ. – 1894. – № 12. – 16 июня. – С. 190–191.

819 Праздные священнические места // Там само.

820 Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Роде наш красний: Село Кальник. – Кн. 1. Документи й дослідження з історії села (кінець ХVІІІ – на початку ХХ ст.). – С. 74; ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1821. – Арк. 227.

821 Список церквей Киевской епархии и состоящих при них протоиерев и священников за 1894 год // Адрес–календарь личного состава Киевской епархии, с алфавитным списком протоиерев и священников за 1894 год. – М.,1894. – С. 86.

822 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1904. – Арк. 47 зв.

823 Там само.

824 Там само.

825 Кучеренко М. О., Панькова С. М., Шевчук Г. В. Я був їх старший син (рід Михайла Грушевського). – С. 351–379.

826 КЕВ. – 1895. – № 2. – 16 января. – С. 13.

827 Благочинные церквей вне г. Києва // Адрес-календарь личного состава Киевской епархии, с алфавитным списком протоиерев и священников за 1894 год. – С. 5.

828 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1821. – Арк. 225 зв.–226.

829 КЕВ. – 1895. – № 10. – 16 мая. – С. 135.

830 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1821. – Арк. 225 зв.–226.

831 Кучеренко М. О., Панькова С. М., Шевчук Г. В. Я був їх старший син (рід Михайла Грушевського). – С. 560.

832 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1966. – Арк. 32 зв.

833 Адрес-календарь личного состава Киевской епархии с алфавитным списком протоиереев и священников за 1894 год. – С. 117.

834 КЕВ. – 1895. – № 17. – 1 октября. – С. 224

835 Адрес-календарь личного состава Киевской епархии с алфавитным списком протоиереев и священников за 1894 год. – С. 86.

836 КЕВ. – 1895. – № 20. – 16 октября. – С. 247–248.

837 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1966. – Арк. 33.

838* Пепіньєрка (франц.) – вихователька навчального закладу, яка готується зайняти посаду наставниці.

ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1966. – Арк. 33.

839 Там само. – Ф. 712. – Оп. 5. – Спр. 353. – Арк. 2.

840 Там само. – Арк. 3.

841 Там само. – Арк. 5 зв.

842 Там само. – Арк. 4.

843 Там само. – Ф. 712. – Оп. 5. – Спр. 353. – Арк. 8.

844 ДАК. – Ф. 16 – Оп. 464. – Спр. 7448. – Арк. 1.

845 Там само. – Арк. 3.

846 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1895. – Арк. 34.

847 Там само. – Арк. 33 зв. – 34.

848 Там само . – Спр. 1966. – Арк. 31.

849 Там само. – Спр. 1826. – Арк. 223.

850 Там само.

851 Там само. – Спр. 1836. – Арк. 364 зв. – 365.

852 Там само. – Спр. 1826. – Арк. 223 зв.

853 Список лицам духовного звания, кои Святейшим Синодом удостоены награждению ко дню рождения Его императорского величества // КЕВ. – 1915. – № 20. – 17 мая. – С.187–188.

854 КЕВ. – 1917. – № 24. – 11 июня. – С.201.

855 ДАК. – Ф.81. – Оп. 51. – Спр. 477.

856 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1836. – Арк. 365.

*Доля зіграла з панотцем злий жарт. Його, як і його брата Віктора Петровича Лещенецького, радянська влада притягнула до слідства за статею 54–10 Кримінального кожексу УСРР. Слідство у справі Тимофія Петровича вело “Уманське РОГПУ” з 21 листопада 1932 по 16 березня 1933 рік. Священика звинувачували, як “найреакційніше налаштованого священика тихонівського напрямку, навколо якого згуртовується блудомисляща інтелігенція з “колишніх людей” і залишки недобитого куркульства”, що проводив в селах Уманщини котрпропоганду (Див.: ДАЧО. – Ф. № Р 5652. – Арк. 34.). Уманські слідчі пропонували засудити його на “вислання на Північ терміном на п’ять років” (Там само. – Арк. 35.). Особлива нарада при Колегії ДПУ УСРР 29 квітня 1933 р. ухвалила “Лещенецького Тимофія Петровича ув’язнити в концтаборі терміном на три роки. Вирок вважати умовним. Із-під варти звільнити” (Там само. – Арк. 37.)

857 ДАК. – Ф. 16. – Оп. 464. – Спр. 6086. – Арк.8 зв., 10.

858 Там само. – Арк. 6 зв.

859 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1996. – Арк. 31.

860 Адрес-календарь Киевской епархии за 1901 год. – К.: Тип. Императорского Университета Св. Владимира, 1901. – С. 106.

861 Там само.

862 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1826. – Арк. 223 зв.

863 Там само. – Спр. 1830. – Арк. 223.

864 Там само. – Спр. 1831. – Арк. 227 зв.

865 Там само. – Спр. 1830. – Арк. 223 зв.

866 Там само. – Спр. 1830. – Арк. 227.

867 Там само. – Оп. 1011. – Спр. 1836. – Арк. 364 зв.

868 Там само. – Спр. 1836. – Арк. 365.

869 Там само. – Спр. 2010. – Арк. 42.

870 Мацько В. Перше свято незалежності // Трудова слава. – 1997. – 30 квітня.

871 Хорошун Б. І., Язвінська О. М. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник: У 2-х т. – К.: НТУ, 2007. – Т. 2. – С. 61.

872 Там само. – С. 62.

873 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1807. – Арк. 160 зв.

874 Там само. – Спр. 1802. – Арк. 156.

875 Там само. – Спр. 1803. – Арк. 154.

876 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1804. – Арк. 154.

877 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1805. – Арк. 155 зв.

878 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1806. – Арк. 155 зв.

879 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1901. – Арк. 45 зв.

880 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1904. – Арк. 45 зв.

881 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1906. – Арк. 46 зв.

882 Там само. – Арк. 5 зв.

883 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1812. – Арк. 200 зв.

884 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1805. – Ар к. 157 зв. – 158.

885 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1806. – Арк. 157 зв. – 158.

886 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1807. – Арк. 162 зв.

887 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1905. – Арк. 32 зв.

888 Извлечение из отчета Киевского епархиального и училищного совета за 1892 год // КЕВ. – 1894. – № 11. – І июня. – С. 164.

889 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1803. – Арк. 154.

* Підрахунки наші за матеріалами ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1802. – Арк. 156, Спр. 1803. – Арк. 154, Спр. 1804. – Арк. 154, Спр. 1805. – Арк. 155 зв., Спр. 1806. – Арк.155 зв., Спр. 1807. – Арк. 160 зв., Спр. 1901. – Арк. 45 зв., Спр. 1904. – Арк. 45 зв., Спр. 1905. – Арк. 45 зв., Спр. 1870. – Арк. 201.

890 ДАКО. – Ф.384. – Оп. 8. – Спр. 80. – Арк. 71.

891 Там само. – Ф.384. – Оп. 8. – Спр. 79. – Арк. 29, 80, 103, 112, 116, 142, 149, 164, 166, 178, 180; Спр. 80. – Арк. 55, 64, 71, 72, 87, 107, 109.

892 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1965. – Арк. 45 зв.

893 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1965. – Арк. 45 зв.

894 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1965. – Арк. 36 зв.

895 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1965. – Арк. 36 зв.

896 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1802. – Арк. 156 зв.

897 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1961. – Арк. 29 зв.

898Извлечение из отчета Киевского епархиального и училищного совета за 1892 год // КЕВ. – 1894. – № 11. – І июня. – С. 168.

899 Извлечение из отчета Киевского епархиального и училищного совета за 1892 год. – С.171.

900 Там само. – С. 173.

901 Підрахунки наші за: ДАКО. – Ф. 384. – Оп. 8. – Спр. 79, 80.

902 ДАКО. – Ф. 384. – Оп. 8. – Спр. 79. – Арк .49, 51, 60, 62, 75, 87, 93, 100, 120, 133, 138; Спр. 80. – Арк. 53, 76, 87, 86, 101, 115, 114, 133, 132, 158, 172, 180 та ін.

903 ДАКО. – Ф. 384. – Оп. 8. – Спр. 80. – Арк. 86.

904 ЦДІАУ. – Ф. 707. – Оп. 226. – Спр. 19. – 106 арк.

905 Там само.

906 Там само. – Арк. 2 зв.

907 Там само. – Арк. 3.

908 Там само. – Арк. 4 зв.

909 Там само.

910 Там само. – Арк. 4 зв.–5.

911 Там само. – Арк. 6.

912. Там само. – Ф. 707. – Оп. 226. – Спр. 19. – Арк. 8.

913 Там само.

914 Там само. – Арк. 10.

915 Там само. – Арк. 11

916 Там само. – Ф. 707. – Оп. 226. – Спр. 19. – Арк. 12.

917 Там само – Ф. 707. – Оп. 875. – Спр. 2641. – Арк. 15 зв.

918 Там само. – Арк. 15 зв.

919 Там само. – Арк. 17.

920 Там само. – Ф. 707. – Оп. 875. – Спр. 2641. – Арк. 20.

921 Там само.

922 Там само. – Арк. 21 зв.

923 Там само. – Арк. 23.

924 Там само. – Арк. 24.

925 Там само. – Ф. 707. – Оп. 875. – Спр. 2641 – Арк. 27.

926 Там само. – Ф. 127. – Оп. 225. – Спр. 125. – Арк. 24.

927 Там само. – Арк. 24 зв.

928 Там само. – Арк. 24.зв.

929 Там само. – Арк. 24. зв.

* В інших джерелах його по батькові називають Карлович. Див. джерело: Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1889. – С. 168.

930 Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1890. – С. 117.

* Підрахунки наші за джерелами: ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1959. – Арк. 27 зв.; Спр. 1816. – Арк. 215 зв.; Спр. 1818. – Арк. 315 зв.; Спр. 1961. – Арк. 27 зв.; Спр. 1961. – Арк. 29 зв.

931 Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1890. – С. 117.

932Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1889. – С. 168; Сельские одноклассные народные училища //Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1890. – С. 117.

* Підрахунки наші.

933 Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1889. – С. 168; Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1890. – С. 117.

934 Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1889. – С. 168.

935 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1836. – Арк. 364 зв.

936 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1826. – Арк. 230.

937 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1959. – Арк. 28 зв.

** Щира вдячність за цей матеріал Віктору Васильовичу Мацьку – відомому краєзнавцю України.

*** В деяких інших документах його названо Георгієм. Див.: ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1967. – Арк. 33 зв.

938 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1819. – Арк. 215 зв.

939 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1821. – Арк. 227; Спр. 1823. – Арк. 237; Спр. 1967. – Арк. 33 зв.; Спр. 1826. – Арк. 229 зв.

*Милованов Михайло Лаврович народився 30 травня 1862 р. у сім’ї священника с. Попівки Уманського повіту Київської губернії (ДАЖО. – Ф  75. – Оп. 1. – Спр. 36. – Арк. 6 зв., 53 зв.). Поступив у 1879 р. в Коростишівську вчительську семінарю на свій кошт (Там само. – Спр. 81. – Арк. 8). Два роки провчився у першому класі (Там само. – Спр. 36. – Арк. 6 зв.). При відмінній поведінці навчався посередньо (Там само. – Спр. 81. – Арк. 22 зв.). Після закінчення у 1882 р. семінарії займав “учительську посаду” у с. с. Білячки і Даміанівки Полтавської губернії (Там само. – Спр. 81. – Арк. 62).

940 Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1890. – С. 117–118.

941 Там само Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1891. – С. 114.

942 Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1892. – С. 118.

** Підрахунки наші за: Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1891. – С. 114; Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1892. – С. 118.

943*** Підрахунки наші за: ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1962. – Арк. 29 зв.; Спр. 1819. – Арк. 315 зв.; Спр. 1965. – Арк. 31 зв.; Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1891. – С. 114; Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1892. – С. 118. Ми називаємо різну кількість учнів училища, відповідно до показників, що їх подають ті чи інші джерела.

Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1891. – С. 114.

944 Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1894. – С. 126.

945 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1821. – Арк. 226 зв.

946 Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1894. – С. 126.

947 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1821. – Арк. 224 зв.

948 ДАКО. – Ф. 348. – Оп. – Спр.80. – Арк. 179 зв. – 180.

949100. Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа на 1895 – 1896 учебный год. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1896. – С. 147.

950 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1966. – Арк. 32 зв.

951 Там само. – Арк. 32 зв.

952 ДАКО. – Ф. 348. – Оп.8. – Спр.80. – Арк. 179 зв.

953 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1967. – Арк. 33 зв.

* Підрахунки наші за джерелами: ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1966. – Арк. 31 зв.; Спр. 1823. – Арк. 235 зв.; Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа на 1895–1896 учебный год. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1896. – С. 147; Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа на 1896 – 1897 учебный год. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1896. – С. 152.

954 ДАКО. – Ф. 348. – Оп. 8. – Спр. 80. – Арк. 180.

955 Там само.

956 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1967. – Арк. 32 зв.

957 Сельские одноклассные народные училища // Памятная книжка Киевского учебного округа на 1899 год. – Ч. І. Киевская губерния. – К., 1899. – С. 169.

958 ДАКО. – Ф. 348. – Оп. 8. – Спр. 79. – Арк. 57 зв. – 58.

959 Там само. – Ф. 348. – Оп. 8. – Спр. 79. – Арк. 64 зв.–65.

960 Там само. – Ф. 348. – Оп. 8 – Спр. 80. – Арк. 130 зв.–131.

961 Там само. – Ф. 348. – Оп. 8 – Спр. 80. – Арк. 155 зв.–156.

962 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1826. – Арк. 224 зв.

963 Підрахунки наші за документами: ДАКО. – Ф. 348. – Оп. 8. – Спр. 79. – Арк. 44, 46, 49, 58, 65, 85, 90, 95, 100, 131, 144, 156; Спр. 80. – Арк. 55, 87, 109, 115, 127, 133, 156.

964 ДАКО. – Ф. 348. – Оп. 8.– Спр. 79. – Арк. 35, 90, 162.

965 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 285. – Спр. 67. – Арк. 1.

966 Там само. – Ф. 127. – Оп. 285. – Спр. 67. – Арк. 1зв.

967 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1789. – Арк. 159 зв.

968 Там само. – Ф. 712. – Оп. 2. – Спр. 107. – Арк. 3 зв. – 4.

969 Там само.

970 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1786. – Арк. 1767 зв.

971 Підрахунки наші за джерелом: ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1788. – Арк. 154 зв.

972 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1786. – Арк. 177 зв.

973 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1802. – Арк. 156 зв. – 158.

974 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1960. – Арк. 28 зв.

975 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1965. – Арк. 32 зв.

976 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1960. – Арк. 28 зв. ; Спр. 1819. – Арк. 215 зв.

977 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1965. – Арк. 32 зв.

978 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1966. – Арк. 33 зв.; Спр. 1967. – Арк. 33 зв.

979 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1966. – Арк. 32 зв.

980 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1967. – Арк. 33 зв.

981 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1904. – Арк. 44 зв.; Спр. 1812. – Арк. 200 зв.

982 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1801. – Арк. 158–159.

983 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1802. – Арк. 156 зв.–157.

984 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1807. – Арк. 161 зв.

*Жінка у кожному приході, призначена духовним правлінням повіту для випікання ритуальних хлібців – проскурок : Див Толковый словарь живого Великорусского языка Владимира Даля. – СПб.; М., 1882. – Т. 3. – С. 508.

985 ІР НБУНАНУ. – Ф. 175. – Спр. 1816. – Арк. 1.

986 Там само.

987 Кучеренко М. О., Панькова С. М., Шевчук Г. В. Я був їх старший син (рід Михайла Грушевського). – С. 562.

988 ДАК. – Ф. 108. – Оп. 93. – Спр. 1181. – Арк. 1.

989 Столетие Первой Киевской гимназии (180 – 1811–1911 гг.). – Т. 1. Именные списки и биографии должностных лиц и воспитанников гимназии. – К.: Типогафия С. В. Кульженко, 1911. – С. 292.

990 ДАК. – Ф. 108. – Оп. 93. – Спр. 1181. – Арк. 3.

991 Там само. – Арк. 3.

992 Там само. – Арк. 4.

993 Там само.

994 Там само. – Ф. 16. – Оп. 477. – Спр. 157. - Арк. 609.

995 Там само. – Ф. 108. – Оп. 93. – Спр. 1181. – Арк. 1.

996 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1836. – Арк. 365.

997 Там само. – Ф.127. – Оп. 1011. – Спр. 1960. – Арк. 28 зв., Спр. 1819. – Арк. 19, Спр. 1961. – Арк. 28 зв., Спр. 1856. – Арк. 365 та ін.

998 Там само. – Ф.127. – Оп. 1011. – Спр. 1823. – Арк. 237, Спр. 1917. – Арк. 33 зв., Спр. 1966. – Арк. 32 зв.

999 ДАКО. – Ф. 1187. – Оп. 1. – Спр. 99. – Арк. 4.

1000 ЦДІАУ. – Ф. 712. – Оп. 6. – Спр. 1039. – Арк. 11 зв.–13 зв.

1001 Там само. – Ф. 712. – Оп. 6. – Спр. 1046. – Арк. 3 зв.

1002 ДАКО. – Ф. 1187. – Оп. 1. – Спр. 99. – Арк. 5.

1003 ЦДІАУ. – Ф. 712. – Оп. 5. – Спр. 353. – Арк. 2.

1004 Там само. – Арк. 3.

1005 Там само. – Арк. 4.

1006 Там само. – Арк. 5.

1007 Там само. – Ф. 712. – Оп. 5. – Спр. 353. – Арк. 8.

1008 ДАК. – Ф. 16. – Оп. 464. – Спр. 7448. – Арк. 1.

1009 Там само. – Арк. 2 зв.

1010 Там само. – Арк. 2 зв., 3.

1011 Кучеренко М. О., Панькова С. М., Шевчук Г. В. Вказана праця. – С. 564.

1012 ДАКО. – Ф. 1187. – Оп. 1. – Спр. 99. – Арк. 2 зв.

1013 Там само. – Арк. 3 зв.

1014 ЦДАВОВУ. – Ф. 166. – Оп. 2. – Спр. 774. – Арк. 76.

1015 Там само.

1016 ЦДАВОВУ. – Ф. 166. – Оп. 2. – Спр. 774. – Арк. 76.

1017 Там само – Ф.127. – Оп. 1011. – Спр. 1966. – Арк. 32.

1018 Там само.

1019 Там само. – Ф.127. – Оп. 1011. – Спр. 1826. – Арк. 224 зв.

1020 Там само.

1021 Там само.

1022 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1836. – Арк. 365.

1023 ДАК. – Ф. 81. – Оп. 51. – Спр. 477. – Арк.

1024.ДАК – Ф. 16. – Оп. 464. – Спр. 6086. – Арк. 8 зв, 10.

1025 Там само. – Арк. 3.

1026 Там само.

1027 Там само. – Арк. 2.

1028 Кучеренко М. О., Панькова С. М., Шевчук Г. В. Зазнач праця. – С. 528.

1029 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1836. – Арк. 364 зв.– 365.

1030 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1836. – Арк. 365 зв.–366.

1031 Столетие Киевской первой гимназии (1809–1811–1911 гг. ). – Т. 1. Именные списки и биографии должностных лиц и воспитанников. – С. 335.

1032 Там само. – С. 291.

1033 Там само. – С. 335.

1034 ДАК. – Ф. 16. – Оп. 464. – Спр. 4112. – Арк. 2.

1035 Павлычко Д. Два дня с Ярославом Ивашкевичем // Воспоминания о Ярославе Ивашкевиче. – М., 1987. – С.192–193.

1036 Казьмирчук М. “Україна – Батьківщина моя”: кілька штрихів до біографії Ярослава Івашкевича // Марія Казьмирчук. Село Кальник: поступ до промислового суспільства (кінець ХVІІІ – на початку ХХ ст.) Зошит № 2. Документи й дослідження. – К., 2006. – С. 30.

1037 Списки учеников Киевской 4-ой гимназии за 1910–11 учебный год. – К., 1910. – С. 40.

1038 Именная ведомость о студентах Императорского университета Св. Владимира на 1860–1861 учебный год. – Б.м. и г. – С. 9–10.

1039 ДАК. – Ф. 16. – Оп. 464. – Спр. 4112. – Арк. 8.

1040 Там само. – Ф. 16. – Оп. 465. – Спр. 1545. – Арк. 3 зв.

1041 Там само. – Ф. 16. – Оп. 465. – Спр. 1590. – Арк. 2.

1042 Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Роде наш красний: Село Кальник. Кн. І. Документи й дослідження з історії села (кінець ХVІІІ – на початку ХХ ст.). – К., 2006. – С.11.

* 9–11 жовтня 2007 р. у м. Кіровограді на міжнародній конференції “Польська родина на Україні” ми зустрілись з польським івашкевичезнавцем доктором Радославом Романюком і обмінялись думками з приводу питання про закінчення Я. Івашкевичем університету Св. Володимира. Результатом дискусії став висновок, що польський митець університету не закінчив. Він його полишив 1 червня 1917 р. Підставою цього були спогади польського поета, про які знав польський колега. Уважне прочитання розписки колишнього студента університету Св. Володимира підтвердили правоту пана Радослава, оскільки в ній не йде мова про отримання диплома, а тільки деяких документів, які приймались до університету під час вступу студента, та довідки про навчання в університеті.

1043 ДАК. – Ф. 16. – Оп.464. – Спр. 4112. – Арк. 8 зв.

1044 Мельник Віктор. “На Україні я дозрів як письменник” // Україна молода. – 2006. – 12 грудня. – С. 12.

1045 Казьмирчук Марія. Вказана праця. – С.28.

1046 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1827. – Арк. 217 зв.

1047 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1827. – Арк. 217 зв.

1048 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1828. – Арк. 216 зв.

* Підрахунки наші за документами: ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1902. – Арк. 217 зв.; Спр. 1904. – Арк. 216 зв.

1049 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1826. – Арк. 222 зв.

1050 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1830. – Арк. 222 зв.

1051 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1831. – Арк. 222 зв.

1052 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1832. – Арк. 298 зв.; Оп. 1009. – Спр. 1102. – Арк. 41 зв.; Оп. 1011. – Спр. 2009. – Арк. 38 зв.

*^* Так у тексті – Авт.

1053 ІХ отчет попечителя Киевского учебного округа о состоянии начальных училищ за 1910 год. – К., 1911. – С. 7.

1054 Весь Юго-Западный край. – К., 1913. – С. 553.

1055 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1836. – Арк. 363 зв.

1056 Там само.

1057 Там само. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 2010. – Арк. 43 зв.

1058 ДАКО. – Ф. 384. – Оп. 8. – Спр. 79. – Арк. 90, Спр. 80. – Арк. 162.

1059 Мацько В.В. Перше свято незалежності // Трудова слава. – 1997. – 30 квітня.

1060* Селітра – третя складова пороху (селітра, дерев’яне вугілля і сірка), виробляється з селітряної кислоти, поташу (лужна сіль, яку виробляють із деревного та трав’яного попелу), спеціально обробленої землі туком (жир, сало, в’язь). // Даль В. Толковый словарь великорусского языка. – Т. ІV. – С. 172, 441.

Jablonovskiego Aleksandr. Zrodla dziejowe. – T. ХХ. Polska ХVІ wieku. – Warszawa, 1894. – S. 349.

1061 Там само.

1062Jablonowskiego Aleksandr. Zrodla dziejowe. – Т. ХХІІ. Polska ХVІ wieku pod wzqledem Geoqraficzno-statvstvcznvm. – Т. ХІ. – Warszawa, 1897. – S. 716.

* Янчинські, очевидно, з’явилися на Брацливщині вже 1545 р. Їм належав Кальник на Собі, з якого часу вони стали називатися Кальницькими, а также Цибулів, у верхів’ї Угор. Тикіча. Тільки під кінець ХVІ ст. перед 1599 р. маєтки ці переходять в чужі руки, а остаточно в 1608 р. отримують від спадкоємців князі Корецькі. (Jablonowskiego Aleksandr., Т. ХІІ. – С. 628).

1063 Руликовський Едвард. Кальни / Переклад з польської Г. Казакевича // Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Кальницький козацький полк (1648–1711 р. р.). – С. 83.

1064 http:// Litopys.org. ua. – С. 21.

1065 Руликовський Едвард. Кальни / Переклад з польської Г. Казакевича // Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Кальницький козацький полк (1648–1711 р. р.). – С. 83.

** Ободенські – гніздо їх Ободне в степу між верхів’ями Кашланки до Бугу, Кобильної до Десниці і Росоховатої до Собу, належало їм ще у 1629 р. Ще вони володіли у 1629 р. Іллінцями на Собі (1590 р. “селище Лінці”). Скоріш за все, їм належав верхній Гайсин (передмістя Липовця), на тій же річці, отриманий від князів Острозьких на початку 17 ст. Крім того їм належав (1570, 98) якийсь Унручів. (Jablonowskiego Aleksandr, Т. ХІІ, С. 627).

1066 Руликовський Едвард. Кальни / Переклад з польської Г. Казакевича // Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Кальницький козацький полк (1648–1711 р. р.). – С. 83.

1067 Jablonowskiego Aleksandr. Zrodla dziejowe. – Т. ХХІІ. Polska ХVІ wieku pod wzqledem Geoqraficzno-statvstvcznvm. – Т. ХІ. – Warszawa, 1897. – S. 604.

1068 Там само. – Т. ХХІ. Polska ХVІ wieku pod wzqledem Geoqraficzno-statvstvcznvm. – Т. Х. – Warszawa, 1894. – S. 593.

1069 Там само. – S. 648.

1070 Там само. – S. 383.

1071 Там само. – S. 526.

1072 Там само. – S. 553.

1073 Там само. – S. 559.

1074 Там само. – S. 125 (у книзі помилково надрукована стор. 225).

1075 Там само. – S. 542.

1076 Там само. – S. 540.

1077 Там само. – S. 358.

1078 Jablonowskiego Aleksandr. Zrodla dziejowe. – Т. ХХІІ. Polska ХVІ wieku pod wzqledem Geoqraficzno-statvstvcznvm. – Т. ХІ. – Warszawa, 1897. – S. 502.

1079 Там само. – С. 83.

1080 Руликовський Едвард. Кальни / Переклад з польської Г. Казакевича // Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Кальницький козацький полк (1648–1711 р. р.). – С. 84.

1081 Там само. – С. 84.

1082 Там само. – С. 85.

1083 Там само.

1084 Там само.

1085 Там само. – С. 87.

1086 Jablonowskiego Aleksandr. Zrodla dziejowe. – Т. ХХІ. Polska ХVІ wieku pod wzqledem Geoqraficzno-statvstvcznvm. – Т. Х. – Warszawa, 1894. – S. 431.

1087 Там само. – S. 433.

1088 Там само. – Т. ХІ. – Warszawa, 1897. – S. 631.

1089 http://museum.vn.ua

* Ординарний професор Санкт-Петербурзького педагогічного інституту Євдоким Зябловський у своїй праці так пояснював виготовлення селітри: “збирають селітряну землю в котел і заливають її теплою водою, коли луг досить збагатиться, то добавляють алкалоїдної солі, які випалюють із степової трави або соломи; після все це очищають, і селітра кристалізується. Вилужену землю складають в спеціальні великі і круглі пагорби, і залишають для впливу на неї повітря на 4, 6, або 10 років, коли вона знову стає придатною до виробництва”. Див.: Землеописание Российской империи для всех состояний Евдокима Зябловского. – Ч. ІІ. – СПб.: Императорская АН, 1810. – С. 372.

1090 Руликовський Едвард. Кальни / Переклад з польської Г. Казакевича // Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Кальницький козацький полк (1648–1711 р. р.). – С. 89.

1091 Землеописание Российской империи для всех состояний Евдокима Зябловского. – Ч. VІ. – СПб.: Печатано в типографии Ф. Дрейхслера, 1810. – С. 25.

1092 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 274. – Спр. 67. – Арк. 1.

1093 Там само. – Оп. 1036. – Спр. 306. – Арк. 1.

1094 Там само. – Арк. 4.

1095 Підрахунки наші за кн.: Колесник Вікторія. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біографічний словник. – С. 531–532.

1096 Колесник Вікторія. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біографічний словник. – С. 532.

1097 ЦДІАУ. – Ф. 486. – Оп. 9. – Спр. 28. – Арк. 48.

1098 Там само. – Оп. 1. – Спр. 1180. – Арк. 176 зв.

1099 Там само. – Арк. 188 зв.

1100 Там само. – Арк. 176 зв.

1101 Там само. – Арк. 177 зв.

1102 Колесник Вікторія. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біографічний словник. – С. 533.

1103 ЦДІАУ. – Ф. 422. – Оп. 796. – Спр. 62 б. – Арк. 1 зв.

1104 Там само. – Оп. 799. – Спр. 372. – Арк. 4.

1105 Там само. – Оп. 796. – Спр. 62 б. – Арк. 4 зв.

1106 Там само. – Ф. 533. – Оп. 2. – Спр. 285. – Арк. 56 зв.

1107 Там само. – Ф. 422. – Оп. 435. – Спр. 36. – Арк. 138 зв., 139.

1108 Підрахунки наші за: ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1009. – Спр. 139. – Арк. 136; Там само. – Оп. 1011. – Спр. 1801. – Арк.  60 зв.; Там само. – Оп. 1011. – Спр. 1788. – Арк. 157 зв.

1109 Підрахунки наші // Там само.

1110 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1012. – Спр. 1118. – Арк. 510 зв., 521 зв. 523 зв.

1111 Там само. – Спр. 1149. – Арк. 77 зв., 78, 79.

1112 Там само. – Спр. 1171. – Арк. 181.

1113 Там само. – Арк. 180, 181 зв.

1114 Там само. – Спр. 1239. – Арк. 435.

1115 Там само. – Арк. 435.

1116 Там само. – Спр.1326. – Арк. 144.

1117 Там само. – Спр.1257. – Арк. 325.

1118 Там само. – Спр.1368. – Арк. 294.

1119 Там само. – Арк. 293, 293 зв., 294 зв., 295 та ін.

* “Хлопець Максим селянина Григорія Казимира” 25 лютого 1812 р. взяв шлюб з дівчиною Гафією селянина Федора Дехтяра. Свідками на весіллі були Федір Качмар та Іван Паламар. (ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1012. – Спр.1355. – Арк. 310 )

1120 ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1012. – Спр.1355. – Арк. 309.

1121 Там само. – Спр.1380. – Арк. 312 зв.

1122 Там само. – Ф. 486. – Оп. 5. – Спр. 320. – Арк. 6 зв.–7.

1123 Там само. – Оп. 3. – Спр. 179. – Арк. 100.

1124 Там само. – Арк. 141.

1125 Там само. – Арк. 95.

1126 Там само. – Арк. 185.

1127 Там само. – Арк. 1–1 зв.

1128 Центральний державний військово-історичний архів Російської Федерації. – Ф. 422. – Оп. 1. – Спр. 1824. – Арк. 1, 2 та ін.

1129 ЦДАВОВ. – Ф. 48. – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 7.

1130 Якушкин И. Д. Записки // Декабристы: Избранные сочинения у двух томах. – Т. 2. – М.: Изд-во Правда, 1987. – С. 394–395.

1131 ЦДІАУ. – Ф. 692. – Оп. 1. – Спр. 237. – Арк. 11 зв.–12.

1132 Список населенных мест Киевской губернии. Изд.-е 3 Киевского губернского статистического комитета. – К., 1895. – С. 362.

1133 Семевский В. И. Крестьянский вопрос в России в ХVІІІ века. – Т. 2. Крестьянский вопрос в царствование императора Николая І. – СПб.: Типогр. Товарищества “Общественная польза”, 1888. – С. 103–104.

1134 Гуржій  І. О. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини ХІХ ст. – К., 1954. - с.; Казьмирчук Г. Д., Соловйова Т. М.  Соціально-економічний розвиток Правобережної України в першій чверті ХІХ століття. – К.: 1998. – 174 с.

1135 Крижанівська Оксана. Поміщицькі селяни Правобережної України у 30–50-х роках ХІХ ст. (умови життя, суспільно-політичний світогляд, соціальний темперамент). – К.: У надзаголов.: НАН України. Інститут історії, 2008. – 184 с.

1136 Сергієнко Г. Я.Суспільно-політичний рух на Україні після повстання декабристів. – К.: Наукова думка, 1971. – С. 114–115; Марахов Г. И. Социально-политическая борьба на Украине в 20–40-е годы. – К.: Изд-во Киевского университета, 1979. – С. 71–80.

1137 Юр’єв Олексій. Нововиявлені документи про покарання учасників польського повстання 1830–1831 рр. // Проблеми історії та історіографії України: Програма і матеріали науково-практичної конференції, ...- К.: Науковий світ, 2009. – С. 13–15.

1138 ЦДІАУ. – Ф. 486 – Оп. 1. – Спр. 1180. – Арк. 269–270.

1139 Там само. – Ф. 442. – Оп. 799. – Спр. 372. – 1–20 зв.та ін.

1140 Там само. – Оп. 72. – Спр. 403, ч. ХІ. –. 429 арк. та ін.

1141 Там само. – Оп. 799. – Спр. 372. – Арк. 1.

1142 Там само. – Оп. 1796. – Спр. 62 б. – Арк. 1 зв

1143 Там само.

1144 Там само. – Оп. 74. – Спр. 407, ч. ІІ. – Арк. 62

1145 Там само. – Арк. 63

1146 Там само. – Арк. 356 зв.

1147 Там само. – Спр. 403, ч. ХІ. – Арк. 191 зв.–192 зв.

1148 Там само. – Оп. 799. – Спр. 372. – Арк. 1 зв.

1149 Там само. – Арк. 2.

1150 Там само. – Арк. 4.

1151 Там само. – Арк. 5.

1152 Там само.

1153 Там само. – Арк. 13–14.

1154 Там само. – Арк. 9.

1155 Там само.

1156 Там само. – Ф. 486. – Оп. 5. – Спр. 320. – Арк. 7.

1157 Там само. – Арк. 7–7 зв.

1158 Там само. – Оп. 3. – Спр. 179. – Арк. 11 зв.–12; Арк. 38 зв. – 44; 82 зв. –83.

1159 Там само. – Арк. 11 зв.–12.

1160 Там само. – Оп. 5. – Спр. 320. – Арк. 7 зв.

1161 Там само. – Оп. 3. – Спр. 179. – Арк. 1.

1162 Там само. – Арк. 1 зв.

1163 Там само.

1164 Песочно-сахарные заводы Юго-Западного края // Календарь Юго-Западного края на 1873 г. / Ред. и издатели В. Борисов и П. Чубинский. – К.: В Губернской типографии, 1872. – С. 190–195.

1165 Свеклосахарные заводы Российской империи с официальными статистическими о них данными, за кампанию 1871–1872 г. / Сост. П. Чубинский. – К.: Изд-е Киев. Отделения русского технического Общества по свеклосахарной промышленности, 1873. – 76 с.; Свеклосахарные заводы Российской империи с официальными статистическими о них данными, за кампанию 1872–1873 г. / Сост. П. Чубинский. – К.: Изд-е Киев. Отделения русского технического Общества по свеклосахарной промышленности, 1874. – 71 с. та ін.

1166 Сведения относящиеся к экспонатам Кальницкого свеклосахарного завода на Всероссийской Нижегородской выставке в 1896 года. – К.: Тип. С. В. Кульженко1896. – 64 с.

1167 Антонович В .Б. Из археологической экспедиции: село Кальник и его памятники старины / Владимир Антонович // Киевская старовина. – 1887. – № 8. – С. 761.

1168 Пилипчук . В. Історія Кальника. – [Дашів], 1980–1981. – С. 7.

1169 Радзіх . Ю. Крізь плин віків: Збірка статей.... – Іллінці: Іллінецька районна друканрня, 2002. – 58 с.

1170 Казьмирчук М. Соціальне забезпечення та охорона здоров’я на промислових підприємствах Київської губернії наприкінці ХІХ ст. // Вісник Київського національного університету імені тараса Шевченка. Історія. – Вип. 98. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2009. – С. 15.

1171 Казьмирчук Григорій. Нові архівні документи про заснування Кальницького цукрового заводу. // Проблеми історії та історіографії України: Програма і матеріали науково-практичної конференції,...23 квітня 2009 р. – К. У надзагол. Київський нац. університет імені Тараса Шевченка, 2009. – С. 5–7.

1172 ЦДІАУ. – Ф. 486. – Оп. 3. – Спр. 179. – Арк.60 зв.

1173 Там само.

1174 Там само. – Арк. 61.

1175 Там само. – Арк. 61 зв.

1176 Там само. – Арк. 62.

1177 Там само.

1178 Пилипчук І. В. Історія Кальника. – [Дашів], 1980–1981. – С. 5.

1179 Сведения относящиеся к экспонатам Товарищества Кальницкого свеклосахарного завода на Всероссийской Нижегородской выставке в 1896 году. – К.:Типография С. В. Кульженко, 1890. – С. 10.

1180 Там само. – С. 11.

1181 Там само. – С. 5.

1182 Там само. – С. 5.

1183 Російський державний історичний архів. – Ф. 1281. – Оп. 6. – Спр. 39. – Арк. 120; Спр. 20. – Арк. 83 зв.; Спр. 28. – Арк. 81 зв.

1184 Державний архів Вінницької області. – Ф. 1859. – Оп. 1. Спр.  1. – Арк. 97.

1185 Сведения относящиеся к экспонатам Товарищества Кальницкого свеклосахарного завода на Всероссийской Нижегородской выставке в 1896 году. – С – 6–7.

1186 ЦДІАУ. – Ф. 575. – Оп. 1. – Спр. 5. – Арк. 111 зв.

1187 Списки населенных мест Киевской губернии. – К., 1900. – С. 837.

1188 ЦДІАУ. – Ф. 486. – Оп. 5. – Спр. 493. – Арк. 112.

1189 Списки населенных мест Киевской губернии. – К., 1900. – С. 879, 882, 886 та ін.

1190 Адресная и справочная книга “Весь Киев” на 1911 год / Изд.-е С. М. Богуславского. – К., 1911. – С. 728.

1191 Весь Юго–Западный край: Справочная книга торгово-промышленных и фабрично-заводских предприятий, в губерниях Киевской, Волынской и Подольской / Под ред. Н. П. Струца на 1906 г. – К.: Изд-е С. М. Компаненца, 1906. – С. 176, 179, 550.

1192 Там само. – С. 105, 104, 106, 107.

1193 Весь Юго–Западный край: Справочная и адресная книга по Киевской, Подольской и Волынской губерниях / Под ред. М. В. Довнар-Запольского. – К.: Изд-е Т-ва Л. Н. Фиш и П. Е. Вольсов, 1913. – С. 553.

1194 Землеописание Российской империи для всех состояний Евдокима Зябловского. – Ч. ІІ. – СПб.: Императорская АН, 1810. – С. 335.

1195 Там само. – С. 336–337.

1196 ЦДІАУ. – Ф. 533. – Оп. 1. – Спр. 1260. – Арк. 6 зв.

1197 Там само. – Арк. 7.

1198 Там само. – Арк. 173.

1199 Там само. – Арк. 172 зв.

1200 Похилевич Л. Сказания о населенных месностях Киевской губернии. – К., 1864. – С. 320.

1201 Антонович В. Б. Археологическая карта Киевской губернии. 9 Приложение к ХV т. “Древности”. – М.: Типография М. Г. Волчанинова, 1895. – С. 71.

1202 ЦДІАУ. – Ф. 533. – Оп. 1. – Спр. 1260. – Арк. 81.

1203 Там само. – Ф. 442. – Оп. 436. – Спр. 37. – Арк. 12 зв.–14 зв.; Казьмирчук Марія. Розвиток винокуріння та шинкування в Київській губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття // Етнічна історія народів Європи: Збірник наукових праць. – Вип. 30. – С. 65–69.

1204 Підрахунки наші за: ЦДІАУ. – Ф. 533. – Оп. 1. – Спр. 1260. – Арк. 81.

1205 Підрахунки наші за: ЦДІАУ. – Ф. 533. – Оп. 1. – Спр. 1260. – Арк. 81.

1206 ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 436. – Спр. 37. – Арк. 3–27.

1207 Російський державний історичний архів. – Ф. 1281. – Оп. 6. – Спр. 39. – Арк. 102 зв.; Спр. 20 – Арк 7  зв.; Спр. 28 – Арк. 81 зв.

1208 ЦДІАУ. – Ф. 442. – Оп. 1. – Спр. 11404. – Арк. 2 зв.

1209 Там само. – Арк. 3.

1210 Там само. – Арк. 2.

1211 Там само. – Арк. 3.

1212 Там само. – Арк. 8 зв.

1213 Там само. – Арк. 3 зв.

1214 Волости и важнейшие селения Европейской России. – Вып. ІІІ. Губернии Малороссийские и Юго-Западные. – СПб.: Изд.-е Центральн. статистич. комитета, 1885. – С. 138.

1215 Там само. – С. 116.

1216 Список населенных мест Киевской губернии. – Изд. 3 Киев. губ. статист. ком. – К., 1895. – С. 156.

1217 ЦДІАУ. – Ф. 127.- Оп. 1011. – Спр. 1966. – Арк. 34 зв.

1218 Список населенных мест Киевской губернии. – Изд. 3 Киев. губ. статист. ком. – С. 16.

1219 Каменоломни и разработки полезных ископаемых в России / Сост. горн. инж. Юрий Азарчеев. – СПб., 1894. – С 58.

1220 ЦДІАУ. – Ф. 442 – Оп. 155. – Спр. 872. – Арк. 18.

1221 Там само. – Арк. 11 зв.

1222 Там само. – Арк. 6 зв.–7.

1223 Там само. – Арк. 2.

1224 Там само. – Арк. 17.

1225 Там само. – Арк. 1 зв.

1226 Там само. – Арк. 12–12 зв.

1227 Там само. – Арк. 18–18 зв.

1228 Там само. – Ф. 127.- Оп. 1011. – Спр. 1774. – Арк. 93.

1229 Державний архів Черкаської області. – Ф. 833. – Оп. 1. – Спр. 70; Кривошея І. І. Поміщики Уманського повіту між польськими повстаннями (30–50-ті рр. ХІХ ст.) // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип. ІІІ. – К., 2001. – С. 165.

1230 ЦДІАУ. – Ф. 127.- Оп. 1011. – Спр. 1786. – Арк. 176.

1231 Там само. – Арк. 176.

1232 Там само. – Спр. 1778. – Арк. 154.

1233 Там само. – Спр. 1960. – Арк. 27.

1234 ДАВО. – Ф. Д. 10. – Оп 3. – Спр. 21. – К. 10.

1235 Там само.

1236 Там само.

1237 План церковної садиби...// Музей села Кальник.

1238Геометричний план церковної причтової землі у селі Кальник 3-го округу Дашівського благочиння // ДАВО. – Ф. Д. 10. – Оп  3. – Спр. 21.

1239 План церковної садиби...// Музей села Кальника.

1240 Казьмирчук Григорій. Боротьба кальничан за земельні права (70-ті роки ХІХ – початок ХХ ст.). // Соціальна історія: Науковий збірник. – Вип. ІV. – К.: Логос, 2010. – С. 30–47.

1241 ДАВО. – Ф. Д. 598. – Оп. 1. – Спр. 28. – Арк. 17.

1242 Там само. – Арк. 17 зв.

1243 Там само.

1244 Там само. – Арк. 18.

1245 Там само.

1246 Там само. – Ф. Д. 10. – Оп  3. – Спр. 21. – К. 8.

1247 Там само. – Ф. Д. 598. – Оп. 1. – Спр. 28. – Арк. 19.

1248 Там само. – Арк. 20.

1249 Там само. – Спр. 23. – Арк. 10 зв.–11.

1250 Там само. – Арк. 13.

1251 Там само. – Арк. 15 зв.

1252 Там само. – Арк. 18 зв.

1253 Там само. – Арк. 10 зв.–17.

1254 Там само. – Арк. 19 зв.

1255 Там само. – Арк. 20.

1256 Там само. – Арк. 21.

1257 Там само. – Арк. 20–20 зв.

1258 Там само. – Арк. 23.

1259 Там само. – Спр. 2. – Арк. 10.

1260 Там само. – Арк. 4, 6 зв.

1261 Там само. – Спр. 3. – Арк. 14.

1262 Там само. – Арк. 19.

1263 Там само. – Спр. 4. – Арк. 1 зв.

1264 Там само. – Арк. 4 зв.–5.

1265 Там само. – Спр. 12. – Арк. 11 зв.

1266 Там само. – Арк. 9 зв.

1267 Там само. – Спр. 12. – Арк. 10.

1268 Там само. – Арк. 13.

1269 Там само. – Арк. 15.

1270 Там само. – Спр. 13. – Арк. 2.

1271 Там само. – Спр. 14. – Арк. 7.

1272 Там само. – Арк. 11 зв.

1273 Там само. – Арк. 12.

1274 Там само. – Арк. 15

1275 Там само. – Арк. 25.

1276 Там само. – Спр. 16. – Арк. 4 зв.

1277 Там само. – Арк. 10 зв.–11.

1278 ДАВО. – Ф. Д. 598. – Оп. 1. – Спр. 16. – Арк. 14.

1279 Там само. – Арк. 16.

1280 Там само. – Арк. 19.

*Син Луки, Степан, пізніше напише спогади про своє життя (“Коротка розповідь про моє життя-буття”), які ми використовуємо у відповідному місці праці.

1281 ДАВО. – Ф. Д. 598. – Оп. 1. – Спр. 18. – Арк. 10.

1282 Там само. – Спр. 16. – Арк. 1 зв.

1283 Там само. – Арк. 15.

1284 Там само. – Спр. 19. – Арк. 4. зв.

1285 Там само. – Арк. 1 зв.

1286 Там само.

1287 Там само. – Арк. 10.

* Василь Черноуцький одружився з Лекерою Будкевич 1882 р.. і, напевне, відокремився від батька, розпочавши вести самостійне господарство. Див.: ДАВО. – Ф. Д. 598. – Оп. 1. – Спр. 17. – Арк. 10.

1288 ДАВО. – Ф. Д. 598. – Оп. 1. – Спр. 17. – Арк. 9. зв.

1289 Там само. – Арк. 10.

1290 Там само. – Арк. 9. зв.

1291 Там само. – Арк. 10.

1292 Там само. – Арк. 11.

1293 Там само. – Спр. 20. – Арк. 15. зв.–16.

1294 Там само.

1295 Там само. – Арк. 5.

1296 Там само. – Арк. 5.

1297 Там само. – Арк. 4.

1298 Там само. – Арк. 4 зв.

1299 Там само. – Арк. 7.

1300 Там само. – Арк. 19.

1301 Там само. – Арк. 25 зв.

1302 Там само. – Арк. 36.

1303 Там само. – Спр. 22. – Арк. 2 зв., 4.

1304 Там само. – Ф. Д. 10. – Оп. 3. – Спр. 21 – К. 2.

1305 Там само. – Ф. Д. 598. – Оп. 1. – Спр. 22. – Арх. 12.

1306 Там само.

1307 Там само. – Спр. 24. – Арк. 8.

1308 Там само. – Арк. 10.

1309 Там само. – Арк. 9.

1310 Там само. – Арк. 8.

1311 Там само. – Арк. 20.

1312 Там само. – Арк. 21.

1313 Там само. –Арк. 23, 24.

1314 Там само. – Арк. 28.

1315 Там само. – Ф. Д. 10. – Оп. 3. Спр. 21. – К. 3.

1316 Там само. – Ф. Д. 598. – Оп. 1. – Спр. 26. – Арк. 53 зв.–54.

1317 Там само. – Арк. 49.

1318 Там само. – Арк. 49 зв.

1319 Там само.

1320 Там само. – Арк. 51.

1321 Там само. – Арк. 57.

1322 Там само. – Арк. 57 зв.

1323 Там само.

1324 Там само. – Арк. 58.

1325 Там само. – Арк. 50.

1326 Там само. – Арк. 60.

1327 Там само. – Арк. 60 зв.–61.

1328 Там само. – Арк. 61.

1329 Там само. – Арк. 63.

1330* Степан Андрійович Хіхловський за основним “Викупним актом” володів 2 дес. 2301 кв. саж. польової землі та 1558 кв. саж. садибної. Спадкоємці його син Іван (помер у 1901 р.), а після дружина його сина Йосипа Хіхловського, Олена Хіхловська, згідно з “Додатковим викупним актом”, володіла повернутою економією ще 1 дес. 1200 саж. польової, 1 дес. сінокосної та 30 кв. саж. незручної землі.

ДАВО. – Ф. Д. 598. – Оп. 1. – Спр. 27. – Арк. 45.

1331 Там само. – Арк. 34.

1332 Там само. Речення незакінчене.

1333 Там само. – Арк. 45 зв.

1334 Там само. – Арк. 46.

1335 Там само. – Арк. 46 зв.

1336 Там само.

1337 Там само. – Арк. 47.

1338 Там само. – Арк. 8 зв.

1339 Там само. – Арк. 8.

1340 Там само. – Спр. 25. – Арк. 3.

1341 Там само. – Арк. 1 зв.

1342 Там само. – Арк. 7 зв.

1343 Там само. – Ф. Д. 10. – Оп  3. – Спр. 21. – К. 11.

1344 Там само. – К. 3.

1345 Там само. – К. 4.

1346 Там само. – К. 5.

1347 Там само. – К. 6.

1348 Там само. – К. 7.

1349 Там само. – К. 10.

1350 Там само. – К. 12.

1351 Там само. – К. 14.

1352 Список населенных мест Киевской губернии. Издание 3. Киевского губернского статистичекого комитета. – К., 1895. – 365 с. + 1 табл.

1353 Памятная книжка Киевской губернии на 1856 год. – К., 1855. – С. 105–132; Памятная книжка Киевской губернии на 1858 год. – К., 1858 та ін.

1354 Див., напр., ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1966. – Арк. 34 зв. та ін.

1355 Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным Первой всеобщей переписи населения 1897 г. – СПб., 1905. – С. 83.

1356*Ми маємо трохи інші цифри з “клірової книги” за 1901 р., які спростовують, а краще сказати, ставлять під сумнів достовірність наведених вище цифр за 1900 р. Всього в Кальнику було 335 ¼ дворів, де проживало 2723 осіб, із них чоловічої 1349 і жіночої 1374 статей. Тут проживали: дворяни – відповідно дворів 2 ½, де мешкали – 10 чоловіків і – 10 жінок; духовенства – 2 ¼ , 9, 10; військових – 47, 188, 200; міщан – 3 ½ , 14, 26. За релігійною належністю було: православних дворів – 256 ¾, чоловічої 1037 і 1944 жіночої статі, римо-католиків у 19 ¼, 77 і 74, іудеїв та ін. нехристиян у 3 ½ дворах 14 і 10. Підрахунки наші. Див.: ЦДІАУ. – Ф. 127. – Оп. 1011. – Спр. 1826. – Арк. 231 зв.; Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Роде наш красний: Село Кальник. Документи й дослідження з історії села (кінець ХVІІІ – на початку ХХ ст.). – С. 76.

Список населенных мест Киевской губернии. Издание Киевского губернского статистического комитета. – К.: Типография Ивановой, 1900. – С. 873.

1357 Там само.

1358 Там само. – С. 912, 913.

1359 Там само. – С. 910, 911, 912 та ін.

1360 Там само. – С. 874.

1361 Там само. – С. 873.

1362 Там само.

1363 Там само.

1364 Памятная книжка Киевской губернии, составленная редактором Киевских губернских ведомостей Н. Чернышевым на 1858 год. – К.: В губ. типографии, 1858. – С. 288.

1365 Живописная Россия. – Т. V. – Ч. І. Малороссия, Подолия и Волынь / Под общею ред. П. П. Семенова. – СПб.: Издание товариществоа М. О. Вольфа, 1897. – С. 188.

1366 ЦДІАУ. – Ф. 486. – Оп. 3. – Спр. 179. – Арк. 54–54 зв.

1367 Там само. – Арк. 55.

1368 Там само. – Арк. 70–70 зв.

1369* Амброзевич Степан Лук’янович народився в 1909 р. у с. Кальнику в сім’ї малоземельного селянина Луки Григоровича, 1884 р. народження, письменного, (син твердить, що він не вмів читати й писати – Арк. 8 зв.), хорошого муляра. Змалку, як було заведено в селянських сім’ях, виконував посильну роботу, підрісши допомагав батькові по господарству: орав, сіяв, пас коней та корову. В 1919–1922 р. навчався в Кальницькій 4-класній школі. Закінчив Дашівську семирічку, після чого з 1927 р. навчався в Іллінецькій агропрофшколі (того ж року перетворена на агротехнікум). Після закінчення працював агрономом, служив рік у Червоній Армії в Сімферополі. Працював на МТС с. Кальника, агрономом. З 1937 р. працював у різних школах району, викладаючи природознавство. Учасник ВВВ. Прожив понад 80 років. Його рукописні спогади “Коротка розповідь про моє життя-буття” написані розмашисто великими літерами на 50 сторінках стандартного паперу “А4” з двох сторін. Вони зберігають авторські правки (закреслення слів та цілих речень, а то й цілих абзаців), що свідчить про те, що автор не раз перечитував написане і вносив поправки,. шліфуючи зміст та орфографію.

Висловлюємо щиру вдячність доньці Степана Лук’яновича і Зінаїди Прокопівни – Наталії Степанівні Гриневич за надане право використати спогади свого батька в нашій монографії. Низький уклін роду Амброзевичів за вагомий внесок у розвиток освіти села Кальника. Педагогічний хист і терпіння Зінаїди Прокопівни відчував на своїй дитячій душі я, учень початкових класів рідної кальницької школи.

Амброзевич Степан Лук’янович. Коротка розповідь про моє життя-буття // Рукописна копія. – Арк. 1.

1370 Там само. – Арк. 7 зв.

1371 Там само. – Арк. 2.

1372 Там само. – Арк. 2 зв.

1373 Там само. – Арк. 2 зв.

1374 Там само. – Арк. 15.

1375 Там само. – Арк. 4.

1376 Там само. – Арк. 3 зв.–4.

1377 Там само. – Арк. 4.

1378 Там само.

1379 Там само.

1380 Там само. – Арк. 5 зв.

1381 Там само. – Арк. 6.

1382 Там само. – Арк. 7 зв.

1383* В іншому місці спогадів С. Амброзевич пише, що радянська влада в селі була встановлена в 1921 р. // Там само. – Арк. 13 зв.

Амброзевич Степан Лук’янович. Коротка розповідь про моє життя-буття. – Арк. 14.

0